Майже вісім з половиною років триває новітня російсько-українська війна, і наша нація показала здатність давати відсіч на всіх напрямках. Дещо несподівано ми здобули ряд перемог на інформаційно-дипломатичному фронті, об’єднавши проти агресора найпотужніші сили Заходу.
Втім, роботу з партнерами потрібно проводити безперервно, допоки вони не збільшать допомогу Україні до максимуму своїх можливостей. Зрештою, їх потрібно переконати, що перемога України сьогодні коштуватиме їм набагато дешевше, ніж безпосередня війна проти росії завтра. Тому нам потрібно розуміти настрої і ставлення наших союзників до різних аспектів війни, щоб максимізувати наші шанси на повний розгром опонента (що, без сумніву, Захід може за бажання організувати). Тож сьогодні ми зробимо висновки з нещодавніх висловлювань західних лідерів.
Американська підтримка
Американці нині мають безліч власних проблем. Адже їхня політична система (майже, як у нас) побудована на великій ролі медіа, в інтересах яких годувати читачів/глядачів поганими новинами. Ось вони й говорять без упину про високу інфляцію, кризу з нелегальними мігрантами, коронавірус (так, він досі існує!), падіння Джо Байдена з велосипеда і так далі. Навіть дивно, що на тлі цього галасу зберігається високий рівень підтримки допомоги Україні. Що й підтвердив пан Президент на саміті НАТО в Мадриді.
Байден: «Ми разом з альянсом (НАТО) будемо підтримувати Україну стільки, скільки буде потрібно. Щоб росія гарантовано не змогла здобути перемогу».
Взагалі, позиція чинної влади США приємно дивує, адже після скасування санкцій проти операторів «Північного потоку-2» навесні 2021-го виникли сумніви в її бажанні протистояти російській агресії (їм точно відомо, що війна почалася ще в 2014-му?). Ще більше сумнівів у бажанні американців влазити в міжнародні конфлікти з’явилося після жорстокого фіаско в Афганістані. Втім, не варто забувати про головну причинно-наслідкову залежність 2022 року: США і Захід загалом виступили на підтримку України, побачивши наші успіхи на полі бою, а інакше нічого могло й не бути.
Хоч Демократична партія й робить правильні кроки на підтримку України, восени вона з високою ймовірність втратить більшість в обох палатах Конгресу. Але нам нічого хвилюватися, адже республіканці традиційно виступають за всебічну допомогу нам у боротьбі проти агресора, про що свідчать їхні голосування. Декого може непокоїти позиція найвпливовішого республіканця сьогодення – Дональда Трампа – який нещодавно висловився, що варто спочатку профінансувати власні школи, а вже потім – війну в іншій країні. Однак тут ідеться про традиційну реакцію політичної опозиції на рішення влади. Варто нагадати, що Трамп казав ще в березні.
Трамп: «У нас є величезні військові можливості. І вони абсолютно не зменшаться, якщо ми віддамо старі літаки, яким вже по 44 роки. Ми повинні допомагати їм (українцям) вижити, вони великі молодці».
У журналістському середовищі, за деякими прикрими виключеннями (привіт Такеру Карлсону) теж переважає згода щодо підтримки України. Особливо приємно бачити послідовну позицію консервативної преси, наприклад, National Review, American Enterprise Institute. Директор останнього Корі Шаке вважає, що допомога США досі замала.
Шаке: «Наша самовпевненість насправді шкодить Україні. Потрібно не пишатися собою, а посилити зусилля, щоб допомогти їм здобути перемогу якомога швидше».
Європейські сумніви
Чудернацькі зміни поглядів лідерів країн ЄС на проблему росії дивують нас уже дев’ятий рік. Поведінка Олланда-Макрона і Меркель-Шольца нагадує п’яницю, який береться до пляшки, щоб відволіктися від справжніх проблем. Тільки для них роль пляшки відіграють боротьба з кліматом і за права новітнього пролетаріату у вигляді різного роду меншин. Добре відчуваючи українські настрої, французька Le Monde ще до візиту Макрона в Київ писала, що «Президент став найбільш ненависним союзником для українців». Це, звісно ж, перебільшення, адже його ненавиділи приблизно на одному рівні з Шольцем.
Хай там як, а після серйозної розмови з Володимиром Зеленським франко-німецькі керівники вирішили приїхати на саміти НАТО і G7 з намірами рішуче підтримувати Київ.
Шольц: «Ми будемо збільшувати економічну й політичну ціну війни для росії. Ми маємо тільки один вихід: путін повинен зрозуміти, що його план не спрацює».
Але, зважаючи на швидкі зміни в поведінці союзників, невідомо, коли їм знову захочеться дружити з агресором, змушуючи нас до нових мінських угод. Ось і в історії з кандидатством в ЄС досі незрозуміло, через скільки років ми можемо стати повноправними учасниками співтовариства. Голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн традиційно розповідає історії про «тривалий шлях» і «призначте нарешті голову САП».
Фон дер Ляєн: «Україна має пройти довгий шлях, щоб приєднатися до ЄС. Але Європа супроводжуватиме і допомагатиме українцям на кожному етапі».
З іншого боку, немає причин засмучуватися. Європейський союз – це організація, природа якої доволі швидко змінюється. Нині її політика суттєво відрізняється від того ЄС, про який говорили, наприклад, на Майдані в 2014 р. Звісно, статус повноправного учасника дасть нам безліч можливостей, але їх ще треба правильно використати, тримаючи розумну державну позицію і не віддаючи елементи національного суверенітету в руки брюссельських бюрократів.
На щастя, східний фланг ЄС ставиться до російської проблеми значно відповідальніше. До нього належить і Чехія, що днями перейняла у Франції президентство в Раді Європейського союзу. Прем’єр-міністр Петр Фіала слушно окреслив поточні виклики, що стоять перед організацією.
Фіала: «Європа і цілий світ нині проходять етап трансформації. Російське вторгнення в Україну повністю змінило характер геополітичних очікувань. Метою чеського президентства є досягнення повної єдності країн ЄС. Наші фундаментальні цілі: допомогти Україні, облаштувати біженців і розібратися з енергетичною кризою».
Додамо сюди Британію і отримаємо чудовий набір надійних партнерів. Борис Джонсон у своєму стилі останнім часом зробив путіна об’єктом відвертого насміхання. Спочатку, на G7 поглузував з його голого образу на коні, а потім висловив думку, що той точно не жінка.
Джонсон: «Якби путін був жінкою, а він точно не жінка, то він не наважився б на вторгнення».
Хай навіть таким цікавим способом, пан Джонсон методично знищує шляхи дипломатичного врегулювання між Заходом і росією. Франція і Німеччина сором’язливо приєднуються.
ПС. Мир – це відсутність москви
За словами класика, «Мир – це не відсутність війни, а відсутність москви». Схоже, на Заході теж поступово приходить розуміння, що російська загроза може бути подолана тільки шляхом знищення імперії через визволення поневолених народів. Таку думку висловлює Кейсі Майкл на сторінках The Atlantic: «Поки москва контролює величезні території у статусі імперії, увесь регіон – як і решта світу – будуть під загрозою. Європейці, українці, колонізовані росією народи постійно гинутимуть».
Олександр Чупак, експерт Українських студій стратегічних досліджень, випускник Селкірк-коледжу (Канада)
Leave a Reply