Карабаський конфлікт та послаблення росії на Кавказі

1 вересня 2021 року НАЦ УССД провела онлайн-конференцію на тему “Карабаський конфлікт та послаблення росії на Кавказі”

У 2020 році відбулась гаряча фаза вірмено-азербайджанської війни, що призвела до посилення позиції Туреччини та значного послаблення російської присутності. Однак в Карабаху залишались російські війська у якості миротворців. У 2022 році з метою звільнення власної території Азербайджан відновлює зусилля, а російські війська змушені покидати ключові точки, зокрема Лачинський коридор.

Під час заходу Юрій Сиротюк, директор НАЦ “УССД”,  солдат 5 окремого штурмового полку, наголосив на важливості солідарності між народами, що відчувають загрозу з боку московської імперії. Чи не половина усіх конфліктів на постсовєцькому просторі відбувалась саме на Кавказі. Цей регіон традиційно був і залишається зоною зіткнення російського імперіалізму, тюркського світу та його проекту, і перського світу, представленого Іраном.

На жаль, Україна до 2022 року надто мало приділяла увагу Кавказу, оскільки загалом не могла чітко визначити своїх стратегічних інтересів. Всі геополітичні українські концепції, від Миколи Міхновського і Юрія Липи враховували, що Україна повинна проводити власні інтереси на Кавказі, передусім Північному, географічно ближчому до нас.

Україна може експортувати ідею свободи для усіх народів регіону. Настала необхідність це змінити, що потребує передусім аналітичної підготовки, яку зараз ми зараз починаємо. Також Юрій Сиротюк згадав про важливість регіональної співпраці з Туреччиною, тему стратегічного партнерства з якою НАЦ УССД планує розкрити на майбутньому міжнародному форумі.

Андрій Рудик, політичний аналітик, PhD у галузі соціальних та поведінкових наук, прес-офіцер Окремої бригади територіальної оборони м. Дніпро підсумував результати 44-денної війни в 2022 році, яка змінила стратегічну ситуацію в регіоні, коли Азербайджан повернув ряд окупованих територій, зокрема відновив повністю контроль над державним кордоном з Іраном. Водночас російська міліарна присутність залишається у формі миротворців на ключових контрольно-пропускних пунктах, хоча і послаблюється через недостатність ресурсів. Також Андрій Рудик відкинув порівняння азербайджанської та української армії, оскільки вони діють у відмінних географічних та ресурсних умовах.

Розмірковуючи про майбутнє вірменської державності, Андрій Рудик наголосив, що попри історичні претензії (зокрема щодо Зангезурського коридору), політика Баку спрямована на відновлення міжнародно визнаних кордонів та нормалізацію відносин з Єреваном. Про це свідчить і скрупульозне публічне розслідування воєнних злочинів, в тому числі власної армії. Також гарантуються права вірменів як національної меншини, що залишатимуться на цих територіях. Хоча звісно конфлікт психологічно посилений задавненою історичною спадщиною. Для вірменів це геноцид 100-річної давнини, для азербайджанців – вигнання, втрати власних домівок і кладовищ у Карабасі.

Юрій Олійник, керівник дослідницьких програм НАЦ “УССД” наголосив, що з огляду на ослаблення позицій росії наростає роль Ірану, сподівання на який стає мейнстрімним у вірменських ЗМІ. Зокрема йдеться про демонстративне проведення навчань біля азербайджанських кордонів. Водночас Іран з огляду на велику кількість азербайджанського населення у Південному Азербайджані (до 20 млн.) не може різко ставати на один з боків конфлікту. Водночас більшу частину історії Південний Кавказ був ареною впливів саме південних великих держав – Риму та Ірану, Османської імперії та Персії, сучасних Туреччини та Ірану. Також Юрій Олійник вважає, що нормалізація і примирення на Кавказі зможе відкрити дорогу до визволення і поневолених народів Північного Кавказу, що є органічною частиною цього культурного регіону.

Аміран Хевцуріані, доктор міжнародних відносин, професор Грузинського технічного університету наголосив, що саме Карабаський конфлікт серед усіх постсовєцьких конфліктів найбільш етнізованим, і триває по суті з 1905 року. Однак неможливо це продовжувати, бо сусідів не вибирають. Позитивний момент – вірменська влада на чолі з Пашиняном вже намагаються дистанціюватись від росії та знайти партнерів на Заході. Також помітні спроби нормалізувати дипломатичні відносини з Туреччиною, що необхідно Єревану, подобається це вірменам чи ні. Позитивно, що саме в Тбілісі проходили останні зустрічі представників Вірменії та Азербайджану, які дають надію на вирішення.

Аміран Хевуріані підтримав думку, що саме Україна виступає флагманом боротьби з московським імперіалізмом, і після визволення українських територій неминуче настане час визволення Кавказу. Також наголосив на зваженій політиці Грузії, що всі три десятиліття намагається бути нейтральним медіатором між Азербайджаном та Вірменією, будучи воротами у європейський світ. Врешті Чорне море неможливе без Каспійського, і навпаки. Співпраця держав Кавказу, України та Європи у економічному, без пековому та культурному планах – запорука стабільності і розвитку наших народів.