Якими будуть наслідки російсько-української війни для України та світу. Чому Азовсталь – це сьогодні одна величезна криївка, і чому Україна таки має приводи для оптимізму. Історик та політичний аналітик, свободівець Андрій ХОЛЯВКА
Одночасне завершення трьох історичних епох
«Події російсько-української війни знаменують кінець трьох історичних циклів, трьох історичних епох. Перший цикл розпочався в 1945 році після Другої світової війни. Другий бере свій початок 1968 року із відомих повстань студентів й характеризується підйомом планетарної лівизни. Третій історичний цикл стартував в 1991 році після розпаду Радянського Союзу.
Почнімо з першого циклу. Після Другої світової народився новий світ. В основі його легітимності лежить Ялтинська політична парадигма. Її основна риса – це поділ Європи на сфери впливу. Одна частина перебуває під американським впливом, інша – під радянським. Також абсолютним злом визнається нацизм, і ототожнення опонента з нацизмом стає найефективнішим способом його дискредитації в політичній боротьбі.
Сьогодні ми є свідками остаточної катастрофи ялтинської політичної парадигми, адже претензії Московії на свою сферу впливу зазнали цілковитої невдачі. Це по-перше. По-друге – з’ясувалось, що під гаслами боротьби з нацизмом можна розпочинати загарбницькі війни, планувати та здійснювати геноцид й знищення цілих народів. Тобто під гаслами боротьби з нацизмом можна цілком відкрито практикувати все те, що власне нацизм уособлював. Російська агресія проти України підводить підсумок під цілою епохою, коли «боротьба з нацизмом» легітимізувала все. Відтепер нацизм і так звана боротьба проти нього – це бита карта. Путінський режим остаточно скомпрометував і поховав дискурс боротьби з нацизмом, довівши його до абсурду.
Завершення другого історичного циклу – це криза цінностей, які стали провідними після молодіжних бунтів 1968 року. Оті цінності в основному зводились до поєднання лівацької марксистської ідеології і гедоністичних ідей. Та епоха ознаменувалась революцією в напрямку вседозволеності, підривом столітніх цінностей і гонитвою за минущими задоволеннями. Піком усього цього стали сучасні ідеології саморозкладу, які передбачають самогубство не тільки людини, а й народів та цивілізацій. Йдеться зокрема й про боротьбу з бажанням мати ідеї та деструкцію національної приналежності. Сьогодні ж, коли на порядку денному стоїть багнет, коли війна стала реальністю, уже зовсім не до гедонізму. Лівацькі ідеології продемонстрували абсолютну неспроможність протистояти тим загрозам, які генерує путінський режим.
Третя історична епоха, початок якої датується 1991 роком, характеризувалась тотальним русофільством. Давайте назвемо речі своїми іменами. Всі попередні 30 років колективний Захід розгодовував Московію та поблажливо гладив її по голівці. Росію заливали грошима, йшли їй на поступки, мирилися з її бажаннями та вимогами, виправдовували її злочини. Усе це подавалось під соусом того, що «цим людям потрібно допомогти». Мовляв, у московитів стільки недоліків, бо вони тільки вийшли з комунізму, зате так-сяк пробують будувати демократію і з часом обов’язково засвоять хороші манери – перестануть врешті шмаркатись в штори й витирати руки об стіни. Насправді усі ці друзі Росії за три десятиліття виростили чергового монстра, який нині погрожує знищити всю планету.
Отож, які можемо зробити висновки з цих трьох циклів, завершення яких припало 2022 рік?
По-перше, нас чекає нова холодна війна. Метою цивілізованого світу буде знешкодження загрози планетарної катастрофи, яку породжує Московія. Це передбачатиме реальну демілітаризацію РФ і її денуклеаризацію, себто ядерне роззброєння. Принаймні позбавлення її стратегічних наступальних ресурсів. Обов’язковим атрибутом холодної війни є «гонка озброєнь». Зрозуміло, що у цьому змаганні Росія, яка опинилась в цілковитій економічній та політичній ізоляції, не має жодних шансів. Будь-які технологічні протистояння з колективним Заходом – це миттєвий розгром з рахунком 100:0.
Наступний наслідок завершення цих трьох циклів – це нова форма реідеологізації, себто повернення Європи та США до здорових ідеологічних основ, перевідкриття понять родини, сім’ї, традиційних стосунків, перевідкриття понять Батьківщина і Нація, повернення такого явища як національний державний суверенітет…»
Путін втрачатиме навіть найвірніших союзників
«Дуже сумніваюсь у тому, що Китай захоче повторити траєкторію падіння РФ. Отримати від Заходу шанс на нормальний розвиток, отримати режим сприяння, отримати величезні ринки, а тепер все це втратити через нездорові амбіції й бездумну політику Путіна… Це аж ніяк не в китайському стилі. Не думаю також, що Китай серйозно роздумує над завоюванням Тайваню, Японії чи Австралії. Левова частка всього виробництва в Китаї іде на експорт – у Європу та США. Якщо там перестануть купувати китайську продукцію, то економіка Китаю рухне. Дуже швидко настане крах його економічному процвітанню.
Туреччина та Ізраїль – це країни, які дотримуються принципу священного егоїзму. З точки зору їхніх національних та економічних інтересів – це цілком виправдано і правильно. Турки намагаються максимально вигідно для себе скористатись ситуацією в Україні, аби стати ще сильнішою, ще багатшою, ще впливовішою державою. Вони продають Україні байрактари, надають деяку іншу допомогу. Але паралельно вони вигідно для себе користаються тим фактом, що путінська Росія стала від них залежною. Вони не відмовляються від прибутків, які породжує співпраця з РФ.
