СТЕНОГРАМА Експертної дискусії «Ліквідація російської імперії», проведеної Недержавним аналітичним центром “Українські студії стратегічних досліджень 22 лютого 2024 року у приміщенні дирекції «Медіацентр» ДП «Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв»» (Київ)
Метою проєкту є формування в інформаційному просторі ідеї про скінченність та крихкість росії та стимулювання активних процесів знищення імперії через посилення антимосковських настроїв серед поневолених росією народів. Під час події було презентовано книжку «Ліквідація російської імперії» зі статтями науковців, ветеранів, чинних військовиків і представників поневолених народів. Збірник вийшов друком у двох виданнях – українськомовному та англомовному.
22.02.2024
Юрій СИРОТЮК, Директор Недержавного аналітичного
центру «Українські студії стратегічних досліджень»,
народний депутат України VІІ скликання,
молодший сержант 5-ї окремої штурмової бригади ЗСУ
Доброго дня шановне товариство, будемо розпочинати наш захід! Дуже дякую спікерам, які зголосилися сьогодні прийти, дуже дякуємо присутнім та шановним організаторам які надали це приміщення. Мене звати Юрій Сиротюк – я молодший сержант, гранатометник 5-ї окремої штурмової Київської бригади. Вже понад 20 місяців наша бригада перебуває у безперервних боях на споконвік і навіки українському Донбасі, який був, є і обов’язково буде українським!
Але ці два роки повномасштабної війни і десять років російсько-української війни, яка була неминучою, з початку відновлення Україною незалежності 24 серпня 1991 року – цей досвід показує що цю потвору, цю імперію дуже важко перемогти лінійно. Ми це бачимо на фронті російсько-української війни, бачимо кількість живої сили, які в м’ясні атаки може кидати ворог, кількість ресурсів. Ми бачимо, що сформована вісь зла, коли одна маленька Північна Корея може поставляти зараз більше боєприпасів ніж весь Західний світ. Іран багато років підсанкційний і поставляє дуже якісні безпілотні комплекси. Все більше переконуюсь в думці, що для того, щоб перемогти «російську імперію» – цю боротьбу треба переносити на її простір.
Крім того, що зараз я солдат, я директор Недержавного аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень». Ми багато років намагались проводити разом з іншими центрами, до речі без жодної підтримки ні міжнародної, ні державної, ми ніколи не отримували жодного гранту. Ми намагалися багато років розмірковувати, що робити з агресивним сусідом, з яким ми живемо поряд. Ще в 2015 році ми робили експертну дискусію «Як облаштувати росію». Це був початок тієї війни під обмеженою чекістською операцією, обмеженою воєнною операцією росії проти України в Криму та в частині Донецької й Луганської областей. А у 2022 році ця обмежена операція перейшла в повномасштабну війну росії проти України. Ця війна для нас є екзистенційною, але, на мою думку, не тільки для нас, але й для Європи, для Західного світу, для тих цінностей, які світ сповідував після закінчення Другої світової війни.
Ми цьогоріч, попри те що триває війна, продовжували цю роботу з дослідження росії й минулоріч ми цілий рік робили онлайн-проєкт «Декомунізація росії» з представниками поневолених народів, які на нашу думку, також мають право жити незалежними країнами, бо сучасний світ визнає право кожної нації жити у своїй країні незалежно. На жаль, це право поки що заперечене в поневолених росією народів. Світ закінчив з колоніальними імперіями в ХХ столітті, але світ чомусь спокійно закриває очі, що в третьому тисячолітті існує величезна колоніальна імперія – росія, якій не властива форма державності, як на нас, тому цього року ми зробили черговий проєкт про росію, який називається «Ліквідація російської імперії».
Ми переконані, що на світовій карті місця для такої країни – останньої кочової воєнної імперії немає. Ми, власне, видали видання про яке ми хочемо сьогодні поговорити, але найперше про що хотілося б поговорити, про формування тієї коаліції і того міжнародного союзу, який зрозуміє що розпад росії, деколонізація росії, побудова простору незалежних національних держав є неминучою. Саме тому ми зробили це видання й англійською мовою, тому що багато європейських наших партнерів бояться розпаду росії та вважають це неможливим. Пригадайте 1991 рік, коли я ще був дитиною, коли ми боролись за незалежну Україну й американський президент напередодні проголошення незалежності прилітав у Київ і вимагав від нас не виходити з Радянського союзу. Тоді здавалося неможливим розпад Радянського союзу і ця імперія намагалася його зберегти в тому складі, в якому існувала. Зараз для декого є неприйнятною сама ідея розвалу росії. Нас лякають старими страшилками, наявністю великого ядерного арсеналу і зброї масового знищення, яка може неконтрольовано поширюватись. Хоча всі мають добре пам’ятати досвід, коли влітку минулого року один озброєний бандит (колишній повар путіна) з маленькою озброєною бандою міг спокійно захопити і владу в росії, і ядерні їхні сховища, просто зупинився і був знищений.
Нас лякають тим, що при розвалі росії можлива серйозна різанина, боротьба та хаос всередині російського простору. Сьогодні ми поговоримо про те, що це навіяні страшилки, що народи і нації, які поневолені росією і століттями мали свій досвід державного існування – вони зможуть спокійно облаштувати свій побут без колонізатора. Нас лякають тим, що Китай, мовляв, може захопити росію і стане таким гегемоном №1 у світі, але, на нашу думку, Китай сьогодні уже як удав тримає свого кролика-росію у своєму шлунку і потроху перетравлює і чим довше світ буде спостерігати за цим, тим буде важче потім цьому протистояти. На нашу думку, саме облаштування простору незалежних національних держав дасть можливість облаштувати такий простір, коли на місці цього постімперського простору буде природній нормальний простір країн. Про це ми сьогодні хочемо поговорити, презентуючи нашу книжку про те, що крах російської імперії є неминучий і кому як не Україні, перебуваючи в екзистенційній війні формувати політику і говорити про це, тому що поки що ця ідея для багатьох неприйнятна, але ми мусимо про це говорити, бо це наша життєва необхідність і ми в нашій війні розуміємо, що інакше не буде.
Тому, власне, дякую всім сьогодні присутнім! Пропоную в режимі до семи-десяти хвилин висловити свої думки з приводу того, як ліквідувати російську імперію, бо поки ми тут говоримо хтось боїться ліквідації російської державності, то як мінімум всі погоджуються на тому, що імперії існувати в 3 тисячолітті не мають. І тому я б хотів перше слово надати Міністру закордонних справ України (2007-2009 рр.), керівнику Центру дослідження росії – Володимиру Огризко, який теж багато робить для того щоб пояснити світу чим є ця потвора, яку ідеологію людиноненависницьку вона несе. Пане Міністре, прошу, вам слово.
Володимир ОГРИЗКО
Міністр закордонних справ України (2007-2009),
Керівник Центру дослідження росії
Дякую, пане Юрію! Вітаю шановні дорогі друзі! Я насамперед справді хотів би подякувати пану Юрію та колективу авторів цієї книжки, бо мені здається ми йдемо правильним шляхом. Це вже не перше таке видання, пан Юрій вже демонстрував перед цим і кілька інших книжок, які вийшли останнім часом, зокрема, і Генеральній дирекції. Ми випустили дуже цікаву книжку про перспективи російської імперії та наші оцінки, пане Юрію, співпадають.
Дуже добре, що ми починаємо аналізувати цю тему з різних сторін і мені здається, що в українському суспільстві складається певний консенсус стосовно того, що найкращою гарантією української безпеки є відсутність московитської загрози. До тих пір поки це утворення буде існувати у світі, до тих пір Україна буде так чи інакше перебувати під цим «Дамокловим мечем» московитської загрози. Чим швидше ця загроза буде знищена, тим безпечнішим буде наше українське нормальне цивілізоване майбутнє. Дуже добре, що зараз до цієї думки поступово, дуже повільно неоковирно, але починають наближатися і наші західні партнери. Пан Юрій говорив про 90-ті роки, я ось щойно з МЗС там працював в архіві і читаю запис бесіди Кравчука з Генширом у квітні 1992 року. Пан Геншир делікатно, дипломатично так само Кравчукові каже: «Ну ви ж там дивіться» – перекладаючи з дипломатичної на нормальну – «Не бузіть, тобто ми звичайно будемо враховувати національні особливості радянських республік, але ж ми за Радянський союз». Ця теза вона, на жаль, набула дуже великої популярності навіть після розвалу СССР, що росія все одно залишається ядром, вона все одно залишається центром тяжіння, всього того що є на пост радянському просторі. І всі ці тридцять і більше років на Заході просто не хотіли бачити, що витворяє ця імперія, тому що головним меседжем було те, що росія має бути демократичною, ми зможемо зробити її такою, щоб вона була більш менш адекватною, тому всі її злочини це так, це погано звичайно, але ж ми повинні думати на перспективу.
