Пропонуємо огляд актуальних подій у світі, що його підготував експерт аналітичного центру “Українські студії стратегічних досліджень”, кандидат політ. наук Юрій Олійник. Карабаський конфлікт та Авраамові угоди, Мінський процес і вибори в США та Чорногорії – у місячному огляді.

Карабаський конфлікт

На окупованій території Азерйбаджану (Нагірний Карабах) відновлюється гарячий конфлікт, що по суті є зіткненням двох держав – Вірменії та Азербайджану (що доводять, зокрема, обстріли інших територій, найбільше у   м. Гянджа). Це характерний приклад неефективності замороження невирішених конфліктів протягом 28 років. Баку чітко підтримує Туреччина, критикуючи спільні заяви США, Франції та Росії (членів “карабаської” Мінської групи), що зупиняють можливості Азербайджану з силового відновлення територіальної цілісності.

Щодо Росії – вона поки що безпосередньо не втручається, однак далі намагається грати в хаотизацію світу, намагаючись посилити свої позиції через підбурення Вірменії до активніших дій.

Що ж до впливу тамтешньої ситуації на Україну, насамперед треба сказати, що через цей конфлікт буде відволікатися увага світу. Росія зможе відвести увагу і сусідніх країн, і США від ситуації в Чорноморському басейні, в Сирії певною мірою, в Лівії. Це певним чином зможе розв’язати їй руки. Інший момент – Росія отримає ще один майданчик, щоби вкотре показати себе «миротворцем», відбілити своє реноме у світі. Ну і якщо Вірменія за її старань таки піде в наступ, завдасть ударів Азербайджану, це означатиме послаблення нашого союзника і посилення Росії у світі.

 

Російсько-українська війна

Важливою подією стали міжнародні навчання Rapid Trident. Вони проходили по всій території України, і реально стурбували Росію, що вдавалася до диверсій. Зокрема відбувся хакерський злом низки офіційних сайтів, і зокрема запустили фейк про викид радіації в результаті аварії на Рівненській АЕС. Нічого дивного, що інформаційна спецоперація сбіглася в часі з навчаннями РФ у Білорусі (райони Бреста та Барановіч). А від Вараша до білоруського кордону – до 50 км.

 

Росія також стикається зі внутрішніми та зовнішніми викликами. Зокрема, переглядається ймовірність будівництва газопроводу “Північний потік-2”, сама РФ потерпає від стрімкого зростання інфікованих коронавірусом. А на регіональних виборах знову проглядається чітка крива падіння довіри до провладної “Єдиної Росії”. Інший фактор, який намагаються замовчувати російські ЗМІ – розгортання водної кризи в окупованому Криму, яку неможливо технічно вирішити ресурсами одного Криму і зв’язку через Керченську протоку.

 

Білорусь

Тому Росія нарощує воєнні можливості для мобілізації сил, проводить навчання “Кавказ-2020”, що передували загостренню у Карабаху, та “Славянское братство” на Брестському полігоні у Білорусі. А це за км 50 від місця стику кордонів трьох держав – Білорусі, Польщі та України. Це вже щоб точно захиститися від агресивного блоку НАТО

У принципі в Білорусі вдалося пригальмувати революційний процес, попри щотижневі маніфестації. 14 вересня відбулася знакова зустріч Путіна та Лукашенка у Сочі, де Мінську було виділено 1,5 млрд. доларів позики.

Водночас дуже правильно, що Україна відмовилася визнавати вибори і легітимність Олександра Лукашенка, оскільки, по-перше, його не підтримує білоруський народ, а по-друге – його підтримує Путін і все йде до анексії Білорусі Росією. Так само вчинили інші європейські держави і ми більш зацікавлені у цьому. Якщо справа дійсно дійде до анексії, то російські війська будуть нам загрожувати ще й на північних кордонах, тому ми просто не можемо на це не реагувати.

Але тут є й інша сторона. Саме невизнання результатів виборів – це дуже мало, так робили й попередні влади ще з 90-х років минулого століття. Ми маємо робити більш різкі кроки типу відкликання посла і тому подібне.

Нам слід орієнтуватися навіть не на США чи Німеччину, які менше зацікавлені у цьому, а на Польщу та Литву, які чітко заявляють про підтримку білоруського народу і відкриття кордонів для політичних біженців. Ми мали б робити ідентично, оскільки це ще більше в наших інтересах.

 

Мінський процес

Головною проблемою місяця стали невдалі спроби спільного патрулювання двозначні заяви членів ТГК, що завершились звільненням Вітольда Фокіна після одіозно проросійських заяв.

Не маючи достатньо сил, Москва намагається хоча б на дипломатичному фронті здобути перевагу. А саме – урівняти Київ і маріонеткові режими, заставити їх сісти за стіл переговорів.

Питання і до Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ – там же і так є російські офіцери. Але вони спеціально просувають долучення як окремої сили представників “днр” і “лнр”, аби мати фактичну причину для їх подальшої легалізації на міжнародному полі. А далі вже через міжнародні структури тиснути на Україну. А Росія максимально дистанціюється. Тут показова доля Спільного центру контролю та координації, що з 2014 він формувався з представників України і РФ. Однак Москва у 2017 вийшла, демонструючи свою “віддаленість” від конфлікту.

То кого хотіли тоді привезти на наші позиції? Україна ж бачить на тому боці лише окупаційну адміністрацію, що закріплено у Законі “Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях”.

