Індекс війни. Моніторинг воєнних конфліктів у світі 2021 року

 

 

НАЦ «УССД» продовжує щорічний проєкт із моніторингу воєнної активності у світі. До вашої уваги «Індекс війни-2021».

Після втрати Сполученими Штатами світової гегемонії у світі триває новий етап стратегічного протистояння великих країн. Відбувається посилення регіональних конфліктів та боротьби регіональних лідерів, посилення впливу мережевих воєнізованих формувань та виникнення інструменту квазідержав. Ці квазідержави заповнюють лакуни «мертвих зон», які утворюються поза межами впливу національних держав, регіональних лідерів та в результаті стратегічного протистояння наддержав. На повну потужність залучені приватні армії. У світі фактично триває глобальне протистояння, яке можна розцінити як «тиху третю світову війну». Війну без оголошення, із залученням усіх компонентів «війни четвертого покоління», що раз по раз проривається назовні через відкриті воєнні конфлікти.

2021 рік пройшов під знаком наростання провокацій з боку Росії щодо країн східного флангу НАТО, зростання напруги навколо Тайваню, наслідком чого стало формування блоку AUKUS (Австралія, Велика Британія, США), поразки США в Афганістані, використання мігрантів як інструменту гібридної війни щодо членів ЄС.

Водночас в останні роки на території менш розвинутих держав дедалі більше наростає інтенсивність збройних конфліктів різного рівня. Активно в силову конкуренцію втручаються регіональні лідери – Іран, Туреччина. Реанімуються десятиліттями заморожені конфлікти (наприклад, у Нагірному Карабаху).

Прямі військові втручання, паралельно з широким використанням невійськових інструментів тиску та примусу, посилюють тренд на використання сили як способу досягнення політичних цілей.

 

Завантажити:   Індекс війни 2021 

 

 

Експерти Недержавного аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень» для аналізу воєнної активності у світі пропонують класифікацію воєнних конфліктів:

Війна:

• світові війни (здебільшого між кількома коаліціями);
• регіональні війни;
• локальні війни;
• міждержавні війни (у тому числі у фазі низької інтенсивності);
• війни між державою та коаліцією;
• іноземна інтервенція;
• громадянська війна (різного рівня інтенсивності, включно із зовнішнім втручанням).

Прикордонне зіткнення (обмежений збройний інцидент);

Локальний конфлікт;

Воєнний переворот;

Теракт (або партизанська акція в іншій оптиці);

Внутрішньополітична криза – напруга, політична криза (з можливістю ескалації, зовнішнього втручання);

 

Дипломатичне протистояння – торговельні війни, дипломатичні конфлікти.

Методика визначення індексу війни – розгляд наявних у світі конфліктів, що активно проявляються за період дослідження через низку індикаторів, що окреслюють сутність, протікання конфлікту, його значення для регіональної та глобальної безпеки, класифікація їх за рівнем напруги: від найбільш гарячих до протистоянь мінімального рівня.

 

 

 

Юрій Сиротюк

 

 

ЗМІСТ

 

 

 

 

Війна

Україна

Ефіопія

Афганістан

Карабах

Ємен

Південний Судан

Сирія

Лівія

ЦАР

 

Прикордонне зіткнення

Киргизстан  – Таджикистан. Конфлікт у Фергані

 

Локальні конфлікти

Мозамбік

Чад

Нігерія

Камерун

ДР Конго

Західна Сахара

Індонезія (Папуа)

 

Воєнні перевороти

М’янма

Малі

Судан

Гвінея

 

Теракти

Буркіна-Фасо

Нігер

Сомалі

Кот-д’Івуар

Бурунді

Уганда

Танзанія

 

Внутрішньополітична криза

Південноафриканська Республіка

Білорусь

Ліван

Ірак

Латинська Америка

Ізраїль

Чорногорія

Боснія і Герцеговина

 

Дипломатичне протистояння

Китай – Тайвань

Сербія – Косово

Корейський півострів

Іран-США

 

 

 

 

ІНДЕКС ВІЙНИ ЗА СІЧЕНЬ-ГРУДЕНЬ 2020 РОКУ

 

ВІЙНА

УКРАЇНА

 

Події та інциденти

 

Протягом 2021 року ситуація на російсько-українському фронті прогнозовано змінювалась. Російська Федерація та незаконні збройні формування послідовно та системно порушували режим припинення вогню. У січні 2021 р. інтенсивність обстрілів українських позицій в порівнянні з аналогічним періодом минулого року була меншою (з 230 до 137 обстрілів). Проте вже у лютому у зв’язку з рішеннями РНБО щодо санкцій проти російських телеканалів та інших інформаційних ресурсів окупанти значно збільшили обстріли українських позицій в районі Дебальцевого та Горлівки. Окрім того, безрезультатний візит Верховного представника ЄС із закордонних справ Жозепа Бореля до Москви вказував на відсутність бажання Путіна переглянути свою експансійну політику щодо держав-сусідів, в тому числі України.

Водночас почастішали випадки провокацій в небі. Зокрема, зафіксовано порушення повітряного простору України російськими літаками та безпілотниками в зоні проведення Операції об’єднаних сил.

У квітні, коли відчутно посилилась загроза збільшення інтенсивності ведення бойових дій, Володимир Зеленський зустрівся в Парижі з президентом Франції Емануелем Макроном та канцлеркою Німеччини Ангелою Меркель. Судячи з результатів переговорів, зустріч була безрезультатною і жодним чином не вплинула на переговорний процес між державами «нормандської четвірки» для дипломатичного врегулювання російсько-українського конфлікту.

У зв’язку з березневим загостренням європейське командування США максимально підняло рівень бойової готовності. Своєю чергою Російська Федерація посилювала власні позиції у фактично підконтрольній Білорусі та надала Лукашенку партію російських керованих ракет 9М120 «Атака».

Окрім цього, Росія продовжилп використовувати акваторії Чорного та Азовського морів для військових навчань та економічної блокади України. У зв’язку з цим у середині червня три кораблі зі складу АУГ – 1 британський фрегат, 1 британський есмінець та 1 голландський фрегат ППО зайшли в Чорне море для захисту від можливої агресії Росії. Одним із сигналів, що вказував на продовження політики ескалації з боку РФ, були небезпечні маневри російських кораблів та провокації проти кораблів НАТО, що рухались біля берегів Криму у визначених міжнародним правом українських територіальних водах. На фоні загострення відбулися щорічні міжнародні навчання «Sea Breeze». На початку липня в Україні були започатковані нові багатонаціональні навчання «Три мечі» за участі підрозділів ЗС України, Польщі, Литви та військовослужбовців США. Паралельно формується багатонаціональна бригада з учасників навчань, першочергова мета якої – оборона від можливої агресії РФ. Натомість росіяни посилено готувалися до проведення спільних із Білоруссю військових навчань «Запад-2021».

Одним із ключових негативних моментів для України протягом останніх років став компроміс між США та Німеччиною щодо можливості добудови газопотоку «Північний потік-2». Такі дії наших західних партнерів вказали на неготовність європейських еліт розв’язувати конфлікт; значною мірою вони підірвали авторитет ЄС як одного з ключових гравців у контексті розв’язання важливих проблем. На цьому тлі 27 липня Україна отримала нового головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного.

Однією з найвагоміших подій цього року була «Кримська платформа». Напередодні дня незалежності, 23 серпня, в рамках цього заходу в Києві зібрались представники 46 країн світу, серед яких – президенти, лідери урядів ключових партнерів України. Зокрема, на рівні президентів були представлені Латвія, Литва, Естонія, Польща, Угорщина, Молдова, Фінляндія, Словенія. На рівні голів урядів – Румунія, Словаччина, Грузія, Хорватія, Швеція. Фактично бачимо найбільшу зацікавленість держав Балто-Чорноморського регіону у розв’язанні проблеми агресивної політики РФ.

2 вересня відбулась важлива стратегічна зустріч Президента Зеленського із Джо Байденом. В цілому українська дипломатія спрацювала добре, але конкретних інструментів щодо врегулювання конфлікту на Донбасі та повернення Криму до складу України не напрацьовано. На цьому тлі Росія вкотре порушила всі можливі норми міжнародного права, зокрема в частині морського судноплавства – провела масштабні військові навчання у Чорному морі. 20 кораблів і суден Чорноморського флоту Росії вийшли в море з пунктів базування в окупованому Севастополі та Новоросійську з навчальною метою – «виконання ракетних та артилерійських стрільб». Натомість у вересні на Яворівському полігоні відбулись щорічні багатонаціональні військові навчання RAPID TRIDENT–2021. Варто зазначити, що у цьогорічних навчаннях взяли участь понад шість тисяч військових із 15 країн світу, що є наймасовішим показником за всю історію міжнародних навчань в рамках RAPID TRIDENT.

 

26 жовтня українські ЗСУ вперше застосували безпілотник турецького виробництва «Байрактар» на території Донецької області. Рівень ураженості поки що на рівні тренування – людських втрат противнику не було завдано, бойовики встигли розбігтись. Але це важливий крок до впровадження гіперуспішної в інших конфліктах техніки (від Карабаху до Лівії та Сирії). Після цього почався новий етап загострення – Росія сконцентрувала близько 90 тисяч військовослужбовців біля кордонів України та на окупованих територіях, що супроводжувалося кампанією залякування на міжнародному рівні.

 

Інтенсивність

Міждержавна війна у фазі низької інтенсивності.

Переговори між сторонами

У 2021 році суттєвих зрушень у переговорному процесі щодо врегулювання конфлікту, а тим більше завершення російсько-української війни, не відбулось, що й було прогнозовано. Станом на сьогодні можна стверджувати, що Мінські домовленості та Нормандський формат виявились неефективними. На фоні домовленостей Німеччини та Росії про запуск «Північного потоку-2», регулярних порушень міжнародного законодавства та ігнорування Росією встановлених міжнародною спільнотою правил Україна, навіть бувши ключовим учасником переговорів, стала об’єктом шантажу. Глава МЗС України Дмитро Кулеба заявив, що проведення зустрічі країн «нормандської четвірки» залежить від готовності Росії, яка постійно блокує конструктивний переговорний процес. Також все частіше лунають заяви про можливу участь США в Нормандському форматі. У 2021 році не відбулось жодної зустрічі «нормандської четвірки». Зважаючи на серйозне уповільнення переговорного процесу, варто констатувати, що Україні потрібна абсолютно нова платформа з новим переліком вимог відповідно до зобов’язань Будапештського меморандуму. Проте Президент Зеленський все ж вірить у Нормандський формат і заявляє про його розбудову.

 

 

Гуманітарні наслідки

З 2014 року понад 2 мільйони громадян України – мешканців Криму та близько 4 мільйонів громадян – мешканців окупованих територій опинились під Російською окупацією. З кожним роком ситуація погіршується. Протягом російсько-української війни практично знищили інфраструктуру, десятки великих промислових стратегічних підприємств закрились, а тисячі людей втратили робочі місця. Через це на ґрунті відсутності засобів для існування різко зріс рівень злочинності. Окрім цього, на окупованих територіях регулярно фіксують порушення прав людини, відбуваються утиски за етнічною та мовною ознаками.

 

Кількість потерпілих

Управління Верховного комісара ООН із прав людини приблизно оцінює загальне число жертв російсько-української війни в 45 тисяч осіб (щонайменше 3375 цивільних осіб, приблизно 4200 українських військових та 6000 членів проросійських сил). З них близько 14 000 осіб загинули, близько 31 000 поранено.

За офіційними даними Генштабу ЗСУ, у 2021 році внаслідок бойових дій на Донбасі загинуло 65 українських військових, поранено – 263.

 

 

Вплив на глобальні процеси

Як і прогнозувалось, демократи на чолі з Джо Байденом, які прийшли до влади у США, почали проводити політику примирення стосовно своїх конкурентів у боротьбі за світову першість. Незважаючи на зустріч Президента Зеленського з лідером США, Україна поступово втрачає свій вплив на формування порядку денного в контексті світових конфліктів. Головними причинами цього процесу є ситуація в Афганістані та посилення Китаю. Все це спричиняє зміну напрямків конфронтації, де Росія, цілком імовірно, може стати союзником США у боротьбі проти Китаю за світову першість, а отже, це суттєво може вплинути на позиції України на міжнародній арені.

 

Тенденції

Російська Федерація продовжуватиме провокувати українську владу та силові структури, використовуючи широку агентурну мережу, яка діє на всіх рівнях владної вертикалі у різних державних органах. Окрім цього, у зв’язку з закриттям проросійських інформаційних ресурсів російські спецслужби намагатимуться відновити свої позиції через окремих політиків. У 2022 році через катастрофічну нестачу питної води в Криму варто очікувати провокацій, зокрема військових, з боку півострова. Також у 2022 році будемо спостерігати збільшення російської активності на північному напрямку з боку Білорусі. Загроза повномасштабного вторгнення залишається на високому рівні.

 

 

Прогноз

У 2022 році Росія продовжуватиме здійснювати політику виснаження України. Паралельно через агентурну мережу на Заході Росія намагатиметься змінити підходи до вирішення конфлікту на сході. Мінські домовленості та Нормандський формат стануть абсолютно неефективним інструментом вирішення конфлікту. Військові дії триватимуть у фазі низької інтенсивності.

 

ЕФІОПІЯ

 

 

Події, інциденти

Ефіопія, яка складається з понад 90 етносів, зіштовхнулася з типовим для африканських країн етнічним напруженням. Такі фактори, як зростання кількості населення, безробіття, боротьба за ресурси, лише посилюють цю напруженість.

Після повалення військового режиму в 1991 році, було запроваджено етнічну федеральну систему управління, щоб спробувати вирішити історичні негаразди, надавши можливість різним регіонам Ефіопії право на управління. Це призвело до піднесення етнонаціоналістичних рухів і послабило національну єдність Ефіопії. Зросла напруга у відносинах столиці зі штатом Тиграй, що перетворилася в збройний конфлікт у листопаді 2021 року.

Етнос тиграї також домінує в сусідній Еритреї (понад 50 % населення). Еритрея перебуває в конфлікті з владою штату і підтримує Аддис-Абебу (саме Тиграй був на вістрі еритрейсько-ефіопської війни та контролює спірні території).

 

За моніторинговий період розгорнулася широкомасштабна війна. Після стратегічних успіхів урядових військ тиграйці перейшли до партизанської війни, що затягнулася. Влітку відбувся контрнаступ «Народного фронту визволення Тиграю». 18 червня розпочалася операція «Алула», що дозволила розгромити частину урядових військ та деблокувати столицю Тиграю – Мекеле.

Наступ супроводжується виступами антиурядових рухів в інших штатах, зокрема в Оромії. 11–12 жовтня сили Армії визволення Оромо (OLA) вбили 15 осіб в районі Кіраму і змусили понад тисячу жителів покинути свої домівки.А 30 вересня в південно-західному штаті Південних націй, народів і народностей відбувається референдум про виокремлення нового штату Народів південно-західної Ефіопії, що сприяє сепаратистським настроям.

 

Важлива причина успіху тиграйського контрнаступу – виведення еритрейських військ, які, однак, згодом перегрупувались і відбили пункт Адді-Грат.

У кінці жовтня тиграйські війська змогли захопити міста Дессі та Комболча у штаті Амхара на шляху до столиці Аддис-Абеби.

Однак в листопаді відбувся перелом – 18 листопада урядова армія повідомила про взяття під контроль ділянки фронту в районі Баті-Казагіта і знищення 4 армії «Народного фронту визволення Тиграю». 30 листопада урядові війська нанесли авіаудар по електропідстанції греблі на ріці Текезе, що забезпечує більшу частину Тиграю електропостачанням. Разом з самообороною амхара урядові війська відновили контроль над Лалібелою та іншими містами в штатах Амхара та Афар (Баті, Комболча, Десе).

 

Для Судану та Єгипту з’явився добрий шанс скористатись слабкістю Ефіопії. Між цими країнами вже понад два роки триває дипломатичний клінч через греблю Ренесансу, що може перекрити нільську воду для 80-мільйонного Єгипту. Ефіопія будує велику греблю Ренесансу, що може значно скоротити постачання води в ріці Ніл. Це загрожує водній безпеці та навіть виживанню більшості населення Судану та Єгипту, що споживають нільську воду. За проєктними розрахунками резервуар водосховища вміщуватиме 74 млрд куб. м води, а це дворічна кількість води стоку Нілу в Єгипті.

 

 

24 липня Судан закрив прикордонний перехід з Ефіопією в Галлабаті після зникнення місцевого командувача прикордонників. Він переслідував «ефіопських ополченців», що викрали трьох суданських дітей. Водночас у провінції Мерое оголошений надзвичайний стан через запуск греблі Ренесансу. Також генерал армії Судану Абдель Фатаг аль Бурхан повідомив про відбиття спроби вторгнення ефіопських військ на територію прикордонного району аль-Фашака. Загалом, поки йшла боротьба в Тиграї, суданська армія змогла провести деокупацію 90 % території спірного «трикутника аль-Фашака».

Новий етап ескалації триває з листопада, після воєнного перевороту в Судані. 2 грудня шестеро суданських військовослужбовців загинули, відбиваючи ефіопську атаку з застосуванням артилерії на блок-пост на кордоні між державами. Можливо атакували не урядові війська, а місцева самооборона штату Афар.

 

 

Інтенсивність

Громадянська війна, внутрішньополітична криза з періодичними сутичками та зростанням міжетнічної напруги, дипломатичний конфлікт.

 

Кількість потерпілих

Після початку збройного конфлікту зі штатом Тиграй загинуло понад 10 тисяч військовослужбовців та бойовиків «Народного фронту визволення Тиграю».

Міжнародні організації звинувачували уряд в етнічних чистках. Зокрема, відомою стала авіаатака на ринок з цивільними в селі Тогога – загинуло 64 місцеві жителі, 180 осіб були поранені.

У штаті Гамбела троє людей вбито в результаті етнічних чисток.

 

Гуманітарні наслідки

Понад 50 тисяч біженців втекли зі штату Тиграй до сусіднього Судану. Натомість після контрнаступу тиграйців у штаті Афар в кількох районах (Йало, Голіна, Аура) понад 54 тис. місцевих жителів стали біженцями.

Можлива гуманітарна катастрофа – 7 мільйонів населення Ефіопії залежать від продовольчої допомоги. Наростає загроза голоду. Як етнічні чистки розцінюють вигнання до 1 млн тиграйців із Західного Тиграю амхарськими ополченцями.

5 мільйонів людей переміщені чи перебувають у скрутному становищі. Є дані про 400 тисяч осіб, що опинилися під загрозою голоду. За даними прессекретаря Світової продовольчої програми ООН Джеми Сноудон, починаючи з 12 липня в Тиграй заїхало 400 вантажівок з допомогою, однак лише 38 повернулись.

Особливо складне становище у десятків тисяч біженців з Еритреї, що роками проживають в таборах у Тиграї. Після того як еритрейські війська вступили у війну на боці ефіопського уряду, біженці стають жертвами тиграйських загонів. Останні такі випадки зафіксовані в районі сіл Зеласле і Зібан Гедена, де повідомляють про зґвалтування в таборах.

 

Переговори між сторонами

Ефіопський уряд під тиском міжнародної спільноти та поразок на фронті не був готовий іти на подальшу ескалацію для ескалації. У вересні заявлено про підготовку великого національного діалогу для умиротворення країни.

На початку листопада у Вашингтоні угоду про спільну діяльність в рамках «Об’єднаного фронту ефіопських федералістів» підписали «Народний фронт визволення Тиграю», Армія визволення Оромо та кілька маргінальних груп зі штатів Афар, Гамбела та Сомалі.

В кінці грудня обидві сторони конфлікти заявляють про намір розпочати переговори.