Ну от нарешті лише 24 лютого 2022 року в західному мейнстримі почало відбуватися те, що називається поступовим прозрінням з одного боку, а з іншого боку, якимось способом вибачення за те, що всі ці 30 років західна політична думка і західний клас не хотіли бачити очевидного.
Це очевидне якраз в таких книжках, бо це справді аналіз не поверхневий якихось окремих фактиків, а це аналіз сутності, а сутність цього режиму полягає в тому, що він є людиноненависницьким і це означає, що допоки він існує ні ми в Україні, ні глобально не можемо відчуватися безпечно. Отже, питання в тому, яким чином покласти край цій нелюдській формі існування того, чим сьогодні є російська федерація. Тут ми підходимо до того ж самого питання, а як нам переконати наших західних партнерів, що треба крім чергових хвилювань та тривожностей переходити до практичних справ? Є кілька варіантів такої роботи і кілька варіантів, яким чином ми можемо донести до західного політичного мейнстриму наше бачення.
Одна річ це безумовно інтелектуальна частина і тут я хоч черговий раз подякувати, що з’явилась така книжка. Вона є й англомовною, а це означає що з нею можна працювати за кордоном. З іншого боку, найкращою агітацією за розвал цієї недоімперії будуть дії ваша та ваших побратимів на полі бою. Чим швидше героїчні українські Збройні Сили поставлять крапку на цьому бандформуванню, яке захопило частину української землі, ти швидше розвалиться путінський режим. Безумовно, треба створювати й інтелектуальний фон, але до тих пір поки ця недоімперія буде окуповувати наші землі й робити вигляд, що так і повинно бути, до тих пір на Заході будуть говорити що нам потрібно шукати форми контактів, нам потрібно залишати канал інформації відкритим, потрібно думати про якісь форми взаємодії.
Отже, треба почати з того, щоб завалити путінський злочинний режим, як тільки це відбуватиметься і це відбудеться, я переконаний, зокрема втрата росією Криму. Зараз ситуація складається дуже позитивно для нас, ми маємо ті засоби ураження російських збройних сил, які не дозволять Криму нормально функціонувати як базі для наступу на південь і на схід. До того часу ситуація зміниться і в західних головах. Тому тут, бачите, повинні ми йти двома шляхами: цим інтелектуальним, пояснюючи західним партнерам, що насправді є російська федерація, але це допоміжний варіант, а головним має бути наша щоденна допомога військовим і якщо хтось може чимось допомогти, хоч 10 гривнями робіть це, будь ласка.
Чим швидше вони опанують поле бою і чим швидше відженуть російську орду з української землі, тим швидше впаде путінський режим. Це буде початком тих змін про які пишуть автори цього дослідження і про яке писали ми. Отже, я думаю, дорогі друзі, що ми мусимо дивитись на цю перспективу оптимістично. Російська федерація загнеться, вибачте за слово, в тому числі і через те, що її економіка зараз переведена на воєнні рейки не витримає напруги більше ніж рік, півтора – два. Це оцінки адекватних, в тому числі російських економістів, які чесно оцінюють що відбуватиметься в російській економіці, коли вона продовжить це все. Тільки зараз вона починає вже захлинатися від нестачі надходжень, якщо навіть ті діряві санкції, які сьогодні є проти росії продовжаться, але будуть трішечки ущільнені це означає, що російська економіка почне втрачати фантастично швидко. Тому комбінація всіх цих факторів і дасть надію на те, що спочатку впаде путінський режим, а потім впаде і ця конструкція.
На що вона розпадеться? Це питання на яке поки що, думаю, ми не можемо дати своїх відповідей, але я не думаю що це будуть тільки національні утворення. Це будуть територіальні утворення, тому що і Сибір, і Урал, і Далекий схід і всі інші регіони, які начебто на так вже й розфарбовані в національні кольори, так само хочуть бути незалежними від московського імперського центру і це станеться.
Я думаю, що ми повинні об’єднати всі наші зусилля для того, щоб цей об’єктивний процес пришвидшити. Слава Україні!
Юрій СИРОТЮК
Директор Недержавного аналітичного
центру «Українські студії стратегічних досліджень»,
народний депутат України VІІ скликання,
молодший сержант 5-ї окремої штурмової бригади ЗСУ
Героям слава! Дякую, пане міністре. Я думаю, що ви правильно кажете, що цю теоретичну дискусію вирішить українська армія і тільки військова поразка росії може призвести до будь якого її реформування. Це не голослівна фраза це історія росії, тільки після військових поразок ця країна змінювалась, інакше її реформувати неможливо. Досвід тридцятилітній реформування Заходом, вливання коштів, робота за формулою цінне в обмін на цінності, коли Захід отримував дешеві ціни на енергоносії російські і трошки закривали очі на ті цінності, так званої «суверенної демократії», де ні суверенітету народу, ні демократії ніколи не було. Ми бачимо до чого це призвело, до того що росія сьогодні висловлює крайню фазу імперіалізму і є центром вісі зла.
Щодо військових наш гранатометний взвод, я думаю, добряче за два роки приклався до перемоги, але, крім того, ми видали 5 книжок. Ці книжки видані коштом хлопців солдатів, які скидаються грошима, які вважають що це інтелектуальна робота, світоглядна війна вона є не менш важливою. Тому хочу подякувати своїм побратимам, які сьогодні вже 20 місяців під Бахмутом стримують ворога і, повірте, ці пірові пермоги ворога дуже важкі, ті їхні просування – це поля всипані трупами російських солдатів, їхні жінки й діти ніколи не дочекаються їх додому. І всі ті хто прийшов в Україну – вони звідси не повернуться.
Їх ще чекатиме шалена демографічна катастрофа після цієї війни. Ми після того, як здійснили видання цієї книжки починаємо великий проєкт з дослідження і деколонізації росії. Ми набрали групи молодих науковців і будемо детально досліджувати кожну територію, кожен поневолений народ, виявляти проблеми, будувати плани як ці народи й території будуть жити незалежно, тобто намагаємося зробити глибоку патологоанатомію росії.
Ми щороку, в рамках проекту, робимо конкурс молодіжних есеїв. Цього року понад 102 молодих науковців написали свої есеї про світ після росії, про розпад російської імперії і як це можна облаштувати.
І тому запрошуємо до цього проекту, тому що ворога потрібно знати. Як Сунь-цзи казав: «Якщо ти знаєш як себе, так і свого ворога, ти можеш перемогти у численних (дослівно «сотню») битвах без небезпеки поразки». На жаль, ми і світ не знає ворога, тому що світ вважає що це єдина «нєділіма» величезна російська, монолітна країна, а насправді це країна дуже крихка, дуже різнорідна, дуже складна своєю економікою з внутрішніми відносинами, країна нежиттєздатна. До речі цього разу у нас під час проекту у нас були представники Дипломатичної академії Сполучених Штатів Америки – Янош Бугайський, який, до речі, англійською мовою в Америці написав блискучу книгу про інструкцію з розшматування росії, про недієздатну державу. Тому ця думка потроху шириться в дипломатичних кругах і США, Європи, але флагманом все одно має бути Україна.
Зараз би я хотів надати слово керівнику дослідницьких програм НАЦ «Українські студії стратегічних досліджень», кандидату політичних наук – Юрію Олійнику, який розкаже про наш проект по деколонізації росії, власне про книжку і про крихкість російської імперії, але у межах семи хвилин, будь ласка.
Юрій ОЛІЙНИК
Керівник дослідницьких програм НАЦ
«Українські студії стратегічних досліджень»,
кандидат політичних наук
Слава Україні!
Власне кажучи, я, як науковий редактор цього видання, можу трошки більше сказати, що в нього входить, але спочатку певні такі засадничі моменти.
Погоджуючись з попередніми спікерами, зараз абсолютно головна боротьба йде на фронті, ця боротьба ослаблює Росію, але не може її повністю знищити. Бо поки буде існувати держава з такою територією й такими ресурсами, і навіть з таким населенням, яке, скажімо, по деяким азійським міркам не таке й вже велике, приблизно менше за населення Бангладешу. По факту вони окуповують величезні неосвоєні території, ресурси викачують за допомогою в тому числі бездіяльності інших країн, протягом десятиліть розвивали свою збройну систему й виступають світовим архітектором хаосу. Ми бачимо це не лише в Україні, а й в Азії – Сирії, а й в Африці – Ємені, навіть в Латинській Америці. І, власне кажучи, інтерес всього світу спинити цю імперію, але, якщо навіть буде перемога на полі бою, буде звільнення окупованих територій України, все одно імперія, яка залишиться, надалі відновлюватиме сили, і це буде лише передишка.
