Виклики трансгуманізму та збереження людини — захисна функція націоналізму в ІІІ тисячолітті

Юрій Олійник, експерт Недержавного аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень»

Трансгуманізм — утопічна світоглядна концепція, що сформувалася протягом останніх десятиріч. Беручи до уваги досягнення технічного прогресу, її адепти вірять у можливість досягнення безсмертя і щастя через розвиток кібернетики, цифрових технологій, перебудову людського організму аж до кіборгізації. Досягнення так званого науково-технічного прогресу сприяють довірі до перспектив біологічного безсмертя, переходу людини до напівмашинного існування. Комп’ютери, протези — це перші стадії того процесу, який трансгуманісти малюють, як рай земний. Попри незначну поширеність і фантастичність цієї концепції, трансгуманізм став філософією багатьох інженерів та впливових бізнесменів у США та інших державах. Як утопічна теорія, що обіцяє черговий «рай на землі» людськими руками, вона може опанувати масами і впливати на розвиток суспільства. А при наявних можливостях техніки це ставить під загрозу свободу особистості і саме існування людського виду.

Трансгуманізм — плід позитивістського світогляду, що ґрунтується на матеріалізмі та відкидає роль Ідеї, Духу. Але як не дивно, сам він залишається такою Ідеєю, що здатна змінювати світ (як і попередня ітерація позитивістської утопії — марксизм, що самозаперечував свої тези про примат буття над духом). Але так чи інак, ставши популярною ідеєю, вона може реально призвести до ще більших жертв, ніж марксизм (що теж починався як утопічна ідеологія з візією казкового майбуття).

Сама ідея розвивалась з початку науково-технічної революції (згадати хоча б роботу Джона Голдейна «Дедалус: Наука і майбутнє»). Термін вперше запровадив Джуліан Гакслі в 1957 (есе «Трансгуманізм»). У 1980-х до розвитку доклався фантаст і філософ Вернон Віндж з популяризацією концепції «сингулярності» (точки, в якій розвиток технологій згідно з прямолінійною екстраполяцією графіків стане надшвидким, а люди перейдуть на рівень богів)[1]. Для цього їм доведеться відкинути біологічний спадок, переданий від мавп (тут закономірне продовження віри в безкінечну еволюцію). Починаючи з 1990-х його прихильниками стають багато успішних інженерів, футурологів, серед них Ганс Моравець та Раймонд Курцвейл. Але справжнім популяризатором серед широких мас в останні роки став ізраїльський інтелектуал Ювель Ной Харарі (дилогія Homo Sapiensта Homo Deus)[2]. Він продовжує лінію нових атеїстів (групи Докінза), що борються з релігією і постулюють обмеженість людини як суто біологічної машини. Відповідно, її можна і треба змінювати за допомогою усіх можливих засобів (клонування, використання абортованого матеріалу для стовбурових клітин, нанокомп’ютерів в організмі). З огляду на засудження інстинктів, що дістались нам від мавп, боротьбу з вольовим, вітальним елементом, цю течію можна схарактеризувати як апокаліптичну секту гностичного характеру.

І окремі приклади це підтверджують, зокрема відомо, що популяризатори трансгуманізму займаються заморожуванням трупів клієнтів, щоб у перспективі оживити завдяки розвитку технологій (своєрідне відродження культу пірамід та муміфікації, лише з вихолощенням духовного і алегоричного елементу).

Ідея перебудови людини, виправлення помилок Бога (якого відкидають) чи еволюції (яка зробила багато чого недосконало) за умови перемоги в глобальному масштабі може призвести до двох варіантів: або дійсно вдасться збудувати штучний інтелект чи напівмашинних людиноподібних істот, що стануть панувати над людством (через високий рівень інтелекту чи фізіологічних потенцій), або цього не станеться, але при спробах людська природа буде сильно скалічена (особливо при маніпуляціях з генетичною структурою).

Насправді трансгуманізм — це закономірний результат розвитку класичного гуманізму та обертання піраміди цінностей. Міф про технологічну надлюдину — насамперед виклик для традиційної філософії. У традиційному світогляді, релігіях покликанням людини є самовдосконалення для єдності з Божественною Реальністю чи виконання тих завдань, які перед нею ставить Абсолют. Аскетичні практики (йога, піст) — це засоби цієї перебудови. З іншого боку, розвивались різні езотеричні практики духовної алхімії, наркотичні містичні ритуали. Натомість можливість досягнення надлюдської могутності без Бога приписується злим силам. В індоєвропейській традиції це асури чи титани, що через Прометея подарували людям технічний прогрес, а в Біблії розкривається міф про допотопних нефілимів — гібридів людей і впалих ангелів, що навчили людей технологій війни і вигодам цивілізації. Це щось середнє між ангелом і людиною, тільки без Бога. А це значить менше залежності від навколишнього світу та емоцій, сильніший інтелект. І сила, міць у фізичному світі.

