Пропонуємо огляд актуальних подій у світі, що його підготував керівник дослідницьких програм аналітичного центру “Українські студії стратегічних досліджень”, кандидат політ. наук Юрій Олійник. Тенденції російсько-української війни та криза всередині НАТО, турецько-російські протиріччя та вибори в Росії – в місячному огляді.
Україно-російська війна
16 вересня проголосована важлива резолюція Європарламенту, де згадане можливе відключення від SWIFT Росії, що є «найбільшим викликом для європейської безпеки».
Пройшли навчання РФ на Чорному морі – майже 20 кораблів і суден забезпечення Чорноморського флоту Росії вийшли в море з пунктів базування в окупованому Севастополі та Новоросійську для проведення навчань “з виконанням ракетних і артилерійських стрільб”. Натомість 20 вересня розпочинаються українсько-американські військові навчання RAPID TRIDENT – 2021, за участі 6 тисяч військових із різних країн.
Також Росія та Білорусь почали масштабні навчання “Запад-2021” за участі 200 тисяч військових. На цьому фоні 9 вересня відбувається зустріч Лукашенка і Путіна. Самопроголошений президент Білорусі Олександр Лукашенко заявив, що очікує прийняття 28 “союзних програм” із РФ у жовтні й назвав це проривом. На цьому фоні 15 вересня КДБ Білорусі повідомляє про незрозумілу провокацію, нібито обстріли білоруського прикордонного знака з боку України в районі Пінська.
Водночас продовжуються інформаційні спецоперації проти України. У вересні 2021 року активісти правозахисної організації Justice for Myanmar опублікували заяву про те, що «Укроборонпром» та «Укрспецекспорт» все ще постачають комплектуючі для танків, літаків та іншої зброї у М’янму навіть після спроби військового перевороту. Зокрема йшлося про «Мотор Січ».
В «Укроборонпромі» заявили, що контракти реалізуються відповідно до законодавства, але зброї смертельного ураження туди не продають.
Росія, очевидно, використовує міжнародні майданчики та авторитетні ЗМІ для зливу інформації, що очорнює Україну. Викривлення інформації, використання окремих деталей супроводжується апеляцією до емоційних факторів (звинувачення у підтримці диктаторів).
Україно-американські відносини
Досягнення з дипломатичного погляду надважливе – вперше за багато років пройшла цільова зустріч (не на полях якихось конференцій чи в кулуарах ООН). Найбільш цікаво – яку інформацію доніс Зеленський Байдену? Але з результатів бачимо, що спілкування не зумовило рішучих змін позиції. Для преси озвучено тези, домовлені ще місяці тому. Воно й зрозуміло – Байден занепокоєний Афганістаном, не справляється з поточними викликами. Де вже йому думати про якусь далеку Україну, що лише збурює відносини з Європою та Росією.
Так, багато досягнуто. Це і надважливі домовленості щодо співпраці у сфері енергетики (що дозволить нарешті відірвати атомні електростанції від російської залежності). Нам продовжать давати гроші на оборону. На 2021 рік має вийти до 500 млн. доларів – що, звісно, копійки на фоні закопаних в афганських горах коштів. Але і то хліб – особливо спеціальна згадка про поставки “Джавеліну”. Це значить, що нам їх не зупинять протягом найближчих місяців.
Риторика спільної заяви позитивна. Тут і підтримка Кримської платформи, і незгода з агресивними діями Росії. Але відсутні конкретні механізми, як саме Вашингтон допомагатиме розв’язувати ці проблеми.
Натомість традиційні зобов’язання взяв на себе Київ – боротьба з корупцією, невтручання у дії НАБУ (зону впливу американців), захист прав людини. В сухому підсумку – Америка нас підтримує, аби не втратити лице. Але на відстані, без готовності до масштабного втручання і належного діалогу про майбутній захист суверенітету. Дякуємо і на цьому – що виділили день на фоні афганської кризи. Але розуміємо – більше уваги співпраці в регіоні. З Польшею, Туреччиною, Румунією. Потрібно більше прямих контактів із Великобританією. А насамперед – сподіватися на власні сили.
Криза всередині НАТО
Австралія, Британія та США створюють новий оборонний пакт, спрямований проти Китаю – AUKUS, проти китайської експансії. Країни-учасники вже є союзниками: США і Британія — у рамках НАТО, США і Австралія — у рамках АНЗЮС. Крім того, країни також входять до розвідувального альянсу “П’ять очей”.
Але цей договір іде проти планів Франції (у рамках Індотихоокеанської стратегії ЄС). Натомість 17 вересня Франція відкликає послів з Австралії та США через зрив угоди на виготовлення ракетних крейсерів для Канберри.
Після цього Франція та Греція демонстративно уклали угоду про військову співпрацю, що фактично спрямована на протидію іншим членам НАТО – Британії та Туреччині.
Низка країн північної Європи підтримує британський погляд, зокрема Данія. Подібні настрої у Швеції, Норвегії, Нідерландах. А Швеція анонсує безпекову угоду з Норвегією та Швецією.
Турецько-російські суперечності
9 вересня завершується досить значуща подія для нашого регіону – зустріч у Сочі президентів Туреччини та Московії Реджепа Ердогана та Владіміра Путіна. Відразу варто відкинути чергові інсинуації про “зраду” Києва – для таких емоційних громадян кілька тижнів тому Анкара ще раз офіційно заявила про засудження анексії Криму. Але, звісно, для турків насамперед національні інтереси, і про них будуть розмовляти.