Тому насправді перемогти імперію можна тільки з середини деконструювавши її, і війна, таким чином, у цьому допомагає. Тому що у напрузі, у війні економічній, військовій, політичній, імперія слабне, імперія стає крихкою, і ми вже бачили це. Протягом останніх ста років російська імперія двічі розпадалася, один раз була на межі виживання. Перший раз у 1918 році, коли в результаті трьох років Першої світової царський режим, потім Тимчасовий уряд повністю втратив контроль над територією, тоді повстали незалежні держави, і України, і Азербайджан, і Естонія, і Сакха (Якутія), і незалежний Сибір. Звичайно там всі більше про автономію говорили, але по факту це був рух до незалежності, до самовизначення насамперед. На межі існування Росія була під час Другої світової війни, коли в перші роки були для неї дуже тяжкі, бо «совєтский» режим «совєтского» союзу не міг адекватно відповідати через відсутність підтримки населення свого. Третій період – це 1991 рік, коли тільки росія чудом врятувалась, на інших кордонах втратила свою периферію дуже населену, дуже економічно важливу, зокрема, передусім Україну, і згодом не могла розв’язати питання з маленькою Чечнею близько п’ятнадцяти років.
Зараз ми теж бачимо наближення цієї крихкості. Якщо всі говорять, що російська пропаганда говорить, що ось-ось Україна завалиться, Україна така слабка: насправді в Україні ніколи не було походів, ні голів добровольчих батальйонів, ні генералів якихось на Київ, а в Росії це вже було. Там неодноразово солдатські бунти відбуваються, масштабний похід Пригожина, мітинги санкціоновані, масові, які починаються зараз у периферійних національних республіках таких як Башкортостан, Дагестан. Вони стають, по суті, постійними й, по суті, вони стають регулярними. Економіка росії слабне, здатність режиму вирішувати ситуацію шляхом пропаганди, шляхом задурювання населення слабне. Тому вони приходять зараз до жорстких репресій. Зараз рівень репресій надзвичайно зріс, дуже лояльна позиція абсолютно відсівається, це ми бачимо по вбивстві Навального, по відстороненні Надєждіна.
У принципі, це свідчення того, що зараз режим, окрім того, що обпертися на силу, не може політичними шляхами зберегти лояльність активної частини населення. Тому що є зневіра, звичайно не всюди. Багато периферійних районів мають свій зиск від війни, оскільки приходять певні ресурси, виплати за вбитих, за поранених, але вони теж обмежені. Звичайно, цей фактор багатогранний, тому не можна казати, що ось-ось Росія розвалиться вже завтра-післязавтра. Але об’єктивно такі крихкі процеси відбуваються, і нам важливо їх знати. Чому важливо знати? Тому що в моменти якихось «чорних лебедів», таких як був бунт Пригожина, ще якийсь заколот всередині еліти: скажімо, проти Патрушева і Путіна виступлять якість там «Грефи» чи інші економічні гравці пов’язані з Кремлем – всі моменти, щоб ми могли вчасно зреагувати, Україна, наші союзники, країни доброї волі в світі, які хочуть стабілізації на території північної Євразії, і не тільки знищити путінський режим, а й змінити саму Росію.
У нас потенційна назва звичайно «Dissolution of the russian empire», тобто по суті ліквідація російської імперії, але це глибше значення англійського слова, це її «розчинення». Тут не йдеться однозначно про розпад, про ось тут і зараз, йдеться про те, щоб всі народи й не лише народи, як правильно казав пан міністр, але й окремі групи росіян, які проживають в різних регіонах чи це Далекий Схід, чи це Сибір, чи це Помор’я, чи це Надволжя, могли реалізувати своє право на самовизначення, економічне передусім, культурну самобутність, і звичайно, якщо про багаті регіони йдеться нафтоносні, – це доходи економічні. І взагалі це описано в російській конституції, навіть цього викривленого режиму, який зараз у 2020 році прийнятий. Тому, що основою є конституція і федеративний договір 1991 року, який приймали як компроміс, щоб не допустити остаточного розвалу, коли Татарстан і Чечня відмовлялися підписати кілька років ці договори, а інші країни республіки, навіть області, вимагали більш активної автономії.
Єльцин, по суті, повторив «лєнінську» політику – обіцяти всім якомога більшу автономію тільки б зберегти імперію, а потім через деякий час будемо всіх вішати, тобто всіх опозиціонерів, автономістів, поступово-поступово репресувати. На символічному рівні, на рівні недержавному, на рівні офіційному, самі назви, що є окремі республіки, окремі президенти донедавна були цих республік, хоча Путін останніх кілька років ліквідовує ці посади, навіть боїться назву – президент Башкортостану, йому треба – голова Башкортостану. Воно звичайно дуже впливає негативно на цілісність цієї держави, і, з іншого боку, самі кремлівські еліти, лояльні регіональні лідери вже зараз бачать слабкість центру. Вони активно долучаються до формування національних батальйонів, не лише в Чечні, де вже кілька таких батальйонів сформовано вже, але й в Татарстані, наприклад, батальйон «Алга», який називається татарською назвою, носить символіку республіки Татарстан, і виступає таким елементом майбутньої армії по суті. Це свідчення того, що держава не справляється з цілісним, ієрархічним порядком в армії, їй треба додаткові сили, які будуть неформально допомагати війську: чи це добровольчі батальйони, чи це найманці як ПВК «Вагнер», зараз інші ПВК йдуть, які формуються через в’язнів, найманців. Це свідчення втрати феодалізації власне армійського контролю, і навіть силова структура, яка залишається останнім оплотом імперії поступово тріщить по швах.
Наші автори зробили статті, які логічно вкладаються в окремі розділи. У нас є чотири великих розділи. Власне перший – це загальна криза імперії, економічна, політична, демографічна, до речі. Другий розділ – це перспективи, власне ситуація, яка є серед поневолених окремих народів, і навіть окремих навіть нібито російських, але також областей віддалених від центру, і як вони економічно, політично експлуатуються. Третій – це власне розділ про рух цих народів за визволення, і четвертий – у нас включені, до речі, матеріали найкращих наших учасників, наших есе, студентів, молодих науковців, кандидатів наук, які стосуються бачення України, чому це Україні та світу потрібно, які перспективи після того, як оцей розпад імперії здійсниться.
У кінці ми невелику долю присвятили нині предкам, так би мовити, маленька хрестоматія, напрацювання українських мислителів 20-х, 30-х років, які вже ту тему також розробляли. Насамперед можу згадати Юрія Липу.
Власне дякую, читайте і долучайтеся до нашого проєкту.
Юрій СИРОТЮК
Директор Недержавного аналітичного
центру «Українські студії стратегічних досліджень»,
народний депутат України VІІ скликання,
молодший сержант 5-ї окремої штурмової бригади ЗСУ
Дякую, Юрій, але я хотів би щоб в рамках нашої розмови, дискусій, виступів ми крім аналізу пропонували якісь пропозиції, сподіваємося, що завдяки цьому майданчику наші ідеї будуть поширюватись серед дипломатичного корпусу інших країн. Тому важливо, щоб нові ідеї, нові проекти рухалися далі. Ми розуміємо, ще раз зазначу, що це екзистенційна потреба України, щоб цієї потвори не було, бо на карті світу може бути або незалежна демократична Україна і не бути російської імперії, або російська імперія і не буде незалежної демократичної України. На одному геополітичному просторі в рівновазі ці дві країни не можуть існувати. Це було очевидно з 1991 року, про це, до речі, писало багато дослідників і військових аналітиків, і політологів. Просто ми не хотіли і світ не хотів в це вірити, але насправді ця війна була передбачена ще у 1991 році.
Про методи, про бої світу, знаєте, колись в ОУН у бандерівців був такий хороший метод – метод доконаних фактів. Для того, щоб світ на щось зважився, треба позбавити його цього вибору. Тому дійсно те, що каже Володимир Станіславович, в результаті воєнної поразки росії, коли вона почне сипатися, ці процеси за ніби міццю «потьмкінської дєрєвні» видно, якщо за ними уважно спостерігати. Колись у 40-х роках, в роки Другої Світової війни ОУН під проводом Степана Бандери й Романа Шухевича, розуміла, що цього великого Голіафа можна перемогти лише колективом «Давидів».
У 44-му році ОУН створила антибільшовицький блок народів і почала формувати в складі УПА прообрази незалежних національних армій майбутніх незалежних країн, вірмен, грузинів понад десяток таких загонів було. Після того у світі Ярослав Стецько намагався формувати коаліцію антиімперську. Сьогодні Організація Українських Націоналістів відновила цю роботу для поневолених народів.
І тому я хотів би передати слово виконавчому директору «Антиімперського блоку народів», кандидату історичних наук – Олегу Вітвицькому, щоб він розказав про ті напрямки, перспективи роботи, яка ведеться зараз і планується вестися.