 

 

Тенденції

Прем’єр-міністр Абій Ахмед Алі зазнає сильного тиску через намагання об’єднати свою країну у світлі етнічних та політичних розколів, голоду та звинувачень у порушенні прав людини. Однак у червні вдалося провести парламентські вибори, на яких перемагає урядова партія «Процвітання».

 

Зростає підтримка уряду Абія Ахмеда Алі з боку Китаю та Росії. Росія чітко заявила, що конфлікт в Тиграї – внутрішня проблема, і необхідно підтримувати насамперед уряд, а не «терористичні організації».

Згадану вище позицію, разом з закликом до діалогу, підтримали Індія та Китай. Імовірно, США варто було б підтримати цю ініціативу, а не віддавати посередництво своїм конкурентам в регіоні.

 

 

 

Вплив на глобальні процеси

 

Зацікавленість у розв’язанні конфлікту демонструють зовнішні гравці, насамперед Росія та США. Особливого значення регіон набуває як частина узбережжя Баб-ель-Мандебської протоки, Червоного моря та Суецького каналу, через які відбуваються ключові вантажоперевезення, зокрема нафтопродуктів.

Поширюються звинувачення в порушенні прав людини, зокрема при використанні еритрейських загонів, що причетні навіть до нападів на кілька церков і вбивства священників. Уряд Абія Ахмеда Алі (який раніше позиціонував себе як антикорупціонер і прозахідний діяч, нагороджений Нобелівською премією миру за мирну угоду з Еритреєю) піддається критиці. У вересні США ввели широкі обмеження для Ефіопії у сфері економічної та військової допомоги і надання віз для чиновників через порушення прав людини у штаті Тиграй. Аддис-Абеба вважає це втручанням у внутрішні справи, що не піде на користь конструктивності двосторонніх відносин.

Накладення санкцій з боку США та більш лояльна політика посилює загрозу дрейфування Ефіопії в бік Росії та Китаю. Але цей процес може загальмувати посилення співпраці з Туреччиною. У жовтні Аддис-Абеба та Анкара готують угоду про постачання турецьких безпілотників Bayraktar TB2.

 

 

Прогноз

Війна буде продовжуватись, можливо, з епізодичними перемир’ями. Листопадовий наступ тиграйців на столицю Аддис-Абебу навряд чи завершиться ефективним переломом війни. Випробування на міцність пройде федеральна система 100-мільйонної Ефіопії, побудована за мовно-етнічним критерієм. Невідомо, кого підтримають інші штати – центральний уряд чи сепаратистів. До того ж сама столиця оточена територією штату Оромії, що був епіцентром антиурядових виступів у минулі роки. Також зберігається ризик гарячого конфлікту за нільську воду між Ефіопією та сусідами, вогнище конфлікту підсилюватиме гарячу зону в Лівії та загалом на півдні Сахари (в зоні Сахелю). Росія допомагатиме радше Єгипту, а Судану – Китай та Туреччина.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Афганістан

 

Події, інциденти

Театр воєнних дій в Афганістані зазнав суттєвих змін через рішення американців про вивід військ. Конфлікт триває з 2001 року, відколи США за підтримки союзників у НАТО здійснили інтервенцію в Афганістан та знищили режим ісламістського руху «Талібан». Однак останні продовжили партизанську боротьбу, завдяки чому зуміли повернути владу після двадцяти років війни.

За моніторинговий період продовжилося послаблення проамериканського режиму; він припинив існування у серпні 2021 р. Головною причиною фіаско стало рішення адміністрації Байдена за будь-яку ціну вивести американські війська до двадцятої річниці терактів 11 вересня 2001 р. Згодом дата виходу була перенесена на 31 серпня. Поступове виведення військ почалося у травні. Водночас таліби розгорнули наступ у кількох напрямках, не зустрічаючи серйозного опору урядових військ.

Ще в липні розвідка США прогнозувала, що уряд протримається 6-12 місяців. Але вже до 15 серпня сили «Талібану» взяли під контроль майже всю територію країни, включно з Кабулом. Нова держава дістала назву Ісламський Емірат Афганістан, її головою став Хайбатулла Ахундзада, верховний лідер «Талібану» від 2016 р.

Представники республіканського уряду негайно покинули країну, зокрема до ОАЕ вилетів президент Ашраф Гані. Сили США з союзниками хаотично намагалися евакуюватися до дедлайну: від 14 до 31 серпня понад 122 тисячі осіб було вивезено закордон. Станом на жовтень 2021 р. в Афганістані залишалися кілька сотень громадян і кілька тисяч власників грін-карт США.

У 2021 р. в Афганістані відбулося кілька десятків терактів. Серед них: 8 травня – вибух бомби в кабульській школі (85 загиблих і 150 поранених); 26 серпня – напад терористів-смертників на аеропорт Хамід Карзай (щонайменше 180 загиблих, серед яких 13 військових США – найбільша кількість від 2011 р.); 15 жовтня – вибух у шиїтській мечеті в Кандагарі (щонайменше 50 загиблих і 100 поранених).

На півночі Афганістану діє рух спротиву талібам «Панджшерський опір», від назви провінції Панджшер. Його чисельність складає приблизно 8000 бійців. Очікується, що перемога талібів стимулюватиме процес відновлення в Афганістані формувань Аль-Каїди та Ісламської держави, хоча представники нової влади обіцяли запобігати поширенню терористичних груп.

 

Інтенсивність

Громадянська війна з елементами тероризму.

 

Кількість потерпілих

Загалом за час конфлікту з 2001 року загинуло близько 70 тисяч бойовиків Талібану та інших ісламістських груп, 71 тисяча військовослужбовців центрального уряду, 4 тисячі солдатів американської коаліції, понад 46 тисяч мирних жителів. За різними даними, загальне число вбитих становить від 176 до 213 тисяч осіб.

За моніторинговий період від терактів загинуло понад 350 людей.

 

Переговори між сторонами

Після підписання мирної угоди між «Талібаном» і адміністрацією Трампа в лютому 2020 р. регулярно відбувалися нові етапи переговорів з метою припинення воєнних дій. З наближенням кінцевого терміну виходу військ США республіканський уряд намагався самостійно домовитися з талібами. Останні підготували мирний план, який так і не передали офіційному Кабулу до 15 серпня.

Уряд відновленого Ісламського Емірату Афганістан почав вести переговори з різними країнами світу щодо офіційного визнання і отримання гуманітарної допомоги.

Тенденції

Очевидно, нині «Талібан» може не боятися територіальних втрат, адже великі гравці на чолі зі США припинили активну участь у конфлікті. Зараз нова влада починає процес реорганізації країни згідно з власним баченням. З іншого боку, фактично невідворотнім є економічний занепад внаслідок розриву зовнішньоекономічних зв’язків і замороження в банках США золото-валютних резервів Афганістану.

Підпільні ісламістські сили отримали стимул до боротьби, що означатиме розхитування внутрішньополітичної ситуації.

 

Вплив на глобальні процеси

Формується нове поле загроз і можливостей для держав російсько-китайської сфери впливу в Центральній Азії. Передусім прогнозуємо загрозливу ситуацію в Таджикистані (де понад 30 років при владі проросійський режим Емомалі Рахмона) та Ферганській долині (на стику Узбекистану і Киргизстану).

Відступ США є стратегічним позитивом для Ірану, що отримає більше свободи в Центральній Азії. З іншого боку, влада «Талібану» загрожує інтересам Тегерану щодо впливу на шиїтів. Також тактично посилюється напруга на кордоні. 1 грудня внаслідок прикордонних сутичок таліби змогли захопити два іранські прикордонні пункти в районі села Шагхалак (в окрузі Гірманд), використовували артилерію. За кілька днів ситуація врегульовалася, однак потенціал ескалації залишився.

Афганістан перебуває у безпосередній сфері інтересів Китаю, позаяк країна розташована в зоні китайського інвестиційного проєкту «Belts and Roads Initiative». Очікується, що Пекін стане одним із найбільших кредиторів нового уряду в обмін на користування торговельною інфраструктурою.

Влада талібів дає неабиякий важіль впливу Росії в боротьбі проти США на Близькому Сході і в центральній Азії, особливо враховуючи наявність спільного кордону між Афганістаном і колишніми колоніями СРСР, що перебувають в орбіті Кремля. Але це можливо лише за умови налагодження тісних відносин із новим урядом.

 

 

Прогноз

Міжнародне визнання талібів, посилення терористичних груп всередині Афганістану.

 

 

 

 

 

 

Карабах

Події, інциденти

Друга карабаська війна, в ході якої переможцем став Азербайджан, що звільнив приблизно 8,2 тис. км² своєї території та майже повністю (за винятком Лачинського коридору) відновив контроль над державним кордоном з Вірменією та Іраном, не закінчилася підписанням мирної угоди. Новий розклад сил у Південному Кавказі було встановлено на основі спільних заяв російського, азербайджанського та вірменського лідерів від 9 листопада 2020 р. та 11 січня 2021 р. Беручи до уваги формат домовленостей, фактор російських миротворців на території Нагірного Карабаху та Лачинського коридору, питання делімітації та демаркації кордонів, проблему обміну полоненими і розмінування, врегулювання відкриття Зангезурського коридору і т. д., конфлікт між Азербайджаном і Вірменією не завершився, а перейшов в інший вимір.

Не зважаючи на низку інцидентів вже після перемир’я та під час передачі контролю Азербайджану над Агдамським, Кельбаджарським та Лачинським районами (без Лачину та коридору), а також частинами Зангеланського та Кубатлинського районів, які азербайджанські сили не контролювали на момент припинення бойових дій, відлік нових зіткнень у 2021 р. варто починати з 12 травня. Цього дня азербайджанські підрозділи перейшли кордон з Вірменією в районі озера Севліч/Карагьоль (Сюнікська область) та сіл Верін-Шоржа і Кут (Гегаркунікська область) для проведення демаркаційних робіт в односторонньому порядку. Вірменська сторона заявила, що вона не дала закріпитися азербайджанським силам, однак другорядні ознаки свідчать, що останні зайняли приблизно 41 км² території Вірменії.  Окремо варто згадати, що після деокупації Азербайджаном Кубатлинського району, у Вірменії виникли проблеми в комунікації між містами Горіс та Капан, оскільки дві ділянки автодороги опинилися під контролем Баку. Це також додавало напруги на кордоні двох держав, оскільки адміністративний центр Сюнікської області Вірменії деякий час був де-факто відрізаний від іншої території країни.

Фактично навколо проблеми демаркації кордону та відсутності прогресу в реалізації проєкту Зангезурського коридору й відбувалися сутички, найбільш масштабна – 16 листопада. Також періодично відбувалися взаємні обстріли позицій та збройні напади на частинах території колишньої НКАО, які ще не деокуповані. 13 листопада вірменин кинув гранату в азербайджанських військовослужбовців, що були на посту разом з російськими миротворцями біля м. Шуша.

Інтенсивність

Війна у фазі затишшя, прикордонний конфлікт змінної інтенсивності.

Кількість потерпілих

За 2021 р. в ході прикордонних сутичок Азербайджан втратив 9 військовослужбовців, 15 поранено. Вірменія втратила 15 військових, 25 поранено, 19 осіб було захоплено в полон, 18 зникли безвісти.

Переговори між сторонами

Переговори у Сочі, які відбулися 26 листопада, були покликані врегулювати питання демаркації. 15 грудня відбулася зустріч прем’єр-міністра Вірменії Нікола Пашиняна та президента Азербайджану Ільхама Алієва в рамках саміту «Східного партнерства» у Брюсселі. Однак, зважаючи на те, що Баку та Єреван провели переговори за посередництва Москви (принаймні на папері), цілком імовірно, європейське рандеву не буде результативним.

Тенденції

Як і прогнозувалося, перемога Азербайджану в Другій карабаській війні кардинально змінила розклад сил у регіоні. Зокрема, в контексті майже повного відновлення Азербайджаном контролю над кордоном з Вірменією та повного контролю над кордоном з Іраном, розміщення російських миротворців уздовж лінії зіткнення на території, що залишається окупованою місцевими вірменськими силами, та в Лачинському коридорі, повернення геополітичної присутності Туреччини на Південному Кавказі, а також в контексті остаточного поховання Мінської групи ОБСЄ.

В рамках цих реалій і відбувається нове прикордонне протистояння між Азербайджаном та Вірменією. Окрім миротворчого аспекту (контроль за режимом припинення вогню між місцевими вірменськими силами так званої Республіки Арцах та Азербайджаном). Росія забезпечує переговорний процес між Баку та Єреваном, де-факто виступаючи одноособовим медіатором. Не менш важливо те, що Росія залишається військовим союзником Вірменії в рамках ОДКБ. Єреван вже звертався до Організації після інциденту 12 травня, посилаючись на ст. 2 Договору, задля запуску механізму консультацій з союзниками та отримання військової допомоги. Аналогічне пряме звернення до Росії в рамках Договору про дружбу, співпрацю та взаємну допомогу було в 1997 р. До подібних кроків Вірменія вдавалася і після подій 16 листопада, однак бажаного результату не мала. Москва продовжує грати на протиріччях Баку та Єревану, прив’язуючи до себе останній та ставлячи Баку в політичну залежність (у питанні відновлення територіальної цілісності).

Вплив на глобальні процеси

Повне відновлення Азербайджаном контролю над кордоном з Іраном, а також ситуація з дорогою Горіс – Капан суттєво ускладнила відносини між Баку й Тегераном. Відомо, що Іран використовував ситуацію в Нагірному Карабаху для транзиту наркотиків та зброї через неконтрольовану Баку територію. На початку осені 2021 р. азербайджанські поліціанти та прикордонники почали затримувати іранські вантажівки на контрольованих ділянках дороги Горіс – Капан задля зниження «нелегальних вантажоперевезень» на територію Карабаху, підзвітну російським миротворцям. У відповідь Іран провів на кордоні з Азербайджаном військові навчання «Завойовники Хайбара» і під приводом цього стягнув значний обсяг техніки та військовослужбовців у прикордонні регіони.

Не зважаючи на те, що Туреччина не змогла домогтися рівноправного розміщення своїх військовослужбовців у Карабаху як миротворців, вона продовжує нарощувати свій політичний вплив у регіоні та тюркському світі загалом. Перш за все варто згадати Шушинську декларацію, підписану президентами Ердоганом та Алієвим 15 червня 2021 р., в якій чітко окреслюються союзницькі відносини Анкари та Баку. Наступним важливим символічним кроком стала Бакинська декларація 27 липня, яка до Азербайджану та Туреччини долучила Пакистан, котрий вже проявляв певну дипломатичну активність у цьому напрямку під час Другої карабаської війни. Практичним виявом цього документа стали спільні військові навчаннях трьох країн в Азербайджані у вересні. 12 листопада об’єднання тюркських держав, Тюркську Раду, було перейменовано в Організацію тюркських держав, а також ухвалено Концепцію розвитку тюркського світу до 2040 р. Туреччина тепер головує в організації. Анкара продовжує закріплювати свою першість в тюркському світі, проєкціюючи перемогу своєї зброї в Карабаху на Центральну Азію та вступаючи в протистояння з Росією та Китаєм.

Своєрідна російсько-турецька співпраця-протистояння у Південному Кавказі фактично завдає удару позиціям колективного Заходу в регіоні, не залишаючи йому тут місця. Очевидно, що Мінська група ОБСЄ до Другої карабаської війни не була функціональна. Однак новий статус-кво, створений перемогою Азербайджану та новим політичним оформленням Росії й Туреччини на Південному Кавказі, фактично поховав цей формат. У 2021 році всі без винятку загострення локалізувалися виключно через Москву. І Баку, і Єреван перебувають в постійному контакті з нею. Важливо розуміти, що і Росія, і Туреччина свій вплив на Південному Кавказі використовують для політичних торгів з Європою – і в газових питаннях, і в питанні стримування Ірану.

Прогноз

Найбільш імовірний сценарій розвитку подій – продовження прикордонних конфліктів. . Росія вкрай не зацікавлена у зменшенні напруги в регіоні, оскільки це поставить під сумнів доцільність перебування її миротворців на території Карабаху, а також підважить потребу в ній як перемовника між сторонами. Для Москви найгіршим варіантом є прямі безпосередні контакти та домовленості між Баку та Єреваном стосовно розв’язання гуманітарних питань (обмін полоненими, надання карт мінних полів, забезпечення нормального руху транспорту та людей прикордонними територіями) та питань делімітації і демаркації кордонів. Те ж саме стосується нормалізації відносин між Анкарою та Єреваном, оскільки це повністю деблокує Вірменію і зніме низку економічних та логістичних проблем, які наразі вирішує Росія та Іран. Останній теж не зацікавлений у такому сценарії, оскільки він втратить можливість проєкціювати свій вплив на Південний Кавказ, а це завдасть удару по його позиціях у Каспійському регіоні в цілому, не кажучи про можливий відголос такої ситуації для його близькосхідних справ.

Туреччина продовжуватиме отримувати політичні та економічні дивіденди від співпраці з Азербайджаном та використовувати його як міст для нарощення впливу в Центральній Азії, надалі залучатиме Пакистан на противагу Ірану. Азербайджан та Вірменія займатимуться політичним балансуванням, але різного ґатунку. Баку намагатиметься просувати власний політичний порядок денний, не дратуючи Росію. Задача максимум – не лише де-юре, а й де-факто зняти питання окупованої території Карабаху, завершити повернення Лачинського коридору під свій контроль та забезпечити транспортне сполучення з Нахічеванською АР. Вірменія ж, не в стані самостійно протистояти Азербайджану, змушена покладатися на Росію, але при цьому й не розривати зв’язки з колективним Заходом, оскільки Москва не поспішає повністю підтримувати Єреван.

 

 

Ємен

 

Події, інциденти

Війна у Ємені триває з 2015 року. Відбувається протистояння між північною частиною країни (де проживають хусити – група шиїтського віросповідання), що підтримує колишнього президента Алі Абдуллу Салеха і де сформували рух «Ансар Аллах», і південною (суніти, підтримують уряд Абд Раббо Мансура Гаді). Хуситів підтримують Іран та меншою мірою Росія, південь – Саудівська Аравія та її союзники з-поміж арабських держав, що здійснюють збройну інтервенцію в країну.

Від 2018 року активність бойових дій зменшилася, адже Саудівська Аравія з союзниками не спромоглися витіснити хуситів з великих міст півночі. Цьому заважають, зокрема, постійні внутрішні суперечності між аравійцями і силами, які підтримує уряд Об’єднаних Арабських Еміратів.

Водночас на пустельних околицях розгорнули діяльність терористи, наприклад «Аль-Каїда на Аравійському півострові» та «Ісламська держава».

За моніторинговий період відбулися події, що призвели до нових жертв і гуманітарних наслідків.

31 грудня 2020 р. в Аденському міжнародному аеропорті одразу після посадки був обстріляний літак із представниками щойно сформованого єменського уряду. 28 осіб загинули, 107 травмовано. Проте ніхто з нових урядовців не постраждав.

У лютому 2021 р. хусити розгорнули наступ на регіон Маріб з наміром заволодіти однойменним містом. Бої продовжуються до сьогодні, за 9 місяців з обох сторін загинуло приблизно по 2000 бійців. Станом на жовтень 2021 р. хусити заволоділи кількома стратегічними центрами в регіоні і здійснювали бомбардування міста Маріб.

За словами єменських урядовців, зайнятість армії в боях за Маріб значно послабила тиск на сили «Аль-Каїди на Аравійському півострові». У 2020 р. їхня чисельність дорівнювала кільком тисячам. Нині ж терористи мають час на відновлення збройного і людського потенціалу.

