Пропонуємо огляд актуальних подій у світі, що його підготував експерт аналітичного центру Українські студії стратегічних досліджень Юрій Олійник. Загострення в Сирії та бунти в Індії, криза в Чорногорії та спроба російського “трансферу” – в місячному огляді.
ЗАГОСТРЕННЯ В СИРІЇ
Ї
Наростає загострення в Ідлібі в результаті наступу сил Асада (район Великого Алеппо на Анданській рівнині, загинули турецькі солдати, турки адекватно відповідають. Ердоган розпочинає операцію “Весняний щит”.
Спостерігаємо швидке наростання напруги між Туреччиною і Росією. У відповідь на смерть трьох десятків турецьких військовослужбовців, які були вбиті під час повітряних ударів сил Кремля та його маріонетки – Башара Асада, турецький народ змобілізувався і мало не розгромив російське посольство в Стамбулі. А президент Реджеп Ердоган почав повномасштабну операцію в Сирії, аби зупинити знищення протурецької опозиції в провінції Ідліб. У самій Туреччині єднаються кемалісти та ісламісти, а опозиція виправдовує дії Ердогана на Заході. Це цінний приклад національної єдності навколо досягнення спільних інтересів держави.
Великої війни ймовірно не буде, але турки здатні скувати сили РФ і зменшити зону впливу Асада. Посилення впливу Туреччини на півночі Сирії врівноважить домінуюче становище Асада в центрі та на півдні країни. Цікаво також, що Росія, вочевидь, залишилась сама у конфлікті – Іран, зв’язаний протистоянням з США в Іраці, поки що не горить бажанням влазити у реальну війну з турками. Водночас турків підтримує Ізраїль, що прагне захистити контроль над окупованими Голанськими висотами. Аналогічно й інші держави НАТО, по підтримку яких звернувся Ердоган, цього разу однозначно підтримують турків (на відміну від осені 2019 року).
З одного боку, бачимо черговий урок нікчемності угод з Росією – безпека Ідлібу гарантувалась як на переговорах в Астані, так і жовтневими домовленостями в Сочі між російським та турецьким президентами.Тому й результати чергового перемир’я 5 вересня можна вважати лише тимчасовими.
Маємо цінний приклад поведінки суверенної держави, що захищає власні національні інтереси. Туреччині набрид хаос на своїх південних кордонах, вона прагне забезпечити зону контролю на півночі Сирії, куди можна буде повернути біженців, яких більше 2 млн. осіб (що дестабілізує ситуацію в Туреччині).
Ердоган не один місяць готувався, йшло поступове охолодження відносин із Путіним. Тому й кілька тижнів тому відбувся гіперуспішний візит до Києва та зустріч із Президентом Зеленським. Українська влада зобов’язана скористатися моментом, не погіршити відносини з Анкарою, як у 2016 році зробив Порошенко (згадаймо дурнувату підтримку нашими дипломатами невдалого перевороту).
З іншого боку, слід використовувати період, коли Москва буде зайнята у сирійському капкані. Можна порушити питання перегляду неефективних Мінських угод, посилити військові позиції на Донбасі, а найголовніше – домовитись про співпрацю з Туреччиною, про спільне патрулювання і забезпечення безпеки в Чорноморському басейні, для гарантій вільного торгівельного мореплавства. Це дозволить знову актуалізувати питання російської блокади Керченської протоки і панування в українських водах навколо окупованого Криму.
Щодо зустрічі Ердогана та Зеленського – попри позитивні зрушення (в нової влади відкриваються всі шанси для посилення відносин із нашим стратегічним партнером, що були розхитані за минулої влади),
критично ставимось до обіцянок Зеленського сприяти у розслідуванні діяльності Фетхуллаха Гюлена, що може бути негативно сприйнято як в Європі, так і США (що роками не видає Гюлена).
Це неправильна поведінка. Якщо на особистій зустрічі були передані такі матеріали, краще було б передати їх СБУ, а вже при конкретних результатах заявляти, оскільки такі заяви на найвищому рівні потім важко дезавуювати.
БЛИЗЬКИЙ СХІД
Головною подією стало напруження американо-іранських відносин. Після вбивства Сулеймані Іран завдає удари по американським базах в Іраці, однак без людських жертв. Далі йдуть спроби не допустити ескалації. У самому Ірані наростає політична й інфраструктурна криза (свідченням чого є надзвичайно високий відсоток жертв коронавірусу – навіть за даними офіційної статистики).