Олег ВІТВІЦЬКИЙ
Керівник «Антиімперського блоку народів»,
кандидат історичних наук
Дякую. Вітаю, колеги. Звичайно, актуальна і важлива дискусія, і я не буду повторювати (це вже, даруйте, останні пів року, а може, трішки навіть більше), що тема ліквідації та розподілу Московської імперії поступово набуває обговорення в українському суспільстві на різних майданчиках. Сьогодні я би хотів розповісти про кілька проектів, які вже рухаються, які вже існують і допомагають спільними зусиллями задля досягнення поставленої мети – деколонізації та повної ліквідації Московської імперії. Але насправді це волелюбні, вільні народи, які продовжують знаходитися під імперською окупацією.
В першу чергу хочеться також згадати про збірник, виданий в рамках Бандерівських читань, які проводилися в Україні ще з часів Революції Гідності. Я мав честь бути учасником перших бандерівських читань, під час революції, так і зараз, коли вже минуло більше ніж 10 років, і ці читання продовжують існувати. І ми бачимо, що цей так званий експерт з історії Московської імперії, який давав інтерв’ю американському журналісту Карлсону, постійно боявся згадки про Степана Бандеру, бо він, як лідер цієї недодержави, продовжує боятися того містичного Бандери та його послідовників. Він знає, що Організація Українських Націоналістів послідовно стоїть на позиції і не просто стоїть, а діє, яка направлена на розпад Московської імперії. Справді, Юрій Сиротюк про це сказав минулого року.
Рішенням Великого збору Організації Українських Націоналістів (бандерівців) було відновлено роботу АБН, легендарної організації, яка була як Антибольшевицький блок народів. І хоча деякі на початку 90-х років подумали, що місія вже здійснена, на той час це була помилка. Ми маємо це визнати. Хоча АБН формально не складав свої повноваження, ми дійшли до того, що потрібно відновити його роботу абсолютно повноцінно вже в напрямку антиімперського блоку народів, який працює.
З травня минулого року ми зробили все для того, щоб, як Юрко каже, справді подавати якісь певні кейси. В першу чергу ми намагаємося цю тему ліквідації Російської імперії і підтримки, що дуже важливо, підтримки визвольної боротьби поневолених народів, перенести в сферу державних політик України. І на те ми розраховуємо, в тому числі і на наших лідерів думок, таких як пан міністр, таких як Юрій Сиротюк, і всі тут присутні наші колеги, тому що ми впевнені, що саме підтримка боротьби національно-визвольних рухів поневолених народів має стати елементом державної політики України.
Ми тішимося, що у Верховній Раді України створено тимчасову спеціальну комісію, яка напрацьовує пропозиції до українського законодавства, і буквально 10 днів тому ми відбули круглий стіл, на якому заслухали, в цілому, роботу цієї комісії. І хочу сказати, що комісією підготовлено і напрацьовано вже законопроект про підтримку боротьби поневолених народів, і зараз він відбуває певну експертну оцінку, апробацію у різних експертних середовищах та відповідних відомствах. Ми дуже розраховуємо на те, що в 2024 році такий закон в Україні буде прийнято, і відповідно він відкриє набагато більші можливості, бо наразі тема, про яку ми говоримо, вона більше експертна і більше на громадському рівні. Можливість її в Україні внутрішньо розпрацьовувати на державному рівні це незвичайно потрібно, тому що представники цих вільних народів апелюють до українців і бачать в Україні лідерство цього процесу, і ми абсолютно планомірно до цього рухаємося.
Це є перший момент. Наступний момент, про який часто звучав у комунікації між нами і представниками вільних народів так званої Російської Федерації, це те, що Україна повинна експортувати для них власне кейси державотворення. Хай нас можуть бути багато для них тих кейсів і успішних, а окремі, і можемо аналізувати навіть ті проблеми, які були, але вони потребують чогось, чого вони не мають, не маючи власної державності. І для того в Україні антиімперським блоком наприкінці минулого року створено Університет вільних народів, онлайн-проект, який вже відбув перший набір і маємо перших випускників, як ми їх назвали, майбутніх президентів та прем’єрів незалежного Татарстану, Ічкерії чи інших країн Північного Кавказу і далі. Серед наших студентів були представники визвольних рухів Якутії, Бурятії, і це дуже-дуже важливо, тому що їхніми дипломними роботами власне були моделі майбутніх їхніх держав. Це було дуже важливо чути, і принцип «Свобода народам! Свобода людині!» абсолютно таким чином реалізується. Україна не нав’язує якісь там моделі чи майбутні взаємини, які відбудуться в тих державах, і як вони вибудовуватимуть свою державність, але ми готові ділитися своїм досвідом, і це власне відбувається на платформі Університету вільних народів.
Хочу сказати, що зараз триває набір на другий курс, так би мовити, Університету, і принагідно запросити усіх зацікавлених, рекомендувати лідерів оцих національно-визвольних рухів до участі, до навчання, бо ми запросили дуже хороших якісних тренерів, які з тих спікерів, якісних викладачів, і розвиваємо цю тему. Вже у 2024 році надіємося, що ми двічі за цей рік її реалізуємо, буде в нас два набори.
Наступний крок, я вже буду завершувати, бо, напевно, регламент мій завершився, але це дуже важливо, про що сьогодні звучало, це підтримка збройної боротьби. Товариство, і не тільки, є приклади утворення цих національних підрозділів в складі збройних сил України, інтернаціонального нашого легіону, це відомі підрозділи і представники інших народів Північного Кавказу. І дуже нас тішить, що нам вдалося спільними зусиллями з нашими військовими створити батальйон “Сибір”, створити сибірський батальйон, і тут, от буквально на цих днях, а, тобто, як ми підтримуємо, ми передаємо всі необхідні обладнання і все інше, що пов’язано для того, щоб підтримати їх в цій боротьбі. А вони, на секундочку, буквально кілька днів тому вийшли, де разом із нашими збройними силами, з українцями, на виконання тих бойових завдань.
І наостанок, тому що ми говоримо про ще міжнародну складову, власне, я вважаю, що, якщо в Україні, я вже сказав, тема ліквідації московської імперії і створення незалежних держав стає темою номер один, то ми повинні у 2024 році поставити перед собою завдання, як мінімум, перенести на міжнародний порядок денний це питання. Не кажу, що вже досягнути якогось консенсусу і розуміння, не кажу, що вже всіх переконати і мати таку саму позицію, як воюючою України, але тим не менше докласти максимум зусиль, щоб тема майбутньої ліквідації московської імперії була внесена в міжнародний порядок денний. І для того Антиімперський блок народів ініціює на десь в першому півріччі проведення світового конгресу Антиімперського блоку народів. Ми хочемо використати великий потенціал світового українства, української діаспори, яка живе на різних континентах, різних цивілізованих державах, для того, щоб вони стали нашими теж партнерами і доносили цей меседж до своїх політиків, до урядів своїх держав, і таким чином ми об’єднали зусилля великого українського світу в наближенні нашої основної мети – української перемоги, яка полягає не лише у звільненні наших земель, але й у ліквідації цієї недодержави – московської імперії. Закликаю до максимальної співпраці і дякую Українським студіям стратегічних досліджень за те, що вони є нашими дуже близькими і ефективними партнерами. Дякую.
Юрій СИРОТЮК
Директор Недержавного аналітичного
центру «Українські студії стратегічних досліджень»,
народний депутат України VІІ скликання,
молодший сержант 5-ї окремої штурмової бригади ЗСУ
Дякую, Олеже! Олег не сказав про ще один напрямок. Я прорекламую Антиімперський блок народів. Вони реалізують дуже потужний інформаційний проект abn.org.ua, раджу вам підписатись на цей проект. Він є в Telegram, планує бути в WhatsApp, є у Facebook і є окремий сайт, де трьома мовами – українською, англійською і трофейною мовою «путінкою». Тут збирається, аналізується вся інформація про ситуацію в росії, про ситуацію з поневоленими народами, повірте, там відбувається дуже багато процесів і ми дуже мало про це знаємо. Тому раджу підписатися, читати, бо це хороший ресурс і чим він важливий, що всі матеріали перекладаються англійською мовою. Вони всі йдуть повність у світ, ми не замикаємось просто в собі.
Зараз я хотів би надати слово своєму побратиму, товаришу – Станіславу Федорчуку, ветерану російсько-української війни, політологу, керівнику напрямку «постросія» науково-навчального центру «Українська стратегічна ініціатива» при Національному університеті «Києво-Могилянська академія». Станіслав з Донецька, я сподіваюся, що дуже швидко будемо проводити в твоєму місті заходи, які стосуватимуться постросії, те чим ти займаєшся. Будь ласка!
Станіслав ФЕДОРЧУК
Ветеран російсько-української війни, політолог,
керівник напряму «постросія» науково-навчального
центру «Українська стратегічна ініціатива» при
Національному університеті «Києво-Могилянська академія»
Дякую за можливість сьогодні бути в такому шанованому товаристві!
