ПІДСУМКИ ДВОХ РОКІВ ПОВНОМАСШТАБНОГО ЕТАПУ ДЕСЯТИРІЧНОЇ ВІЙНИ

ПІДСУМКИ ДВОХ РОКІВ ПОВНОМАСШТАБНОГО ЕТАПУ ДЕСЯТИРІЧНОЇ ВІЙНИ 

Хід війни

Висока ймовірність широкомасштабного вторгнення росії в Україну була очевидною від 2014 року. Проте українська влада за цей час не спромоглася вжити ані вичерпних, ані достатніх заходів для зміцнення обороноздатності країни.

Саме на неготовності оборони України до відбиття повномасштабного вторгнення, а також на наявності в Україні розгалуженої мережі власних агентів і будувало свої розрахунки російське військово-політичне керівництво у виборі плану вторгнення.

Керівництво рф, перебуваючи в полоні колоніальних стереотипів, недооцінювало всі три складові війни (за Клаузевіцем): керівництво держави, армію, народ. У московській візії керівництво мало втекти або сховатися, ЗСУ розбігтись або перейти на бік загарбника, а народ мав, якщо не зустрічати «освободителів» квітами, то перелякано сидіти по крайніх хатах.

Переоцінка кремлем власних можливостей та недооцінка українських пояснює, чому російські сили вторгнення були меншими, ніж рекомендує воєнна наука, зважаючи на площу та чисельність населення на театрі воєнних дій. Російські сили вторгнення були відверто недостатніми для повномасштабної війни.

Попри суттєві невдачі у реалізації планів кремля, його стратегічні завдання залишаються незмінними – це:

• знищення суб’єктності української держави як міжнародної (так званий нейтральний статус), фактична колоніальна залежність, подальша окупація суверенних українських територій; неприйняття української ідентичності, яку окреслено як “нацизм”;
• підрив внутрішньої суб’єктності України, знищення промислового потенціалу, руйнування інфраструктури.

Результатом війни у 2022 році стали успішні наступальні кампанії України на Київщині протягом перших місяців, а потім вдалі операції в Харківській та Херсонській областях, що дозволили повністю звільнити правобережжя Дніпра, ліквідувати Ізюмський наступальний анклав, цілковито унеможливити наступальну кампанію, яку планувала росія для повного відсікання Донбасу, де сконцентроване велике угруповання української армії, від решти території.

Зимою 2022–2023 рр. відбувся наступ рф під Бахмутом, що призвів до вичерпання ресурсів рф. У 2023 році росії вдалося захопити і фактично стерти з лиця землі містечка Бахмут, Соледар та Мар’їнку на Донеччині.

Наприкінці весни Україна перехоплює ініціативу,  переходить до контрнаступальних дій на півдні з паралельними ударами на Донбасі. Сили оборони України зрізали великоновосілківський виступ та організували стійкий та потужний роботинський плацдарм.

Однак російська армія коштом прихованої мобілізації змогла поновити сили і не лише оборонятись на півдні, а й здійснювати обмежені спроби наступу на Лиманському та Куп’янському напрямках. Узимку 2023 росія перехопила ініціативу та перейшла до наступальних операцій по всій лінії фронту. 

Головною проблемою для ЗСУ стала недостатність зброї та боєприпасів, необхідних для наступальної операції, відсутність паритету у повітрі та втрачений час, повʼязаний із логістичними затримками постачання воєнної допомоги західними союзниками, що дозволило рф укріпити оборонні лінії та розширити мінні поля. У таких умовах ЗСУ застосовують методи точкових ударів для того, щоб знищити у ближній прифронтовій зоні ворожу інфраструктуру, артилерію та накопичену живу силу, що попри тривалість у часі дозволяє досягти очевидних успіхів (насамперед для обмеження постачання боєприпасів ворожої артилерії).

росія використала один із двох ультимативних засобів (крім ядерної зброї) – розпочала так звану часткову мобілізацію. Однак це призвело до суттєвого зростання напруженості всередині рф, обмеженого розгортання протестних рухів (особливо помітні маніфестації в Дагестані). Саме ж підкріплення бойових частин мобілізованими не призвело до суттєвих результатів як-от замороження лінії фронту.

