Криза на білорусо-польському кордоні підтверджує те, що війни 21 століття все більше будуть включати економіко-демографічні інструменти, пов’язані з маніпулятивним використанням ідеологій, що панують в середовищі суперника.
Використання біженців як фактору впливу на багаті країни практикується вже не перший раз. Згадаємо ситуацію 2015-16 років, що використовувалась Росією шляхом посилення конфліктів у Лівії та Сирії. Ну і на другому етапі Туреччиною, що змушує Пари та Берлін рахуватись зі своїми інтересами, оскільки більшу частину біженців приймає саме Анкара, і при потребі може відкривати кордон до Греції та Болгарії.
Економічний та соціальний деструктивний вплив хвилі біженців налічує багато десятиріч. В 1990-х втікачі з африканської Руанди спровокували війну в сусідньому Конго, а біженці з Югославії змушували втручатись НАТО у війни на Балканах.
Але у випадку ЄС (як і частково США) проблемою стає панівна ідеологія, що вимагає вільних кордонів в рамках відкритого суспільства. І не сильно розбиратись, йдеться про гуманітарних біженців чи економічних мігрантів. Це використовується зовнішніми силами для розхитування ситуації. Однак на допомогу приходять подвійні стандарти. Коли частина еліти позірно засуджує “недемократичні” дії Варшави, а інша пропонує влаштовувати табори біженців ледь не в в Україні – подалі від кордонів ЄС.
Цікаво, що і в 2016, і в 2021 найбільше страждає Німеччина. Справа, можливо, не лише в географічному положенні. Чомусь також досить лояльна до біженців Франція не стає такою мішенню. Можливо, та сама Росія хоче більш активного впливу саме на Берлін, у поєднанні з газовим партнерством (бо з Парижем порівняно тепліші відносини, і зони впливу пересікаються трохи далі від Європи).
Кілька разів – це вже тенденція. Пора європейським елітам випрацювати імунітет до міграційних маніпуляцій.
Юрій Олійник, кандидат політ. наук,керівник дослідницьких програм НАЦ “Українські студії стратегічних досліджень”
Leave a Reply