Події, які останнім часом відбуваються в геополітиці та безпосередньо торкаються України, шокують несподіваними ракурсами та метаморфозами. Стає реальністю те, що ще вчора здавалося абсурдом. Коментар Олександра Чупака, керівника економічних програм “Українських студій стратегічних досліджень для “Тижневик ВО Свобода”.
– Олександре, донедавна ми й уявити собі не могли, що спостерігатимемо за так би мовити «легалізацією» кривавого диктатора. Що його повертатимуть у велику політику, з ним намагатимуться підписати економічні угоди на далекі перспективи. З чим ми маємо справу? Маю на увазі поведінку американської влади звичайно.
– Імовірно, різниця між адміністраціями Байдена і Трампа саме в публічності їхньої поведінки. Попередній уряд вважав неприйнятним показувати свої зв’язки з росією, але вони, без сумніву, були. Чи було результатом домовленостей з москвою те, що Вашингтон невиправдано затягував постачання нам озброєння? Цілком можливо.
Нині Трампа не цікавить утаємниченість, і це справді виходить за рамки хорошого геополітичного тону. Однак я б не радив займатися тут моралізаторством. Краще прийняти це як об’єктивну реальність і спробувати скористатися новими можливостями.
– Невже замилування диктатором політикам запросто минеться? Американське суспільство, зокрема американські еліти – не повстануть? Адже з часів після першої світової війни Америка позиціювала себе геополітичним лідером на засадах свободи та справедливості.
– Як це було протягом усього періоду російсько-української війни, ця тема зовсім не є пріоритетною в очах американських еліт і тим більше пересічних виборців. Звісно, на Трампа нині виливається багато критики, але вона не є чимось таким, що виходить за рамки нормального опонування позиції чинної влади.
Зараз усі чекають, яким буде розвиток подій.
Напередодні виборів Трамп давав обіцянку швидко зупинити російсько-українську війну, і нині він намагається її виконати. Для цього США взяли на себе роль перемовника, а це означає радикальну зміну риторики. Голосування в ООН, перейменування війни на конфлікт – це наслідки набуття Вашингтоном цієї ролі.
Цінності, свобода, справедливість завжди були ширмою, за якою реалізовувалися національні інтереси. Чинний уряд вирішив, що не хоче більше цією ширмою прикриватися. Насправді в цьому є значний позитив, позаяк з нами говорять відверто, а не заплутано, як було за Байдена.
– Америка прагне швидкого миру. А росія – чого станом на сьогодні, на вашу думку, домагається путін?
– Очевидно, російська воєнна машина переживає непрості часи. Попри безперервний наступ уже понад рік, кремль має проблеми з мобілізацією, виробництвом озброєння, вичерпуванням запасів тощо. Економіка росії, імовірно, досягла стану максимально можливої продуктивності й невдовзі почне скочуватися донизу.
Отримання миру означатиме для путіна можливість відновити воєнний потенціал, підготуватися до наступного етапу війни. Він розраховує, що з росії буде знято хоча б частину економічних санкцій, а Україна більше не буде отримувати допомогу у значних обсягах. Мабуть, найбільше путін хоче, щоб в Україні скасували воєнний стан і оголосили передвиборчу кампанію, щоб ми поринули у повний хаос внутрішньої політики, забувши про зовнішнього ворога.
Заморожування війни зараз на незмінних рубежах – це очевидна проміжна перемога москви.
– Як нам, українцям, варто сприймати всі ці процеси? Що нам робити в цей суперечливий час? Чи бачите зараз чинники, які дають нам надію на краще, тобто надію на перемогу? Я почну. Підтримка Європи…
– Сприймати все нині варто так, що нічого катастрофічного поки не сталося. Заяви про руйнацію руками Америки світового порядку я вважаю вельми перебільшеними. Трамп робить те, що робив завжди, однак нині нам не пощастило відчути його важку руку на собі. Очевидно, Київ припустився певних помилок на початковому етапі роботи з новою адміністрацією, але ще не пізно все виправити.
Справді, найбільш правильний крок нині – це поглиблення зв’язків з Європою, яка так само незадоволена риторикою Вашингтона. Ба більше, після позитивних для нас виборів у Німеччині складається ситуація, коли відкрито на нашому боці мають бути найсильніша держава ЄС (Німеччина), найсильніша держава Європи поза ЄС (Великобританія), а також виконавчі структури ЄС на чолі з Урсулою фон дер Ляйєн.
Щодо Трампа… Не варто піддаватися панічним настроям. Краще стежити за діями, а не за словами. З одного боку, є заяви Трампа про негідника, диктатора Зеленського. З іншого боку, Трамп запрошує Зеленського до Білого дому вже 28 лютого. Можливо, за підсумками цієї зустрічі ми зможемо зробити певні висновки, але нині це робити занадто рано.
Олександр Чупак, керівник економічних програм “Українських студій стратегічних досліджень”
Leave a Reply