У 2023 росія і далі активно використовувала свою ракетну монополію, наносячи удари по всій території України, включно з цивільними обʼєктами та обʼєктами критичної інфраструктури. Лише наявність обмеженої кількості засобів ПВО та набоїв до них, наданих союзниками, дозволила частково зменшити шкоду, завдану Україні ракетними ударами росії. Наприкінці 2023 року було зафіксовано використання північнокорейських ракетних комплексів.

Загалом протягом 2023 року росія застосувала 1255 крилатих ракет, 555 балістичних та аеробалістичних ракет і понад 3201 дрон-камікадзе.

Заявлені результати України – вихід на державні кордони 24 серпня 1991 року, тобто включно зі звільненням окупованих упродовж дев’яти років територій Криму та Донбасу.

У росії незаявленою метою “спєциальнай ваєннай апєрациі” залишається повна ліквідація української державності. Жодне з цих завдань за півтора року не досягнуте, дві сили достатньо виснажені активними діями на фронті. росія намагалась розгорнути зимовий наступ на Донбасі, залучивши на фронт значну кількість мобілізованих, однак з великими зусиллями змогла лише в травні, з великими втратами власних сил, передусім серед завербованих до ПВК “Вагнер” в’язнів, опанувати Бахмут.

Україна змогла скористатись концентрацією ворожих сил довкола Бахмута, аби підготувати свіжі сили для літнього контрнаступу, що розпочався у червні. Однак за півроку росіяни теж змогли суттєво укріпити лінію оборони на південному напрямку, передусім через перенасичення мінних полів. Через це контрнаступальні дії ЗСУ відбуваються повільно і зі значними втратами техніки. 

На кінець року знизилася інтенсивність дій на півдні, однак ЗСУ змогли закріпитись на лівому березі Херсонщини, в районі Кринок. рф розпочинає чергову масштабну операцію для опанування Авдіївки за бахмутським сценарієм. Водночас інтенсифікуються повітряні обстріли України, але завдяки вдосконаленню українських засобів ППО рф не вдається повторити енергетичну кризу кінця 2022 року.

 Заразом досягнуто значних результатів у знищенні ворожої інфраструктури та артилерії, в тому числі у глибині росії (атака на авіабазу в Пскові). 

Силам оборони України вдалося асиметричними методами зруйнувати тотальну перевагу рф у Чорному морі, фактично унеможлививши великі морські десантні операції рф, зняти блокаду з портів Одещини та поновити експорт морським шляхом, змусити росію під загрозою знищення перемістити більшу частину флоту з Криму в Новоросійськ.

 Останніми місяцями росія концентрує сили в Авдіївській операції. Однак захоплення міста коштувало безпрецедентних втрат, більших ніж у Бахмуті (приблизно у армії рф 47 тисяч безповоротних втрат, з них 17 тисяч вбитих). Мета операції – як показати переконливе досягнення перед “президентськими виборами” в рф, так і використати період зменшеного рівня західної допомоги для України.

Тенденції, що проявляються сьогодні

Україна змогла в кінці весни 2023 року перехопити ініціативу на фронті. Осіння мобілізація рф була сточена під Бахмутом. Головним завданням української армії в літньо-осінній кампанії було прорвати лінії ворога в Запорізькій області, чого не було повністю досягнуто до кінця року. Ця задача виконувалась при повній перевазі ворога в повітрі та у вогневих засобах. До цього дисбалансу додається дальня артилерія рф. Дедалі більше зростає роль дронів та керованих боєприпасів.

Також дедалі більше наростає проблема роботи з особовим складом, який відчуває втому від насичених двохрічних боїв. З іншого боку, цивільні мали надто великі сподівання на швидку перемогу, що призводить до поступової зневіри, яку підживлюють ворожі інформаційні вкиди. Це посилює проблеми з мобілізацією, що необхідна для поповнення і ротації військ.

Проблеми росії

росія втратила значну кількість військової техніки, що може обмежити її здатність до масштабних наземних наступів. Це може бути однією з причин, чому російський уряд і президент путін тепер все частіше розглядають цю війну як довгостроковий захід, необхідний для гарантування безпеки росії.

рф змогла частково мобілізувати військово-промисловий комплекс, щоб задовольняти регулярні потреби армії, щоправда, з мінімальними запасами та очевидною неготовністю до конфлікту з державою, яка володітиме серйознішим повітряним комплексом. Звісно, все це давалося з великими труднощами – удари по енергетичній інфраструктурі не мали б такого наслідку без масового використання іранських шахедів, які щойно зараз починають будувати самі (проте безпілотники будує і Україна).

