Кирило Латишев, юрист, дослідник міжнародного права, аспірант НаУКМА
Закон “Про військово-консалтингову діяльність” 3005 (Василевська-Смаглюк)
Загалом, прийняття такого закону є позитивним кроком через низку причин:
- створення додаткових можливостей для професійної реалізації людей із військовим досвідом (кількість яких у країні за роки війни кратно зросла і буде зростати і надалі);
- нові інструменти для реалізації та захисту національних інтересів України за кордоном;
- юридичне регулювання того, що фактично вже існує, але перебуває за межами правового регулювання;
- українці працюватимуть в українських військово-консалтингових компаніях, а не зарубіжних (провідні країні це питання вже врегулювали);
- наявність легальних приватних військово-консалтингових компаній може зменшити кількість українців, які стають найманцями (найманство вважається міжнародним злочином).
Досить неоднозначним видається створення Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері військово-консалтингової діяльності. З одного боку, військово-консалтингова діяльність повинна підлягати ліцензуванню. З іншого боку, створення такої Комісії має певні недоліки:
- новий (вузькоспеціалізований) орган влади потребуватиме додатково фінансування з бюджету;
- будь-яке втручання держави в підприємницьку діяльність знижує ефективність останньої та створює корупційні ризики.
У контексті зазначеного вище можна було б розглянути можливість покласти функцію ліцензування на вже наявний орган влади.
Крім цього, на рівні законодавчого регулювання та реалізації державної політики в сфері військово-консалтингової діяльності доцільно враховувати і використовувати можливості, які дає Закон України “Про державно-приватне партнерство”. Звичайно, при цьому необхідно враховувати, що таке партнерство між державною і військово-консалтинговими компаніями в багатьох випадках не повинно афішуватись, а то й бути засекреченим.
Важливим є те, що цей проєкт закону передбачає заборону діяльності військово-консалтингових компаній на території України: їх сутність полягає у тому, щоб діяти за кордоном.
Також проєкт закону передбачає заборону діяти на території держави-агресора, надавати послуги її громадянам та резидентам, діяти в інтересах держави-агресора.
Дещо неоднозначною виглядає термінологія, застосована в проєкті закону.
Наприклад, відповідно до частини 1 статті 10 проєкту Закону суб’єкт військово-консалтингової діяльності є суб’єктом господарської комерційної діяльності відповідно до вимог чинного законодавства України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Сумнівним виглядає використання словосполучення “суб’єкт господарської комерційної діяльності”. Справа в тому, що цим кроком автори проєкту Закону термінологічно уніфікують його з Господарським, а не Цивільним кодексом. Співвідношення та суперечності між цими кодексами, а також сам факт їх одночасного існування є проблемою вітчизняної правової системи. Цивільний кодекс є більш фундаментальним і всеохоплюючим за своїм регулюванням. Крім цього, за своєю сутністю він більшою мірою відповідає західній правничій традиції. А, отже, з точки зору юридичної термінології, видається більш доцільним проєкт Закону “Про військово-консалтингову діяльність” уніфіковувати саме з Цивільним кодексом.
Проєкт Закону містить перелік осіб, які НЕ можуть бути засновниками або учасниками суб’єкта військово-консалтингової діяльності. Сам факт наявності такого переліку є абсолютно обґрунтованим, і його зміст загалом є виправданим. Однак, окремі пункти викликають серйозні сумніви. Зокрема, до цього переліку належить “особа, яка була засуджена за екстремістську діяльність”. По-перше, вітчизняне законодавство (в тому числі і кримінальне) НЕ містить таких формулювань, як “екстремізм” чи “екстремістська діяльність”. Принагідно варто відмітити, що проєкт Закону “Про протидію екстремізму” в грудні 2013 року подавав народний депутат від “партії регіонів” В.Колісниченко. По-друге, це формулювання несе ризики для патріотичної активної, особливо націоналістичної спільноти громадян: досвід Росії показує, що під “екстремізм” можна підвести будь-яку діяльність, яка не подобається владі (зокрема діяльність національно орієнтованих правих рухів та “несистемної опозиції”). Крім цього, під тиском західних ліво-ліберальних та лівих “партнерів” в екстремізмі можуть бути звинувачені такі проукраїнські сили як С14, 24 ОШБ “Айдар”, ОЗСП “Азов”. Якщо ж ця норма була спрямована проти проросійських сил, то чинний Кримінальний кодекс містить склади злочинів, щодо яких можна зробити подібні застереження (перешкоджання діяльності ЗСУ, пропаганда комунізму, фінансування сепаратизму).