21 лютого пройшли вибори в Ірані – перемога консерваторів, але катастрофічно низька явка (40 %, особливо в столиці Тегерані – близько 26 % близько). Характерне свідчення слабкості режиму.
18 лютого Незалежна виборча комісія Афганістану оголосила фінальні офіційні результати виборів президента, які відбулися 28 вересня. Чинний президент Ашраф Гані переобраний на другий п’ятирічний термін із результатом 50,64%.
Оприлюдненню результатів перешкоджали широкі звинувачення в порушенні норм під час голосування, а також протидія з боку Талібану. Оскільки переговори Талібану зі США прогресують, перспективи режиму Гані після евакуації американських військ залишаються під великим питанням.
МЮНХЕНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЯ
На мюнхенській конференції поширили дивну декларацію вирішення “українського питання”. З ігноруванням статусу Криму, необхідністю інтеграції окупованих районів Донбасу за активної участі Росії, в тому числі зі створенням зони вільної торгівлі між Києвом та Москвою. Ну і пропонується переосмислення ролі НАТО з поверненням Росії до дружніх відносин. Особливо кричуща пропозиція – Запуск всеукраїнського загальнонаціонального діалогу щодо визначення нової ідентичності України, який врахує погляд сусідів України, включаючи Росію.
Зрозуміло, що писали проєкт у Москві. Зрозуміло, що для виду попідписували агенти чи корисні ідіоти – “експерти” з Європи, США і навіть Туреччини (колишній міністр зовнішніх справ Hikmet Cetin). Ризиковано, що Кремль намагається перетягнути на свій бік вже й Польщу, постулюючи потребу гармонізації питань історичної пам’яті з Варшавою та Будапештом (підписався колишній директор польського Інституту зовнішніх відносин Мартін Заборовський, що ще в 2014 говорив про реальність російської загрози для Європи).
Також в інсталяційній доповіді негативно згадується про Україну в зв’язку з транснаціональними зв’язками і діяльністю західних ультраправих екстремістів (проведення спільних бойових навчань для нібито захисту білої раси в воєнізованому корпусі «Батальйон Азов» в Україні; – проведення концерту «Фортеця Європа» в Києві в червні 2019).
Поки що маємо справу лише з майстерним викидом, пропозицією. Але атмосфера явно дрейфує в російський бік. І якщо Київ належно не відреагує, то завтра про такий сценарій у деталях розкажуть Макрон і Меркель. Вони й так обстоюють кремлівську позицію – просто поки що під маскою Мінського процесу. Зокрема Макрон дозволяє собі заяви про відновлення зв’язків із Росією та шкідливість санкцій. Водночас Париж із Берліном фокусуватимуться на власних проблемах (недарма почали обговорювати роль французької ядерної парасольки). Тому й Києву не варто чогось проривного очікувати від чергової Нормандської зустрічі у березні.
Особливо значима позиція США, що розкритикували кремлівський проєкт. Паралельно Пентагон проводить навчання з відбиття можливого удару з боку Росії на бази НАТО в Європі.
Наше МЗС теж розкритикувало план, однак потребуємо чітких заяв вищого керівництва держави. Особливо на фоні дивних заяв Зеленського, що побачив в очах Путіна прагнення до миру, і Єрмака з планами виборів на Донбасі в жовтні. Потребуємо також чіткої лінії згадок про Крим і російську відповідальність.
Більше того, під час Українського ланчу, організованого в рамках конференції фондом Віктора Пінчука, Зеленський несподівано заявив про можливість спільного патрулювання кордону силами Києва, ОБСЄ і окупованих територій (так званих “лнр” і “днр”). Це неприпустимо навіть як політична заява, оскільки запускає процес легітимації організацій, визнаних Верховною Радою терористичними. Так, переговори можна проводити, але ж безпосередньо з агресором, а не його маріонетками. Інакше потрапляємо у пастку московського дискурсу про “громадянську війну”.
Водночас на фоні мирних ініціатив Зеленського, що хвалився успішним обміном полонених, бачимо, що Росія з легкістю набирає нових бранців для обміну (чотирьох рибалок на Азовському морі, біля узбережжя Криму, яких затримали якраз 15 лютого).