Продовження тривалої боротьби, яка повільно виснажує українські запаси зброї та водночас призводить до зменшення західної допомоги, – це основна частина нинішньої стратегії росії у війні проти України.

Водночас перетворення цієї війни на повільну виснажливу кампанію дає час для того, щоб підсанкційна оборонна промисловість знайшла необхідні рішення та задіяла обхідні шляхи. Наприклад, помітні успіхи ворога у виробництві безпілотників, зокрема типу “Ланцет”. Це викликано не лише допомогою Ірану та Китаю, а й продовженням напівлегального постачання з Європи. Придбання мікрочіпів іноземного виробництва є дуже важливим для виробництва російських військових систем, зброї та технологій. Як підтверджують офіційні джерела, ракети Х-101, якими росіяни в серпні обстрілювали Україну, були виготовлені у квітні 2023 року – в них знайшли приблизно 30 іноземних мікросхем.

кремль поступово втрачає контроль над силовими структурами, «Вагнер», батальйони окремих республік та областей. Очікуємо чергову хвилю мобілізації після президентських виборів. Середня ймовірність розмороження конфліктів в Абхазії та Осетії, кризи в Таджикистані на кордоні з Афганістаном, що відтягуватиме увагу кремля. 

Російська влада пережила велику кризу легітимності під час бунту ПВК «Вагнер», що накладається на втомленість населення від війни. Однак передумов для швидких революційних змін поки немає.

Спротив поневолених народів і самих росіян проти мобілізації та падіння життя наростатиме, однак у короткостроковій перспективі не очікуємо значних зрушень на політичному полі окремих регіонів. Але незадоволення режимом поступово підігрівається посиленням різноманітних проблем і проявляється у стихійних, поки не політизованих рухах. Характерний приклад – хвилювання на Кавказі, особливо в Дагестані, у жовтні 2023-го в контексті хвилі підтримки мусульман сектора Газа, а також січневі виступи на підтримку башкирського активіста Фаїля Алсинова у Баймаку. Очікуємо, що хвиля нестабільності поступово наростатиме.

Неможливо назвати виборами перепризначення владіміра путіна в росії в березні 2024 року. В країні немає політичних свобод, знищено вільну пресу та політичну конкуренцію. Повністю зачищено політичний простір, що підкреслюється абсолютно підконтрольним характером так званої “президентської виборчої кампанії” (недопущення Надєждіна, вбивство Навального) . Йдеться не лише про серйозних кандидатів-противників війни –  навіть ультрапатріотам-прихильникам війни заборонено заважати коронуватися путіну, що править вже довше за Сталіна. Але й тут палка має два кінці. Тепер «царь» несе одноосібну відповідальність за все, що творить росія. І невизнання виборів міжнародною спільнотою та ордер на арешт МКС – лише перший дзвіночок. Одна з вагомих підстав невизнання виборів – їхнє проведення на окупованих територіях Україні.

Очевидно, що після виборів весною 2024-го москва спробує провести нову хвилю мобілізації.

Економічні тенденції

За підсумками майже двох років повномасштабної російсько-української війни можемо говорити про економічну стабілізацію з обох сторін. Українська економіка, зазнавши стрімкого падіння на понад 29% у 2022 році, відштовхнулася від дна і починає повільне зростання. Але і росія поступово оговтується від санкцій, переорієнтовуючись на нові ринки. Попри санкційний тиск, росія змогла значною мірою перевести економіку на воєнні рейки, запустивши воєнно-промисловий комплекс на повну потужність у три зміни. Витрати бюджету на війну у 2023 році порівняно з 2021 зросли на 60%. Структура зайнятості рф активно змінюється в бік воєнних спеціальностей. 

Новий 2024 рік приходить для України в уже звичних для нас умовах невизначеності. З одного боку, повномасштабна війна щодня створює загрозу дестабілізації для всієї країни в усіх без виключення сферах її існування. З іншого, зростає ризик зменшення зовнішньої допомоги, від якої життєздатність України, згідно із Законом про державний бюджет, залежить мінімум наполовину.