Певні питання викликає запропонований підхід до ліквідації суб’єктів військово-консалтингової діяльності. Відповідно до частини 2 статті 15 проекту Закону 2. Припинення суб’єкта військово-консалтингової діяльності здійснюється :
1) за рішенням суду щодо порушення суб’єктом військово-консалтингової діяльності норм Міжнародного гуманітарного права або прав людини, що були вчинені внаслідок виконання договору, укладеного в порядку статті 8 цього Закону;
2) за рішенням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері військово-консалтингової, щодо порушення суб’єктом військово-консалтингової діяльності обмежень, встановлених статтею 9 цього Закону.
Пункт 2 видається таким, що суперечить положенням Цивільного кодексу: відповідно до частини 1 статті 110 ЦК юридична особа ліквідується 1) за рішенням учасників (або уповноваженого органу юридичної особи); 2) за рішенням суду. Таким чином, згадана вище Національна комісія повинна буде звертатись до суду, тому що у органу влади немає повноважень ліквідувати іншу юридичну особу своїм рішенням. І навіть якби вона таке рішення прийняла, його було б оскаржено до суду.
Дещо проблемним видається також практична взаємодія проєкту цього закону з міжнародним правом. По-перше, в тексті неодноразово використовується формулювання “Міжнародне гуманітарне право”. Однак для нормативно-правового акту таке посилання є надмірно загальним: у такому випадку доцільно було б посилатись на конкретні договори (наприклад, Женевські конвенції чи Додаткові протоколи до них).
Наприклад, відповідно до пункту 8 частини 4 статті 17 проєкту Закону підставою для анулювання ліцензії на військово-консалтингову діяльність є порушення суб’єктом військово-консалтингової діяльності норм Міжнародного гуманітарного права та прав людини. По-перше, “порушення прав людини” – надзвичайно широке поняття (про які права йдеться? в якому порядку доведений факт порушення?); по-друге, “порушення суб’єктом воєнно-консалтингової діяльності норм Міжнародного гуманітарного права” – досить проблемне формулювання. Звичайно, за порушення “Міжнародного гуманітарного права” варто карати. Однак у контексті аналізованої норми необхідне належне стратегічне планування: по-перше, необхідно (в тому числі і на доктринальному рівні) вирішити питання міжнародної відповідальності приватної компанії; по-друге, необхідно буде визначити юрисдикцію (який суд буде розглядати справу про порушення суб’єктом воєнно-консалтингової діяльності норм Міжнародного гуманітарного права). Часткову відповідь на це питання дає частина 1 статті 32 проєкту Закону “Держава територіальної юрисдикції несе відповідальність за порушення норм міжнародного права суб’єктом військово-консалтингової діяльності, який діє на території цієї держави”. Цілком вірогідно, що метою цієї норми є попередити випадки можливого пред’явлення претензій Україні за дії суб’єктів приватно-військового консалтингу.
Також є деякі (суто технічні) зауваження до формулювання повноважень Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері військово-консалтингової діяльності. Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 21 Комісія вносить до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань відомості про ліцензування господарської діяльності суб’єкта військово-консалтингової діяльності. Однак це формулювання не повною мірою відповідає положенням Закону України “Про ліцензування видів господарської діяльності”. Стаття 18 цього Закону Передбачає, що інформація вноситься до ліцензійних реєстрів, а з них вона передається до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань у встановленому порядку.
Досить неоднозначною є норма, яка вимагає подання до Національної комісії річної звітності, яка повинна містити:
1) дані про кількісний склад персоналу;
2) дані про техніку та озброєння;
3) дані про поточну діяльність.
4) консолідовану та зведену фінансову звітність.