Я сподіваюся, що ми будемо проводити захід хоча б в Таганрозі, бо надто швидко буде рухатися наша армія – це перший момент. Момент другий – для мене принципово важливим є дивитися в минуле, щоби бачити те, які помилки вже були вчинені дипломатичним корпусом, політичними елітами, військовими аналітиками.
Коли ми поглянемо на кількість людей, які прогнозували розпад власне СССР, ми можемо назвати лише два прізвища Андрія Мальрика і власне Богдана Гаврилишина, коли він написав свою доповідь для Римського клубу. Тобто ми можемо говорити про те, що коштом «москвоцентричності» політичних еліт, аналітики, які обслуговували політичні еліти всього світу – ніхто не хотів досліджувати, які направду економічні, політичні, соціальні, національні процеси відбуваються на теренах СССР. І коли зовнішня імперія у 1991 році впала, то ми побачили як цілий ряд гравців не мали жодної повноцінної незалежної експертизи. Більше того, сприймали антиколоніальні рухи за державність ледь як не ворожі групи, які треба придушувати, маргіналізовувати і примушувати до чергових перемовин з імперським центром – з москвою.
Про що говорить вся ця історія? Вона говорить про незнання матеріалу, і, як на мене, дуже важливо, що на десятий рік війни, підкреслю, що це саме десятий рік війни, а не другий, як часто про це говорять, ми маємо величезну кризу в академічній науці, тому що досі вживаються невідповідні терміни по відношенню так званої росії. Всі ми чуємо, що досі повторюють, що є нібито російська федерація. Ніякої федерації не існує – це є факт, факт емпіричний. Так само як СССР ніколи не був конфедерацією, як це зазначалося в дипломатичних документах, в політичних.
І ми не бачимо, на жаль, на Заході достатньої кількості сміливих людей серед академічних кіл, я не кажу про політичні кола, які були б здатні сказати, що вибачте, ми протягом багатьох років жили брехнею, жили обманом себе, жили обманом, який нам нав’язувала російська федерація тільки через те, що ми мали концепцію «business as usual». Тому я би сказав, що в практичному плані для нас є важливим, по-перше, розпочати цю дискусію на європейському континенті, розпочати цю дискусію в країнах G7, для того щоби врешті-решт експертно пояснити в який спосіб ми маємо сприймати росію, чим вона направду є, і чому власне ніякої альтернативи деколонізації росії, деколонізації як регіонів, так і власне і цілих народів, не має жодної альтернативи.
Мені дуже сумно, коли я чую такий підхід, що, мовляв, є якась ледь не приреченість цілого світу бути жертвами імперської політики росії. Ні, ніхто не мусить бути жертвою. Навпаки обов’язком світу є працювати з цією імперією в той спосіб, щоби убезпечити європейський континент від жодної агресії. Жодного іншого способу убезпечити Європейський Союз і НАТО від російських чергових спроб втручань у внутрішні процеси, у вибори, прямих інвазій, диверсій, давайте згадаємо скільки разів російська імперія здійснила замахів на території Європейського Союзу, території Британії, скільки разів вона підірвала, власне, складів зі зброєю не лише на території України, а й Європи. Чи була адекватна відповідь з боку Європейського союзу чи власне НАТО? Ні, цих відповідей не було. Не було насамперед тому, що вважалося, що все одно можливо домовитися.
Як на мене, це велика стратегічна помилка, за яку зараз доведеться розплачуватися не тільки українцям. Тому, я не бачу жодної альтернативи в тому, що Україна має стати повноцінним центром антиколоніальної боротьби всіх народів «постросії». І для цього ми потребуємо не тільки законопроєктів, не тільки роботи комісії депутатської, яка слава Богу, сьогодні функціонує і готує свої документи, намагається звітуватися, працювати в конструктивному ключі, але ми бачимо, що помалу дипломатичні корпуси всіх країн Європи, нехай кулуарно, але починають говорити про те, що доля росії вирішується Україною і українцями. Тобто це означає, що хоча би в неформальному режимі наша суб’єктність є визнаною, і саме тому ми маємо шукати ресурси, щоби не просто проголошувати певні гасла, не просто давати певний моніторинг ситуації по росії, але повноцінно виховувати майбутнє еліти колонізованих регіонів, які стали б незалежними, і майбутньої еліти, сподіваюся, вільних народів від росії.
І це вимагатиме звичайно від Української держави системної роботи, і відмови від уникання цієї дискусії, бо, на жаль, як на мене, те, що я чув від дипломатичного корпусу країн Європейського Союзу, вони дуже часто воліли, щоби ці слова, які говоримо ми зараз, щоби їх говорили офіційні речники нашого МЗС, представники Офісу Президента, тобто ті люди, які уповноважені у зовнішній політиці. Тому що виключно на рівні експертному, чи виключно на рівні громадському, ця тема існувати довший час не може і не має.
Дякую за увагу!
Юрій СИРОТЮК
Директор Недержавного аналітичного
центру «Українські студії стратегічних досліджень»,
народний депутат України VІІ скликання,
молодший сержант 5-ї окремої штурмової бригади ЗСУ
Дякую, Станіславе! Я все-таки вірю, що ми один з наступних заходів проведемо у твоєму рідному Донецьку і дуже швидко, швидше ніж нам всім це здається. До речі шукаємо партнерів, ми хочемо книжку, яку ми будемо англійською мовою презентувати по європейських столицях. Я мав досвід у владі, влада ефективна тоді коли вона знає що має робити, коли є візія, є в неї місія, ідеологія, програми, тому владі завжди треба якісь документи, тому ми робимо дуже важливу роботу. Ми формуємо той комплекс ідей, програм, думок, щоб влада знала як робити цей інструмент, тому запрошуємо партнерів і сподіваємось, що у нас цей проект вдасться.
А зараз я хотів би надати слово нашому товаришу, з яким ми нещодавно познайомились – Олегу Магалецькому, такому посланцю цієї ідеї в Атлантичному просторі, публіцисту, досліднику регіоналізму російської федерації, організатору Форуму вільних народів постросії.
Олег МАГАЛЕЦЬКИЙ
Публіцист, дослідник регіоналізму у рф,
Організатор Форуму вільних народів постросії
Дякую, колеги. Дякую за можливість долучитися. Було сказано дуже багато влучних слів, починаючи від того, що і Україна, і весь світ мають зрозуміти, що Росія – це поняття не політичне, не географічне. Так по суті ми ведемо мову про Північну Євразію і її облаштування – крайню Східну Європу, і наша розмова, на мою думку, має два виміри. Перший вимір – це власне український, оскільки нам найбільше болить, оскільки ми кожного дня, через існування цієї імперії, змушені платити життям сотень людей. І тут знов важливо, здається, це слова Черчилля: “Чим далі я дивлюсь назад, тим далі я дивлюсь вперед.” І в XX сторіччі Російська імперія дала нам два кейси, що вона далеко не якийсь виняток серед ланки інших європейських імперій, просто вона остання колоніальна імперія на сьогодні. І вона розпадалась не програючи війни. Вона спочатку розпадалася, а потім програвала війни. Це також важливо нам зрозуміти, тому що вона навіть після революції продовжила брати участь в Першій світовій війні, поки німецький генштаб не зробив те, що було потрібно, і не закінчив війну на східному фронті.
Та сама історія була в 91-му році. Можна вважати поразку в Афганістані частиною того, що прискорила колапс Радянського Союзу. Сталося так, що російська імперія, потім, ну, всі проблеми з нею, хоча б на певний час, були відсторонені. Ми як українці, маємо дивитися на це як на інструмент нашої перемоги. Демонтаж російської імперії – це частина нашої великої перемоги. Не навпаки, не українські війська вийдуть, неважливо, в Крим, Донецьк чи на Червону площу, і потім російська імперія розпадеться. Ні ми маємо зробити так, щоб вона демонтувала, і це забезпечить нашу перемогу з набагато меншими втратами. І другий вимір, про який мені здається, потрібно говорити в першу чергу з усіма нашими колегами, – це не впадати також в кліше колективного Заходу, який глобальний Південь – це насправді об’єднання дуже різних країн. Це глобальний вимір проблеми.