Проте 2023 рік українська економіка завершує набагато краще, ніж того очікували дванадцять місяців тому. Валовий внутрішній продукт (ВВП) за підсумком 2023-го має зрости на близько 5%, а інфляція в листопаді сповільнилася до 5,1% у річному вимірі. Можна говорити, що у 2022 році ми відштовхнулися від дна, втративши 29% ВВП, і тепер починаємо обережне відновлення.

Якщо позитивні тенденції будуть збережені, у 2024 році ми можемо зрости на 4-6%, вважають у Міжнародному валютному фонді. Основними чинниками позитивного впливу на українську економіку є наступні:

• 1. Успіхи на полі бою. Сили оборони України не дозволяють окупантам захоплювати нові території, дозволяючи українцям планувати своє економічне життя.
• 2. Адаптивність бізнесу. Українські підприємці швидко пристосовуються до складних обставин, організовують свою діяльність там, куди змушені були переїхати.
• 3. Безперебійне постачання електроенергії. Порівняно з минулим роком бізнес не змушений щодня переривати роботу через відсутність електропостачання.
• 4. Висока врожайність в аграрному секторі. Агропродукція є лідером у структурі українського експорту, а наповненість ринку власними продуктами стала основним чинником зниження споживчої інфляції.
• 5. Стабільність валютного курсу. Завдяки високому рівню резервів Нацбанку вдається тримати курс гривні у прогнозованому діапазоні.

Головна загроза 2024 року – згадане зменшення зовнішнього фінансування. Дефіцит бюджету запланований на рівні понад 40 млрд доларів на рік або понад 3 млрд на місяць. Нині українські урядовці висловлюють занепокоєння щодо подальшого надання допомоги, зокрема через затримування обіцяних 50 млрд євро від Європейського Союзу і 60 млрд доларів від США. Однак ми сподіваємося, що до кінця зими ці кошти будуть виділені й нам не доведеться економити на пенсіях і зарплаті працівників бюджетної сфери.

Надзвичайно неприємним негативним чинником, що може впливати на нас і в 2024 році, стали блокування вантажних перевезень на західному кордоні. Через них Україна втратила щонайменше 7% або близько 1,3 млрд доларів експорту аграрної продукції. Блокування почалися в той час, коли ми нарешті почали розв’язувати проблему з морським коридором, прокладаючи маршрути через води Румунії і Болгарії, а також знищуючи російський флот. Усунення блокувань на початку 2024 року – це одне з пріоритетних завдань українського уряду.

Звісно, найбільше на нашу економіку тиснуть активні бойові дії, обстріли міст і економічних об’єктів. Нині держава складає макроекономічні прогнози з розрахунком на те, що війна триватиме протягом усього 2024 року з незмінною інтенсивністю. Значним викликом для економіки в разі інтенсифікації війни може стати і 2025 рік, на початку якого може змінитися влада у Сполучених Штатах. Якщо американці змінять політику щодо України в бік зменшення допомоги, їхньому прикладу можуть послідувати країни ЄС.

Таким чином, економічні тенденції в Україні багато в чому збігаються з воєнними. Отримуючи недостатню збройну допомогу, ми успішно протидіємо агресору. Аналогічно в економіці: ми реалізовуємо оптимістичні прогнози, не маючи мінімально потрібного рівня фінансової підтримки. Тож у 2024 році нашим партнерам потрібно як слід замислитися над тим, наскільки сильно вони не хочуть, щоб російський окупант у майбутньому посягнув і на їхні землі.

Гуманітарні наслідки

Втрати цивільних, за обліковими даними ООН на грудень – 10 065 загиблих (з них – 429 дітей) та 18 679 поранених. Однак багато жертв необліковано (особливо на тимчасово окупованих територіях), і справжні цифри можуть бути в кілька разів більшими, зокрема до 20 тисяч зниклих безвісти.

Надзвичайно складною є ситуація на окупованих територіях півдня, де тривають етнічні чистки та встановлюється жорсткий окупаційний режим. 

Дедалі більше уваги світу надається «ядерному тероризму росії» – окупації однієї з найбільших в Європі атомних станцій – Запорізької АЕС. 

Зафіксовані факти геноциду – жахливих злочинів агресора проти цивільних, вбивств та катувань у звільнених містах та селах, зокрема у Бучі, Гостомелі, Макарові та Бородянці на Київщині, та в Ізюмі на Харківщині. Також окупанти масово забирають українських дітей, вивозячи їх до рф (ідентифіковано до 20 000 неповнолітніх). Це стало підставою для відкриття судової справи проти путіна та інших дотичних чиновників рф у Міжнародному кримінальному суді в Гаазі.

