Політичний аналітик, керівник дослідницьких програм НАЦ «Українські студії стратегічних досліджень», кандидат політичних наук Юрій Олійник прокоментував імовірність вторгнення з боку Білорусі, чому важливо тримати ще й ідеологічний фронт в цій країні, а також намір НАТО збільшити кількість сил швидкого реагування на східному кордоні до 300 000 бійців.
Білорусь фактично окупована після невдалої революції 2020 року
«Загалом слід розуміти, що за останні місяці Путін дуже активно тисне на Лукашенка. Інші країни ОДКБ (Організація договору про колективну безпеку, до якої, окрім РФ, належать Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан та Таджикистан), такі як Казахстан, Киргизія, Вірменія, не готові підтримувати Путіна. Хоча на їхніх територіях є російські бази, але вони намагаються дистанціюватися від Москви. Навіть Казахстан, який мав внутрішні проблеми, економічні бунти і конфлікт еліт, все ж таки входив у сферу російського впливу. Але президент Токаєв, який саме завдяки цьому укріпився, зараз намагається від Росії віддалитися, демонстративно приєднується до санкцій та називає квазідержавами так звані ЛНР/ДНР.
Але Білорусь – особлива серед держав ОДКБ, бо тут йдеться не просто про російські впливи чи навіть бази, вона де факто великою мірою окупована після невдалої революції 2020 року. Щоб боротися зі своїм народом, Лукашенко прийняв немалу допомогу від Путіна, у керівництві білоруських спецслужб багато російських агентів. Також є велика військова залежність – ті всі навчання, які проводилися у 2020-2021 роках, масове перекидання військ на територію Білорусі. Тому вже з перших днів війни Білорусь використовувалась як база для вторгнення російських військ і ракетних ударів.
Але в березні – квітні, коли Росія програла битву за Київ і змушена була перекидати війська на Донбас, багато їхніх сил вийшли з Білорусі. Це дало можливість Лукашенку певною мірою лавірувати. Зараз на нього постійно тиснуть, і є велика ймовірність, що таки дотиснуть. Сьогодні вони змушені проводити навчання і біля українського, і біля литовського кордону, збільшувати чисельність армії, запозичують моделі української Тероборони».
Вважаю, що вторгнення найближчим часом малоймовірне
«…Тому ситуація невизначена. З одного боку, на відміну від Росії, там немає боєздатних сил, які мали б досвід війни на Донбасі, в Сирії та інших місцях, і не мають великого бажання воювати невідомо за що. Через це боєздатність цих сил невелика. Але з другого боку, в авангарді можуть іти навчені російські війська, а білоруси їх лише прикриватимуть. Такий варіант теж можливий. Та річ у тому, як Україна має на це реагувати. Експерти сходяться на думці, що зараз тих сил, які Білорусь концентрує і які туди перекидає Росія, недостатньо, щоб починати вторгнення. Можуть бути якісь провокації, але вторгнення найближчим часом малоймовірне – їм треба концентрувати більше сил, а це потребує кількох місяців. Думаю, сьогодні загроза вторгнення з півночі використовується передусім для відволікання українських військ зі сходу і півдня, а також для створення паніки в українському суспільстві – масової втечі з Києва, Волині та інших українських міст, порушення транспортної логістики, можливо навіть схиляння до думки про переговори. Запущені в останній тиждень мульки про те, що Білорусь з дня на день на нас нападе, більше схожі на спеціальну інформаційну російську операцію. Загроза, звісно, є, готуватися треба (зокрема й облаштовувати позиції у прикордонних регіонах), але не можна панікувати, адже не тільки експерти, а й наш Генштаб каже, що сьогодні прямої загрози немає».
Наш фронт не лише військовий, а й ідеологічний
«Зрештою, коли я говорю про підготовку до імовірного наступу з Білорусі, то маю на увазі не тільки військову боротьбу, а й ідеологічну, зокрема зсередини білоруського суспільства і білоруської армії. Агентами впливу тут можуть бути білоруські опозиціонери, які перебувають в Україні і сформували батальйон, а також полк імені Кастуся Калиновського. Ці люди в майбутньому мають формувати майбутню владу Білорусі, яку виберуть після скинення диктатора Лукашенка. Тобто має працювати пропаганда, націлена на білоруських громадян, на посилення диверсійної діяльності (білоруські партизани, як знаємо, добре працюють). Думаю, Лукашенка таки прогнуть, і це буде швидким колапсом для його режиму, бо втягнення у війну з Україною спровокує великі жертви, а це сколихне білоруське суспільство і вони, імовірно, зможуть нарешті змінити ситуацію у своїй країні».
Білорусь – ворог чи імовірний партнер?
«Мусимо відділяти емоції від розсудливості і розрахунку. Так, з Білорусі до нас летять ракети, на її території розташовані російські бази, нам здається, що білоруські опозиціонери і суспільство зробили недостатньо, щоб цього не було, не довели до кінця революції 2020 року. Хоча знаємо, що до тисячі людей досі сидять в тюрмах, багатьох катують. Але з іншого боку є білоруська опозиція, яка зараз в Україні збирає гроші для української армії, білоруси воюють за Україну. Білорусь може бути для нас союзником або базою для ворожого наступу. Тому вплив на Білорусію і на політичну ситуацію в цій країні – це те, що важливо для безпеки України. Тому тут треба працювати на внутрішньому і на зовнішньому фронті».
Про збільшення натівського контингенту у східній і центральній Європі
«Туреччина добилася того, чого хотіла, зокрема певних зрушень щодо підтримки курдів у Швеції. Як на мене, це була операція з демонстрації свого впливу – я не сумнівався, що це питання вирішиться. Блокада Калінінграда – це свідчення того, що східноєвропейські країни готові реально діяти, і західні європейські держави змушені більш адекватно на це реагувати. Збільшення від 40 до 300 тисяч натівського контингенту у східній Європі – це дуже важливо, це забезпечить повну сухопутну перевагу сил НАТО над російською армією (щоправда, не в ядерній війні). Хоча маємо розуміти, що це більш демонстративна річ, бо відбудеться не зараз, а в ліпшому разі за кілька років. Україні це, безумовно, вигідно…»
Leave a Reply