російська так звана федерація, яку ми маємо називати московією, сподіваюся, щоб парламент, ми, в тому числі змінили лексику і повернулися до справді того, чим вона є. Ця московська імперія – це частина проблеми світу разом з іншими авторитарними режимами: це Китайська Народна Республіка, КНДР і Іран, які ставлять метою змінити весь глобальний порядок. Вони кидають виклик не тільки Україні. Те, що зараз кінетично триває в нас війна, ця частина, по суті, проксі початок третьої світової війни. Якщо наші колеги-партнери хочуть зупинити цю війну тут перемогою, щоб не довелось хлопцям з Арізони, хлопцям з НАТО воювати потім під Каунасом чи воювати десь в Тайванській протоці, потрібно зрозуміти, що ці 4 держави і інші їхні проксі вони вже кинули виклик. Тому підтримка України, максимально наших збройних сил і робота загалом всього світу проти цієї імперії колоніальної – це неформальна. Нехай вона буде такою, котрої в де юре не існує, але це робота коаліції з одного боку, національно-визвольних рухів і антиколоніальних, тобто це Саха, ерзя, сибіряки, буряти, інші народи, поневолені досі москвою, а з іншого боку – по всьому периметру так званої російської федерації, від Японії, Монголії, Казахстану до Норвегії і Фінляндії – це поєднання різних країн, котрі мають в певній сфері бути такими модераторами постросійських просторів. Тому одна справа – це Карелія, тому що Фінляндія це Суомі має більше можливостей разом з Естонією допомогти Карелії стати незалежною суверенною успішною європейською державою. Інша справа територія Бурятії, де Японія або Монголія можуть виступити такими партнерами для відповідних рухів. Тому ми маємо дивитися на цю проблему як на можливість, коли десяток різних ситуацій і кожна історія вони можуть бути окремими і не пов’язаними між з собою. Ми маємо розуміти, що час вкрай важливий і важливі швидкі треки, але так може видатись, що ця ситуація може бути на роки. Це може бути марафон або ультрамарафон, і в нас має бути також цей план. І про що сказав Станіслав, робота з роти, інфільтрованої в усі країни західного і не тільки західного світу агентури російської, всі університети світу, це Гарвард, Єль та Кембрідж – там сидять російські або русофіли до мозку костей, які не розуміють, що таке росія, або сидить відверто агентура. Потрібно розуміти, що ці дії, спільні не тільки російської федерації, вони направлені на втручання у вибори, про що ми всі прекрасно знаєм, на підрив складів в Чехії, на навічок і плутоній в Лондоні, вони направлені на поляризацію суспільної думки цих країн. Не дарма, вони спеціально, фінансуючи, створюють ультраправі, ультраліві сили для того, щоб спонукати до суспільного неспокою в країнах. І те, що відбувається в Сполучених Штатах Америки, значна кількість поляризації думки між республіканцями, демократами – це робота іпсо росіян і китайців. Це потрібно нашим колегам донести, що вже вони кинули виклик, почали цю війну. Сподіваюся, спільно ми зможемо досягнути успіху.
Є динаміка за останні два роки, вона позитивна. 16 квітня відбудеться в Сполучених Штатах Америки захід, присвячений майбутньому пост-росії, не пост-путінської росії, а пост-Росії. Минулого року, коли ми проводили перший захід такого формату разом з цим інститутом, представники Конгресу, Сенату, Державного департаменту Сполучених Штатів, колишні посли ігнорували це, тому що вважали, що тема ще є токсичною або дуже ризикованою. На сьогодні рік минув, вже є підтверджена участь трьох послів, можливо, участь також представників Конгресу, Сенату, тобто навіть вже думка політична в Сполучених Штатах також починає рухатись. Дякую кожному з вас за те, що ви посприяли цьому процесу. І невелика ремарка, пан Юрій згадував нашого великого друга України, Януша Бугайського це та людина, котра, на відміну від інших, більшості тотальної науковців в Сполучених Штатах, тверезо бачить ситуацію.
Юрій СИРОТЮК
Директор Недержавного аналітичного
центру «Українські студії стратегічних досліджень»,
народний депутат України VІІ скликання,
молодший сержант 5-ї окремої штурмової бригади ЗСУ
Дякую вам, пане Олеже! Товариство ми працюємо годину, в нас ще залишилося троє мовців, дуже дякуємо цій аудиторії, яка сьогодні прийшла й слухає. Просимо вислухати ще троє наших мовців, а тоді ми обміняємося думками і кожен з вас задасть питання. Будемо працювати не довше 2 годин, щоб не втомити і вас, і один одного.
Зараз хотів би надати слово – Максиму Майорову, політологу, експерту Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки. Будь ласка, пане Максиму!
Максим МАЙОРОВ
Політолог, експерт Центру стратегічних
комунікацій та інформаційної безпеки
Вітаю колеги ! Дякую за запрошення, дякую за те, що ви знайшли час прийти і власне послухати цю дискусію. Також хочу висловити вдячність, власне, аналітичному Центру Українській студії стратегічних досліджень за запрошення бути співавтором в книзі, яку ми сьогодні презентуємо про ліквідацію російської імперії. Я вже ознайомився з книгою. Досить, скажемо так, ґрунтовна праця, дуже потрібна і я поділяю теж, ті оцінки, які були винесені на початку власне цього заходу, цій новій праці. Зараз я буду говорити не як представник, власне, Центру стратегічних комунікацій, не як представник державної структури, буду висловлювати переважно свої думки, свої спостереження. З чого я хотів би почати, тут колеги неодноразово згадували про те, що дійсно російська імперія, так ми говоримо зараз не про конкретну форму історичної державності, а про, скажемо так, філософське розуміння сутності росії в цілому, тобто вона неодноразово опинялася на межі колапсу, неодноразово опинялася на межі розпаду, навіть розпадалася, хоча не до кінця. І для нас зараз важливо є повернутися в 91-ий рік, подивитися, власне, що відбулося в 91-ому році, де ми, власне, не допрацювали, в чому лежить відповідальність в тому числі й в Україні за той хід історії, який був, власне, в сучасну епоху.
Ось в росії дуже люблять критикувати Біловезькі угоди, зараз ставлять під сумнів: «Чи вони були законні, а може це все треба повернути назад». І натомість Україна і міжнародна спільнота вони чіпляються за ті, основи легітимності, які, власне, засновані на тих подіях 91-ого року, на тих угодах 91-ого року, тобто на такому, начебто правильному розпаді Радянського Союзу на 15 окремих республік. Постійно є якась апеляція до легітимності 91-ого року, але, що, власне, трапилось в 91-ому році. Тобто, чи дійсно в 91-ому році історія пішла правильним шляхом і ми отримали, власне, той максимум на який ми могли розраховувати. Звичайно, для українців, якщо глибоко не занурюватись, 91-ий рік був, скажімо, святом, був подарунком долі, хоча борці за незалежність України доклалися до цих подій. Але, те що, власне, сама Москва, на той момент, вона погодилася з розпадом Радянського Союзу, погодилася, принаймні на словах, на незалежність України, це виглядало певним чином – дивом, якимось таким подарунком чи даром, який не можна було не прийняти. Але, з іншого боку, цей подарунок, він не був безкоштовним, він не був абсолютно таким, якимось, дармовим і фактично взамін, на те що Росія в той час визнавала Україну, Україні довелось визнати тодішню, одну з тодішніх союзних республік Радянського Союзу, вона тоді ще називалася російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка. Окремою державою легітимізувати фактично її кордони, тобто фактично зацементувати, ті кордони росії після скидання зовнішньої оболонки, скидання, скажемо так, імперської оболонки союзних республік.
Але в переддень 91-ого року ми бачимо інші процеси, бачимо ширші процеси, коли не тільки союзні республіки, але й навіть, й ті самі автономні республіки, які були в складі Радянської росії, вони стали на шлях суверенізації.
Нагадаємо, що в 90-ому році на шлях, тобто парад суверенітетів приєдналися не лише союзні республіки, але й автономні республіки, які також проголосили суверенітет і вони фактично стали на той шлях, який пройшла Україна, вони не змогли його пройти, саме через Біловезькі угоди. Саме через те що, фактично, ті тенденції розпаду російської імперії у вигляді Радянського Союзу, вони були поставлені на паузу, саме тим що, був визнаний, легітимізований розпад по межах колишніх союзних республік. І багато речників цих колишніх автономій, зараз представників національних рухів з якими ми маємо справу, вони висловлюють претензії, в тому числі до українців: «Чому ви так зробили; чому, власне, не довели справу до кінця; чому ви визнали Росію в тих кордонах, якщо ті ж самі чеченці боролися за незалежність, якщо за незалежність боровся Татарстан»? Це пізніше вони були вимушені, хтось під тиском, хтось після війни, скажемо так, погодитися з російською окупацією.
Отже, 91-ий рік це не тільки свято незалежності для України, це й певною мірою, така зрада з боку союзних республік і міжнародної спільноти в цілому, зрада справи історичної місії, колапсу Російської імперії. Тобто, те що було поставлено на паузу і фактично це відклало цю проблему, воно її не вирішило.
росія, коли вона оговталася, вона знов перейшла в наступ, вона знов почала займатися своєю улюбленою справою – збиранням земель.
Тому нам потрібно дуже зважено подумати і переглянути підсумки 91-ого року і того, що сталося в 91-ому році. Поглянути можливо під іншим ракурсом, поглянути очима тих народів, які не змогли визволитися в цьому 91-ому році, а навпаки вони опинилися, скажімо так, в новій імперії, новій реінкарнації імперії. І зрештою, якщо ми зараз постійно говоримо, повторюємо про кордони 91-ого року це одна з таких мантр, за які чіпляються і сучасна українська дипломатія, що ось наша мета вийти на кордон 91-ого року, відновити кордон 91-ого року.
