Пропонуємо огляд актуальних подій у світі, що його підготував експерт аналітичного центру “Українські студії стратегічних досліджень”, кандидат політ. наук Юрій Олійник. Карабаський конфлікт та україно-турецькі відносини, протистояння Франції з ісламським світом та киргизька революція, роль України у американських виборах – у місячному огляді.
Українська зовнішня політика
Позитивні тенденції у налагодженні партнерства з ключовими союзниками України. Зокрема під час візиту Володимира Зеленського до Великобританії було підписано низку угод, зокрема заплановане виділення 1,4 млрд. євро для розбудови ВМФ України у співпраці з Лондоном. Водночас досить плідний результат переговорів із Туреччиною. Зокрема попри тертя між Анкарою та Вашингтоном, ці столиці погодилися взяти участь у так званій “Кримській платформі”.
Продовжує зрушуватись і церковна підтримка України. Православна Церква Кіпру стала 4-ю (з 15), яка визнала Православну Церкву України. Це корелює і зі зменшенням впливу Москви на острові після обмеження діяльності фінансових офшорів.
Позитивні тенденції і на польському фланзі – під час зустрічі президентів обговорили входження України в Ініціативу трьох морів (20 країн-учасників) та Люблінській трикутник. Водночас ці досягнення можуть бути знівельовані непродуманою позицією окремих дипломатів з українського посольства у Варшаві, що відкрито підтримали опозиційну лінію боротьби за права ЛГБТ у Польщі
Карабаський конфлікт
Продовжується конфлікт на Південному Кавказі, де азербайджанська армія добивається визволення десятка населених пунктів. Спроби запровадити перемир’я від 9 жовтня зірвались. Водночас російська пропаганда (при підтримці Вірменії) намагається дискредитувати Україну за нібито постачання озброєння Азербайджану. Крім безпосередньої шкоди Києву, ці дії можуть мати на меті відвертання уваги від факту, що Росія (що позиціонувала себе як надійного союзника) не бажає входити безпосередньо у силове зіткнення в регіоні, будучи неготовою до швидких дій Баку та Анкари.
Карабаський конфлікт спричинив і погіршення відносин між Францією (де традиційно впливова вірменська діаспора) та Туреччиною – аж до відкликання посла Франції з Анкари.
Протистояння Франції та ісламського світу
Вказані події збіглися з небувалим напруженням між Парижем та світовою ісламською Уммою. Макрон після вбивства вчителя, що демонстрував на уроці антиісламські картикатури, фактично оголосив політику обмеження релігійної діяльності мусульман. У цьому його підтримав канцлер Австрії Себастьян Курц. Унаслідок цього розгорнулись виступи в мусульманських державах, спроби бойкоту французьких товарів. А також низка терактів – у Ніцці (троє людей загинули та ще декілька отримали поранення) та Відні (один вбитий, поранено щонайменше 15 осіб). Протистояння європейських лідерів (з ініціативи Макрона) з політичним ісламізмом може не лише продовжити кризу мультикультуралізму в Європі, а й обмежити маневр для діяльності у сфері впливу ЄС – у Африці та на Близькому Сході.
Вибори в США
22 жовтня відбувся фінальний раунд дебатів між головними претендентами на посаду президента США – Дональдом Трампом та Джо Байденом. Хоча правила дебатів були модифіковані, аби не допустити перекрикувань та відходу від регламенту, взаємні звинувачення були досить жорсткими. Байден звично намагався поєднати Трампа з інтересами Росії, однак той опонував – що за його каденції і рівень санкцій, і військової допомоги Україні значно зріс. Натомість чинний президент наголошував на корупційності діяльності родини Байденів, що у політичному істеблішменті Вашингтона ще з 1990-х рр., зокрема в контексті фірми Burisma, що діяла в Україні. Тут контраргументація Байдена зводиться до недостовірності даних колишнього мера Нью-Йорка Рудольфа Джуліані, які буцімто той одержав з російських рук. До слова – нещодавно до роботи на Росію ЦРУ звинуватило один із механізмів “зливних бачків” – Деркача та його плівки.
Водночас факт причетності Байденів і кандидата у віцепрезиденти Камали Гаріс до корупційних оборудок не вигаданий Москвою – про це свідчать висновки розслідування ФБР і низки додаткових свідчень. Із нещодавніх – зізнання бізнес-партнера Байдена Тоні Бобулінські.