Гуманізм з часів Відродження постулює цінність Людини як вона є, ідеалом стає фаустівсько-прометеївський тип особистості. Та цього замало (бо вона смертна і слабка). Однак допоможе техніка — тут продовження традиції Огюста Конта. І якщо Маркс говорив про перебудову суспільних відносин, то сучасні позитивісти — про трансформацію самої людської природи. Впевненості у самій можливості такого процесу дає модульне мислення, техніцистський погляд на людину як механізм. Замість холістичного бачення людини з’являється модульний, де людина мислиться як аналог дуже складного автомата.

Від перетворення природи (лінія Френсіса Бекона) доходимо до самоперетворення. Звісно, людина завжди протягом історії взаємодіяла з природою, винаходила нові інструменти для захисту від навколишнього середовища (від вогню почавши). Але можливості для втручання в самих себе були мінімальні. Тепер же перспектива виглядає досяжною і відлякуючою.

Звернімось до середньовічних філософських напрацювань — розрізнення природи та її акциденцій. Перше невіддільне, друге може змінюватись. Що робить людину людиною? Дискусія навколо цього загострюється. Великі ризики «чистого розуму» — чи не стане позбавлена емоцій та біологічного елементу істота інвалідом, а не надлюдиною?

Людина — істота соціальна, і була такою протягом всієї своєї історії. Від найбільш примітивних племен невіддільною рисою залишається зв’язок між батьками та дітьми. Елемент родини, приналежності до історично тривкого колективу, врешті племені, народу і нації — неодмінна частина психічного розвитку особистості. Тому розмивання кровно-духовного зв’язку вже позбавляє людину частини своєї природи. І полегшує маніпуляції спокусами відмовитись від решток гуманності.

Починається глобальний експеримент з доведення до «досконалості» соціальних та індивідуальних Големів. Звісно, ідеї євгеніки, виведення більш досконалої природи людини, відомі ще з 19 століття. Але зараз під сумнів ставляться такі основоположні риси людської природи, як її біологічність і навіть смертність. Попри весь екзистенційний жах скінченності, саме усвідомлення смертності надає сенсу Буттю, і робить людину Людиною (за Гайдеггером, ми самі з неї відраховуємо координати та цінності Буття). Так, теоретично можливе долання цієї проблеми, але чи можна буде назвати безкінечне життя життям, чи не відбудеться втрата Сенсів?

Поки західні мислителі та навіть їхні українські епігони апелюють до благ діджиталізації, повсюдної цифровізації суспільного життя — від фінансових потоків до загального стеження за порядком, можливі варіанти майбутнього вже проробляються в Китайській народній республіці. Вже кілька років у КН працює експериментальна програма загального технічного контролю і відповідного ранжування людської поведінки (викинув сміття у правильному місці — плюс бал, сказав щось проти режиму — мінус), з відповідним подальшим доступом до матеріальних благ. Китайська модель — це приклад того, як на практиці відбуватиметься діджиталізація всього соціального процесу (впровадження понять соціального кредиту та суцільного нагляду). Вже зараз вагомі ризики для свободи особистості створює відсутність анонімності в інтернеті, коли випадкові слова людей використовують для їх дифамації. Це яскраві приклади, що казковіша технологічна утопія, то більше зла приносить її практична реалізація. Сама ідея тотального контролю та загального збору інформації полегшує маніпулювання соціумом та позбавляє особистість залишків приватності, сприяючи демонстративно «правильній» поведінці. У західних країнах реалізується у формі соціального засудження (передусім з боку прогресистсько-лівацьких авторитетів) відхилень у політичних поглядах та норм взаємодій між статями.

Якщо досі бідних і багатих урівнювали смерть і хвороби (в тому числі останній штамп коронавірусу), то розвиток технологій ставить перед загрозою збільшення різниці у можливих строках життя, а також з’являється ризик прямого використання біологічних ресурсів одних в інтересах інших. Характерний приклад Девіда Рокфеллера, що з 61 до 101 року пересадив 7 нових сердець. Це посилює соціальну нерівність на біологічному рівні.