 

11 грудня 2021 року коаліція на чолі з Саудівською Аравією заявила про знищення 190 хуситів,

 

 

Інтенсивність

Громадянська війна з іноземними інтервенціями (фактично протистояння коаліцій).

 

Переговори між сторонами

У 2020 р. почалися переговори між Саудівською Аравією та Іраном. Аравійці, які шукають шляхи виходу з конфлікту, хочуть отримати гарантії припинення обстрілів своїх міст через єменський кордон. З іншого боку, затягування війни може означати зменшення впливу Ірану на хуситів, які набирають військової могутності. З огляду на події в Марібі, переговори досі не мають результатів.

 

Кількість потерпілих

Загалом від початку війни загинуло понад 100 тисяч осіб, з них приблизно 9 тисяч цивільних, 50 тисяч поранених, до 4 млн стали біженцями. Близько 85 тисяч дітей померли від голоду.

За моніторинговий період загинуло понад 4 тисячі військових з обох сторін. Єменський уряд також звітує про 7 тисяч поранених у ході боїв за Маріб.

 

Гуманітарні наслідки

Наслідком гуманітарної кризи став масштабний голод та епідемія холери, від яких протягом 2016–2018 років загинуло понад 80 тисяч осіб. Поки що, завдяки міжнародним постачам, загроза усунута, але ризик залишається вагомим.

Унаслідок наступу хуситів на Маріб у 2021 р. близько 140 тисяч цивільних покинули свої домівки, втікаючи з поля бойових дій.

 

Тенденції

Після затишшя, пов’язаного з пандемією, бойові дії поновилися наступом хуситів на Маріб. Зважаючи на послаблення сунітської коаліції, бажання Саудівської Аравії вийти з конфлікту, а також відхід США, хусити мають шанси на розширення територіальних володінь.

 

Вплив на глобальні процеси

Регіон розміщений на перехресті транзитних шляхів із Китаю до Суецького каналу та Європи. Зовнішні гравці активно втручаються у конфлікт, що тягнеться понад п’ять років. Вияв регіонального протистояння Ірану та Саудівської Аравії.

У січні 2021 р. Джо Байден заявив, що США припинить постачання збройної допомоги Саудівській Аравії та ОАЕ для ведення бойових дій в Ємені. Раніше аналогічне рішення Конгресу ветував Дональд Трамп. Відхід США означає припинення дронової війни, яку американські військові вели проти місцевої Аль-Каїди.

 

 

Прогноз

У разі продовження успішного наступу в Марібі, хусити захочуть розвинути успіх. Очікується активізація бойових дій. Роль єменської війни зростатиме на тлі стабілізації в Сирії.

 

 

 

 

 

 

Південний Судан

Події, інциденти

Громадянська війна у Південному Судані триває з грудня 2013 року. Збройна фаза розпочалася з невдалої спроби перевороту 16 грудня 2013 року, здійсненого військовими, афілійованими з колишнім віцепрезидентом Ріеком Мачаром.

Паралельно з ескалацією збройного конфлікту посилювалися мирні ініціативи. Було проведено кілька раундів переговорів, проте підписані мирні протоколи порушували через кілька днів. Ускладнює конфлікт різна етнічна приналежність лідерів воюючих сторін: президент Салва Киїр належить до етносу нуер, тоді як Ріек Мачар – дінка.

Основний мирний документ було підписано 12 вересня 2018 р. Документом закріплювалося, що Ріек Мачар стає одним з п’яти віцепрезидентів Південного Судану, формується перехідний уряд, новий парламент, а президентські вибори відбудуться у 2022 році.

З того часу триває імплементація мирної угоди з періодичними сутичками між сторонами конфлікту. Варто зазначити, що угоду підписали не всі збройні угруповання, деякі з них все ще у стані військового протистояння з урядовими силами.

За моніторинговий період інтенсивних боїв між урядовими силами та повстанськими угрупованнями відбувалося мало. Найбільш вагомим було протистояння у серпні 2021 року в штаті Верхній Ніл між силами, лояльними до Ріека Мачара, та прихильниками генерал-лейтенанта Сімона Гатвеч Дуала. Причина – переобрання керівника партії Народна армія визволення Судану.

Однак спостерігаються спалахи міжетнічного насильства у штатах Джонглей, Вараб та Озерний, сумарним результатом яких була значна кількість жертв. Розбіжності етнічного характеру не нові для країни, найчастіше причинами конфліктів стають побутові проблеми – доступ до води та пасовищ. Проте через велику кількість зброї, яка циркулює у Південному Судані, розв’язання цих суперечок має часто збройний характер.

Варто зазначити про ще один фактор ризику – серед населення країни зростає невдоволення з приводу поточного стану справ. Зокрема, наприкінці серпня в соцмережах були заклики виходити на всенародні мітинги з вимогою відставки чинного президента. Для цього є реальне підґрунтя, проте в перспективі народні мітинги можуть використати як козир у політичній боротьбі або ж вони можуть призвести до силової зміни влади в країні.

Інтенсивність конфлікту

Громадянська війна у фазі низької інтенсивності з періодичними спалахами міжетнічного насильства.

 

Кількість потерпілих

Загальна: вбиті – понад 450 000 (в тому числі смерті серед комісарів іноземних військ).

За моніторинговий період: в результаті міжфракційних протистоянь – 35 осіб, в результаті етнічних зіткнень – понад 150 осіб.

Гуманітарні наслідки

Загалом за час конфлікту 2,47 мільйона осіб покинули Південний Судан як біженці, 2 млн стали внутрішньо переміщеними особами. 7,5 мільйона людей потребували певного типу гуманітарної допомоги чи захисту.

Переговори між сторонами

Щодо врегулювання конфлікту можна виокремити два основні напрямки дій: імплементація угоди 2018 року та переговори з воюючими фракціями щодо миру.

Стосовно першого, то на додачу до торішнього оновлення уряду та нового адміністративно-територіального поділу країни, цьогоріч відбулося оновлення парламенту. За умовами угоди, у травні президент країни розпустив парламент. Нових парламентарів було номіновано від партій, перша сесія розпочалася в серпні.

Стосовно другого аспекту, у березні 2021 року розпочалися переговори зі ще однією збройною фракцією. Її лідери Пол Малонг та Паґан Амум зустрічалися в Кенії з представниками уряду Південного Судану, в результаті чого підписано декларацію спільних принципів.

Прогноз

Можна спрогнозувати подальші спалахи етнічного насильства, посилені питаннями політичного представництва різних етнічних груп країни.

На 2022 рік у Південному Судані заплановані вибори. З огляду на ситуацію – затяжний конфлікт, слабкий прогрес у мирному врегулюванні, етнічні зіткнення, економічну неспроможність та продовольчі загрози – є загроза їхньому мирному перебігу.

Навіть за умови проведення президентських виборів про повне припинення вогню в Південному Судані говорити не можна, оскільки ще тривають переговори з частиною військових фракцій і малоймовірно, що найближчими місяцями вони завершаться.

 

Сирія

 

Події, інциденти

Війна в Сирії триває з 2011 року. Головне протистояння відбувається між президентом Башаром Асадом, що спирається на етноконфесійні меншини шиїтів та алавітів, та опозицією сунітської більшості. З часом країна стала епіцентром протистояння глобальних сил. Асада підтримують Іран та Росія, опозицію – арабські держави (насамперед Катар і Саудівська Аравія) і США. На півночі країни сформувалися окремі райони під контролем курдів та туркоманів, зріс вплив Туреччини.

Для Росії повномасштабне втручання з 2015 року дало можливість зруйнувати плани Заходу на Близькому Сході, зміцнити та згуртувати антиєвроатлантистів, впливати на європейську політику, регулюючи потоки біженців.

За моніторинговий період попри порівняне затишшя продовжувалися бойові дії. У ніч з 25 на 26 лютого США нанесли авіаудари по базах проіранських сил в Сирії. У березні наростало турецько-російське протистояння у сирійській області Ідліб – дійшло до обміну занепокоєннями через послів. Ердоган незадоволений діями Асада, що проводить бомбові та артилерійські удари по інфраструктурі Ідлібу (зокрема енергетичній). В квітні відбулася атака на іранський танкер біля Сирії.

26 травня Башар Асад провів президентські «вибори», які не визнали більшість держав, в тому числі Туреччина. Однак Єгипет та ОАЕ навпаки підтримують Дамаск і хочуть повернути Сирію до Ліги арабських держав.

У вересні відбулася чергова ескалація в Ідлібі, але  попри всі зусилля Асада не вдається перемолоти протурецький анклав.

1 червня після обстрілу в районі Голанських висот Ізраїль відповідає знищення сирійських спостережних постів. В жовтні один сирійський солдат був убитий, троє – поранені  в результаті повітряного нападу Ізраїлю на сирійський район Пальміра в провінції Хомс.

 

 

Інтенсивність

Громадянська війна з іноземними інтервенціями.

 

Кількість потерпілих

Загалом із 2011 року загинуло понад 400 тисяч людей, мільйони стали біженцями.

 

Гуманітарні наслідки

Попри запрошення Дамаска повертатись після стабілізації ситуації, сирійські біженці продовжують концентруватись у таборах на території Туреччини. Частково їх переселяють в Ідліб у контрольовану Туреччиною зону безпеки.

 

Переговори між сторонами

Чергові перемир’я регулярно перериваються локальними бойовими діями.. Переговори поки що не дають результату.

 

Тенденції

Бойові зіткнення локалізуються, однак досі, попри контроль 90 % території, Асад протистоїть опозиційним групам, спираючись переважно на допомогу Росії та Ірану.

 

Вплив на глобальні процеси

Сирія залишається головним фактором напруги в регіоні, посилюючи протистояння між Іраном та його конкурентами (насамперед Ізраїлем та Саудівською Аравією). Зокрема, 6 лютого пролунав вибух на вантажному ізраїльському кораблі Helios Ray в Оманській протоці (прем’єр-міністр Беньямін Нетаньягу відразу звинуватив Тегеран).

 

Прогноз

Великої війни, ймовірно, не буде, але турки здатні скувати сили РФ і зменшити зону впливу Асада. Посилення впливу Туреччини на півночі Сирії врівноважить панівне становище Асада в центрі та на півдні країни. Водночас Асада стримує Ізраїль, що прагне захистити контроль над окупованими Голанськими висотами.

 

 

 

 

 

 

Лівія

 

Події, інциденти

Конфлікт триває з 2011 року, після вбивства Муамара Каддафі. На заході Лівії закріпився Уряд національної згоди на чолі з Фаїзом Сараджем. Йому на сході протистоїть генерал Халіфа Хафтар та його Лівійська національна армія.

Решту території займають племена та дрібніші групи. Хафтара підтримують Росія, ОАЕ, Саудівська Аравія. Уряд національної згоди – ООН, Туреччина та Катар.

 

 

 

З останніх новин – син вбитого диктатора Муамара Каддафі, Саїф, був зареєстрований на виборах президента. Це потенційно може повернути Лівію під владу цієї одіозної родини через 10 років після початку громадянської війни.

 

Були спроби порушити ембарго на ввезення зброї до Лівії та прибуття різноманітних найманців. 300 таких солдатів удачі, які воювали на боці східного Уряду національної згоди, попрохали покинути країну. За даними ООН, в країні перебувають 20 тисяч іноземних найманців, включаючи ПВК «малі». Однією з важливих передумов мирного процесу було їхнє повне виведення.

 

 

Халіфа Хафтар та його сили намагалися не дати прем’єру Дбейбі провести виїзне засідання уряду в Бенгазі – східній столиці Лівії. У червні 2021 року ключова дорога, що з’єднує дві частини країни, була знову відкрита. Вона проходить узбережжям Лівії.

 

6 вересня відпустили на волю політичних в’язнів, уряд назвав це «проєктом великого примирення» перед виборами у грудні 2021 року. Щоправда, саме проведення виборів під питанням, бо серед різних фракцій і груп достатньо охочих їх зірвати.

 

Навряд чи Каддафі-молодший буде просувати себе публічно – це надто небезпечно, до того ж за вчинені під час війни злочини проти людяності Міжнародний Кримінальний Суд в Гаазі видав на нього міжнародний ордер на арешт. Не факт, що в разі перемоги світ його визнає.

 

Серед інших кандидатів варто виділити Халіфу Хафтара, який має підтримку Росії та неофіційно – деяких країн Заходу, ОАЕ та Єгипту; Агілу Салеха – впливового спікера парламенту; і самого Дбейбу – чинного голову уряду, який спирається на ООН.

У кінці грудня вибори були перенесені, ймовірно на січень 2022 р.

 

Інтенсивність

Громадянська війна у фазі низької інтенсивності, підготовка до виборів.

 

Переговори між сторонами

Лівійську війну наразі намагаються закінчити перманентно. Перемовини почалися ще в січні 2021 року і тривають досі, йдучи тугим поступом.

10 березня парламент Лівії затвердив тимчасовий уряд на чолі з прем’єром Абдулом Хамідом Дбейбою. Але воєнні дії спорадично відновлюються, незважаючи на досягнуту в жовтні 2020 р. домовленість про припинення вогню. Першою країною, що визнала нову лівійську владу, була Франція.

 

Вплив на глобальні процеси

Мирне врегулювання в Лівії дасть змогу Північній Африці видихнути – її головна війна закінчиться. Лівія багата нафтою, і за умови її безпечного видобування, вона швидше відновиться. Втім, тенденція до безпекових ризиків залишається через терористів з Чаду та інших сусідніх держав, а також через діяльність ІДІЛ.

 

Прогноз

Легітимність уряду Дбейби залишається сумнівною. Якщо жовтнева угода 2020 року анулюється, це може посилити воєнні дії в Лівії, чиє населення дуже втомилося від 10 років війни. В разі успіху на виборах сина колишнього диктатора Лівію може чекати мир, але знову під орудою Каддафі.

 

 

Центральноафриканська Республіка

 

Події, інциденти

Війна в країні триває з перервами з 2012 року. Головне протистояння йде між мусульманською Північчю (Альянс повстанців Селека) та християнським Півднем, що зберігає контроль за столицею Бангі і підтримує центральний уряд. Загострюються протистояння релігійних громад, зафіксовані факти геноциду. Присутність миротворців ООН, насамперед французів (у зоні впливу яких перебувала ЦАР), малоефективна.

Спостерігається активізація російських найманців, що підтримують центральний уряд. Вони є основною охороною президента Фостена-Аршанжа Таудери.

 

З грудня 2020 року тривали бойові дії уряду з Коаліцією патріотів за зміни (Coalition des patriotes pour le changement, CPC), сформованою кількома повстанськими групами. Їх підтримував колишній президент Франсуа Бозізе. Однак після успішного наступу вони зупинилися, не в змозі поширити вплив на центр країни та головні міста.

Ішли бої з російськими найманцями. Зокрема, 23 березня зафіксована загибель п’ятьох найманців з ПВК «Вагнер». Також вбито трьох російських інструкторів 5 жовтня.

5 жовтня в результаті масштабного нападу антиурядових сил на колону вантажівок у префектурі Уака загинуло 20 осіб.

 

Інтенсивність

Громадянська війна у фазі низької інтенсивності.

 

Кількість потерпілих

Загалом за час конфлікту загинуло близько 6 тисяч комбатантів, кілька тисяч цивільних (точні дані не відомі).

 

Гуманітарні наслідки

Понад 300 тисяч біженців до сусідніх країн, 700 тисяч внутрішніх переселенців.

 

Переговори між сторонами

Продовжуються переговори про припинення вогню, які всіляко підтримує Росія (вона налагодила відносини зі столичною владою – аж до фінансування та присутності охорони – російських найманців). 28–29 вересня відбулися переговори в Римі за участі лідерів опозиції – експрем’єр-міністрів Мартіна Зігеле, Анісе-Жоржа Дологеле та Ніколя Тінгає. Водночас опозиція апелювала до виконання угод минулого раунду (так звані Хартумські домовленості 2019 року). 15 жовтня президент ЦАР Фостен-Арканж Таудера заявив про чергову спробу припинення вогню. Його опоненти з Коаліції патріотів за зміни підтримали ідею, але чекають реальних дій уряду. Бажання переговорів стимулюється вимогами зовнішніх донорів, які зменшили фінансову допомогу країні.

 

Вплив на глобальні процеси

Росія намагається посилити вплив в окремих державах Африки, демонструє іншим диктаторським режимам можливості співпраці. Російські інструктори навчають урядову армію, активно постачають зброю та бронетехніку.

Натомість можливі загострення на кордонах країни, зокрема з Чадом, де погіршилася ситуація після загибелі президента Ідріса Дебі. У червні міністр зовнішніх справ Чаду Шеріф Могамет Зене заявив, що війська ЦАР вбили солдатів у прикордонному селі Суру та викрали і згодом вбили ще 5 військовослужбовців. Однак дипломатам ЦАР вдалось тимчасово залагодити цю проблему (фактично діяли окремі угрупування, слабко контрольовані урядом).

 

Прогноз

Посилення російської активності в регіоні досягло максимуму, через що Росія дедалі частіше натикається на опір інших гравців, зокрема Франції та Туреччини. Водночас слід очікувати більшої залученості Руанди, що бере активну участь в місії ООН та уклала з ЦАР чотири двосторонні угоди щодо співпраці в розвитку агроіндустрії й добування корисних копалин.

 

Прикордонне зіткнення

Киргизстан –  Таджикистан. Конфлік у Фергані

 

Події, інциденти

28 квітня таджицькі прикордонники почали встановлювати на стовпі ЛЕП зі сторони села Ходжа Ало (Ісфаринський район Согдійської області) камери спостереження для фіксації порушень у розподілі води у верховині річки Ісфара. Мешканці сусіднього киргизького села Кок-Таш (Баткенський район Баткенської області) та киргизькі прикордонники взялися спилювати стовп. Внаслідок цього обидві сторони почали закидувати один одного камінням. 29 квітня як цивільне населення, так і прикордонники обох країн почали застосовувати вогнепальну зброю та міномети. Були обстріляні киргизькі прикордонні пункти та військова частина поблизу села Кок-Таш, а також низка населених пунктів Киргизстану в Баткенському та Лейлекському районах Баткенської області. Ввечері 29 квітня Бішкек і Душанбе домовилися про припинення вогню. Активна фаза конфлікту тривала до 1 травня включно.

 

Інтенсивність

Прикордонний конфлікт високої інтенсивності.

 

Кількість потерпілих

Таджикистан втратив 19 громадян, з яких 10 військовослужбовців, 87 осіб поранено. Киргизстан втратив 36 громадян, з яких троє військовослужбовці, 189 осіб поранено. В ході бойових дій на киргизькій території було знищено близько 150 споруд – будинки мешканців прикордонних сіл, дві школи, дитячий садок, фельдшерсько-акушерський пункт, магазини, заправки, три прикордонних застави, будівля внутрішніх військ. . Киргизстану завдано збитків на 1,45 млрд сом (майже 452 млн грн). На таджицькій території було знищено 14 будинків, пошкоджено дві житлові споруди й одна допоміжна будівля.

 

Переговори між сторонами

30 квітня киргизька і таджицька делегації на чолі з О. Суваналієвим та С. Ятімовим відповідно підписали й опублікували спільну заяву щодо припинення вогню та створення комісії з врегулювання збройного конфлікту і відведення особового складу та техніки від кордонів. На ранок 3 травня сторони відвели всю техніку та повернули військових у місця їхньої постійної дислокації. 2 травня делегації підписали спільний протокол щодо делімітації та демаркації кордону. 29 червня відбулася перша зустріч між лідерами країн – Садиром Жапаровим та Емомалі Рахмоном. Збережено статус-кво.