Те саме стосується Ізраїлю. Для них на першому місці інтереси єврейського народу – його захист, безпека та процвітання. І у цьому, до речі, Ізраїль є непоганим зразком для майбутньої України. Ізраїль – це держава, що має особливі стосунки зі США та особливі стосунки з РФ. Причини та передумови цих особливих відносин – це розлога тема для окремої розмови. У всякому разі, Ізраїль точно не поспішав втрачати ці особливі відносини з Москвою.
Водночас Росія сама почала копати собі яму. Звинувачення євреїв в антисемітизмі і злочинах нацистів, озвучені міністром МЗС Лавровим, – це колосальний прорахунок, цілковитий дипломатичний провал. Після таких дивних заяв, замість того, аби пояснити свої слова і спробувати виправдатись, Лавров продовжив підкидати дрова у вогонь. Мало того, це ще й відбувається на тлі візиту делегація руху ХАМАС у Москву. Путіну довелось вибачатись за слова Лаврова, але це уже не виправить ситуації. Вони показали своє справжнє обличчя.
Такі бездумні заяви одного з найближчих соратників Путіна – яскравий доказ того, що в кремлівських коридорах панує паніка. З холодною головою заяви такого змісту не озвучуються. Там панує настільки сильна напруга, що навіть в речника Кремля буквально «зносить дах». Криза серед верхівки Кремля – це симптоматичні, вельми позитивні для України сигнали.
Путін втрачатиме навіть найвірніших союзників. Процес ізоляції Росії від решти світу уже не зупинити. Навіть найближчий до Путіна режим, лукашенківський, починає частково дистанціюватись. Вельми показовим стало нещодавнє інтерв’ю білоруського самопроголошеного президента. Якщо ще в лютому Лукашенко стверджував, що вони за кілька днів дійдуть Ла-Маншу, то тепер починає давати задню. Мовляв, Білорусь виступає проти війни, вважає неприпустимим використання ядерної зброї і взагалі – нікому не погрожує й навіть не здатна кому-небудь загрожувати. Така зміна риторики близького соратника Путіна є вельми показовою. Загалом можемо констатувати позитивні для нас і вельми негативні для Кремля тенденції. Йдеться як про військову, такі і стратегічну, геополітичну й геоекономічну складову».
Ми повертаємо собі своє первородство, своє місце в цивілізованому світі
«Події російсько-української війни прозвучали дуже гучним сигналом до пробудження. Тенденції на Заході, що почали промальовуватись в 2016 році, тільки посилюватимуться. Йдеться зокрема про той же «брекзіт» чи «трампізм», які передбачали боротьбу за національний суверенітет і повернення виробництва на свою територію.
Україна в цьому новому світі відіграватиме дуже серйозну роль. Потрібно розуміти, що Україна стала уособленням архетипічної історії – Давид переміг Голіафа. Це не минає просто так, адже таких прикладів в історії не так уже й багато.
Маємо всі приводи для оптимізму. Подивіться бодай на те, яким тоном сьогодні Україна говорить зі світом. Цей тон зовсім інакший, аніж в усі попередні десятиліття. Немає плазування, грубих лестощів, немає бажання сподобатись чи боязні когось образити. Мало того, деякі авторитетні країни регулярно отримують від нас ляпаси. Йдеться передусім про Німеччину. Скажу більше, складається враження, що через ці ляпаси до неї врешті починає щось доходити. З епохою плазування, випрошування і скромного стояння в сінях покінчено. Ми повертаємо собі своє первородство, своє місце в цивілізованому світі.
Водночас сьогодні інтереси України цілком збігаються з інтересами США. Мусимо визнати, що Штати брали активну участь в роззброєнні України впродовж десятиліть. Це відбувалось при кількох президентах. Починаючи від Клінтона і завершуючи Обамою. Це правда, про яку нині багатьом незручно згадувати. Той факт, що американська політика зараз розвернулась на 180 градусів – це до певної міри компенсація за всі ці речі, що пов’язані з ганебним викручуванням рук і роззброєнням. Сьогодні Україна є головною надією Штатів у Європі. Те, що вигідно Україні – буде вигідно і США. Важливо, щоби Московія отримала добру прочуханку. В цьому зацікавлений весь світ. Наш інтерес полягає в тому, щоб досягнути своєї мети якомога меншими людськими втратами і якомога меншими руйнуванням. Якщо за це доведеться заплатити кількома додатковими місяцями війни, то так тому і бути.
Найболючішою раною для України сьогодні звісно ж є Маріуполь. Тут час працює проти нас. Хочеться вірити у те, що таки вдасться деблокувати місто і врятувати героїчних захисників та мирне населення. Сьогодні Азовсталь – це величезна криївка. Цю криївку блокують чекісти. Усе, як в 40-х роках. Маріуполь уособлює не тільки велику трагедію, але водночас є символом незламного героїзму та самопожертви. Попри постійні заяви Шойгу про те, що Маріуполь взяли, місто продовжує боротись. Все більша частина населення РФ починає усвідомлювати, що путінський режим остаточно забрехався. А у пропаганді відрита брехня вважається дуже поганим тоном і водночас тривожним сигналом. На відкриту брехню ідуть тільки тоді, коли правда пече.
Постійна брехня – це ознака того, що в противника дуже серйозні проблеми. Це ще один привід вірити у те, що дуже скоро ми почнемо очищати території Півдня і Сходу від московських загарбників. Так, для цього потрібен час, однак чим краще буде підготовлений контрнаступ, тим ефективнішим буде розгром московських військ».
Leave a Reply