Переговори можуть бути потрібні, в деяких випадках необхідні. Але лише безпосередньо з Росією, яка веде з нами війну.

Наші дипломати мають ставити питання про перезавантаження цього Мінського процесу, спираючись на його неефективність і на те, що «та сторона» не виконує своїх обов’язків. Нам також треба чітко ставити питання не лише про залучення до процесу США та Великобританії, а й прямо казати, що ми ведемо переговори з Росією, а не «людьми Донбасу». Так, у нас є переселенці, у нас є люди, які живуть на окупованих територіях, але ніяких обговорень законів із представниками Донбасу не може бути, бо вони не є суб’єктами, суб’єктом є Російська Федерація.

 

Вибори в США

У США наближаються президентські вибори, і відбулися перші дебати. Попри слушну критику обох кандидатів за падіння рівня етики дискусії, все-таки Трамп демонструє більш активну позицію. Він думає про загальні позиції республіканців навіть у випадку програшу. Про що свідчить підготовка до пришвидшеного призначення нового суді Верховного Суду замість померлої Рут Гінзбург (що надасть консерваторам гарантовану більшість).

Рейтинги Байдена і Трампа де факто зрівнялися, в районі 2 відсотків. В умовах специфічної американської електоральної системи, що захищає права штатів у визначенні федеральної політики, це вагома претензія на перемогу.

 

Близький Схід

На зовнішньополітичній арені вагомим проривом Білого дому стали “Авраамові угоди”. Бахрейн і ОАЕ підписують мирну угоду з Тель-Авівом. До цього єврейську державу серед арабських країн визнавали лише Йорданія і Єгипет. І то, єгипетський президент Анвер Садат був убитий через мир, який повернув Каїру контроль за Синайським півостровом. Подейкують, через більшу загрозу з боку Ірану доєднатись до нормалізації відносин з Ізраїлем може і Саудівська Аравія.

Який же урок із цих подій? 72 роки йде арабо-єврейське протистояння на Близькому  Сході. І попри стан обложеної фортеці, Ізраїль намагався не йти на суттєві компроміси. І ось ця впертість проломлює стіни, бо настала слушна політична ситуація. Як би не розцінювати ізраїльську політику, послідовність протягом десятиліть у поступовому виснаженні ворога, нав’язуванні свого порядку денного викликає повагу. Хотілось, щоб цей досвід став взірцем і для українських політиків.

Паралельно Трамп продовжує переговори з Талібаном щодо нормалізації ситуації в Афганістані, до яких підключається і офіційний уряд Кабулу. Водночас продовжує політику ізоляції Ірану, ініціюючи односторонні санкції (без участі європейців).

З іншого боку, в східному Середземномор’ї загострюється протистояння Греції та Туреччини. І Вашингтон, намагаючися зберегти баланс між союзниками по НАТО через критику надмірної турецької активності, водночас відхиляє грецькі претензії на розподіл морської акваторії (так звана Севільська карта). Протурецький визнаний уряд у Лівії тим часом продовжує укріплюватись. Зокрема зупиняючи російську агресію – за даними США, ПВК «Група Вагнера» втратила два літаки-винищувачі у Лівії 29 серпня і 7 вересня.

У етап переходу влади вступає Кувейт, де помер емір Сабах Аль-Ахмад Аль-Джебер Ас-Сабах.

 

Східна Азія

Між Індією та Китаєм зберігається напруга після літніх зіткнень у Гімалаях. Індія посилює обороноздатність – зокрема провела випробування нової надзвукової балістичної ракети малої дальності Shaurya.

У Японії змінюється лідерство – після 8 років при владі у відставку йде прем’єр-міністр Шиндзо Абе. Це може призвести до зменшення уваги до зовнішньої політики, в тому числі щодо КНДР.

Попри низку інцидентів на лінії розмежування між КНДР та Південною Кореєю (зокрема вбивство солдатами Півночі чиновника з Півдня, що перетнув  морський кордон), Пхеньян знову висловлює прагнення до переговорів (питання лише, як надовго). Вашингтон же більш зацікавлений у згортанні співпраці КНДР з Іраном, що налагоджується в ракетній сфері. Натомість Дональд Трамп висуває пропозиції нового договору з Росією та Китаєм щодо обмеження озброєнь.

 

Балкани

У Чорногорії пройшли парламентські вибори, на яких перемогли партії, опозиційні до багаторічного правителя Міло Джукановича. Зокрема 32 % набрав блок “За майбутнє Чорногорії”, що стоїть на сербо- і русофільських засадах, та підтримується Сербською православної церквою. Остання виступала проти урядового Закону щодо свободи віросповідання, де передбачалося підтвердження володіння власністю до 1918 року, що загрожувало домінування СПЦ). Однак цей блок не може створити коаліції без блоку албанської меншини URA (5 %), що виступає проти перегляду закону. Таким чином, Москві та Бєлграду не вдається повністю реалізувати поставлені цілі.

Інших проблем Росії на Балканах надали непродумані та хамські заяви російських чиновників на адресу сербського президента, який разом із косовським візаві був на зустрічі у Дональда Трампа, за результатами якої обидва пообіцяли визнати Єрусалим як столицю Ізраїлю. Попри двозначність і певну ганебність такої поведінки, московська критика була жорстко зустрінута в Сербії.

Юрій Олійник, кандидат політ. наук, експерт НАЦ УССД