 

Вплив на глобальні процеси

Киргизстан і Таджикистан входять до Організації Договору про колективну безпеку – аналогу НАТО. Тому обидві країни заведено розглядати як такі, що належать до сфери впливу і зони відповідальності Російської Федерації. Попри те, що Москві вигідне збереження напруги між обома країнами, адже на розбіжностях між Бішкеком і Душанбе вона задовольняє власні інтереси, динаміка цього конфлікту засвідчила, що Кремль не зацікавлений у масштабній війні. Варто розуміти, що такий сценарій автоматично поставить питання зміни «наглядача» за регіоном, на роль якого претендують також Туреччина і Китай. Власне, Анкара стала єдиним значним гравцем, який прямо підтримав Киргизстан у нинішньому загостренні і продовжує нарощувати вплив на Бішкек.

 

Тенденції

Напередодні парламентських виборів, які відбулися 28 листопада 2021 р., президент Киргизстану Садир Жапаров взяв курс на розв’язання безпекових проблем країни у двосторонніх відносинах з Узбекистаном і Таджикистаном. Одним із напрямків критики президента Жапарова у киргизькому суспільстві є відверта слабкість та безпомічність влади в момент активної фази конфлікту. Тому, зміцнюючи свій імідж сильного та рішучого лідера, глава держави в публічній риториці показово підкреслював неможливість поступок у розв’язанні територіальних питань. Не менш важливо, що на фоні активізації Росії в Таджикистані через ситуацію з Афганістаном відбувалося пожвавлення економічних стосунків між Киргизстаном, Узбекистаном і Китаєм.

На цьому фоні у Таджикистані наростала напруга у відносинах столиці та автономного регіону Гірський Бадахшан. До антивладних мітингів долучилася таджикська діаспора, зокрема в Москві.

 

 

Прогноз

Кордон між Киргизстаном і Таджикистаном становить приблизно 970 км, з яких 519 км уточнено та демарковано, а інші 451 км залишаються проблемними через питання розподілу водних ресурсів та доступу до пасовиськ. Незважаючи на активну роботу топографічних груп і в цілому спільної міжурядової комісії з делімітації та демаркації державного кордону, а також низку підписаних документів, ситуація залишається складною. Кордони Киргизстану досі закриті для громадян Таджикистану (окрім студентів), а інцидент з черговою бійкою між киргизами і таджиками 23 вересня і відсутність принципових домовленостей щодо доступу до річки Ісфара довів, що сторони наразі далекі від врегулювання конфлікту. Тому стихійні зіткнення між громадянами та прикордонниками будуть продовжуватися.

 

 

Локальні конфлікти

 

 

 

Мозамбік

Події, інциденти

У безпековому плані Мозамбік характеризується двома протистояннями: між політичними силами Фрелімо і Ренамо та ісламською загрозою на півночі країни.

Перший конфлікт триває понад 40 років. Політична сила ФРЕЛІМО – при владі, раніше орієнтувалася на СРСР та тяжіла до однопартійної системи; РЕНАМО – в опозиції. З 1977 по 1992 рр. в країні тривала громадянська війна. В 1992 році була підписана мирна угода, повстанці стали офіційно визнаною опозицією, а їхні загони були інтегровані до урядових збройних сил. У 2013 році РЕНАМО відновило бойові дії в центральних та північних провінціях країни. 5 вересня 2014 року була підписана угода про припинення бойових дій, яка уможливила вибори 2014 року. Проте після них виникла нова політична криза через невизнання РЕНАМО результатів виборів. Після переговорів про мир, 1 серпня 2019 року президент Філіпе Н’юсі та лідер РЕНАМО Оссуфо Момаде підписали мирну угоду, яку, однак, підтримують не всі групи повстанців. Зокрема, після підписання утворилася так звана Військова хунта РЕНАМО. Очолює її Маріано Нгонґо, який не визнає легітимності Оссуфо Момаде і вимагає переглянути угоду.

Стосовно другого протистояння, то від нього потерпає уже чотири роки багата на газ північна провінція Кабо Дельгадо. Сторонами виступають уряд Мозамбіку та ісламістська група Ісламська держава Центральної Африки (Islamic State Central Africa Province), які націлені на встановлення ісламського халіфату в регіоні. Все це підсилюється народним гнівом через несправедливе розподілення доходів від експлуатації регіону та маргіналізацію місцевого мусульманського населення. Суттєве збільшення кількості атак розпочалося з 2020 року.

За моніторинговий період протягом 2021 року в провінції Кабо Дельдаго основні зіткнення відбуваються в районах Палма, Нангаде, Мочімбоа, Макомія. Щомісяця були сутички між терористичними угрупованнями та безпековими силами країни – загалом їх було понад 40.

Влітку збройні сили партнерських країн – Руанди та членів Південноафриканського товариства розвитку (SADC) – розпочали спільну операцію в Мозамбіку. На початку осені в ході операції від терористів було звільнено міста Палма та Мочімбоа, окремі частини районів Нангаде, Муідубе, Макомія, Квіссанга. У вересні ліквідовано місцевого лідера джихадистів Раджаба Авадхі Нданджіле.

Також з Військової хунти РЕНАМО було усунуто Маріано Нгонґо, що може сприяти консолідованим діям на врегулювання конфлікту між ФРЕЛІМО та РЕНАМО.

 

 

Інтенсивність

Локальний конфлікт високої інтенсивності з численними жертвами.

Кількість постраждалих

За чотири роки конфлікту було вбито понад 3000 осіб (в тому числі були загиблі серед комісарів іноземних військ).

 

Гуманітарні наслідки

За чотири роки конфлікту:

• 1,3 млн осіб потребували гуманітарної допомоги того чи іншого типу;
• близько 800 тис. осіб були внутрішньо переміщеними.

 

Вплив на глобальні процеси

В Мозамбіку діють російські найманці компанії Вагнера, які залучені до боротьби з ісламськими терористами, підтримують чинну політсилу. Це має прямий вплив на зростання російської присутності в Африці.

 

Прогноз

Нестабільність без належного стримування може поширитися за межі півночі Мозамбіку, що вплине на зростання нестабільності уздовж узбережжя Східної Африки та створить додаткову загрозу миру та стабільності інших держав-членів SADC.

 

 

Чад

Події, інциденти

У лютому поліція Нджамени застосувала сльозогінний газ проти протестувальників, які палили шини й протестували проти наміру президента Ідріса Дебі знову балотуватися на виборах.

У квітні відбулися вибори президента Чаду, на яких переміг Ідріс Дебі й ушосте посів цей пост. Він отримав понад 80 % голосів виборців. Але вже через день після виборів почалися бойові дії на півночі країни. Збройне угруповання «Фронт змін і згоди в Чаді», яке вважається наближеним до лівійського військового командира Халіфи Хафтара, атакувало прикордонний пост військових Чаду. Згідно з даними ООН, повстанці з «Фронту змін і згоди в Чаді» базувалися на авіабазі Аль-Джуфра в Лівії, яку водночас використовують російські найманці «групи Вагнера» та яка отримувала вантажні рейси зі зброєю з Об’єднаних Арабських Еміратів. «Фронт змін і згоди в Чаді» просувався в напрямку Нджамени.

20 квітня президента Ідріса Дебі убили – через день після того, як його оголосили переможцем на виборах. Це сталося під час відвідин позицій армії Чаду, які протистояли повстанцям поблизу кордону з Лівією. Уряд і парламент в Чаді було розпущено. Упродовж наступних 18 місяців країною мають керувати військові на чолі з сином покійного президента – Махаматом ібн Ідріс Дебі. У 2022 році очікуються позачергові президентські вибори.

Після смерті І. Дебі повстанці продовжили наступ на столицю, не визнали повноваження військового перехідного уряду. Важливою у цьому контексті є позиція Франції, яка публічно підтримала сина Ідріса Дебі та воєнний уряд як необхідність за виключних обставин, попри те, що цей крок – неконституційний. Зрештою, вже в травні повстанські сили були переможені та втекли до Нігеру. Через велелюдні громадські протести проти захоплення влади військовими у Чаді було організовано Національну перехідну раду, щоб показати готовність військових відмовитися від влади.

 

Інтенсивність

Локальний конфлікт.

Кількість потерпілих

З боку урядової армії вбито президента та 11 солдатів, 58 поранені. З боку повстанців – кілька сотень загиблих (за урядовими даними). В результаті протестів у столиці загинуло 6 осіб.

Переговори між сторонами

29 липня 2021 року Національна перехідна рада в Нджамені представила дорожню карту для відновлення демократії в Чаді. Документ також містив такі пункти, як покращення безпеки, національної єдності, зміцнення верховенства права та належного управління в державі. Згідно з дорожньою картою, у листопаді та грудні 2021 року мав відбутися національний діалог, а парламентські та президентські вибори заплановано провести у червні – вересні 2022 року.

 

Вплив на глобальні процеси

У лютому Чад розмістив 1200 військовослужбовців у «трикордонному регіоні» Нігеру, Малі та Буркіна-Фасо під час саміту G5 Сахелю.

 

Прогноз

Політична ситуація в Чаді – найбільш мінлива звідтоді, як Ідріс Дебі захопив владу в державі у 1990 році. Сумніви і страх перед переворотом або громадянською війною поєднуються з великими надіями на справжні демократичні зміни та примирення. При цьому політичні інститути країни вкрай корумповані, так само як інститути безпеки, з чого можна зробити висновок, що справжні політичні реформи в Чаді малоймовірні.

 

Нігерія

 

Події, інциденти

 

В районі озера Чад, у прикордонні Камеруну, Нігера, Чаду та Нігерії продовжується активна діяльність ісламістів із «Боко Харам». На фоні карантину та зростання кількості нападів на християнські церкви це посилює недовіру до влади та підриває перспективи стабільності в Нігерії. Водночас варто очікувати зростання напруги в регіоні Сахелю, що формуватиме чергові хвилі біженців. Також активізується діяльність повстанських рухів у Дельті Нігеру (сепаратистів «Біафри»), йоруба на південному заході, різноманітних напівбандитських угрупувань.

26 лютого у нігерійському місті Джанґебе, що у штаті Джамфара, джихадисти з угруповування «Боко Харам» (вілаят Західна Африка Ісламської Держави) напали на державну дівчачу школу-інтернат та викрали 317 дівчат. Це другий настільки масовий напад на дівчачу школу після 2014 року (місто Чібок – 276 дівчат).

 

У квітні бойовики «Боко Харам» захопили тимчасовий контроль над двома великими населеними пунктами в штаті Борно – Марті і Діква. Також у штаті Кадуна біля села Каданьє застрелили 8 людей, у сусідніх селах Акілбу та Інлово викрадено 180 голів худоби. У штаті Бенуе під час нападу загинуло 11 солдатів.

У травні чотирьох поліціантів убито в результаті нападу на південному сході Нігерії. Також бойовики спалили поліційну дільницю в штаті Енугу 26 травня. Під час нападу на 8 сіл вбито 88 цивільних. Нападники прибули з сусідніх штатів Нігер і Замфара, викрадаючи худобу і знищуючи поля.

З травня активність джихадистів зменшилася через внутрішні суперечності після вбивства лідера «Боко Харам» Абубакара Шекау 19 травня. Наростає конфлікт з конкурентами – Ісламською державою західноафриканських провінцій (ISWAP).

 

Інтенсивність

Локальний конфлікт, теракти.

 

Кількість потерпілих

За час кризи з «Боко Харам» було вбито понад 27 000 і ще 22 000 вважаються зниклими безвісти. За моніторинговий період загинуло до 300 осіб.

За перші 9 місяців загинуло до 8 тис. осіб, близько 2300 стали жертвами викрадення.

 

Гуманітарні наслідки

За увесь час конфлікту понад 2 мільйони людей покинули свої домівки.

У провінції Борно залишається напружена ситуація, що не дозволяє біженцям повернутися до домівок.

 

 

Тенденції

Ослаблення Нігерії – другої за обсягом економіки Субсахарської Африки. Президента Мухамада Бухарі звинувачують у нездатності гарантувати безпеку населення, що сприяє нестабільності в регіоні усієї Західної Африки.

На південному сході росте підтримка ідей сепаратизму «Біафри» (нафтоносних штатів дельти Нігеру), на південному заході – сепаратизму йоруба. Уряд не в змозі зупинити бандитизм і прибережне піратство.

На думку експертів, ситуація найгірша з часів громадянської війни 1967–70 рр. Армійські відділення розгорнуті в кожному з 36 штатів, однак переважно обмежуються обороною, а не наступом.

 

 

 

Вплив на глобальні процеси

Активізація «Боко Харам» та неможливість Нігерії справитися з загрозою самостійно створюють умови для зміцнення військової присутності інших країн у регіоні, зокрема Росії. Розглядається можливість обміну досвіду з російськими фахівцями та підписання угоди про військово-технічну співпрацю.

 

Прогноз

Зростання нестабільності та посилення релігійних суперечностей у 200-мільйонній державі загрожує масштабним конфліктом у середньостроковій перспективі. Ослаблення Нігерії, яка є другою економікою Африки, відіб’ється на всьому регіоні, на який чекає зниження загальної безпеки, зростання нестабільності, загострення регіональних суперечностей та зменшення економічного розвитку і співпраці. Однак залишається можливість стабілізації за умов консенсусу між елітами християнського півдня та мусульманської півночі.

 

 

Камерун

 

Події, інциденти

Конфлікт у Камеруні триває між урядом та англомовною меншиною, його корені сягають колоніального періоду. Територія країни свого часу була поділена між Британією та Францією. Після здобуття незалежності в Камеруні був федеративний устрій, та в 1972 році його замінили унітарним, що призвело до хвилі спротиву. З того часу в регіоні зростало невдоволення, яке вилилося в збройний конфлікт у 2016 році. З 1 жовтня 2017 року на території колишнього Південного Камеруну було оголошено незалежність Амбазонії. Центральний уряд досі контролює основні міста, тоді як інша сторона – частини сільської місцевості.

За моніторинговий період продовжилася активність англофонних сепаратистів – прихильників від’єднання Амбазонії (регіону на кордоні з Нігерією, де домінує англійська мова). У кінці серпня урядова армія почала масштабну кампанію проти бойовиків – до десятка останніх було ліквідовано в районі міст Балі та Морф’є. Але успішне завершення на фоні наростання нових криз виглядає сумнівним.

Також у серпні відбулися масові зіткнення між пастухами народу чоа (що має часткове арабське походження) та рибалками і фермерами місцевого племені мусгуму. Зіткнення розпочались в районі Логоні-Бірні 10 серпня на крайній півночі країни. Більше ніж 7 тисяч людей стали внутрішньо переміщеними особами до району Логоні-Чарі.

Деякі примусово переміщені камерунці розповіли співробітникам структур ООН у Чаді, що вони стали жертвами цілеспрямованих атак. Кажуть, що їхні будинки були спалені, а майно знищено. У Чаді новоприбулі терміново потребують притулку, особливо в сезон дощів. Уряд Чаду звертається по допомогу до міжнародних структур – потреби біженців недофінансовані. Чад вже на 2021 рік прийняв 510 000 біженців, а Камерун 450 000.

Накладаються і світоглядні відмінності. Чоа – нащадки арабізованих племен, що прийшли з суданського регіону Дарфуру під час міграцій 19 століття. Вони більш ісламізовані (хоча і дотримуються деяких місцевих звичаїв). Всього в Камеруні до 21 % мусульман і 69 % християн.

Умови соціального конфлікту полегшуватимуть пропагандивну роботу, що загрожує формуванням нової зони джихадистів на стику Чаду і Камеруну (хоча «Боко Харам» перебуває у внутрішній кризі після загибелі лідера Абубакара Шекау, поява нових груп може бути ще загрозливішою). 16 військовослужбовців загинуло під час атаки бойовиків «Боко Харам» на м. Боруа на південному заході країни.

 

 

Інтенсивність

Локальний конфлікт високої інтенсивності з жертвами внаслідок сутичок та терористичних атак.

 

Переговори між сторонами

Спроби переговорів між урядом та сепаратистами Амбазонії почались у кінці 2020-на початку 2021 року, однак не принесли результату, вилившись в серпневу ескалацію.

 

Кількість потерпілих

Понад 10 тисяч місцевих жителів втекли до сусіднього Чаду (переважно до провінції Шарі-Багірмі) через конфлікти між громадами рибалок. В результаті зіткнень загинуло близько трьох десятків людей, спалено багато домівок у 19 селах.

Гуманітарні наслідки

За минулі роки понад 600 тисяч осіб стали біженцями, десятки тисяч англофонів втекли до сусідньої Нігерії. Загинуло понад 2 тисяч осіб. У англофонських регіонах 800 000 дітей не навчаються, і кожен третій із чотирьох мільйонів людей потребує допомоги.

 

Прогноз

Тривалий конфлікт ослаблює країну, що вже створило умови для активізації діяльності терористичного угруповання «Боко Харам» на території Камеруну. Оскільки значної динаміки у розв’язанні конфлікту не спостерігається, можна прогнозувати подальше збереження наявної ситуації та інтенсифікацію терористичних загроз.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Демократична Республіка Конго

Події, інциденти

У листопаді – грудні 2021 року Уганда та Демократична Республіка Конго об’єднали зусилля для боротьби з одним із найбільших незаконних збройних угруповань у ДР Конго – Об’єднаними демократичними силами (ADF). Це повстанське угрупування звинувачують у насильстві на сході ДР Конго, що призвело до сотень убитих, тисячі людей були вимушені покинути домівки, багато з них знайшли притулок у сусідніх країнах.

Участь офіційної Кампали у воєнних діях на території ДР Конго пояснюється тим, що Уганда стверджує, що угрупування Об’єднані демократичні сили несуть відповідальність за кілька нападів на її території, включаючи три вибухи від терористів-смертників в Кампалі восени 2021 року. 16 листопада 2021 р. в результаті вибухів у центрі столиці Уганди загинули семеро людей, у тому числі троє терористів, десятки зазнали поранення. Цікаво те, що збройне угрупування Об’єднані демократичні сили було засновано в Уганді в 1995 році, а пізніше ця група переїхала до ДР Конго, де наразі є однією з десятків збройних угрупувань, які прагнуть контролювати територію та мінеральні ресурси на сході цієї країни. У Сполучених Штатах Америки їх офіційно пов’язують з ІДІЛ.

Наступ армії Уганди на позиції Об’єднаних демократичних сил почався з артилерійських ударів і нападів з повітря, після чого на територію ДР Конго увійшли регулярні підрозділи армії Уганди. Варто відзначити, що в самій ДР Конго не всі підтримують цю воєнну місію, оскільки не довіряють Уганді та навіть звинувачують Уганду та Руанду у створенні нестабільності в ДР Конго.

Інша повстанська група – Демократичні сили за звільнення Руанди (Forces démocratiques de libération du Rwanda, FDLR, надалі – ФДЛР) – з кінця липня 2012 р. контролює східну частину національного парку Вірунґа. ФДЛР була створена за етнічною ознакою з представників народності хуту в 2000 р. Групу звинувачують у численних збройних нападах на цивільне населення, учинених на сході ДР Конго поблизу кордону з Руандою. Зараз ФДЛР вважається однією з найвпливовіших груп повстанців, які діють на сході ДР Конго. Головна мета повстанців – повалення нинішнього уряду Руанди.

Також 7–8 листопада в провінції Північне Ківу на сході країни, в якій з середини 2021 року керують воєнні адміністрації, невідомі атакували позиції військ і тимчасово опанували села Шанзу та Руньоні на кордоні з Угандою. Місцева влада заявила про дотичність до нападів колись потужного «Руху 23 травня», який підтримувала влада сусідньої Руанди.

Водночас 2–3 листопада на місто Букаво (провінція Південне Ківу) нападає ще одна група CPCA-A64 («Коаліція конголезьких патріотів за реалізацію Розділу 64»), яка нещодавно сформувалась.

