Пропонуємо вашій увазі огляд книги Аласдера Елдера “Червоний троянський кінь”, що розкриває сутність методологічної формули “критичної теорії” культурного марксизму. Огляд підготував Олександр Чупак, випускник Селкірк коледжу (Канада), аудитор Grant Thornton.
Формула критичної теорії
Основи теорії культурного марксизму були закладені представниками Франкфуртської школи, що діяла в середині ХХ-го століття. Найвідомішими серед них були Макс Горкгаймер, Герберт Маркузе, Теодор Адорно й Еріх Фромм. Метою школи був підрив фундаментальних основ тогочасного європейського суспільства, заснованого на християнсько-консервативних цінностях, а також пошук альтернативних шляхів для поширення ідеології марксизму, класичних вияв якої зазнав невдачі в Західній Європі та Північній Америці.
Для теоретичного обґрунтування принципів культурного марксизму ними була розроблена “критична теорія” (critical theory), головна ідея якої полягає у визнанні всеосяжної відносності (релятивізму) в науці. Найбільш істотного впливу критичної теорії зазнали соціальні науки, результатом чого згодом стала поява “політики ідентичностей” (identity politics), понять “привілейованих” і “пригноблених” категорій населення, а також неадекватного рівня політкоректності.
Формула
Незалежно від адресованого соціального явища чи демографічної групи, критична теорія завжди використовує однакову формулу. Спершу певна категорія громадян ідентифікується як “привілейована” група, і надалі всі представники цієї групи подаються як привілейовані пригноблювачі. Далі інша категорія визначається “недопривілейованою” і “пригніченою”, з ідентифікацією всіх її членів як ображених і пригноблених.
На цій стадії починається застосування авторитарної філософії Адорно і Маркузе. Привілейованій групі накидається щонайменше одна “патологія”, що на письмі позначається суфіксом “-ізм” або “-фобія”. Таким чином ця патологія вважається чимось на зразок підсвідомої хвороби, а будь-яка спроба заперечити наявність привілейованості – ознакою свідомого чи несвідомого лицемірства. Надзвичайно збоченим виявом цього методу є випадок, коли представник пригнобленої групи заперечує, що він пригноблений. Тоді кажуть, що така особа прийняла патологію інших. В обох випадках заперечення визначається як неповноцінність розуму. Насправді це лише варіація логічної помилки “жоден справжній шотландець”: якщо хтось не відповідає уявленню певної особи про якусь групу, то він випадає з цієї групи, якими б не були об’єктивні факти.
Наступним етапом є впровадження “наративу жертви”. Це досягається двома методами: по-перше, випадкові приклади негативної поведінки представників “привілейованої” групи проти “пригноблених” подаються як системні та вкорінені в культуру суспільства. По-друге, факти і статистика або вириваються з контексту, або недостатньо аналізуються, щоб ними можна було обґрунтувати вплив “привілейованої” групи на структуру соціуму для підтримки свого “вищого” становища. Будь-які випадки негативної поведінки “пригноблених” відкидаються на підставі того, що це є не більше, ніж реакція на їхній пригнічений статус. Відповідно, патологія подається як поєднання упередженості та влади. Наслідків цього є два: по-перше, так можна виправдати позбавлення “привілейованої” групи громадянських свобод, по-друге – це розбещує “пригноблену” групу, позбавляючи її відчуття суспільної відповідальності й обов’язку.
Останнім етапом є утворення “кола зворотного зв’язку”. Він полягає в постійному підсиленні наративу жертви через усі можливі культурні аспекти. У системі освіти, учням і студентам нав’язується доктрина того, що наратив жертви є незаперечним. Фільми, телебачення, театр, література, музика, газети і всі інші форми мас-медіа безперестанку вкорінюють наратив жертви від покоління до покоління. Таким чином, наратив стає самодостатнім і самовідтворюваним, до міри зростання з культурою суспільства, створюючи атмосферу культурного песимізму.
Далі автор наводить приклади застосування формули.
- Фемінізм.
Привілейована група: чоловіки.
Пригноблена група: жінки.
Патологія: сексизм, мізогінія.
Наратив жертви: жінки завжди пригнічувалися чоловіками; маскулінна поведінка є агресивною і токсичною; жінки мають нижчу оплату праці тощо.
Коло зворотного зв’язку: у школах хлопців критикують за фізичну активність, дівчаток натомість подають як ідеал поведінки; медіа постійно розповідають про різницю в оплаті праці й дискримінацію жінок в робочому просторі; одинокі матері змальовуються як героїні, тоді як їхні колишні чоловіки – як негідники; популярна культура змальовує жінок невтомними борцями проти гнітючого патріархату, а чоловіків – агресивними монстрами-домінаторами.
- Мультикультуралізм.
Привілейована група: білі.
Пригноблена група: інші раси.
Патологія: расизм, ксенофобія.
Наратив жертви: білі завжди пригнічували інші раси через колоніалізм, імперіалізм і рабство; науково-технічний прогрес був можливий лише завдяки жорстокій експлуатації інших рас; випадки расизму щодо білих це лише реакція на їхню систематичну жорстокість.
Коло зворотного зв’язку: у школа практикується расизм проти білих, завуальований під “рішучі дії” проти дискримінації; білих учнів і студентів переконують в тому, що вони мають почуватися винними за столітній гніт інших рас; солідарність між білими вважається проявом опору різноманітності; згадування етнічних стереотипів жорстко засуджується; неконтрольована імміграція заохочується на підставі збагачення місцевої культури.
- Трансгендеризм.
Привілейована група: ті, хто не заперечує біологічну стать.
Пригноблена група: трансгендери.
Патологія: трансфобія.
Наратив жертви: фізіологія, хромосоми, вторинні ознаки не мають значення, важить лише особиста думка людини; намагання використати об’єктивні факти для визначення статі є дискримінацією; відмова прийняти думку індивіда про свою ідентифікацію є запереченням його права на існування.
Коло зворотного зв’язку: система освіти закладає дітям думку про те, що стать обирають, а не народжуються з нею; випадки зміни статі змальовуються як приклади неабиякого героїзму; в масовій культурі чоловічі персонажі наділяються жіночими рисами і навпаки.
Ці приклади показують, як критична теорія може вплинути на безліч галузей науки і закласти ідеї марксизму в ті сфери, які начебто не мають з ним нічого спільного. Усвідомлення сутності критичної теорії надзвичайно важливе для розуміння того, як зовнішньо демократичне і капіталістичне суспільство може водночас бути культурно марксистським.
Підготував Олександр Чупак
Leave a Reply