Взагалі чи варто говорити про кордони 91-ого року, чи варто говорити про Біловезький консенсус, який Росія просто зламала, вона сама відмовилася від кордонів 91-ого року. І впихнути її назад саме в ці кордони, нав’язати їй, немає сенсу.
Якщо розглядати сучасний конфлікт, як частину більш глобального конфлікту, ми не обговоримо зараз про третю світову війну, але можливо це така гібридна стадія третьої світової війни, то давайте подивимося на досвід попередніх світових війн. Коли програла Німеччина Другу світову війну, світ не став повертатися до того стану речей, який існував до Другої світової війни. Не стали відновлювати Лігу Націй, не стали відновлювати той порядок речей, який був за Версальсько-Вашингтонською системи. Будували зовсім іншу систему – Ялтинсько-Постдамську. Вона була недосконала, але і нам треба говорити, про те, що мета нашої війни це не повернення старого, не реставрація, реінкарнація, чогось, що було остаточно зламано. А можливо нам треба говорити дійсно про Новий світ, і той світ у якому поневолені народи, сучасної так званої “російської федерації”, вони в решті решт завершать свій історичний шлях, який був поставлений на паузу в 91-ому році. Дякую!
Юрій СИРОТЮК
Директор Недержавного аналітичного
центру «Українські студії стратегічних досліджень»,
народний депутат України VІІ скликання,
молодший сержант 5-ї окремої штурмової бригади ЗСУ
Дякую, пане Максиме! Мені здається, дійсно треба говорити по-перше, 1991 рік – це відновлення української незалежності, а не проголошення української незалежності. Ми мали незалежність, ми мали тисячолітню державу і ми тільки у ХХ столітті мали 5 спроб побудови Української державності. Звичайно, в цьому плані ми повинні визнати, що Україна 1991 року це «совєтський покруч», колонія, що наша держава, яка була окупована більшовиками і знищена вона була більша територіально, і нарешті колись треба визнати, що ми свою тяглість несемо від державних форм української нації, а не від колоніальних утворень, бо це теж є навіть ментальною проблемою, що ми визнаємо що ми є спадкоємцями «советської імперії», а не спадкоємці наших державних форм.
Це здалось би зробити навіть на державному рівні, такі корекції, щоби чітко і логічно це робити. Для прикладу, як ось розкажу депутатську історію. Колись Партія регіонів щодня визволяла українське село від німецько-фашистських окупантів і це втомлювало, кожне село від Харківської області, Азаров кожен день визволяв. Я в Парламенті зареєстрував проєкт-постанови Похід Болбочана, що визволенням може бути тільки коли одна українська збройна формація під українськими прапорами від імені Української держави, звільняє українську територію від окупантів, а коли один окупант заміняє іншого, то це не можна говорити ні про звільнення, ні про визволення. Ніякого визволення України совєтами в 40-х роках не було. Тому що у 1917-1918 роках вони прийшли з багнетами, вони знищили нашу державність, а потім вони чомусь, перетворились у визволителів. Тут дуже важливо і в цьому плані правильно говорити і правильно мислити.
Зараз я би хотів повернутися до нашої дискусії й надати слово – Олександру Чупаку, керівнику економічних програм НАЦ «Українські студії стратегічних стратегічних досліджень». І запитати Сашка, багато хто каже, що санкції нібито не працюють, економіка росії росте й розвивається, є монолітною і у неї все гаразд. От на скільки росія є спроможною економічно? І на скільки неспроможними економічно є ті території національних поневолених народів? Які згідно офіційних російських бюджетів є дотаційними і ці народи лякають тим, що ж ви будете робити без росії. Чи є економічні підстави незалежності поневолених росією народів?
Олександр ЧУПАК
Керівник економічних програм НАЦ
«Українські студії стратегічних досліджень»
Дякую Юрію, вітаю товариство. Справді в нашій книзі «Ліквідація російської імперії» багато уваги присвячено економічній темі, зокрема тому, як росія завдяки економічним важелям здійснює процес поневолення цих націй, які є на її території окупованими, а також проблемі демографії росії, її особливостям, і проблемам демографічним. Тож, ми знаємо сьогодні, що росія порівняно із роками до повномасштабного вторгнення приблизно втричі збільшує воєнний бюджет до ста двадцяти мільярдів доларів на 2024 рік. Але це велика загадка, як вона зможе його профінансувати.
Якщо ми подивимося на структуру доходів РФ у заявленому плані бюджету, то зростання надходжень має відбутися завдяки збільшенню доходів від продажу енергоносіїв, від експорту енергоносіїв. Сьогодні ми не розуміємо, як це можна здійснити, тому що росія втратила свої основні ринки, зокрема, європейський ринок. Але ми добре розуміємо, що нагромаджувати, збирати, визискувати ці ресурси вона буде саме там, де вона це робила завжди, в тих поневолених народах на їхніх територіях, на територіях центральної, східної, південної, північної частини росії, які уже сотні років перебувають під гнітом.
І як сьогодні було вже правильно сказано, саме Україна має стати тим прикладом, зокрема і в економічній площині, для поневолених націй росії, які можуть бачити нас. Ми в дев’яносто першому році визволилися, ми змогли за тридцять років збудувати відносно успішну економіку з відносно успішним державним апаратом, яка навіть під тиском повномасштабного вторгнення росії у 2022 році і до сьогодні змогла витримати. Витримала економічно, витримала адміністративно, хоч і сьогодні забезпечується близько наполовину завдяки коштам від наших західних партнерів.
Повертаючись до поневолених народів росії, ми розуміємо, що вони самі по собі є ключем до розвалу, ліквідації російської імперії. Але саме економіка буде тим механізмом, який стимулюватиме цей розвал.
На території росії, як ми знаємо, є двадцять одна національна республіка і понад сто корінних народів. Однак, якщо дивитися на розподіл багатства того, яке є на території імперії, то воно розподілене максимально нерівномірно, із великим перекосом у західну частину європейської частини росії, там, де перебувають ті самі етнічні московити, які визискують всі інші народності. І ми знаємо навіть з тієї офіційної статистики, яку нам дає Москва, що понад третина ВВП росії перебуває буквально на трьох невеликих ділянках. Це місто Москва, місто Санкт-Петербург і Ленінградська область, Тюменська область. Тобто така незначна частина, а якщо до них додати ще Ямало-Ненецький, Ханти-Мансійський округи і Республіку Татарстан, то це буде понад сімдесят відсотків валового внутрішнього продукту росії, а решта розташовані на іншій величезній території, яка просто визискується і перебуває у бідності. І на цьому тлі ми знаємо, що понад вісімдесят п’ять відсотків суб’єктів так званої російської федерації нині є дотаційними, тобто ресурси від них викачуються, а натомість для того, щоб задовольнити місцеві еліти, московська влада надає кошти, які, безумовно, використовуються максимально неефективно. Найбільш дотаційними регіонами є ті самі поневолені нації, зокрема, Дагестан, Чечня, Інгушетія і Алтай, приблизно на п’ятдесят відсотків живуть завдяки тому, що їм дає Москва.
Максимально сьогодні поглиблюються проблеми економічного характеру росії через санкції, мобілізації, переведення економіки на воєнні рейки. Ці проблеми були і раніше, наприклад, старіння населення, зменшення купівельної спроможності валюти, низька народжуваність, ускладнений доступ до державних послуг. А сьогодні ці економічні проблеми, вони створюють справжній фундамент для соціального вибуху. І Україна повинна робити кроки, які будуть сприяти тому, щоб економічні, культурні та інші проблеми все ж таки допомогли народам російської імперії самовизначитися і прийти врешті-решт до розуміння того, що тільки самостійна держава є тим способом отримати контроль над ресурсами, здобути незалежність, і зрештою почати жити багато, почати жити нормально, а не під гнітом. Жити не за рахунок того, що вони просто отримують подачки з Москви, а натомість віддають їм всі свої ресурси, завдяки яким сьогодні імперія веде загарбницьку війну проти України і власне проти всього світу, забираючи не тільки економічні, але й людські ресурси на цю війну у поневолених націй. Відповідно їхня перемога стане так само і нашою українською перемогою, й саме український приклад повинен стимулювати їх до цих рішучих дій. Дякую!
Юрій СИРОТЮК
Директор Недержавного аналітичного
центру «Українські студії стратегічних досліджень»,
народний депутат України VІІ скликання,
молодший сержант 5-ї окремої штурмової бригади ЗСУ
Дякую, Сашко! В нашій книзі ми цьому розділу посвятили статті в рамках деколонізації росії, щотижнево в онлайні спілкувалися з представниками цих народів, які борються, на жаль, в росії це дуже жорстко придушується і коли ми сміємося, що росіяни втікають від поліцейських, чи коли ми сміялися чого білоруси такі нерішучі в своєму протистоянні, коли були псевдовибори Лукашенка, то треба розуміти, що в них і тисячної долі немає тих прав, які ми мали навіть в часи режиму януковича.