 

Інтенсивність

Локальний конфлікт.

 

Кількість потерпілих

У 2021 році в Демократичній Республіці Конго в результаті нападів різних повстанських груп загинуло 629 осіб і поранено 321 особу. У цих нападах було вбито щонайменше 82 повстанці.

 

Вплив на глобальні процеси

Варто звернути увагу на те, що провінція Північне Ківу багата на корисні копалини, здебільшого на олово та золото. Бойові дії в регіоні вже давно були пов’язані з пограбуванням її надр, що відкривало можливості для повстанців купувати зброю та боєприпаси. Зусилля міжнародної спільноти зосереджені на боротьбі з незаконним видобутком корисних копалин з регіонів, охоплених бойовими діями. Задля цього запроваджено режим обов’язкового маркування продукції для підтвердження їхнього походження. Однак слідчі з ООН кажуть, що повстанські групи та злочинні елементи в армії ДР Конго контрабандним шляхом постачають корисні копалини за кордон, в обхід урядових заборон на експорт металів.

Важлива тенденція – режим президента Фелікса Тшіскеді все більше орієнтується на США, зменшуючи рівень залежності від КНР. Зокрема, в кінці 2021 року починається розслідування корупційних дій попередньої влади навколо інфраструктурних проектів з китайськими інвестиціями, які не були навіть наполовину реалізовані.

 

 

Прогноз

 

Статус конфлікту надалі лишається незмінним, що характеризується високим рівнем насильства, жорстокими нападами та бойовими діями повстанських угрупувань у Демократичній Республіці Конго, переважно в провінціях Північне Ківу та Ітурі. Вочевидь і в найближчому майбутньому уряд не зможе обійтися без допомоги армії ООН.

 

 

Західна Сахара

 

Події, інциденти

 

У січні загони ПОЛІСАРІО обстрілювали ракетами марокканський контрольний пост в районі Гуергуерата. В лютому було вбито трьох марокканських солдатів під час атаки в регіоні Аркіз на півдні Марокко.

8 квітні в результаті атаки марокканського дрона був убитий ідер жандармерії ПОЛІСАРІО Аддах аль-Бендір.

Продовжуються дрібні зіткнення на лінії розмежування. Чергова фаза протистояння Марокко та ПОЛІСАРІО розпочалася в жовтні, коли представники останнього перекрили стратегічну дорогу в районі населеного пункту Аль-Каркарат, що на кордоні з Мавританією. 13 листопада Королівська армія Марокко розпочала операцію з демілітаризації буферної зони (5 км на південь і схід від марокканської піщаної стіни), яку патрулюють миротворці ООН, порушивши перемир’я 1991 р. Протягом 2021 р. бійці ПОЛІСАРІО декілька разів здійснювали ракетні обстріли марокканських позицій та раптові атаки на пости охорони.

 

Інтенсивність

Локальний конфлікт низької інтенсивності.

 

Переговори між сторонами

На рівні ООН Західна Сахара є несамоврядною територією. З погляду міжнародного права над нею ніхто не здійснює суверенітету. Тож ООН не визнає ні суверенітету Марокко (окупувало приблизно 75 % території колишньої Іспанської Сахари), ні суверенітету Сахарської Арабської Демократичної Республіки (контролює 25 % території колишньої Іспанської Сахари).

Після війни 1975–1991 рр., відповідно до Плану врегулювання, у 1992 р. на території Західної Сахари мав відбутися референдум, який би визначив її правовий статус. Різні підходи сторін до визначення тих категорій осіб, які володітимуть правом голосу, унеможливили організацію волевиявлення. Це питання не розв’язала й низка наступних домовленостей – Х’юстонська угода 1997 р., План Бейкера І 2001 р., План Бейкера ІІ 2003 р. У 2018 році на рівні Радбезу ООН було оголошено, що переговори між Марокко, ПОЛІСАРІО, Алжиром та Мавританією відновляться найближчим часом. Але наразі цей процес заморожений. Показовим у цьому контексті є той факт, що посада Особистого посла генсека ООН з питань Західної Сахари вакантна з травня 2019 р.

 

10 грудня 2020 р. ще тодішній президент США Дональд Трамп на офіційному рівні визнав суверенітет Марокко над Західною Сахарою в обмін на досягнення першим мирного врегулювання з Ізраїлем. Це суттєво ускладнило можливості для переговорів між Рабатом та ПОЛІСАРІО. Протягом 2021 р. будь-які спроби світової спільноти налагодити контакт між Марокко та ПОЛІСАРІО провалилися – сторони займають кардинально різні позиції. До того ж Рабат принципово відмовляється від прямих переговорів. Король Мохаммед VI прямо заявив, що питання марокканського суверенітету над Західною Сахарою не може бути предметом для обговорення.

 

Кількість потерпілих

Миротворці MINURSO звітують про перманентні сутички вздовж Піщаної стіни на лінії розмежування. Королівська армія Марокко втратила шестеро військових, ПОЛІСАРІО – 12, в тому числі командира Сахарської національної гвардії Аддах ель-Бендіра. Точна кількість поранених невідома. Наприклад, у жовтні марокканський БПЛА знищив легковий автомобіль, завдавши поранень двом цивільним особам.

 

Гуманітарні наслідки

Із початком сутичок зріс потік біженців до Канарських островів Іспанії та таборів біженців-сахараві в алжирському вілаєті Тіндуф. Алжир заявив, що надав 60 тонн їжі та медикаментів як гуманітарну допомогу біженцям.

 

Тенденції

З огляду на низьку інтенсивність бойових дій та лаконічність звітів MINURSO, Марокко не здійснило повномасштабного вторгнення на контрольовану ПОЛІСАРІО територію.

 

Вплив на глобальні процеси

 

Ситуація в Західній Сахарі перш за все спричинила погіршення відносин між Алжиром, який виступає адвокатом ПОЛІСАРІО на міжнародній арені, та Марокко, що роками надає допомогу сепаратистам в алжирському регіоні Кабілії. У серпні 2021 р. країни розірвали дипломатичні відносини. Погіршення стосунків між Рабатом та Алжиром негативно вплинуло на Іспанію та Португалію. Обидві країни залежні від алжирського газу. У зв’язку з позицією Алжиру восени угоду про транзит через Марокко не було переукладено, постраждали іспанські покупці (на цьому напрямку Мадрид одержував біля 40 % палива). Перед цим відносини між Рабатом та Мадридом зіпсувалися через дозвіл останнього лікувати очільника ПОЛІСАРІО Брахіма Галі на своїй території.

У вересні 2021 р. суд ЄС анулював торговельну угоду між ЄС та Марокко 2012 р., відповідно до якої Західна Сахара де-факто визнавалася марокканською. Це суттєво ускладнило відносини між Рабатом і Берліном. Навіть на африканському континенті Марокко не має одностайної підтримки.

На вказані проблеми змушені зважати навіть США. Наприклад, 7 червня в Марокко, Сенегалі й Тунісі стартували 17-ті щорічні навчання командування ЗС США в Африці (AFRICOM), що тривали до 18 червня. Але алжирські контингенти не запросили до участі в них. На цьому тлі зростає ризик прокитайської орієнтації Алжиру, особливо після завершення парламентських виборів у червні 2021 року.

 

Прогноз

Незважаючи на політичний і економічний тиск з боку Алжиру та низки європейських країн, Марокко не змінить позиції щодо Західної Сахари.

 

 

 

 

Індонезія (Папуа)

Події, інциденти

Нинішні провінції Папуа і Західне Папуа після тривалої міжнародної суперечки з Нідерландами були включені до складу Індонезії в 1963 р., а офіційно інкорпоровані – в 1969 р. Відтоді й почався конфлікт у Папуа. Індонезія у 2001 р. надала території Західного Папуа статус «спеціальної автономії», прийнявши відповідний закон. 15 липня 2021 р. цей закон було переглянуто у бік посилення повноважень Джакарти, що спричинило серію протестів та нових терористичних актів. Цьому передувало вбивство індонезійського бригадного генерала. Після ухвалення закону відбулася серія нападів на військові пости і навіть населені пункти – атака на села в гірському районі Ківірок, що майже на кордоні з Папуа-Новою Гвінеєю.

Інтенсивність

Локальний конфлікт низької інтенсивності.

Кількість потерпілих

За 2021 р. Національна армія Індонезії втратила 10 осіб (серед вбитих також – бригадний генерал), троє поранено. Національна армія визволення Західного Папуа втратила шістьох убитими (в тому числі одного з командирів). Також в ході терористичних атак та ведення бойових дій було вбито шестеро цивільних осіб та одного поліціанта. Бойовики НАВЗП знищили низку споруд у декількох населених пунктах – аптеки, банки, лікарні, школи, магазини, житлові будинки.

Гуманітарні наслідки

Терористичні атаки НАВЗП завдають шкоди цивільній інфраструктурі й погіршують складну ситуацію з доступом до елементарних медичних послуг, освіти, питної води. Посилення військової присутності Національної армії Індонезії після вбивства бойовиками НАВЗП бригадного генерала також дається взнаки, оскільки провокує нові збройні напади та терористичні атаки.

 

Вплив на глобальні процеси

В рамках посилення терористичних атак з боку НАВЗП та зміни закону про спеціальну автономію були опубліковані документи, які підтвердили, що Австралія знала про масовий розстріл індонезійськими силами демонстрантів-папуасів на острові Біак в 1998 році. Особливо показово, що навіть у 2014 р. Австралія завадила публікації фотодоказів цих масових убивств. Відповідно, це спричинило суспільну дискусію в Австралії на предмет розслідування справи та покарання винних офіційних осіб. Однак в цілому Австралія та Папуа-Нова Гвінея продовжують підтримувати Індонезію, а право на самовизначення місцевих папуасів підтримують такі океанічні держави, як Вануату, Соломонові острови, Тонґа, Тувалу, Науру, Палау та Маршалові острови.

Прогноз

Джакарта відмовляється вести переговори з керівництвом НАВЗП та іншими політичними організаціями, що представляють Західне Папуа. У відповідь на збільшення частоти нападів, індонезійська армія розгорнула додаткові підрозділи в провінціях Папуа та Західне Папуа. Ця ситуація, а також звуження спеціальної автономії для регіону, спровокувала хвилю нових терактів, останні з яких відбулися наприкінці жовтня 2021 р. У короткостроковій перспективі сторони продовжуватимуть напади одна на одну.

 

 

 

Воєнні перевороти

 

М’янма

Події, інциденти

1 лютого у М’янмі (вона ж – колишня Бірма) відбувся воєнний переворот з відстороненням порівняно прозахідного цивільного уряду. До влади прийшло військове керівництво китайської орієнтації. Було відсторонено демократично обраних лідерів Аун Сан Су Чжі та Він М’їна, що прийшли до влади після демократичних виборів з 2015 року. На фоні зростання вуличних протестів проти путчу і засудження з боку Заходу, військова влада очікувано більше орієнтується на Китай.

Країна розділена етнічно та релігійно, є християни, буддисти та мусульмани. М’янма надалі потерпає від крихкості різноетнічних штатів, а також релігійної напруги на заході, де переслідують мусульман-рохінджа (до цього причетна і попередня влада).

Розгортаються масові протести, що переростають у репресії та вбивства опозиціонерів. Лідери демократичних рухів або вбиті, або заарештовані, або просто зникли. З рохінджа обходяться чи не так само, як китайці з уйгурами. Їх не вважають громадянами, атакують, депортують з місця проживання. Масові вбивства протестантів (сотні людей) призводять до дестабілізації. Актуалізуються етнічні суперечності, зокрема в регіонах народів шанів та каренів. Регіональні етнічні армії погрожують вийти з угоди про припинення вогню (зокрема Армія Аракана та Національно-визвольна армія Таанг), що свідчить про сповзання до громадянської війни.

У квітні військові вперше за двадцять років завдали авіаударів по штату Карен, який контролюють місцеві еліти. Це примусило кілька тисяч переховуватись у джунглях сусіднього Таїланду, а повстанським арміям дало можливість заговорити про можливий вихід з угоди (фактично війна у різних фазах всередині країни триває з 1950-х років).

М’янма пережила не один громадянський конфлікт, і навіть зараз там є групи повстання, щоправда, тепер вже проти військового уряду. У деяких регіонах тліє збройне протистояння з армією.

Країна так і не змогла побудувати демократію через пряму участь солдатів у політиці та слабкість інститутів.

Не можна сказати, що на всій території держави М’янма панує мир. Через її територію здійснюється частка трафіку нелегальної зброї та наркотиків (М’янма входить до так званого Золотого трикутника в Азії).

 

Інтенсивність

Воєнний переворот, загроза громадянської війни.

Кількість потерпілих

Після перевороту військові почали жорстко розганяти демонстрації, тож сотні людей постраждали, було багато загиблих.

 

Гуманітарні наслідки

Нещодавні атаки армії змусили тисячі людей тікати вглиб країни. Атаки відбувалися у провінції Сагаїнг – центрі збройного спротиву. Там зафіксували випадки жорстокості та жертви з обох сторін. Татмадав (армія М’янми) вдається до використання літаків, гелікоптерів та важкого калібру.

 

Вплив на глобальні процеси

Військове керівництво підтримує КНР, яка зацікавлена у налагодженні ресурсних магістралей через цю країну до Індійського океану, що може стати альтернативою в умовах подальшого загострення на східному узбережжі (через Тайванську кризу). Також посилюється вплив російських інтересів.

Вплинули події в М’янмі і на антиукраїнську кампанію. Ще в лютому Київ звинувачували у продажу уряду М’янми БТР-3У українського виробництва. Насправді вони були продані ще у 2004 році.

У вересні 2021 року активісти правозахисної організації Justice for Myanmar опублікували заяву про те, що «Укроборонпром» та «Укрспецекспорт» постачають комплектуючі для танків, літаків та іншої зброї у М’янму навіть після спроби військового перевороту. Зокрема, йшлося про «Мотор Січ». В «Укроборонпромі» заявили, що контракти реалізуються відповідно до законодавства, але зброї смертельного ураження туди не продають.

 

Тенденції

М’янмі, як і сусідньому Таїланду, не звикати до військових переворотів. І найпевніше армія збереже свою владу на деякий час. Але тенденції щодо безпеки та стабільності в регіоні доволі негативні.

Прогноз

Є вірогідність поширення громадянського спротиву за межі регіонів Карен та Сагаїнг. Зважаючи на етнічну та релігійну строкатість М’янми, на невирішені проблеми з тими ж рохінджа, конфлікт може поглибитись.

 

Малі

Події, інциденти

Напруга в Малі зберігається ще з 2020 року, коли після кількох місяців протесту у країні 18 серпня здійснили воєнний переворот. Президента Ібрагіма Бубакара Кейта було усунуто з поста, а влада перейшла до військової хунти. 21 вересня 2020 року було призначено тимчасового президента – Ба Н’Дау, а лідера військової хунти Ассімі Гойта – віцепрезидентом. Перехідний період в країні мав тривати 18 місяців, після чого повинні були провести вибори.

Проте через 9 місяців у країні знову відбулася силова зміна влади. Увечері 24 травня 2021 року знову організували воєнний переворот, тимчасового президента країни Ба Н’Дау, уряд та прем’єра країни було взято під варту.

26 травня політична верхівка країни підписала документи про відмову від влади, уряд було розпущено, а президентом країни став лідер торішнього перевороту полковник Ассімі Гойта. Причина перевороту криється в політичній площині: було усунено від влади кількох ключових осіб, залучених у торішньому перевороті.

Інтенсивність

Воєнний переворот.

 

Переговори між сторонами

Переворот засудили усі вагомі гравці для цього регіону: ЕКОВАС, Африканський Союз, Франція, США, ООН, які закликали до проведення виборів та повернення до влади в країні цивільних.

Попередньої дати виборів ще немає, хоча перехідний період (з часу першого перевороту) закінчується у лютому 2022 року. Дату виборів обіцяють назвати після проведення грудневого загального референдуму.

Вплив на глобальні процеси

Події варто розглядати в рамках французько-російського протистояння в Африці. Сахель традиційно сприймався як регіон впливу Франції, проте Росія починає крок за кроком відвойовувати позиції. Москва має близькі контакти з хунтою, яка у 2020 р. організувала переворот, тому переворот 2021 року лише посилює її вагу в регіоні. Все це діє проти Франції, вплив якої в Сахелі піддається значній критиці з боку самих африканських країн та створює виклики безпекового, міграційного та політичного характеру для ЄС. У грудні до країни прибувають близько 500 найманців з російської ПВК «Вагнер».

Прогноз

В регіональному вимірі подальша нестабільність Малі дестабілізуватиме увесь регіон, який потерпає від терористичних загроз.

 

 

 

Судан

 

Події, інциденти

 

25 жовтня в Судані відбувся державний переворот, внаслідок якого від влади було відсторонено цивільних представників і усі політичні функції було консолідовано в руках військового крила.

 

Головною фігурою перевороту був генерал Абдель Фаттах аль-Бурхан, який зіграв ключову роль в усуненні від влади диктатора Омара аль-Башира у 2019 році.

 

Причиною перевороту стали суперечності між військовими та цивільними представниками Суверенної ради та уряду Судану. Зокрема, 17 листопада 2021 року, відповідно до угоди про перехід влади від 2019 року, влада мала повністю зосередитися в руках цивільного крила. Проте існує низка сфер, у яких військові хотіли б зберегти вплив: розслідування порушень прав людини під час кризи в Дарфурі, дохід від видобувної галузі, лад у безпековій сфері та армії.

 

11 листопада було сформовано нову керівну раду країни, головна роль у якій відводиться військовим. Раду очолив генерал аль-Бурхан. За попередніми заявами, вибори в країні відбудуться у 2023 році, як і планувалося раніше.

 

Інтенсивність

Воєнний переворот, народні протести.

 

Переговори між сторонами

 

Після новини про переворот люди вийшли на вулиці із закликами передати владу цивільним. Згодом ще двічі відбувалися великі народні демонстрації з ідентичними вимогами. Є повідомлення про щонайменше 20 жертв (сумарно).

 

Реакція світової спільноти була однозначна – засудження дій. Африканський Союз, ЄС, Ліга Арабських держав закликали до поновлення діалогу, США та Світовий Банк заморозили фінансову допомогу країні. Під тиском міжнародної спільноти було звільнено з-під варти прем’єра Гамдока.

 

Прогноз

 

Судан перебуває у стратегічному регіоні Червоного моря, що є однією з найважливіших водних артерій світу. З цієї причини країна привертає особливу увагу США, Росії, Саудівської Аравії, ОАЕ, ЄС. Очевидно те, що цивільна частина сучасної політичної еліти Судану була більш прозахідною, що, зокрема, зменшувало вплив Росії в регіоні. Тепер же постає загроза дрейфу в бік Росії та Китаю, інтенсифікації побудови бази російського флоту в Порт-Судані.

 

Переворот загострює питання регіональної безпеки, адже чимало країн цієї частини континенту зіштовхуються зараз з безпековими викликами (Південний Судан, Сомалі, Ефіопія).

 

 

Гвінея

Події, інциденти

5 вересня 2021 року у Республіці Гвінея (Конакрі) відбувся воєнний переворот. Спецвійська на чолі з підполковником Мамаді Думбая́ усунули від влади президента Альфа Конде. Переворот розпочався зранку, а в другій половині дня було затримано президента та проголошено основні постулати зміни влади. Було розпущено уряд та парламент, закрито кордони, встановлено комендантську годину, а влада перейшла до хунти – Національного комітету згуртування та розвитку.

Офіційна причина перевороту, яку озвучили військові, – погане керівництво державою. Якщо проаналізувати заяву підполковника, то можна додати корупцію, низький розвиток країни та деспотичне правління Конде.