Однак хто б не виграв на виборах, йому доведеться до кінця розслідувати наведені раніше звинувачення, аби заспокоїти суспільство. Вочевидь, буде притягатись допомога і української влади. На щастя, прямих звинувачень у некоректній поведінці не звучало ні щодо Порошенка, ні щодо Зеленського – їх у принципі розглядають як жертв шантажу американських впливових сил. Але тут тонка межа, що вимагає дотримуватися нейтралітету і зваженості заяв. Бо можна легко втратити ту саму двопартійну підтримку . Відповідні розслідування повинні проводитись виключно в рамках закону, а не з метою сподобатись одному з гравців. З іншого боку, актуалізація проблем України в американській політиці дає надію, що навіть після повернення демократів не буде згорнута допомога, яку почав виділяти Трамп (як фінансова, так і щодо летальної зброї – “Джавелінів” і так далі).
Українські політики на офіційному рівні не повинні підтримувати чи критикувати ніякого кандидата у президенти США, бо це може погано закінчитись для нашої держави, адже буде розціненим, як втручання у внутрішні справи.
Тим часом ще одна перемога Трампа на дипломатичній арені – Судан став наступною арабською країною, що встановлює дипломатичні стосунки з Ізраїлем за посередництвом США.
Киргизстан
6 жовтня 2020 року будівлю у Бішкеку, де працюють президент і парламент Киргизстану, захопили протестувальники, незгодні з результатами парламентських виборів, що відбулися в країни 4 жовтня. У результаті вуличних зіткнень із поліцією постраждало більше сотні людей. Разом із виборами, вплив могли справити як неефективність боротьби з коронавірусом, так і повернення заробітчан із Москви.
Киргизстан, на відміну від його сусідів (Казахстану, Таджикистану, Узбекистану), де весь пострадянський час сидять диктатори та їх наступники, вирізнявся політичною рухливістю. Згадати хоча б Тюльпанову революцію 2005 року, що скинула Аскара Акаєва. Але його наступник Курманбек Бакієв теж був скинутий революціонерами у 2010 (як підозрюють, за участі Росії, бо наступний президент Атамбаєв повів більш промосковську політику, вивів американську базу “Манас” із країни). Обраного у 2017 Сооронбая Жеенбекова у червні 2019 намагався скинути Атамбаєв, що призвело аж до штурму резиденції експрезидента і його арешту. Очевидно, це послабило і російську присутність у країні. Тому не виключено, що Москва зацікавлена у подальшій турбулентності – якщо не виходить заморозити революційний рух, то слід його дискредитувати як хаотичний, без позитивних наслідків.
Росія (як і сусідній Китай) намагатиметься знівечити прояви волелюбності як небезпечні прецеденти. Один із механізмів – зовнішнє загострення. Нагадаємо, влітку минулого року на киргизо-таджицькому фрагменті недемаркованого кордону у густонаселеній Ферганській долині – це густонаселений міжкордонний регіон на стику трьох держав (Таджикистан, Киргизстан і Узбекистан) зі змішаним населенням відбувались збройні сутички, загинуло кілька прикордонників.
Особливий фактор російської уваги – Киргизстан, як і Вірменія та Казахстан, входить до блоку ОДКБ, і теоретично влада завжди може звернутись до Путіна по допомогу. Та чи зможе він відволіктись в умовах занятості і в Білорусі, і в Карабаху – питання.
Україні варто більш пильно стежити за подіями в Центральній Азії, і за можливості надавати підтримку більш невигідним Росії силам. Для цього варто координувати політику з іншими тюркськими державами – Азербайджаном та Туреччиною
Македонські проблеми
Попри залагодження суперечностей із Грецією щодо самоназви, колишня югославська республіка Македонія стикнулася з вимогами іншого сусіда – Болгарії. У Софії обіцяють заблокувати євроінтеграційний процес, якщо в Скоп’є не визнають болгарське походження македонських нації та мови, таким чином відмовившись від підтримки македонської меншини у Болгарії. Конфлікт лише розгортається, і слід очікувати не одного року переговорів та врегулювань взаємних претензій.
Вибори у сусідів
У Грузії 1 листопада пройшли президентські вибори, на яких перемагає провладна “Грузинська мрія” Іванішвілі. Натомість опозиція, яку з-за кордону очолює Саакашвілі, заявляє про фальсифікації. Однак останні не підтверджуються міжнародними спостерігачами, і рівень протестної активності поки що невеликий.
Більш цікаві президентські вибори в Молдові, де у другий тур вийшли прозахідна Майя Санду (нещодавній прем’єр-міністр після політичної кризи) та чинний проросійський президент Ігор Додон. Хоча Санду перемагає, попереду ще другий тур. І хоча Молдова – парламентська республіка з незначною роллю президента, перемога Санду навіть на символічному рівні обмежить рівень присутності Москви.
Юрій Олійник, кандидат політ. наук, експерт НАЦ УССД
Leave a Reply