У червні через загрозу форсування ЗСУ Дніпра росія вчинила черговий акт геноциду та екоциду, підірвавши дамбу Запорізької гідроелектростанції, затопивши величезні території біля Дніпра. Досі невідома кількість жертв на окупованому лівобережжі Дніпра, де окупанти перешкоджали рятувальним діям.

За даними ООН, до 26 млн осіб перетинали кордон переважно в напрямку прилеглих держав ЄС. З них не повернулись і залишаються за кордоном близько 6,2 млн осіб. Також близько 4,8 млн людей стали внутрішньо переміщеними особами всередині країни, за даними уряду (за іншими оцінками їх може бути вдвічі більше).

Переговори та дипломатична конфігурація

Переговори поставлені на паузу, оскільки українська сторона не бажає йти на капітуляційні вимоги, а кремль очікує на виснаження України та втому західних союзників. Але дедалі більше саме російська сторона демонструє бажання до переговорів, аби зафіксувати окремі здобутки, мінімізувати втрати та здобути час для накопичення сил. Зростає ризик посилення тиску на Київ, за умови затягування конфлікту, та переходу у низькоінтенсивну фазу з боку союзників, що прагнутимуть замороження проблеми. Особливо невизначена ситуація на фоні виборчого процесу в США, де Україну використовують як тему внутрішньополітичної боротьби. 

Та позитивні моменти помітні у Європі, яка активніше шукає шляхів залучення до стримування москви для компенсації американських перебоїв. Попри амбівалентність заяв на Мюнхенській безпековій конференції, Німеччина та Британія погодили нові поставки ракетного озброєння, ведеться пошук артилерійських боєприпасів на третіх ринках (за посередництвом Чехії), підписуються угоди про постійну допомогу з окремими європейськими державами.  До підтримки України залучається Японія. У лютому 2024 року  Токіо заявив про виділення 1,25 млрд євро для підтримки японських інвестицій в Україні.

ВПЛИВ НА ГЛОБАЛЬНІ ПРОЦЕСИ

На фоні зриву “зернової угоди” і демонстрації слабкості путіна під час так званого бунту “Вагнера” українські дипломатичні позиції посилились. Це показали переговори в Джидді – позитив у формуванні переговорної групи з Києвом і без москви, за участю Китаю.

Але останніми місяцями спостерігається наростання контактів Китаю і США на фоні багатьох серйозних публікацій у Німеччині та США про нездатність ЗСУ досягти швидких результатів. Це може свідчити про інтенсивні переговори щодо замороження конфлікту.

Ще з самого початку повномасштабного нападу росія використовувала Республіку Білорусь як плацдарм для атаки на українські території. Проте крім цього, постійно ведуться спроби втягнути у війну білоруських військовослужбовців. Присутність російських військ, а також інфільтрованість силових структур Білорусі російськими спецслужбами збільшують ризики прямої анексії з боку москви.

Інший інструмент впливу москви – спроби посилити тиск на Європу через створення проблем у сусідніх регіонах, насамперед в Африці. В цьому контексті розглядаємо переворот у Нігері та перекриття постачання урану до Франції, що загрожує енергетичною кризою в Європі на осінь.

У 2023 росія заручилася підтримкою у постачанні ракет, артилерійських боєприпасів та безпілотних авіаційних комплексів іранського та північнокорейського виробництва.

На жаль, виявилося, що західні союзники України не здатні сумарно виробити і надати такої кількості артилерійських боєприпасів як одна КНДР та не мають політичної волі та рішучості надати ракети та безпілотні авіаційні комплекси середнього радіусу дії.

ПРОГНОЗ

Оскільки обом силам не вистачає ресурсів і засобів, то важливим елементом війни в довгу є збереження дипломатичної і військово-політичної підтримки:

• для України – США, НАТО, Великобританії, Польщі та країн Балтії;
• для росії – формування умовно антиамериканської коаліції, бо росія вже не може виготовляти достатньо необхідної техніки (зокрема, це стосується безпілотників, високоточної ракетної зброї).