Думбая́ був призначений тимчасовим президентом 1 жовтня, а через тиждень було оголошено ім’я нового цивільного прем’єр-міністра. За обіцянками, мають відбутися президентські вибори (дати немає), у яких членам хунти заборонено брати участь.

Інтенсивність

Воєнний переворот.

Вплив на глобальні процеси

Події засудили регіональні організації, ЄС, ООН, США, Франція, Росія з вимогою відпустити утримуваного під вартою Конде.

Варто підкреслити, що Китай, який зазвичай відсторонюється від політичних питань, теж висловив свою підтримку колишньому президенту. Це продиктовано насамперед великою економічною залежністю Китаю від бокситів Гвінеї та тісними контактами з попередньою владою.

Прогноз

Переворот варто розглядати в контексті французько-російського протистояння у Західній Африці та Сахелі. Гвінея за президенства Альфа Конде мала чітку проросійську позицію. Теперішні зміни у владі можуть послабити позиції Москви в регіоні і створити шанс для Франції.

У вужчому сенсі дестабілізацію та політичну непевність у Гвінеї можуть використати терористичні угруповання, що діють в Сахелі та Західній Африці, для розширення свого впливу. Крім того, переворот у Гвінеї є третім за рік у Західній та Центральній Африці (Чад, Малі, спроба в Нігері). Це викликає побоювання, що регіон може знову скотитися у військове правління (як до 1990 р.).

В економічному вимірі переворот вплинув на ціну алюмінію, що зросла на Лондонській біржі металів на 1,8 % – до 2775 дол. за тонну. Це найвищий показник з травня 2011 року.

 

Теракти

 

Буркіна-Фасо

 

Події, інциденти

 

У травні джихадисти напали на село Палсеге в громаді Піссіла. Убито 9 осіб. Армія Буркіна-Фасо знищила 20 бойовиків та 4 бази під час операції «Houné», що розпочалась 20 травня.

В ніч з 4 на 5 червня відбулася найбільш смертоносна атака в історії країни. Понад 160 жителів вбито в селі Солхан біля міста Себба, в районі стику кордонів трьох держав – Малі, Нігеру та Буркіна-Фасо. Згодом вбито 14 осіб в селі Тааріят. Головною мішенню стали члени місцевої міліції «Добровольці захисту батьківщини», що виступають зараз головним стримувальним фактором джихадистських груп. Водночас жоден з лідерів цих груп не взяв на себе відповідальності за скоєне, що свідчить про ініціативу не завжди контрольованих місцевих угрупувань, які мають власні інтереси.

 

11 липня на півночі Буркіна-Фасо вбито 10 людей під час нападу на село Ніха-Мосі. Серед вбитих – члени місцевої міліції. У серпні загинуло 47 осіб, з них 30 цивільних, поранено 19 під час нападу на воєнний конвой на північному кордоні з Малі та Нігером.

14 листопада внаслідок масштабного нападу джихадистів з групи «Ансар уль-іслам», що афільована з  «Аль-Каїдою», загинуло щонайменше 49 силовиків і 4 цивільних . Атака сталася через два дні після іншого нападу, внаслідок якого семеро поліцейських було вбито на кордоні з Нігером та Малі.

 

Після цього почалися масові антиурядові маніфестації у столиці Уагадугу, об’єднані коаліцією  «Врятуємо Буркіна Фасо» з громадських активістів та опозиції, що підтримується колишнім президентом у вигнанні Блезом Кампаоре. Протестували проти недієздатності уряду забезпечити безпеку та присутності французьких сил в країні. Зокрема, 18 листопада в м. Кай місцеві жителі блокували французький конвой з вимогою покинути країну.

 

Інтенсивність

Теракти, внутрішньополітична криза.

 

Кількість потерпілих

За моніторинговий період загинуло до 350 осіб. Загалом за останні роки загинуло понад 2 тис. осіб, 1,5 млн стали біженцями.

Вплив на глобальні процеси

Париж оголосив про поступове завершення антитерористичної операції «Бархан», яку проводили в зоні «трьох кордонів» Буркіна-Фасо, Нігеру та Малі. Тепер Франція вимагає активнішого залучення країн «сахельської п’ятірки» до безпекової діяльності та боротьби з джихадистами. Однак перспективи успіху такого сценарію незначні.

 

Прогноз

Буркіна-Фасо стає ще одною слабкою ланкою серед держав Сахелю, де активно укріплюються ісламістські угруповання. Також втрачає легітимність центральний уряд, що загорожує посиленням хаотизації.

 

 

 

 

Нігер

 

Події, інциденти

 

В березні масштабний напад біля кордону з Малі в районі Західний Тіллабері – 598 загиблих.

 

На початку липня джихадисти Нігеру напали на відділок поліції та Національний центр боротьби з туберкульозом та проказою в м. Зарія. Вони викрали дітей та персонал.

На початку серпня в районі Банібангу (на стику кордонів з Малі та Буркіна-Фасо) вбито 33 людей. Цей район – одна з головних баз джихадистів.

 

14 серпня 15 солдатів убито на південному заході країни в районі Торогі, неподалік від кордону з Буркіна-Фасо.

 

19 серпня ісламісти убили 37 фермерів в західному регіоні Тіллабері, в селі Дері-Дайє.

 

Інтенсивність

Теракт.

 

Кількість потерпілих

Близько 800 загиблих.

 

Прогноз

У Нігері далі укріплюються джихадисти, що базуються на пустельній півночі, як і в сусідніх державах Сахелю, зокрема груп «Боко Харам» та «Джамаат Нусрат уль-Іслам ва аль-Муслімін».

Сомалі

 

Події, інциденти

 

У січні – лютому в районі Нижнього Шабелу тривала спецоперація миротворчих сил Африканського Союзу проти ісламістів «Джамаату Аш Шабааб». Серед цих миротворців найбільше представників сусідніх Кенії та Ефіопії, а також Руанди. Протягом року продовжувалися дрібні сутички «Аш Шабааб» з урядовими військами (загинуло понад 100 осіб з кожного боку).

 

В лютому, після рішення президента Могамеда Абдулагі Могамеда відкласти наступні вибори, починаються масові протести, урядові сили відповідають вогнем. Принаймні 5 солдатів загинуло, більше ніж 12 цивільних поранено. 100 тисяч жителів покинули місто.

Низка терактів у Могадішо та інших містах за спільним алгоритмом – атака смертника-водія машини з вибухівкою. Зокрема, 5 березня вбито 20 людей під час атак смертника на ресторан, 28 квітня – теракт з 10 загиблими.

21 липня американські війська вперше за каденції Дж. Байдена завдали удару по позиціях ісламістського руху «Аш Шабааб». Також відбуваються зіткнення ісламістів з урядовими силами в столиці Могадішо.

25 вересня від атаки водія-смертника на конвой, що прямував до президентського палацу, загинуло 8 осіб. Відповідальність взяла на себе група «Аш Шабааб».

 

Інтенсивність

Теракт, локальне зіткнення.

 

Кількість потерпілих

Загинуло до 400 осіб.

 

Вплив на глобальні процеси

 

Укріплення центрального уряду може посилити вплив його зовнішнього патрона – Кенії, особливо на фоні пасивності Ефіопії, що змушена розв’язувати внутрішні проблеми в регіоні Тиграй та з’ясовувати відносини з Суданом і Єгиптом. Також Кенію не влаштовує транскордонна активність «Аш Шабааб» (у січні – лютому вони фактично контролювали більшу частину прикордонної кенійської провінції Мандера – збирали данину з місцевого населення).

Оскільки Кенія – союзник США, це значить посилення присутності Вашингтону. У лютому США вперше за десять років, після грудневих домовленостей з урядом Кенії про посилення військової співпраці, відправила судно військово-морських сил USNS Hershel «Woody» Williams (ESB 4) для патрулювання берегів Східної Африки. Вочевидь, не останнім фактором такої уваги стали плани Росії відкрити морську базу в Червоному морі.

Також зростає вплив Туреччини, що постачає уряду безпілотники Bayraktar TB2.

 

Прогноз

Населення Сомалі стомлюється від діяльності ісламістських угрупувань, але й уряду бракує ресурсів швидко відновити контроль над територією. Цей процес повільно триватиме. Особливо якщо міжнародно визнаному уряду Сомалі надаватимуть зовнішню допомогу.

 

 

 

 

Кот-д’Івуар

 

Події, інциденти

У березні близько 40 осіб на мотоциклах напали на армійський пост в м. Кафоло біля кордону Буркіна-Фасо. Також нападали на жандармів у м. Колобугу (департамент Техіні) – один жандарм загинув.

 

Інтенсивність

Теракти.

 

Кількість потерпілих

Двоє солдатів загинуло в Кафоло, один жандарм – в Колобугу.

Прогноз

Слід очікувати посилення джихадистських сил, що проникають з територій сусідніх Буркіна-Фасо та Малі.

 

 

Бурунді

 

Події, інциденти

У травні під час нападу на дорозі вбито 12 осіб. У липні бойовики перекрили дорогу, відкривши вогонь і спаливши два мікроавтобуси в провінції Мурамвія. Вбито 15 осіб.

 

Інтенсивність

Теракти.

 

Кількість потерпілих

Загинуло 27 осіб.

 

Прогноз

Відбувається розхитування ситуації в Бурунді, оскільки уряду не вдається утримувати порядок на території.

 

 

 

Уганда

 

Події, інциденти

 

8 жовтня відбувся вибух в поліційному відділенні у столиці Кампалі. 23 жовтня пролунав вибух у ресторані передмістя столиці Кевемпе (загинула офіціантка). 26 жовтня – вибух в автобусі. 16 листопада – масштабна атака трьох смертників на мотоциклах в районі парламенту і вибухи в поліційному відділенні, що призвели до паніки і зупинки роботи парламенту.

 

Інтенсивність

Теракт.

 

Кількість потерпілих

Загинуло восьмеро осіб з врахуванням трьох смертників.

 

Тенденції

Попри незначні жертви, наростає інтенсивність тероризму. Можливі підозрювані – сомалійське угрупування «Аш Шабааб», а також базовані на сході ДР Конго «Союзні демократичні сили» – ісламісти родом з Уганди, афільовані з ІДІЛ. Можлива причина – введення у травні угандійських сил в конголезькі регіони Ківу та Ітурі для спільної боротьби з бойовиками.

 

Танзанія

Події, інциденти

 

26 серпня відбулась стрільба в районі посольства Франції в столиці Дар-ес-Салам.

Інтенсивність

Теракти, внутрішньополітична напруга.

 

Кількість потерпілих

Загинуло 4 особи.

 

Прогноз

Інцидент свідчить про погіршення безпекової ситуації насамперед через спільний кордон з Мозамбіком, на півночі якого укріпились джихадисти.

 

Внутрішньополітична криза

 

Південноафриканська Республіка

 

Події, інциденти

У липні в Південно-Африканській Республіці розгорнулися масові протести небаченого з 1994 року рівня, коли впав апартеїд. Вони почалися з арешту колишнього президента Джейкоба Зуми, якого звинувачують у масштабній корупції, хоча півтора року ув’язнення він одержав за неповагу до суду. Викликає повагу, що Зума не став втікати за кордон, а відкрито приїхав до тюрми.

Після цього почалися протести його прихильників (в основному люмпенізованого електорату), переважно в провінції Квазулу-Натал і довколишніх районах (де компактно проживає етнос зулу, яких представляє Зума). Влада змушена сконцентрувати для придушення виступів 25 тисяч військ.

Президент Сіріл Рамафоса заявив, що хвиля вуличного насильства була спланована заздалегідь опозиційними силами та ворогами країни. Однак за протестами стоять суттєві економічні проблеми, що поглиблюються останні 10 років. Стагнація та зростання нерівності провокують піддатливість до популістських рішень, зокрема до вимог перерозподілу земельного фонду з експропріацією білих фермерів, що провокуватиме конфлікт на расовому ґрунті та повторення «успіху» Зімбабве. Президент Сіріл Рамафоса спекулював цією темою на виборах, але відклав її. Цю нішу займають «Борці за економічну свободу» Джуліуса Малеми, що сповідують ідеологію ленінізму. Та ще небезпечнішим буде наростання протиріч між етнічними групами банту – зулу, коса (що зберігають панівний вплив у владі), тсвана. А передусім спалахнуть напружені відносини між корінними жителями і заробітчанами з інших африканських держав, насамперед Нігерії.

На місцевих виборах у листопаді продовжилася тенденція падіння довіри до правлячого Африканського національного конгресу. Він набрав лише 46 %, найгірший результат з 1994 року.

 

Інтенсивність

Внутрішньополітична криза, етнічна напруга.

 

Кількість потерпілих

Загинуло понад 400 людей, сотні затримано. Протестувальники перекривали дороги та блокували маршрути до Йоганнесбурга – економічного серця країни, розгорнулись грабежі та вуличні сутички. Матеріальні збитки уряд оцінює у близько 3,4 мільярда доларів.

 

Вплив на глобальні процеси

Нестабільність в ПАР може вдарити по російському впливу. Вже два десятиліття обговорюється ідея альянсу БРІКС (Бразилії, Індії, Китаю, РФ та ПАР). Ідея мертвонароджена – у Бразилії президент Жаїр Болсонару веде проамериканську політику (хоча в поганих відносинах з демократичною адміністрацією Байдена), а між Індією та Китаєм наростає напруга в Гімалаях. Тим часом Преторія залишається важливим форпостом московського впливу, на рівні з військовою присутністю в ЦАР чи Лівії. У Південній Африці присутня м’яка сила, але стабільно провладний Африканський національний конгрес дружить з Москвою, що підтримувала його ще в часи апартеїду. Та й зараз на виборах 2019 року лише допомога російських політтехнологів допомогла набрати 50 % голосів.

Таким чином, саме в ПАР звична для Росії стратегія хаотизації принесе не дивіденди, а втрату дієздатного союзника, що спроможний впливати на південь та центр континенту (зокрема, через механізми військово-економічного альянсу SADC – Спільноти розвитку Південної Африки).

 

Прогноз

Для збереження стабільності потрібні досить радикальні реформи, щоб відновити економіку та врівноважити напругу в суспільстві. А цього правлячий вже 27 років АНК, вочевидь, не здатен зробити. Відсутність таких реформ буде й далі розхитувати південноафриканське суспільство. Крах цієї держави до рівня failed state спровокує хаотизацію в сусідніх Анголі та Зімбабве (теж великі російські друзі), а в Мозамбіку ускладнить ситуацію з активністю ісламістів. Тобто захитатись може весь регіон.

 

 

 

 

Білорусь

Події, інциденти

 

У 2021 році тривали внутрішньополітична криза та деградація відносин з західними сусідами Білорусі та Україною. У відповідь на невизнання легітимності Лукашенка білоруський диктатор спровокував і заохотив міграційну кризу на кордонах з країнами-членами ЄС та політику дестабілізації відносин з Україною.

23 травня в мінському аеропорту екстрено приземлили пасажирський літак ірландської компанії Ryanair, що летів за рейсом «Афіни – Вільнюс». На його борту перебував білоруський опозиційний журналіст і засновник telegram-каналу NEXTA Роман Протасевич, якого білоруські спецслужби заарештували відразу після приземлення літака.

Європейський Союз та Україна наклали цілу низку нових санкцій на режим Лукашенка за примусову посадку літака, зокрема припинення авіасполучення.

З 9 по 16 вересня відбулися спільні військові навчання Росії та Білорусі «Захід-2021», у яких взяли участь близько 200 тис. військовослужбовців та інша техніка на кількох об’єктах у цих країнах.

У 2021 році білоруська влада організувала канали перекидання мігрантів з країни через кордон ЄС спершу до Литви, а потім до Польщі, що спровокувало жорстку прикордонну кризу на кордонах з країнами ЄС. Паралельно загострилася ситуація на білорусько-українському кордоні.

9 серпня Лукашенко звинуватив Україну у підготовці бойовиків та перекиданні зброї до Білорусі.

15 вересня Державний прикордонний комітет Білорусі повідомив, що білоруський прикордонний знак на ділянці Пінського прикордонного загону 11 вересня був обстріляний із території України.

4 грудня, близько 12:00, у районі пункту пропуску «Нова Рудня» білоруські прикордонники заявили про порушення повітряного простору українським гвинтокрилом Мі-8.

13 вересня Лукашенко заявив про наміри розмістити на кордоні Білорусі з Україною зенітно-ракетні комплекси C-400, які Мінськ планує отримати з Росії. Також він попросив у Путіна надати йому кілька дивізіонів оперативно-тактичних ракетних комплексів «Іскандер» та оголосив про можливість розміщення ядерної зброї на території Білорусі.

4 листопада на засіданні Вищої держради Росії та Білорусі Президент Росії Володимир Путін та самопроголошений очільник Білорусі Олександр Лукашенко підписали декрет про поглиблення інтеграції двох країн. На засіданні оновили військову доктрину та затвердили концепцію міграційної політики Союзної держави.

У грудні Лукашенко заявив, що Білорусь не залишиться осторонь, якщо на Донбасі та біля українсько-російського кордону «знову розв’яжуть війну». «Якщо вони знову розв’яжуть війну на Донбасі чи десь на кордоні з Росією, Білорусь осторонь не залишиться. І ясно, на чиєму боці буде Білорусь», – заявив Лукашенко, паралельно визнавши Крим російською юрисдикцією.

 

Інтенсивність

Внутрішньополітична криза, дипломатичний конфлікт.

 

 

Кількість потерпілих

 

Загальна кількість затриманих з початку протестів – понад 30 000 осіб.

За даними правозахисного центру «Вясна», у грудні в Білорусі 927 політв’язнів перебувають у тюрмах.

Понад 2000 людей потерпають від кримінальних переслідувань.

28 вересня спецпризначенці КГБ Білорусі під час штурму приватного помешкання вбили програміста IT-компанії EPAM Systems Андрія Зельцера, який, обороняючись, застрелив з рушниці співробітника КДБ.

 

Тенденції

Продовжується деградація відносин із Заходом, що переросла у прикордонно-міграційну кризу, посилення залежності Білорусі від Росії.

 

Вплив на глобальні процеси

Білорусь у 2021 році стала плацдармом гібридних спецоперацій Росії проти країн балтійського флангу НАТО та проти України.

 

Прогноз

Використовуючи міжнародну ізоляцію Білорусі, Росія вимагатиме від Лукашенка пришвидшення інкорпорації під виглядом поглибленої інтеграції двох країн, декрет про яку було підписано 4 листопада 2021 року.

У рамках виконання 28 союзних програм планується інституалізація створення Союзної держави.

Паралельно Росія використовуватиме Білорусь як таран проти балтійських держав і Польщі. Очікується загострення ситуації на білорусько-українському кордоні.

 

Ліван

Події, інциденти

Ліван продовжує жити в тіні вибуху хімікатів, який знищив частину столиці Бейрут. Цей вибух стався восени 2020 року, тобто більш ніж рік тому.

Його причиною стало недбале зберігання селітри (нітрат амонію) на складах у порту разом з салютами, деревиною та іншими матеріалами.

Через неможливість виплатити борги, країна була змушена вперше в історії оголосити дефолт. Масштабна корупція вимивала з країни мільярди доларів у реальному часі.

 

Невдоволення переросло в масові протести, що у жовтні 2021 року супроводжувалися пострілами з вогнепальної зброї. Прихильники шиїтських рухів «Хезболла» і «Амаль» вимагали зняти з посади суддю Тарека Бітара, який керує розслідуванням вибуху хімікатів в порту Бейрута у серпні 2020 року, а також змінити уряд, що довів економіку до гіперінфляції.

Інтенсивність

Гуманітарна катастрофа, загроза громадянського конфлікту.