ЗМІНИ В РОСІЇ
У Росії почався процес трансферу влади, що передбачає внесення змін до Конституції і перехід до парламентської моделі зі збереженням окремої гілки влади (Ради безпеки), що контролюватиме ситуацію при головуванні Путіна (подібний механізм випробовував минулого року Казахстан). Водночас змінюється уряд, є намагання демонструвати “нові обличчя”. Врешті маємо спробу перегляду недореформи – зміни до Конституції включатимуть можливість продовження президентських термінів Путіна.
Це відбувається на фоні погіршення економічних показників (падіння цін на нафту після загострення в Сирії) та зростання внутрішньополітичних дискусій у РФ. Росія намагається сконцентруватись на внутрішніх проблемах, хоча операція в тій же Сирії залишається пріоритетом. Але на українському напрямку фіксуються проби пришвидшити дипломатичне рішення і визнання автономії проросійських окупаційних утворень на Донбасі, що викликало заміну Суркова на Козака (останній профільно займався Молодовою і Придністров’ям – згадаймо сумнозвійний план Козака). Можливо ця ротація узгоджена і з утвердженням нового голови офісу Зеленського – Єрмака.
БІЛОРУСЬ
Тим часом продовжується процес поглинання Білорусі Московською імперією. Це закономірно – адже понад 20 років маємо інститут “Союзної держави” та змаргіналізованих носіїв білоруської мови і культури. І тепер наш сусід, найближчий українцям народ, постав на межі остаточної втрати власного суверенітету.
8 грудня Лукашенко та Путін зустрілися в Сочі. обговорюючи посилення інтеграції. Лукашенко під шаленим тиском Москви, що підсадила Білорусь на економічну “голку”, у прагненні зберегти своє панування (бодай у ранзі імперського губернатора Західного федерального округу) готовий здати майбутнє своєї держави.
Мінськ заполонили маніфестації людей, яким небайдужа доля країни. Вважаємо, що українська влада повинна підтримати братній народ, задіяти всі можливі дипломатичні заходи для підтримки білорусів, аби запобігти кремлівській анексії.
В іншому випадку Україна постане перед фактом оточення з трьох сторін силами Російської Федерації.
Без самостійної Білорусі не буде миру ні для України, ні для держав Балтії. Лише повернувши Мінськ до нашого табору, зможемо розбудувати Балто-Чорноморський Союз, що стане реальною противагою імперським амбіціям Москви.
Слід уникнути й іншого ризику. Ще місяць тому Лукашенко пропонував участь білоруських миротворців для розмежування на Донбасі. За нинішніх умов повзучої “інтеграції”, просякнутості білоруських армії та спецслужб московською агентурою згода на таку участь буде лише черговим кроком до капітуляції.
Тож підтримуємо білоруську націю, що повинна зберегти незалежність, і приєднуємось до засудження зрадницьких щодо свого народу дій Мінська.
БАЛКАНИ
Наростає напруга на Балканах. Після вступу Македонії до НАТО Росія намагається укріпити присутність у сусідніх країнах, тому підтримує сербські впливи в Чорногорії, що активізувались після конфлікту влади цієї держави з Сербської Православною Церквою. Головне побоювання парафіян та духовенства Сербської церкви – можливе повернення державі храмів та монастирів, побудованих до 1 грудня 1918 року, якщо у релігійної громади немає підтвердження власності на ці об’єкти, а також курсу на проголошення автокефалії. До антиурядових маніфестацій приєднався і глава РПЦ в Україні Онуфрій (Березовський), що вимагає адекватної оцінки з боку СБУ.
Водночас наростають протести в Молдові з вимогами відставки проросійського уряд – результату коаліції соціалістів (партії президента Додона та Демократичної партії (контрольованої олігархом Плахотнюком).
ІНДІЯ
У столиці Делі розгортаються масові демонстрації та сутички з поліцію, десятки загиблих і постраждалих. Мусульмани виступають проти нового законодавства про надання статусу громадянина республіки Однак прем’єр-міністр Нарнедра Моді зберігає підтримку більшості населення (переважно індусів). Втой же час у підбурюванні мусульман звинувачуєтся як опозиційний мер столиці. Так і партія Індійський національний конгрес, що прагне розхитати ситуацію та повернутися до влади. Зокрема зіткнення наросли пілся візиту до Делі Дональда Трампа. Очевидно, ситуація і далі наростатиме, можливе відновлення напруги і в Кашмірі – мусульманській території, що позбавлена автономії минулого року.
Юрій Олійник, експерт УССД
Leave a Reply