Щодо поневолених народів не знаю, знаєте ви чи ні, але новий Головком ЗСУ – Генерал-полковник Сирський представник поневоленого росією народу Меря, тобто народу який росія позбавила ідентичності, позбавила історії й прав. Від успіху України залежить теж успіх поневолених народів росії.
А зараз я хотів би надати слово своєму товаришу, офіцеру ЗСУ у відставці – Сиресю Боляєню, голові товариства ерзя в Україні «Ерзянь вал», співзасновнику громадянського руху «Вільний Ідель-Урал». Будь ласка!
Сиресь БОЛЯЄНЬ
Голова товариства ерзя в Україні «Ерзянь вал»,
Співзасновник громадського руху
«Вільний Ідель-Урал».
Доброго здоров’я друзі! Я маю виконати доручення президії і нашого президента ліги вільних націй пані Раджани Дугар-Де Понте і подякувати організаторам сьогоднішніх зборів, подякувати людям, які мають відношення до випуску цієї книжки і окрема подяка пану Олегу за ці університети, де готуються наші майбутні президенти і прем’єр-міністри, дякую вам. Шкода, що ця робота ведеться не на державному рівні, що ми не маємо де-факто державної стратегії щодо поневолених народів. Але повторюся, дякую, що провідна верства українського народу, найкращі, вони розуміють, що перемога може бути тільки спільною.
Я професійний військовий, і я не маю ілюзій до того, що зараз коїться на фронті, і це не додає мені оптимізму. Має бути зрозумілим, що іде війна не за території, не за ресурси, іде війна екзистенційна, іде війна принципів та цінностей, і таку війну виграти силовим шляхом, ворога, який сильніше, це є правда, це неможливо. Україна має використати свою місію, використати те, що є найболючішим для Російської Федерації. Це наявність поневолених народів, як колись союзні республіки вийшли з радянського союзу.
Ось це була Ахіллесова п’ята радянського союзу, так само в російській федерації. Ахіллесова п’ята – ось ці поневолені народи, дехто розглядає це як допомогу поневоленим народам. Так, дійсно буряти, башкорти, чуваші, напевно, мають навіть так вважати, але для України, це більше використання ще однієї можливості для знищення ворога, бо війна йде повторюсь, не за ресурси, війна іде або-або. Не залишиться в майбутньому вільної України і якоїсь там росії, буде хтось один, це треба розуміти.
Сьогодні давалися прогнози, коли це, приблизно звичайно, коли вона може розвалитися, чи не може розвалитися? Насправді це може статися завтра. Ніхто не знає, коли це станеться. Питання не тільки в тому, що треба прискорювати розпад московського царства, тому що в нас ресурсів не вистачає, чекати довго. Питання ще в тому, чи буде готовий світ та Україна, чи будемо готовими ми, в той момент, коли вона почне розпадатися?
Уявимо собі, що Пригожин дійшов до Москви і почалася громадянська війна, що якось там будуть ці мафії ділити між собою владу? Ми готові до того? Ні, ми до цього не готові. Сьогодні зранку, я давав інтерв’ю одному українському журналісту, і він запитав: «А скажіть, будь ласка Сиресь, якби ми в чотирнадцятому році почали робити те, про що ви говорите отут з присутніми, то тоді більше було б башкортів, якутів і бурятів, які підривали б там залізницю і тунелі»?
Я сказав йому, що якби ми почали цю роботу в чотирнадцятому році, то не було б необхідності підривати ці тунелі, все було б трошки по іншому. Що треба робити? От такі, навіть хтось скаже, що це дрібні речі, але дивіться, пан Юрій показував книгу «Як облаштувати росію», от ця книжка ввела в ступір багатьох на росії тоді, коли всі думали, ну що, ну Україну, як там каже ця дама, «Что там той Украины»? Тобто, людина замислилася, ну нам кажуть, що Україні кінець, а вони там розмірковують, як облаштувати росію?
Так само ця книга буде мати значення, повторюся, про що ми говорили в чотирнадцятому році. Треба створювати інститут вивчення народів московського царства, інститут вивчення нових народів, знати все про кожного, національні рухи, хто там головний, знати все про мафію, економічний стан. Ми мали би і маємо створювати в Україні технічні центри підтримки цих національних рухів. Ми маємо провокувати ці національні рухи, допомагати їм.
Зараз є багато різних майданчиків і є форум, пан Олег організував форум свободних народів пост росії, є інші майдани. Ми маємо допомагати усім людям створювати привабливі моделі, моделі майбутнього. Сама Україна має генерувати, показувати сценарії, які можуть бути, якщо ми того не будемо робити, світ буде далі москвоцентричним, далі буде думати, що вже нічого не буде, що ми не бачимо по іншому. А це все працює, тому що ну навіть є історики український, які ведуть різноманітні канали, і це теж працює. Волонтерські рухи, татарські, башкирські, ерзянські, вони роблять цю справу самі, після початку повномасштабного вторгнення ми зробили тридцять шість випусків красивих, таких медійних, ну а потім ми просто виснажилися. І в чому перевага України? Ось тут в тому, що їй не треба брехати, їй треба просто говорити правду і розкривати цю брехню.
Мало хто знає, що Ліга Вільних Націй допомогла людині, виїхати з Монголії, коли московські кадебісти намагалися його повернути. Після того Монголія прийняли рішення, що будь-який монгол, який приїхав, будь то калмик чи бурят, він має право залишатися навіть, якщо в нього нема документів. За цей час з Бурятії виїхало двісті п’ятдесят тисяч людей молодого віку. Розумієте, скільки це їхніх армій?
Або Республіка Мордовія? Коли влада оголосила про створення трьох національних батальйонів, навіть назви дали, ми організували виступ, такий трохи різкий, його переглянули більше семи мільйонів людей, хоча в Мордовії мешкає сімсот шістдесят тисяч, вони не створили цих батальйонів, вони створили нещасну роту, якось по іншому назвали.
Треба показувати всю цю неправду, весь цей маразм, коли Республіка Мордовія, наприклад, святкує в вісімдесят п’ятому році п’ятсотріччя входження в росію, а в дві тисячі дванадцятому році, тисячоліття об’єднання з руським народом. Ну це смішно, або, наприклад, багато хто в Україні повторює ці московські легенди, що Москву створив Юрій Довгорукий, запевняю вас, не створював він москви, бо коли прийшла орда москви не було, і це вже точно. москва почала підніматися, коли Хан-Узбек видав свою сестру Кончаку заміж за московського князя. Але навіть коли ти розповідаєш це московиту, що ти знаєш, що от разом з Кончакою, московський князь отримав право збирати данину і подарунок, золоту тюбєтєйку. Яку зараз вони називають Шапкою Мономаха. Але чи знає хтось, що ця тюбітєйка взагалі то жіноча? Тобто от такі речі, просто показують життя в Україні, прості села, людей, щоб створювати образ великої, справедливої, могутньої України, яка не говорить, що ті є мокшанами, ті бурятами.
Ми воюємо не з мокшанами, не з бурятами, ми воюємо з московитами, вони себе називають руськими, і навіть тут я вас дуже прошу, перекладіть українською слово «Руський язик», бо російська мова це не руський язик. Ви не перекладаєте, тому що руський язик начеб то повинен бути руською мовою, а руська мова для українців це зовсім інше, зовсім не те. Я думаю, що це московська мова, і це буде справедливо. Дякую вам, Слава Україні!
Юрій СИРОТЮК
Директор Недержавного аналітичного
центру «Українські студії стратегічних досліджень»,
народний депутат України VІІ скликання,
молодший сержант 5-ї окремої штурмової бригади ЗСУ
Дякуємо, Сиресю! Він наш давній партнер, от коли ми у 2015 році робили цю експертну дискусію Товариство Ерзя у Києві були одними з ініціаторів і дійсно ми стимулювали цю роботу, і байдуже, що це не робить держава. Українська держава це справжня республіка, це суміш українців, які щось роблять. Війну також веде українська нація проти російської імперії, бо якби вела війну українська держава, то невідомо чим би це все закінчилось, бо у нас всього менше і путін би прорахував і він би виграв війну в Українській державі. Він програє війну українській нації.
Друзі, ми працюємо дуже дисципліновано півтори години, як в армії, якщо в когось з мовців є бажання висловити репліку зробіть це, але якщо можливо, ми дамо слово залу і відповімо на будь яке питання. Хто хоче сказати півгодини ви маєте, але будь ласка ставте конкретне питання, по конкретній темі, конкретному учаснику. Дякую!
Leave a Reply