 

Кількість потерпілих

Десятки поранених під час вуличних зіткнень.

Гуманітарні наслідки

В Лівані перебуває багато біженців з Палестини і Сирії. Уряд слабкий, суспільство розділене за релігіями, сектами та поглядами.

Є проблеми з продовольством, електроенергією, чистою водою. Рівень життя відчутно впав, на вулицях міст все частіше можна почути стрілянину.

 

Вплив на глобальні процеси

Не треба також забувати і про постійну напруженість з Ізраїлем. Періодично «Хезболла» або інші палестинські групи заряджають ракети по півночі Ізраїлю, на що Єрусалим відповідає своїми обстрілами. Часто у єврейській державі можна почути думку: наступна війна, якщо вона буде, – з Ліваном.

Гра інших держав на полі Лівану фактично робить маленьку країну їхнім заручником. Зокрема, в кінці жовтня Саудівська Аравія заборонила ліванський імпорт та наказала ліванському послу покинути країну після висловів міністра інформації Лівану про «самооборону» єменських бойовиків-хуситів проти сил очолюваної Саудівською Аравією коаліції. До Саудівської Аравії приєднались Кувейт і ОАЕ. Ліванські політики майже не мають західної підтримки, а тепер через необережну фразу втратили (можливо, тимчасово) і дипломатичні зв’язки з Саудитами та іншими країнами Затоки.

 

Тенденції

Країну вбиває корупція та неможливість цивільної влади обирати лідерів і домовлятися з місцевими силами, за якими стоять інші країни. Наприклад, відомий проіранський рух «Хезболла» або родина Харірі, близька до Саудівської Аравії. А також є вплив Франції, бо Ліван раніше був під їхнім протекторатом.

 

Прогноз

Навряд чи економічна ситуація поліпшиться найближчим часом, цьому не сприяє й коронавірус та внутрішній конфлікт, який готовий вибухнути. Ліван має потенціал стати новою пороховою діжкою Близького Сходу. Голод, ковід та безробіття можуть призвести до нових раундів вуличних протистоянь та протестів.

 

 

 

Ірак

 

Події, інциденти

 

У травні 2021 р. спалахнули протести в іракському місті Кербела через вбивство відомого громадського активіста Ігаба Джавада аль-Вазні. Протестувальники палили шини та перекривали дороги.

У липні 2021 р. терорист-смертник на ринку в Багдаді забрав життя щонайменше 35 людей внаслідок вибуху.

У державі 10 жовтня відбулися вибори до парламенту. Перемогу здобув шиїтський рух на чолі з харизматичним імамом Муктадою ас-Садром, який критикує Іран. Вони отримали 73 мандати, передусім завдяки голосам у Багдаді та на півдні Іраку. Значна частина виборців сприймають садристів як своєрідну третю силу між Іраном і США.

Після парламентських виборів в Іраку різко зросло політичне напруження, адже провальний результат продемонстрували дві проіранські політичні сили та курдська системна опозиція. Зокрема, шиїтський блок «Аль-Фатх», який сформували представники воєнізованих угруповань, пов’язаних з іранським Корпусом вартових ісламської революції, отримав лише 17 мандатів, на 31 місце менше, ніж у 2018 році. Проіранські сили назвали результати голосування «шахрайством» та звинуватили у цьому владу. Це призвело до масових протестів у країні, під час яких сотні людей зазнали поранень, були навіть повідомлення про двох загиблих. Друге місце на виборах посіла сунітська коаліція «Такаддум» на чолі зі спікером парламенту Мухаммедом аль-Хальбусі. Вони отримали 38 місць. Третє місце виборола шиїтська партія «Держава закону» експрем’єр-міністра Нурі аль-Малікі – у них 37 місць. Курдська демократична партія, контрольована кланом Барзані, взяла 32 мандати. Необхідно зауважити, що ці вибори мали відбутися у 2022 році. Проте їх провели раніше через масові антиурядові протести, що тривали з осені 2019 року та призвели до відставки уряду.

У листопаді 2021 р. скоєно замах на прем’єр-міністра Іраку Мустафу аль-Кадімі. Його резиденцію атакували з безпілотника. При цьому прем’єр-міністр Іраку не постраждав.

 

Інтенсивність

Теракти, внутрішньополітична криза.

 

Кількість потерпілих

До 50 людей загинуло від терактів і під час протестів.

 

 

Переговори між сторонами

 

Папа Римський Франциск відвідав Ірак з історичним візитом у березні 2021 р., де провів молитву на руїнах в стародавній церкві Непорочного зачаття (ат-Тахіра-ль-Кубра) в місті Мосул на півночі Іраку, що була зруйнована терористами ІДІЛ. Він закликав до миру та молився за жертв конфлікту з ІДІЛ. Візит понтифіка став безпрецедентним кроком підтримки місцевої християнської громади, значна частина якої була змушена залишити свої домівки, аби уникнути репресій ІДІЛ. Візит Папи Римського став важливим кроком сприяння розвитку міжрелігійного діалогу в Іраку.

 

 

Вплив на глобальні процеси

Іран намагається дедалі більше впливати на внутрішню політику Іраку через проіранські шиїтські парамілітарні та політичні групи. Іранським впливам у країні активно протистоять США та Саудівська Аравія. Іракський Курдистан на півночі держави має статус широкої автономії, вплив на який з боку офіційного Багдада досить обмежений.

У лютому 2021 р. Туреччина здійснила військову операцію «Орлиний кіготь-2» у північних прикордонних районах Іраку проти Робітничої партії Курдистану.

 

Тенденції

Ситуація в Іраку у 2021 р. традиційно залишалась напруженою. Наразі Ірак можна визначити як fragile state, або неспроможною державою, де інститути держави недостатньо стійкі та перебувають під потужним тиском. За Індексом недієздатності держав Ірак посів 20 місце у світі у 2021 році.

 

Прогноз

Безпекова ситуація в Іраку залишатиметься напруженою, суттєвий вплив на внутрішню політику держави буде чинитися з боку регіональних та глобальних акторів, зокрема Саудівської Аравії, Ірану, Туреччини, США, що посилюватиме відцентрові тенденції в державі.

 

 

 

 

 

Латинська Америка

 

Події, інциденти

Ситуація у Венесуелі стабілізувалася на користь президента Ніколаса Мадуро. За підтримки військових, а також зовнішньої допомоги Росії і Китаю, був суттєво знижений ефект діяльності лідера опозиції Хуана Ґуайдо, визнаного США і ЄС. Нині в Мексиці відбуваються переговори між Мадуро й опозиційною коаліцією. Президент має намір домовитися про нові парламентські вибори (ті, що відбулися у грудні 2020 р., не були визнані міжнародною спільнотою), а також отримати зовнішню грошову допомогу на подолання гуманітарної кризи. Тим часом економіка Венесуели зазнає тиску від накладених раніше санкцій США.

14 серпня на Гаїті стався землетрус магнітудою 7,2 бала, що призвів до загибелі близько 5000 осіб. Ця подія пришвидшила і без того надзвичайно високі темпи міграції з країн Карибського басейну: у серпні понад 200 тис. мігрантів прибули до південного кордону США.

Соціальні протести в Чилі, що тривають від 2019 р., дістали новий імпульс через смерть активіста, якого застрелила поліція. В лютому і березні відбулися акції, що супроводжувалися вандалізмом, руйнуванням приватної власності й атаками на монументи. Протягом останніх місяців у Сантьяго щоп’ятниці відбуваються акції за участі кількох сотень осіб.

У жовтні масові протести і страйки охопили Болівію – у відповідь на бажання уряду розслідувати джерела походження статків громадян. Президент-соціаліст Луїс Арсе заявив, що поширення маніфестацій створює умови для чергового перевороту.

У квітні 2021 р. у відповідь на бажання уряду підняти податки і реформувати медичну сферу почалися протести в Колумбії. Кілька десятків протестувальників було вбито, сотні травмовано в сутичках із правоохоронцями.

 

Кількість потерпілих

Кілька десятків вбитих.

 

Гуманітарні наслідки

• Збитки за час протестів у Чилі оцінюють у 3,5 мільярда доларів і 300 тисяч робочих місць – наслідок руйнування приватної і державної власності.
• Сотні тисяч громадян країн карибського басейну щомісяця намагаються потрапити до США, створюючи гуманітарну катастрофу в прилеглій Мексиці. Від серпня ситуація погіршилася через події на Гаїті.
• 7 мільйонів громадян Венесуели потребують гуманітарної допомоги. Станом на жовтень 2021 р. 5,7 мільйона покинули країну. Центральний банк витрачає по 40 мільйонів доларів на тиждень для підтримки національної валюти на тлі гіперінфляції.

 

Інтенсивність

Внутрішньополітична криза,  загроза ескалації до громадянської війни.

 

Тенденції

• У жовтні 2020 р. в Чилі відбувся референдум, на якому громадяни підтримали створення нової конституції. У травні 2021 р. була обрана комісія, що займається її написанням. Чинна влада сподівається, що новий основний закон покладе кінець протестам.
• Поразка США в Афганістані – гарна новина для Ніколаса Мадуро. На тлі послаблення американців президент спробує домовитися з опозицією і посилити співпрацю з союзниками, передусім з Росією та Іраном.

 

Вплив на глобальні процеси

Латинська Америка є тим майданчиком, де можуть продовжитися зовнішньополітичні невдачі адміністрації Байдена. Окрім Росії та Ірану, регіонам активно цікавиться Китай, що вже позичив Венесуелі 60 мільярдів доларів.

Важливим чинником є міграційні потоки з центральної Америки до США. Вашингтон, у порівнянні з політикою Трампа, значно пом’якшив процедури перетину кордону для нелегалів, яких нині відпускають в обмін на обіцянку з’явитися в суді. Відповідно, це сприяє мобільності терористів і наркоторговців на північноамериканському континенті, зменшуючи шанси Демократичної партії на збереження більшості в Конгресі на виборах наступного року.

 

 

Прогноз

Посилення позицій Мадуро і нещодавні глобальні поразки США відкладають відхід соціалістів від влади у Венесуелі. Це збільшить вплив Росії в регіоні та відкриє ще більше можливостей для діяльності на цьому полі Китаю. Варто очікувати у відповідь дій США, коли ті оговтаються від провалів. Імовірно, вони активізуються вже після проміжних виборів 2022 р., де республіканці мають повернути більшість в обох палатах Конгресу.

 

 

 

Ізраїль

Події, інциденти

У 2020 році новостворений коаліційний уряд Ізраїлю, попри всі внутрішні корупційні скандали навколо Беньяміна Натаньяху, намагається пришвидшити розв’язання палестинського питання, поки в Білому Домі гарантовано панує атмосфера сприяння. Влітку починається перегляд угод 1994 року щодо Палестинської автономії з фактичною анексією двох третин території Західного берега, попри негативну реакцію арабського світу. Тим часом лідер Палестинської національної адміністрації Махмуд Аббас заявляє про розрив усіх домовленостей із Тель-Авівом та Вашингтоном. Закономірно було очікувати чергового спалаху насильства, відновлення незавершеного революційного руху попередніх Інтифад.

У січні ВПС Ізраїлю завдали серії авіаударів по іранських об’єктах у сирійській мухафазі (провінції) Дейр-ез-Зор, в результаті чого загинули десятки людей.

У травні 2021 р. відбулися жорстокі сутички між палестинськими бунтівниками та ізраїльською поліцією в Шейх-Джаррі та Старому місті Єрусалиму. У відповідь на ракетні удари ХАМАС по території Ізраїлю під час 11-денної війни  було випущено понад 4360 ракет і мінометних снарядів. Ракетні обстріли спричинили жертви та змусили мільйони мирних жителів перебувати в бомбосховищах. Ізраїль своєю чергою проводив повітряні атаки під назвою «Операція “Охоронець стін”». У містах Ізраїлю відбулися арабо-ізраїльські протести та заворушення, особливо в містах з великою кількістю арабського населення. Це був четвертий великий конфлікт такого масштабу, попередні відбулися у 2008–2009, 2012 та 2014 роках.

У червні новим прем’єр-міністром Ізраїлю став колишній міністр оборони країни, правий політик Нафталі Беннет, який завершив еру 12-річного правління Біньяміна Нетаньягу. Н. Беннета називають ультранаціоналістом, сам він вважає себе більше правим, ніж Б. Нетаньягу. Коаліційний уряд Н. Беннета став можливим завдяки домовленостям безпрецедентно різних політичних сил – від правих до центристських і лівих. Вперше до коаліції увійшла консервативна ісламська партія «Об’єднаний арабський список».

У вересні було вбито п’ять членів ХАМАСу на Західному березі річки Йордан під час ізраїльської операції з арешту підозрюваних у плануванні серії терористичних атак в Ізраїлі.

 

Інтенсивність

Теракти, внутрішньополітична криза.

Кількість потерпілих

В результаті ракетних обстрілів загинуло кількадесят людей.

Через міжетнічне насильство було підпалено десять синагог і 112 єврейських будинків, пограбовано 386 єврейських будинків і пошкоджено ще 673 помешкання, підпалено 849 єврейських авто, а також пошкоджено 13 арабських будинків і підпалено 13 арабських автомобілів.

 

Вплив на глобальні процеси

Ізраїль традиційно намагається протистояти іранському регіональному впливу та не допустити набуття ним ядерної зброї. Ізраїль провів низку військових операцій в Сирії, Іраку та Лівані проти Ірану та його союзників через свою стурбованість присутністю Ірану в цих державах та ракетним арсеналом ліванської «Хезболли».

 

Прогноз

 

Незважаючи на те, що Н. Беннет займає більш націоналістичні позиції, ніж Нетаньягу, в палестинських питаннях він буде обмеженим у діях лівоцентристськими та арабськими партіями в коаліції. Хоча політика Беннета з різних питань зовнішньої політики здебільшого не відрізняється від політики уряду Нетаньягу, його уряд, імовірно, спробує зосередитися на прагматичному управлінні безпекою та економікою Ізраїлю.

 

 

 

Чорногорія

 

Події, інциденти

 

Чорногорія не так часто потрапляє у фокус світових медіа через проблеми всередині країни чи зовнішньополітичні складнощі. Утім, останні п’ять років ця маленька балканська країна стала досить цікавою для журналістів та експертів. Це пов’язано зі спробою державного перевороту у 2016 р., причетністю до цього працівників російських спецслужб, вступом до НАТО, прийняттям наприкінці 2019-го року спірного закону про свободу віросповідання та переконань і права релігійних громад. Його ухвалення ініціював президент Чорногорії Міло Джуканович, для якого документ був критично важливим у процесі побудови чорногорської ідентичності та державності.  Одним з аспектів цього є узаконення положення Чорногорської православної церкви, яка зареєстрована як громадська організація, є неканонічною та не визнається Сербською православною церквою (СПЦ). Саме остання засудила спірний закон та заявила про нападки президента Чорногорії на неї. Конфлікт перейшов у нову фазу, коли СПЦ вивела на вулиці своїх прихильників. Ці демонстрації тривали декілька місяців та отримали назву літії. Через пандемію коронавірусу всі вуличні зібрання у березні 2020 році були заборонені, але протестний рух проти нового закону не зник. З деякими перервами літії тривали упродовж літа – осені 2020 р.

Цим скористалися опоненти Міло Джукановича на парламентських виборах, які пообіцяли анулювати закон «Про свободу віросповідання та переконань і правовий статус релігійних громад». Влітку 2020 року вперше Демократична партія соціалістів, лідером якої багато років є Міло Джуканович, не змогла отримати перемогу на парламентських виборах та самостійно сформувати уряд. Опозиційні політичні партії підписали угоду та створили урядову коаліцію на чолі з прем’єром Здравко Кривокапичем. Невдовзі уряд виконав обіцянку та скасував спірні статті документу щодо передачі церковного майна у державну власність. На початку 2021 р. Скупщина (парламент) повторно голосувала за закон, але Джуканович наклав на нього вето, вважаючи, що не було кворуму під час голосування.

Поразка партії Джукановича на виборах та дії СПЦ викликали активізацію ще одного протестного руху в Чорногорії – руху комітів (патріотів, або сувереністів). Його учасники виступають за збереження державності Чорногорії, діють під лозунгами захисту чорногорської державності та суверенності. Прихильників комітів у країні не так багато, але вони досить активні, створили восени 2020 р. Патріотично-комітський союз Чорногорії. Центром руху сувереністів є старовинне місто Цетинє, яке потрапило на шпальти світових медіа у вересні 2021 р.

Тут захисники чорногорської незалежності та державності намагалися не допустити інтронізації нового митрополита Чорногорсько-Приморського Іоанникія.

Сувереністів відкрито підтримав президент Міло Джуканович, а прем’єр Здравко Кривокапич наказав за будь-яку ціну провести заплановану інтронізацію та не переносити місце і дату події. Незважаючи на локальні заворушення та барикади на дорогах, які вели до Цетинє, інтронізація була проведена, масових заворушень, як про це повідомляли чорногорські та сербські ЗМІ, не відбулося.

 

 

Інтенсивність

Внутрішньополітична криза.

Вплив на глобальні процеси

Кремлю вигідна подібна дестабілізація в балканській країні, оскільки певний час Європейський Союз буде перейматися тим, щоб тут не спалахнув черговий конфлікт. Вигода Сербії полягає у тому, що майно СПЦ в Чорногорії залишиться у власності церкви, а не перейде до держави. Окрім того, внутрішні суперечки всередині суспільства дадуть змогу збільшити кількість прихильників Сербії та зміцнити позиції в Чорногорії. Віддзеркаленням подібних намірів на сьогодні є політика уряду Здравка Кривокапича.

Інші держави та ЗМІ теж набагато сильніше розкручують маховик конфліктогенності на Балканах. Варто згадати досить неоднозначні non-papers щодо Західних Балкан, авторство яких приписують словенському прем’єру Янезу Янші. Матеріали з’явилися у ЗМІ весною 2021 р. та викликали бурхливу реакцію в країнах регіону, оскільки non-papers пропонували черговий переділ територій та кордонів на постюгославському просторі. Це не перша така гучна пропозиція змінити кордони, які утворилися в регіоні з середини 1990-х рр. Та кількість подібних пропозицій від різних європейських політиків збільшується, їх одразу підхоплюють ЗМІ і починають перепощувати з гучними заголовками заради хайпу та тиражів. Внаслідок цього посилюється враження, що Західні Балкани зможуть «заспокоїтися» лише під сильним зовнішнім протекторатом та після переділу територій, що усуне вогнища небезпеки. Це призводить до посилення конфліктогенного потенціалу та відсторонення самих країн від розробки проєктів примирення і врегулювання територіальних та інших суперечностей.

 

 

 

Тенденції

Події 2020–2021 рр. засвідчили, що в Чорногорії загострився конфлікт між різними гілками влади, які представлені президентом Міло Джукановичем та прем’єр-міністром Здравко Кривокапичем. Ситуація ускладнюється тим, що президент Сербії Александар Вучич підтримав СПЦ в Чорногорії, заявивши, що дії чорногорського президента – це наступ на сербів та Сербську православну церкву. Його підтримала Росія, яку Джуканович звинувачує у просуванні «сербського світу» в Чорногорії. Вересневі події довели, що в країні вже давно існує глибока політична та владна криза, яка поглиблюється через протистояння Джукановича та Кривокапича. Перший орієнтується на ЄС і НАТО, другий відомий своєю прихильністю до Сербії, тому намагається знизити напругу між Сербією та Чорногорією, але не відступає від курсу на ЄС.