На фоні затягування конфлікту рф готується до масштабної хвилі мобілізації. За західними оцінками, навчальні полігони можуть прийняти до 600 тисяч новобранців. Однак масштабні та швидкі наступальні дії для рф зараз мінімально можливі. Українські дії залежать значною мірою від динаміки поставок партнерів, зокрема авіації. Найімовірніше, домінантою 2024 року залишається позиційна війна зразка Першої світової.

Формування ситуації «стратегічної рівноваги» на фронті та використання росією тактики мʼясних штурмів, що призводить до знекровлення живої сили обох сторін, змушує обидві сторони, особливо Україну, до пошуку нових тактичних рішень задля збереження живої сили на лінії фронту. Зокрема там, де фронт набрав статичних рис, доцільні насичення і застосування роботизованих та автоматизованих комплексів ведення вогню, розвідувальних та атакувальних безпілотних авіаційних комплексів, які здатні без зайвого ризику для живої сили зривати штурмові дії ворога, вести розвідку, знищувати ворожі позиції на передньому краю.

росія втратила значну кількість військової техніки, що може обмежити її здатність до масштабних наземних наступів. Це може бути однією з причин, чому російський уряд і президент путін дедалі більше розглядають цю війну як довгостроковий захід, необхідний для гарантування безпеки росії.

В Україні теж наростають негативні тенденції, що підкріплюються корупційними скандалами і розчаруванням щодо видимої безрезультативності контрнаступу. москва продовжить використання цих факторів. 

Основними напрямами інформаційно-психологічних операцій росії, спрямованих на послаблення українського суспільства, залишатимуться:

• Поширення думок і наративів в Україні та у світі про те, що Україна не здатна перемогти
• Провокування серед населення розчарування і недовіри до української влади на фоні погіршення соціально-економічної ситуації
• Провокування політичних конфліктів і через них – дискредитація українського політичного класу.

Тому критичним для перемоги України залишається не лише досягнення успіхів на фронті, отримання позитивних і помітних результатів, а й перенесення війни на територію супротивника (передусім у світоглядно-інформаційній сфері). Слід використовувати загострення соціоекономічних диспропорцій  між регіонами в росії, національних суперечностей, а також підтримувати національне самовизначення неросійських народів.

Головним викликом для України залишається технічна залежність від постачання союзників, і не лише високотехнологічних (власний завод артилерійських боєприпасів має бути побудований до наступного року).

Натомість успішними технологічно виявились рішення в морській війні, що посилюють можливість суттєвого обмеження чорноморської торгівлі рф (насамперед зерно і нафтопродукти, а також підсанкційні вироби подвійного призначення).

На американську підтримку Києва значно впливатимуть дискусії у Вашингтоні в контексті президентських виборів. Європа вимушена буде більшою мірою включатись у підтримку України. Зокрема через активне виробництво танкової техніки в Україні за участю німецької корпорації “Рейнметал”.

ВИСНОВКИ

Очевидно, що російсько-українська війна може закінчитися лише військовою поразкою та розвалом росії. Будь-яке припинення вогню, замороження війни, псевдомирні переговори означатимуть лиш одне – підготовку до наступної ще більшої війни.

Оскільки ні Україна, ні наші союзники наразі так питання не ставлять, то можемо говорити лише про закінчення першої російсько-української війни у ІІІ тисячолітті. На початку великої війни суспільство розігрівали очікуванням швидкого перебігу гарячої фази. Ці завищені очікування швидкого кінця війни привели до того, що затягування цих термінів психологічно деморалізує як безпосередніх учасників війни на нулі, так і громадян України.

Зараз розігрується інша карта –“війна без кінця”, на роки, а то й на десятиліття. Такий горизонт прогнозного очікування ще більше деморалізує.

Але навіть при замороженні війна продовжиться з наступними гарячими фазами, оскільки не буде вирішено головних суперечностей.

Юрій СИРОТЮК, директор Недержавного аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень», народний депутат України VII скликання, молодший сержант 5-ї окремої штурмової бригади ЗСУ

Юрій ОЛІЙНИК, керівник дослідницьких програм НАЦ «Українські студії стратегічних досліджень», кандидат політичних наук

Олександр ЧУПАК, керівник економічних програм НАЦ «Українські студії стратегічних досліджень»

Детальніше дивіться на наших ресурсах https://linktr.ee/nac.ussd

Фото: прес-служба Генштабу ЗСУ