Фінансова звітність явно не належить до компетенції Комісії, а питання щодо мети отримання інших перерахованих даних залишається відкритим. З іншого боку, це сприятиме покращенню ситуації з обігом товарів військового призначення на території України.
Надання військово-консалтинговим компаніям права перевезення товарів військового призначення є абсолютно природним і виправданим. Хоча, звичайно, це потребуватиме належних заходів безпеки, щоб запобігти посиленню цим шляхом воєнних спроможностей ворожих антиукраїнських сил.
Проект Закону про внесення змін до деяких законів України щодо участі України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки 3041 (Кабінет міністрів)
Основна мета проекту Закону – привести у відповідність вітчизняне законодавство з метою правового забезпечення можливості участі Національної гвардії України в миротворчих операціях за кордоном, а також міжнародних військових навчаннях за межами України.
Для розуміння сутності цього законопроекту варто виділити три складові: юридичну, воєнну, політичну.
З формально-юридичної точки зору, цей проект закону є в цілому виправданий, адже він по суті уточнює деякі законодавчі акти, приводячи їх у відповідність між собою. Сутність змін полягає в тому, що Закони України “Про участь України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки” та “Про порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав” доповнюються формулювання, які поширюють дію цих Законів на Національну гвардію України. Автори проекту закону наводять наступні аргументи: з 2015 р. підрозділу НГУ беруть участь в міжнародних навчаннях на території України, але не можуть залучатись до таких навчань за кордоном; на сьогодні підрозділи НГУ не можуть залучатись ііз штатним озброєнням і технікою до миротворчих місій за кордоном.
З воєнної точки зору запропоновані зміни виглядають досить неоднозначно. З одного боку, участь у військових багатонаціональних навчання за кордоном – безумовно позитивний крок з точки зору отримання підрозділами НГУ додаткового досвіду і посилення своїх бойових спроможностей. Однак, участь в миротворчих операціях видається досить неоднозначною з наступних причин:
- виведення боєздатних підрозділів з території України в умовах війни з Росією може призвести до зниження обороноздатності;
- дещо сумнівним є те, що досвіді миротворчих операцій буде корисним у війні на Донбасі, тому що такі місії мають на меті “примирити” спільноти третього світу, а на Донбасі проти України воює одна з найпотужніших армій світу (можливо, миротворчі місії можуть дати досвід безпосереднього ведення боїв для бійців, а також командирів тактичної ланки, але не для стратегічного планування);
- ефективність “миротворчих операцій” як таких є дуже сумнівною.
В цілому ж, залучення підрозділів НГУ до миротворчих операцій, у випадку прийняття цього закону, обов’язково повинно здійснюватись ТІЛЬКИ з урахування національних інтересів України, і приносити конкретні воєнні, політичні, або хоча б економічні дивіденди.
З приводу політичних аспектів цього проекту Закону слід зазначити наступне. По-перше, фактично цей законопроект подав міністр внутрішніх справ А. Аваков (через Кабінет Міністрів як суб’єкта законодавчої ініціативи). Отже, цей проект – в інтересах Авакова, а отже сприятиме його посиленню. Якщо навіть це посилення не суперечить інтересам України, велика політика працює за принципом домовленостей: якщо хтось просуває законопроект для Авакова, значить останній може зробити щось взамін (це питання потребує додатково дослідження). Хоча звичайно, при винесенні суджень щодо подібних законодавчих нововведень варто іноді підніматись над рівнем особистостей і мислити інституційно.
Другий політичний аспект цього законопроекту полягає у тому, що нинішнє (або й наступне) керівництво держави може його використати для того, щоб відсунути в сторону ті підрозділи, як потенційно є політично не лояльними антиукраїнським силам. Зокрема, мова йде про підрозділи, які беруть свій початок з добровольчих батальйонів, або мають потужну ідеологічну складову. Так наприклад, коли чинна влада продовжить рух вбік капітуляції, і це призведе до протестів громадянського суспільства і патріотичної спільноти, під виглядом “залучення до миротворчої операції” може бути відкинутий на дальню периферію (десь в Африці) полк “Азов”, або подібні підрозділи (так звичайно, “армія поза політикою”, але лише до тих пір, поки держава не опиниться перед екзистенційною загрозою).
Leave a Reply