Прогноз

 

Подібні розбіжності присутні в інших країнах світу, утім в Чорногорії вони можуть поглибити кризу і стати підґрунтям нового потенційного конфлікту. До збройного протистояння навряд чи дійде, а от системна дестабілізація через пряме та опосередковане втручання Сербії та Росії можлива. Про подібні кроки, спрямовані проти Чорногорії, вже багато разів заявляв президент Джуканович, вважаючи, що і Сербія, і Росія намагаються втягнути країну в гібридну війну та зробити Чорногорію частиною «сербського світу».

Не варто забувати про те, що у 2023 р. мають відбутися чергові президентські вибори. Тому ситуація зі СПЦ та законом про віросповідання, який повторно набрав чинності в Чорногорії, може продовжитися у 2022 р. та стати джерелом гострих конфліктів.

Нинішній рік, особливо осінь, відзначився активізацією напівзаморожених та відкладених на потім конфліктів у регіоні Західних Балкан. Загострення відбулося під впливом різних чинників, головними серед яких є неврегульованість територіальних суперечок, війни пам’яті, політична й економічна нестабільність, місцевий сепаратизм та націоналізм, втручання зовнішніх гравців, небажання країн регіону виконувати мирні угоди, розслідувати воєнні злочини та реалізовувати національні стратегії перехідного правосуддя. Перераховані фактори призвели до того, що Чорногорія, Боснія і Герцеговина, Косово, Сербія знову перетворилися на потенційні вогнища небезпеки для всього регіону. Якщо відбудеться ескалація конфліктів, то їх наслідки однозначно зачеплять сусідні Хорватію, Північну Македонію, Албанію, Грецію, Болгарію.

 

 

 

Боснія і Герцеговина

Події, інциденти

Війна у БіГ припинилася наприкінці 1995 року після підписання Дейтонської мирної угоди, внаслідок якої держава стала федерацією у складі двох ентитетів – Мусульмано-хорватської федерації та Республіки Сербської і округу Брчко. Округ формально входить до складу обох ентитетів, а насправді перебуває під міжнародним протекторатом. Це складне державне утворення керується зовнішньою адміністрацією – Управлінням Верховного представника, функції якого з серпня 2021 р. виконує Кристіан Шмідт.

Республіка Сербська – це узаконена самопроголошена республіка боснійських сербів, які створили власне державне утворення під час війни у БіГ. Ентитет має свого представника в Президії – колективний орган президентського керівництва у державі, широкі повноваження в політичній, економічній, судовій сферах. І саме Республіка Сербська є головним джерелом нестабільності, кризових явищ та сепаратизму в БіГ.

 

Багато років президентом Сербського ентитету був Мілорад Додик, який наразі є одним із трьох членів Президії. Додик вже декілька разів ініціював проведення референдумів про відділення Республіки Сербської від Боснії і Герцеговини. ЄС та міжнародні організації не визнали жодне з волевиявлень боснійських сербів. Референдуми не мають юридичної сили та суперечать Дейтонським угодам і Конституції Боснії і Герцеговини. Однак декларативні заяви Мілорада Додика цьогоріч призвели до паралічу політичного життя в державі. З літа 2021 р. представники боснійських сербів не беруть участь у роботі Скупщини та Президії, через що низка важливих законів залишаються у стадії проєктів. Республіка Сербська також не визнає призначення нового Верховного представника Кристіана Шмідта, проти кандидатури якого виступають Сербія, Росія, Китай. У ентитеті не визнають закони та розпорядження Верховного представника, зокрема закон про кримінальну відповідальність за заперечення геноциду в Сребрениці та глорифікацію воєнних злочинців. Закон запровадив попередній Високий представник у Боснії і Герцеговині Валентин Інцко перед тим, як пішов зі своєї посади наприкінці липня 2021 р.

 

Інтенсивність

Внутрішньополітична криза.

Переговори між сторонами

Республіка Сербська, Сербія та Росія розглядають запровадження документа як втручання у внутрішні справи ентитету. Через це закон не має сили на території Республіки Сербської. Мілорад Додик пішов далі. В середині жовтня 2021 р. він заявив про те, що парламент ентитету планує відкликати згоду на формування центральних установ БіГ та на ведення спільної діяльності обох ентитетів. У першу чергу мова про спільні Збройні сили БіГ, Вищу судову та прокурорську раду, збір податків на державному рівні. Окрім того, Додик планує ігнорувати всі закони, які були запроваджені Високим представником упродовж останніх років. Для цього депутати парламенту Республіки Сербської мають схвалити низку відповідних законів. Якщо це станеться, уряд ентитету має право відкликати чиновників, які працюють у загальних державних установах БіГ.

 

 

Вплив на глобальні процеси

Незалежна Республіка Сербська не зможе самостійно існувати, бо для цього немає ресурсів. Сербії не вигідно вкладати гроші в розвиток цього державного утворення, оскільки не буде віддачі. І для Вучича, і для Путіна цей ентитет БіГ – гральна карта, яку можна нескінченно розігрувати, щоб не допустити прискорення євроатлантичної інтеграції Боснії і Герцеговини. Також це можливість увесь час демонструвати вплив у регіоні та доводити неспроможність ЄС і США ефективно розв’язувати балканські проблеми.

У Мілорада Додика могутні покровителі – Александар Вучич та Владімір Путін, які постійно наголошують на недотриманні БіГ положень Дейтонських угод. Саме тому керівництво Республіки Сербської робить голосні заяви та проводить референдуми про вихід зі складу Боснії і Герцеговини, бойкотує роботу державних установ, намагається створити власні збройні сили та отримати більше прав. Поведінка Додика та його найближчого оточення за підтримки Росії та Сербії поставили БіГ на межу досить глибокої системної кризи. Багато ЗМІ та сам Верховний представник Кристіан Шмідт стверджують, що в Боснії може початися нова війна. Перехід політичних протистоянь у збройну стадію боротьби можливий, але ЄС і США цього не допустять, посадивши конфліктні сторони за стіл перемовин або переглянувши положення Дейтонських угод.

 

Тенденції

У регіоні Західних Балкан існують різні виміри конфліктогенності, які взаємозалежні. Сучасні територіальні та політичні проблеми ґрунтуються на історично невирішених суперечностях, що призвело до появи низки заморожених та напівзаморожених конфліктів. Вони є джерелом постійної небезпеки для регіону та для всієї Європи, а також об’єктами маніпуляцій для різних гравців – як зовнішніх, так і внутрішніх.

Конфліктогенність посилюють війни пам’яті та заморожений процес перехідного правосуддя, який був ініційований міжнародними та європейськими організаціями за підтримки локальних неурядових інституцій задля подолання наслідків воєнних злочинів і примирення різних етнічних груп. Подібні проблеми присутні у всіх колишніх республіках федеративної Югославії, заважаючи країнам нормалізувати двосторонні відносини в регіоні, встановити винних у масових воєнних злочинах, прискорити реформи правосуддя та знизити градус напруженості в повоєнних суспільствах. Найскладніша ситуація – в БіГ, Сербії, Косово, Хорватії, де постійно ведуться війни пам’яті про війни 1990-х – початку 2000-х рр.

 

 

Прогноз

 

Чорногорія, Сербія, Косово, Боснія і Герцеговина – потенційні центри швидкого загострення та розгортання конфліктів у регіоні Західних Балкан. Черговий виток протистоянь, що продовжиться застосуванням зброї, може бути спровокований територіальними претензіями, необережними заявами політиків, ухваленням спірного закону, втручанням міжнародного фактора та впливом медіа.

 

 

 

 

 

 

 

Дипломатичне протистояння

 

 

 

Китай – Тайвань

 

Події, інциденти

 

Тайвань як частково визнана республіка у 2021 році перебувала під значним тиском з боку КНР. Пекін направляв у повітряний простір острова військові літаки, які пролітали там десятками, та проводив навчання (де тренував, власне, висадку).

 

Наразі вважається, що протистояння між Китаєм і Тайванем найнапруженіше за 40 років. США продовжують заявляти про підтримку президентки Цай Інвень. Тайвань, попри свій статус, має військову підтримку США.

 

КНР ніколи не виключала, що може застосувати силу для об’єднання з островом, який вважає своєю провінцією, «що відкололася». І це може статися вже до 2025 року. Тому уряд Тайваню зараз розглядає багатомільярдні бюджети на будівництво ракет та кораблів.

 

Пекін фактично знищив демократію на материковій частині Китаю – в Гонконгу, запровадивши там пряме керування, а також продовжує репресії та геноцид щодо народу уйгурів – мусульманських жителів провінції Сіньцзян. Там зведені цілі «табори для перевиховання», де з уйгурів роблять класичних комуністів.

 

Інтенсивність

Дипломатичне протистояння з елементами погроз про вторгнення.

 

Вплив на глобальні процеси

Кораблі Сполучених Штатів та інших союзників часто пропливають через затоку між Тайванем та Китаєм, щоб продемонструвати свою силу та бажання захищати острів. Пекін реагує на ці спроби доволі агресивно.

 

Також ситуацію в регіоні намагається загострити Російська Федерація. Зокрема, Росія заявила, що 15 жовтня одне з її військових суден прогнало американський есмінець, який нібито намагався порушити територіальні води Росії в Японському морі. Вашингтон переконує, що версія росіян неправдива. Есмінець USS Chafee проводив планові операції в міжнародних водах Японського моря, а російський есмінець підійшов на відстані 65 метрів від американського корабля.

 

Прогноз

Періоди затишшя будуть змінюватися кризами в наступні роки, бо жодна з країн не планує відступати від своєї політики. Загроза повномасштабного вторгнення з боку Китаю залишатиметься реальною найближчим часом. Острів буде покладатися на свої зв’язки із Заходом.

 

 

 

 

Сербія – Косово

 

Події, інциденти

На відміну від Чорногорії, протистояння між Белградом та Приштиною досить вірогідно може перейти у збройну стадію у 2022 році. Політичний діалог, ініційований Євросоюзом у 2011 р., не дає відчутних результатів. Перемовини, які час від часу відбуваються у Брюсселі за присутності спеціального посланця ЄС Мирослава Лайчака (з липня 2020 р.), постійно закінчуються без конкретних домовленостей сторін. Хоча існують чіткі питання, які Сербія та Косово мають вирішити на рівні експертних груп. Це проблеми біженців та переселених осіб, майна, відкриття архівів Сербії, щоб шукати масові поховання, пошук осіб, які зникли безвісти у 1997–1999 рр. тощо. Цими аспектами переговорів у рамках діалогу Белград – Приштина займаються групи експертів. Їхня робота фактично заморожена, тому що політичні лідери не можуть домовитися щодо ключових аспектів. По суті, діалог не ведеться. До Брюсселю делегації з Белграда та Приштини приїздять, щоб пожалітися Лайчаку та його колегам на іншу сторону. Через це перемовини заморожені і не мають розвитку.

В жовтні 2021 р. два тижні тривала прикордонна блокада двох пунктів пропуску між Сербією та Косово через номерні знаки на машинах. Обидві сторони стягнули до кордону техніку та військових, які були готові в будь-який момент розпочати активні дії проти іншої сторони. Конфлікт врегулювали за посередництва ЄС, домовленість дозволила відвести військових і зняти блокаду з пунктів пропуску. Це така пігулка швидкої допомоги, яка на певний час зняла симптоми, але не вилікувала хворобу.

 

 

 

Інтенсивність

Дипломатичний конфлікт, загроза ескалації.

 

Переговори між сторонами

Камінь спотикання в тому, що Белград не збирається визнавати незалежність Косова, а Приштина відмовляється створювати з сербських муніципалітетів на півночі самопроголошеної республіки Асоціацію сербських муніципалітетів. Поява цієї самоврядної адміністративної одиниці у складі Косова передбачена Брюссельською угодою, укладеною у 2013 р. між Сербією та Косово. Влада частково визнаної республіки заявляє, що це положення документа не відповідає Конституції. Нещодавно прем’єр-міністр Альбін Курті заявив, що Асоціація сербських муніципалітетів може стати напівзотлілим вогнищем в Косово на кшталт Республіки Сербської у Боснії і Герцеговині.

 

Тенденції

Відносини Белграда та Приштини складні, потребують повного перегляду підписаних раніше угод. Розв’язати роками тлійний конфлікт можливо тільки коли Сербія визнає незалежність Косова. Інших підходів до остаточного врегулювання немає. ЄС намагається саме цього добитися від Белграда, діючи вкрай обережно та замасковано, але європейська дипломатія не враховує специфіку відносин та бажання обох сторін. Відповідно, діалог щодо політичної нормалізації може тривати роками і бути безрезультатним. Загострення протистояння, як у жовтні 2021 р., залишається вірогідним. Тим більше президент Сербії Александар Вучич неодноразово заявляв про готовність захищати сербів у Косово від утисків та переслідувань.

Косово та Албанія зацікавлені в об’єднанні. Подібні заяви мають декларативний характер, але ускладнення відносин Косово і Сербії, а також відсутність чітких європерспектив створюють умови для проведення референдуму щодо об’єднання. Прихильниками цього є чинні прем’єри Косово та Албанії Альбін Курті й Еді Рама, а також лідери провідних політичних сил, зокрема Рамуш Харадинай, колишній очільник Армії визволення Косова.

 

 

Прогноз

 

У разі загострення у конфлікт будуть втягнуті Албанія, Північна Македонія, Чорногорія, Боснія і Герцеговина. Це означатиме, що локальна криза швидко набуде ознак регіональної та дестабілізує внутрішню ситуацію в країнах, де існує албанська меншість та присутні прояви сепаратизму.

Зважаючи на це, можна стверджувати, що ЄС і НАТО надалі намагатимуться мовою дипломатії розмовляти з Белградом та Приштиною, попри те, що вони взагалі не прагнуть домовлятися.

 

 

Корейський півострів

 

Події, інциденти

2021 рік відзначився шаленим розвитком та тестуванням озброєнь в обох Кореях. Сеул нарешті домігся дозволу розвивати власну ракетну програму без жодних обмежень і активно взявся за це.

 

Своєю чергою Пхеньян робить те саме: виконує план Кім Чен Ина, озвучений на останньому партійному пленумі. Тож ситуацію в Кореї можна характеризувати як гонитву озброєнь. І це ще далі віддалило дві країни від договору 2018 року у Пхеньяні, в якому мовилося про повну демілітаризацію регіону. Тим часом кордони КНДР залишаються зачиненими через загрозу коронавірусу.

 

Кім Чен Ин періодично зникає з поля зору на кілька тижнів або й на місяць, що породжує нові підозри щодо його серйозної хвороби. Останнім часом лідер Північної Кореї помітно схуд, що можна побачити на фото та відео з засідань та параду.

 

КНДР продовжує переживати серйозну гуманітарну кризу, бо торгівля з Китаєм впала на 90 %, а це – основний імпорт та експорт країни. Тож не можна виключати ескалацію на Півночі та/або на кордоні – в демілітаризованій зоні.

 

На Півдні тим часом очікуються вибори президента країни, і є вірогідність, як в Ірані, що переможе більш консервативний кандидат, який відмовиться від руху за підписання остаточного мирного договору з Північчю.

 

Основні події за моніторинговий період

 

Вересень 2021 року – КНДР тестувала нові крилаті ракети та ракети протиповітряної оборони. Також кілька запусків ракет короткого радіуса.

 

Жовтень 2021 року – КНДР тестувала нову балістичну ракету для підводного човна (але запускають її з баржі під водою). Дуже скоро Південь зробить повноцінний запуск такої ж зброї.

 

Інтенсивність

 

Дипломатичне протистояння низької інтенсивності.

 

 

Прогноз

Шансів на примирення та врегулювання ситуації на півострові стає все менше. Пхеньян дуже неохоче спілкується з Сеулом, хоча дві держави й відновили лінію екстреного зв’язку. Відхід адміністрації Мун Чже Ина зробить процес більш невизначеним, аж поки нова влада у Блакитному домі напрацює свою стратегію проти КНДР. Північ та Південь продовжать розвивати свою військову потугу.

 

 

Іран – США

 

Події, інциденти

 

Ситуація в Ірані змінилася на політичному рівні: ліберального, більш зговірливого президента Хассана Рухані змінив жорсткіший клірик і колишній головний суддя Ірану Ебраїм Раїсі.

 

Ісламська Республіка продовжує збагачувати уран до суворо заборонених JCPOA рівнів – 20 % і 60 %. Міжнародна спільнота занепокоєна, що невдовзі режим наблизиться до можливості створити першу іранську атомну бомбу.

 

Продовжується протистояння як на морі, так і на суші в Ємені, Іраку, Саудівській Аравії, Сирії та Лівані – всюди, де Іран має вплив або власні воєнізовані загони (militias).

 

Тегеран продовжує надавати дипломатичну та військову підтримку диктатору з Сирії Башару Асаду і стояти за дестабілізацією ситуації в Лівані завдяки «Хезболлі».

 

Основні події за моніторинговий період

 

10 лютого хусити атакували саудівський аеропорт Абха за допомогою дронів-камікадзе, а вже 15 лютого проіранські сили в Іраку обстріляли базу в Ербілі, Курдистан. Через 5 діб ракети були спрямовані на базу Балад, де були жертви.

 

26 лютого президент США Джо Байден наказав завдати удару по локації «Катаїб Хезболла» в Абу Кемалі – це угруповання, відповідальне за напади в Іраку.

 

11 квітня вибух серйозно пошкодив ядерний завод Натанз в Ірані. Вважається, що це була спецоперація, скоріш за все – агентів Мосаду в Ірані. 24 квітня снаряд спричинив пожежу на борту іранського танкера біля берегів ОАЕ.

 

6 травня військовий корабель США «Монтерей» перехопив у морі іранський вантаж зброї для хуситів в Ємені. А 10 травня інше судно – «Мауї» – випустило 30 пострілів у бік швидких човнів Іранської Революційної Гвардії.

 

Липень 2021 р. приніс атаку на танкер біля берегів Оману, двоє членів екіпажу загинули. США, Ізраїль та Британія дійшли висновку, що це міг бути іранський дрон. Напади в Оманській затоці продовжувалися у серпні.

 

 

Інтенсивність

 

Дипломатичний конфлікт

 

Переговори між сторонами

29 листопада у Відні розпочались нові перемовини щодо ядерної угоди, але Іран ставить дуже жорсткі умови, фактично відмовляючись обговорювати сам процес зустрічі, не кажучи вже про свою ракетну програму та систему проксі в регіоні.

 

Прогноз

Не дуже великі шанси на відновлення ядерної угоди, передусім через новий консервативний уряд Ірану. Подальший розвиток іранської ядерної та ракетної галузей, дестабілізація регіону. З іншого боку, посилення основних союзників США – Саудівської Аравії та Ізраїлю у протистоянні Тегерану.

 

 

 

 

Видання підготували:

 

Юрій Сиротюк,

директор Недержавного аналітичного центру

«Українські студії стратегічних досліджень», народний депутат України             VII скликання

 

Юрій Олійник,

Експерт Недержавного аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень», кандидат політичних наук

 

Участь у зборі інформації брали:

 

Марта Олійник-Дьомочко, кандидат політичних наук, дослідниця-африканістка, Фундація Global Ukraine

Богдан Черкас, кандидат політичних наук, асистент кафедри регіонознавства Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка

Андрій Рудик, політичний аналітик, PhD у галузі соціальних та поведінкових наук,

Катерина Шимкевич, кандидат історичних наук, експерт Аналітичного центру балканських досліджень,

Анатолій Максимов, аналітик-міжнародник, спеціаліст з питань Східної Азії та Перської затоки,

Станіслав Ткачук, випускник Рівненського державного гуманітарного університету,

Олександр Чупак, експерт Недержавного аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень», випускник Селкірк коледжу (Канада)

 

Партнери проєкту:

Кафедра регіонознавства Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка

Аналітичний центр балканських досліджень

Фундація Global Ukraine