Нещодавно міністр оборони України Андрій Загороднюк заявив, що Україна перезапускає формат співпраці з НАТО і робить його набагато більш практичним та більш націленим на практичні конкретні результати.
То де ж правда? Зеленський дійсно не бажає вступу України в НАТО чи це просто інформаційний піар для Порошенка, за час президентства якого Україна теж не стала членом Альянсу?
То чи змінив Зеленський курс держави, чому Україна ще не в НАТО і що необхідно, що ми там були? Про це ІА «Вголос» спілкувалось із військовим експертом Олегом Ждановим і міжнародними експертами Юрієм Олійником та Олександром Харою.
Повну версію дивіться за адресою https://vgolos.com.ua/articles/ukrayina-v-nato-nebazhannya-zelenskogo-chy-politychni-konvulsiyi-poroshenka_1096567.html
Чи дійсно Володимир Зеленський змінює курс, орієнтований на НАТО?
Юрій Олійник:
По-перше, я не бачу, де конкретно Володимир Зеленський змінює цей курс. Не було прийнято ніяких законів, ініціатив чи навіть конкретних заяв. Є окремі трактування, що Україна буде більше орієнтована на США, ніж на наших західноєвропейських партнерів. Так, Зеленський критикував країни Євросоюзу за недостатню допомогу, зокрема Францію у розмові із Трампом, але це зовсім не є відмова від партнерства із НАТО. Констатація того, що країни ЄС не підтримали нас так, як дійсно могли, це просто наголос на тому, що нам потрібно більше допомоги.
Мені здається, що президент зараз загострює нашу увагу на тому, що нам потрібно не так орієнтуватись на НАТО, як на власні сили. Звісно, наразі це лише слова, на фоні яких деякі його дії виглядають не дуже логічно, як наприклад позиція дружби з Білоруссю. Можливо, він намагається обрати багатовекторність у своїх позиціях, але поки що я не бачу жодних різких змін західного курсу саме в нормативних актах.
Що стосується цієї зміни у Конституції України у бік НАТО, яку зробив Порошенко, то це дурниця. По-перше, воно нам нічого не приносить. Нас до цієї організації будуть приймати по волі консенсусу тих країн, які вже є членами НАТО. Тому тут ситуація зовсім не залежить від нас, а від того, як нас там будуть сприймати. По-друге, Конституція України – це документ суверенної держави, де мають бути заховані наші засади на багато років. Зовнішньополітичні курси там бути взагалі не повинні. Якщо подивитись на конституцію США, то вона залишається майже незмінною вже протягом понад 200 років, туди лише вносяться правки. Якби її змінювали у залежності від зовнішньої політики держави, то туди треба було б вносити курс на Антанту, Холодну війну і таке інше, хоча Антанти і всього іншого вже давно немає.
Що зараз потрібно Україні для вступу в таку організацію?
Юрій Олійник:
Ми повинні орієнтуватися на довгостроковий період. Зараз закінчується прийом країн західних Балкан до альянсу. Македонія, Чорногорія і, можливо, Сербія є найближчими претендентами для вступу в НАТО. Тому мінімум 5 років ніхто не буде думати про розширення організації. До того ж, ситуація в Європі зараз є дуже незрозумілою. Ми не знаємо, як на нас відреагує Франція і Німеччина. Також виникають питання щодо позиції Польщі і Чехії, хоча вони нібито зацікавлені у нашій участі в НАТО. Також серед держав Європи є дуже багато симпатиків Росії, як наприклад Італія та Німеччина, які не захочуть псувати відносини із Кремлем.
Зараз наш вступ до НАТО може бути лише планом, по якому ми повинні рухатись, але це довгострокова перспектива. Позиція президента це не до кінця вирішує, оскільки президенти змінюються. Ми маємо працювати із НАТО, бути їхнім союзником, але залишатись самостійною потужною військовою силою.
Якими мають бути дії влади і особисто президента для цього?
Юрій Олійник:
У нас мають бути чітко поставлені зовнішньополітичні орієнтири. Наші головні партнери в НАТО – це США і Туреччина. Дружба з турками є дуже правильною з точки зору регіональної безпеки і спільних політичних інтересів. Також сюди можна додати Великобританію, яка теж зацікавлена у нашому розвитку. От зміцнення відносин із цими країнами повинні бути пріоритетними для нашої влади, президента і зовнішньополітичних курсів.
Крім того існують країни, які є союзниками Росії. Ми з ними не воюємо, ми повинні налагоджувати відносини, але пам’ятати, що з ними треба бути обережними. Це обов’язково треба декларувати і заявляти на весь світ. Ми повинні стримувати їхній вплив, оскільки вони є загрозою для нас і не лише.
Роман Гурський, ІА «Вголос»
Leave a Reply