Продовжується послаблення Росії на Південному Кавказі після подій минулорічної війни. У Сирії попри всі зусилля Асада не вдається перемолоти про турецький анклав у Ідлібі, хоча останній місяць його вчергове посилено атакують. Врешті, боротьба в Африці за вплив у Лівії, Малі та Судані. А незабаром – і Центральна Азія. Там таліби прагнуть співпраці з Анкарою і засуджують втручання Таджикистану у внутрішні афганські справи (нагадаємо – це єдина не тюркомовна країна і головний васал Росії у регіоні). А фоном ідуть ідеї про формування тісніших альянсів тюркських держав (ідея Великого Турану). Вже у листопаді чекаємо засідання Турецької Ради (Азербайджан, Туреччина, Казахстан, Киргизстан, Узбекистан і спостерігач – Туркменистан), де можливе порушення питання оформлення Тюркського союзу.
Ну й газовий фактор. Багато сподівань у Москви на так званий “Турецький потік”. Зокрема через нього в обхід України мають піти поставки для Сербії та Угорщини згідно з новими контрактами. Але цей же газопровід формує залежність Росії від Туреччини як транзитера, що може за потреби перекривати його, замінюючи поставками з власних родовищ, нещодавно розвіданих у Чорному морі (родовище Сакар’я).
Ну і ще один привіт Ердогану – випадково чи ні, але буквально днями 27 вересня у Держдумі РФ зареєстровано законопроєкт , що позбавляє Республіку Татарстан права називати свого голову президентом. Такий собі жест із наміром у подальшому обмежувати залишки федералізму та поставити на місце Татарстан, що зберігає надто значні, на думку Кремля, економічні та гуманітарні контакти з Анкарою.
Ну а нас має потішити інше. Поки з Путіном Ердоган просто зустрічається, в той же день у Києві представники України й Туреччини підписали Меморандум щодо будівництва спільного навчально-випробувального центру з експлуатації безпілотників із генеральним директором компанії Bayraktar Халуком Байрактаром.
Вибори в Росії
На вихідних на території нашого східного сусіда (на жаль) відбувся дивний політичний фарс, який чомусь охрестили «парламентськими виборами». Партія влади “Єдина Росія” набирає 49,16%, КПРФ – 19,95%, ЛДПР – 7,59%, “Справедлива Росія – Патріоти – За правду” – 7,37%, партія “Нові люди” – 5,43%.
Фарс тому, що авторитарний режим мінімізував фігові листки, якими раніше прикривав царську владу. Остаточно маргіналізована “несистемна опозиція”, яка скотилась до підігравання одній з провладних партій (так зване “умноє голосованіє” від Навального). Запозичені найгірші практики диктаторських режимів, які, на жаль, були апробовані навіть у США. А саме – вибори розтягнуто на три дні, надано змогу голосувати електронно. Однак навіть при такій організації головна провладна партія “Єдіная Расія” не змогла набрати 50%. Однак поряд з нею у Держдумі будуть інші провладні сили, які вдають із себе опозиціонерів (КРПФ, ЛДПР, “Справедлива Росія – Патріоти – За правду” за участі божевільного актора Захара Прилєпіна, і новий проєкт для міської молоді – “Нові люди”).
Для України ці події цікаво з двох причин. По-перше, очевидний ріст незадоволення населення у РФ, особливо серед етнічних меншин (зокрема лише у двох регіонах ЄР програла, зайнявши друге місце – це Якутія та Ненецький автономний округ, який і на минулорічних місцевих виборах був опорою вільнодумства). У мусульманських республіках процес менш помітний через набагато більший рівень фальсифікацій, але він продовжується. Ці вибори важливі для Кремля, оскільки перші після так званої «конституційної реформи», і мають створити ілюзію посилення ролі парламенту та продовжити можливі терміни путінського правління. Однак поки що не вдається відволікти увагу суспільства, що не сприймає ілюзії змін (про що свідчить низька офіційна явка на виборах – до 50 %, попри мобілізацію бюджетників та масштабні фальсифікації).
Ну і по-друге, розширюється сфера російських претензій на окупованих територіях. Не лише Крим, а й території ОРДіЛО охоплені російськими виборами. Громадян із паспортами РФ звозили до сусідньої Ростовської області, за офіційними російськими даними таких було більше 150 тисяч. Перед Києвом постає питання не лише засудження таких дій, а й оцінки правового стану українських громадян, які прийняли російське громадянство. У поданому нещодавно урядовому законопроєкті “Про засади державної політики перехідного періоду” 5844 вказано, що примусове або автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованих територіях, громадянства РФ не визнається, є актом примусу щодо громадян України та порушенням міжнародного гуманітарного права і не є підставою для втрати громадянства України. Вочевидь є потреба більш диференційованої оцінки таких дій, наскільки у конкретних діях був тиск на особу. Та в будь-якому випадку цей факт надає підстави для окремих заяв про вибори на території Ростовської області як ще одну причину невизнання російських виборів Україною та її союзниками на міжнародній арені.
Юрій Олійник, керівник дослідницьких програм НАЦ “Українські студії стратегічних досліджень”, кандидат політичних наук
Leave a Reply