Виступ Юрія Олійника, керівника дослідницьких програм Недержавного аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень», кандидата політичних наук під час онлайн-дискусії: «Крихка імперія та постросійський простір» (09.08.2022).
22 – 24 липня у Празі відбувся Другий Форум вільних народів росії, в роботі якого взяли участь як представники визвольних рухів поневолених народів, так і окремі діячі московської (тепер зазвичай діаспорної) опозиції.
Важливий сам факт проведення заходу з такою назвою. В ньому взяли участь такі знакові особистості, як представник “Вільний Ідель-Урал”, голова уряду Татарcтану в вигнанні Нафіс Кашапов, один з лідерів башкирського руху “Башкорт” Руслан Габбасов, мусульманський інтелектуал Харун (Сідоров). Рівень заходу настільки значний, що на нього відреагувала московська офіційна пропаганда (від центральних телеканалів до телеграм-каналу Кадирова), яка зазвичай намагається замовчувати подібні визвольницькі ініціативи. Також негативна оцінка з боку московських лібералів, які на власних “форумах вільної росії” у Вільнюсі замовчують представників неросійських народів.
Це правильна ініціатива, яка координує справжню опозицію, сприяє обговоренню проблем. Але говорити про пряме створення нових організаційних утворень зарано (хоча є певне представництво навіть урядів у вигнанні). Не охоплено ще всі екзильні групи (зокрема образились незапрошені представники Казакії, які вже 100 років у екзилі, і частково визнані США). Запропоновані карти пост російського простору хибують на сильну залежність від нинішнього устрою рф, зокрема через неврахування окремого статусу ліквідованих у 200-х національних округів. Наприклад Таймирського та Евенкійського у складі Красноярського краю.
Зараз закордонні опозиційні групи відверто слабкі. Але є сильні представництва, що інтелектуально впливають на клімат всередині визвольницьких рухів. Зокрема варто згадати башкирський рух “Башкорт” (і постать його ідеолога – політичного в’язня Айрата Дільмухамедова).
Для багатьох рухів говорити про повну незалежність видається утопічним (це етап, на якому перебувала більшість української еліти доби ранньої УНР). Найбільш поширені думки про необхідність справжнього втілення федерального устрою і знищення москвоцентричності рф. Це сприятиме подальшій фрагментизації імперії. Тому Києву необхідно підтримувати всі рухи, що мають на меті економічну чи політичну автономію. Так само особлива увага має бути приділена опозиційним регіонам (наприклад Хабаровську та Хакасії, де були обрані очільники не з партії “єдіної росії”, а в першому проходили мітинги проти переслідувань губернатора Фургала).
У офіційних медіа у рф домінує цензура – прославлення влади чи ігнорування політичних проблем, окрім похоронів солдатів. Однак в реальності навіть кремль змушений визнавати національний фактор, допускаючи формування національних батальйонів найманців – не лише на Кавказі, але й в Поволжі (Марі Ел, Мордовія). Доходить до використання ресурсу трудової міграції (В Пермському краї з узбеків формують добровольчий батальйон “Амір Тімур”).
Все-таки національні анклави зараз – більше винятки на фоні руского населення, де багато асимільованих, в тому числі українців. Передусім йдеться про міське населення – на периферії досі багато національних районів та сільрад, як от вірменські на Кубані, вепські на Вологодщині, хоча останнім десятиліттями їх ліквідовують. Та для рускіх більшу роль грає економічна поліцентричність, де все більше значення має економічна поліцентричність, зокрема спрямованість торгівлі Далекого сходу на Азійсько-тихоокеанський регіон.
Москва боїться консолідації регіональних еліт, про що свідчить неспівпадіння поділу на економічні райони, військові та федеральні округи. Щодо останніх – нещодавно було зменшено Сибірський округ і передано Бурятію та Забайкалля до Далекосхідного округу, аби послабити сибірський центр впливу.
Leave a Reply