Звісно, технологія комплексного продовження життя малоймовірна, сучасна медицина лише в основному усуває ризик епідемій, і більше людей доживає до біологічно заданих меж. Реальне збільшення можливе при використанні морально сумнівних засобів (пересадки органів, використання абортованого матеріалу).

– Клонування та полегшені можливості маніпуляції людським геномом (в тому числі формування єдиної раси із заданими психологічними рисами).

– Забруднення навколишнього середовища (яке штучно асоціюється зі спадщиною юдео-християнського мислення) також знищує середовище, в якому може існувати природна людина, полегшує мотиви до біотехнічної трансформації.

–Роботизація як одна з загроз — збільшення безробіття, втрата сенсу в утриманні третього світу та відповідні війни. З одного боку, розвиток техніки вже зараз гостро підняв проблему безробіття та відповідної девальвації масової освіти в США та інших західних країнах (одна з ознак цього — перехід університетів до комфортних локацій поширення лівих ідеологій, оскільки важливість набуття саме професійних навичок нівелюється через велику конкуренцію)[3]. З іншого боку, використання робототехніки та кіборгізації у воєнних цілях, а особливо перспективи створення штучного інтелекту, який переважає людський, що зробить державу, яка першою досягне таких результатів, непереможною. Це стимулює загальну гонку прогресу попри очевидні ризики.

– Руйнація життєвого простору, що підтримує культурні особливості спільнот.

– Дихотомія між культом споживацтва (що є спрофанованим виявом матеріалістичного світогляду) та Прогресу заради Прогресу — і пріоритету збереження людини і суспільства, забезпечення дійсно потрібних благ.

– Техніки соціальних конструктів, творення ідентичностей, можливість якого нав’язується ідеологією лібералізму (через конструктивізм, розуміння штучності спільнот) та «наукового гендеризму».

Запобігти цим ризикам важко на сучасному політичному рівні, бо небагаті люди, акціонери великих корпорацій не контролюються окремими урядами, що обмежені національними рамками. Натомість вони нав’язують свою програму змін національним урядам, не несучи відповідальності за негативні прояви.

Осмислення загроз трансгуманізму поступово стає мейнстрімом у правоконсервативних філософських колах Заходу, з різним, до речі, ставленням (порівняти хоча б позитивне ставлення до штучного інтелекту Александра Лоуренса і осмислення загрози для національних спільнот з боку Марін Ле Пен). Можна згадати досить прогресистські концепції італійських футуристів міжвоєнного періоду (д’Анунціо), величезний вплив ніцшеанства як на лівий, так і правий фланг політичної філософії. Врешті, будь-яке явище амбівалентне. Але якщо виходити з перспективи збереження як людської природи, так і національної держави (що взаємно підтримують одна одну), то потребуємо як тверезого усвідомлення загроз, так і неминучої участі в технологічному прогресі для збереження суверенітету і впливу.

Право спільнот охороняти свою ідентичність (в мультикультурному світі) входить в клінч з трансформаційними технологіями алхімічного «переплавлення»людства. Тому саме національні спільноти можуть стати тим фактором, що загальмує сповзання у міфічну «сингулярність», дозволить заново осмислити наше місце у світі.

Водночас відмовитись від прогресу неможливо, оскільки держава, що побудує штучний інтелект мінімального рівня, здобуде на порядок більші можливості військово-політичного та інформаційного впливу на інші суспільства.

Участь в розвитку технологій необхідна для націй і держав, аби бути конкурентними, не стати легкою здобиччю за спільнотами, що підуть далі на цьому шляху. Але межу між спрощенням життя і відмовою від самих себе, своєї природи потрібно провести.

Вихід у поєднанні перетворення зовнішніх форм зі збереженням внутрішнього ядра (ідеалістичного наповнення). Але де межа, коли технологія (як інженерна, так і суспільна) буде знищувати це ядро? Це предмет для тривалих дискусій. Не можемо дати відповідь — лише почати обговорення.

[1] V. Vinge The Coming Technological Singularity. How to survive in the Post-Human Era // Vision-21: Interdisciplinary Science and Engineering in the Era of Cyberspace, G. A. Landis, ed., 1993.

[2] Харарі Ю. Н. Homo Deus. Людина божественна. За лаштунками майбутнього. Київ: BookChef, 2018.

[3] Форд М. Пришестя роботів. Техніка і загрози майбутнього безробіття. Наш формат: Київ, 2016.