У грудні 2020 року Центр військово-морського аналізу США (CNA) опублікував розлоге дослідження стану боєготовності російської армії, насамперед сил, розміщених біля західних кордонів, Russian forces in the Western military district (“Російські сили в Західному воєнному окрузі”). Цікаво, що до розробки долучались експерти польського походження (загальна редакція Конрада Музики, директора Rochan Consulting). Вважаємо корисним надати коротку рецензію на це дослідження, що дозволяє глибше зрозуміти як наміри, так і військово-політичні можливості Кремля в короткостроковій перспективі. З оригіналом можна ознайомитись на сайті CNA.ORG. У майбутньому плануємо зробити відгук і на дослідження сектору розвідки Російської Федерації від CNA (за лютий 2021).
Цікава методологія – дані брались за допомогою інструментарію як Google Street View, так і російської системи Yandex Panoramas. Це ще раз підтверджує, що в сучасному світі 90 % цінних розвідувальних даних можна отримати лише через ретельний моніторинг інформаційного простору. Завдяки аналізу періодичних фото місцевості та потужності вуличного трафіку можна оцінити поточну активність чи замороженість військових об’єктів.
Отож, дослідження “Російські сили в Західному воєнному окрузі” складається з таких розділів. Спочатку Вступ з методологією. Далі розділи – “Огляд західного військового округу”, “1-а гвардійська танкова армія”, “6-а загальновійськова армія”, “20-а загальновійськова армія”, “Підрозділи у підпорядкуванні Західного військового округу”,”Повітряні сили”, 6-а армія Військово-повітряних сил та протиповіряної оборони”. Окремий розділ стосується Калінінградської області та комплексного опису військових угрупувань на її території – сухопутної, повітряної та морської компоненти. Останній розділ – “Продовження модернізації. Закінчення реформи”.
Західний військовий округ – винятковий тим, що тут розміщено більше половини усіх воєнних сил та техніки Російської Федерації (тоді як кордони з Казахстаном и Китаєм прикриває порівняний мізер).
Розширення складу підрозділів як у сухопутних, так і в повітряно-десантних військах стримується нестачею робочої сили, належного обладнання, пріоритетами модернізації та, що мабуть найважливіше, фінансовими міркуваннями. Зокрема планово кожна дивізія мала включати по шість полків, однак зараз їх лише по п’ять.
Російська політика полягає в тому, щоб нарощувати та підтримувати сили для ведення звичайної війни на території найближчих сусідів та підтримувати достатньо можливостей для досягнення негайного стримуючого ефекту завдяки розташуванню військових частин та можливостей, які з ними поєднуються в мирний час. Це стосується не лише суворо наступальних операцій, а й оборонних. Сплеск уваги до сил протиповітряної оборони, розміщених у західній частині Московського воєнного округу за останні роки, значно перешкоджатиме повітряним операціям будь-якого звичайного супротивника. Засоби ураження великої дальності також гарантують, що Росія може наносити високоточні удари по стратегічних активах для знищення командування та інфраструктурного зв’язку ймовірних супротивників протиборчих сил.
З 2014 року російські збройні сили продемонстрували здатність проводити спеціальні операції в іррегулярній формі та маневри у пришвидшеному часі з пересуванням механізованих сил та артилерії, морських і повітряних частин. При чому у лютому-березні 2014 року значну роль у стримуванні Заходу від дієвого стримання агресії відіграло ядерне озброєння.
На початку 2019 року 1545-й полк Повітряної оборони був переозброєний двома, оснащеними комплексами С-400, що розміщені північніше від Гвардєйска.
183-й гвардійський ракетний полк контролює чотири зенітно-ракетні системи S-400, що розміщені на заході Калінінградської області, 83-й полк і дві системи S-300PS на півночі та півдні від авіабази в Черняховську.
У 2018 році Росія відкриває авіабазу у Чкаловську (Московська облать), яка була закрита на модернізацію з 2013 року.
Щодо оснащення і витрат, спрямованих на Балтійський флот, у порівнянні з березнем 2015 і травнем 2020 спостерігається здебільшого стала величина чи навіть зменшення кількості військової техніки, що перебуває на бойовому чергуванні, окрім FSG – малих ракетних катерів, кількість яких збільшилась з 4 до 8. Вочевидь, балтійський морський компонент в акваторії обмежується планами стримування противника, що однак компенсується відведенням уваги (показові зближення російських літаків та кораблів з силами НАТО, що відбуваються майже щороку з 2015 року).
У середині 2020 Балтійський морський флот включає 52 бойові судна і одне допоміжне. З середнім віком 24 роки.
Можливість конфлікту з НАТО розглядалась у російських стратегіях ще в 2008 року, за часів міністрів оборони Анаталія Сєрдюкова та Сєргєя Шойгу.
НАТО, однак, не є єдиним ворогом Росії “біля воріт”. Поштовх до створення нових полків, дивізій та армій навколо України з 2014 року чітко вказує на занепокоєння з приводу можливої ескалації конфлікту на цьому південно-західному стратегічному напрямку. У той же час ці сили можуть бути передислоковані в Білорусь або далі на північ біля країн Балтії, якщо це буде потрібно, щоб створити сприятливі кореляційні співвідношення сил у цільових просторах боїв. Якщо подивитись на карту розміщення підрозділів та управлінських комунікацій, безпосередньо підпорядкованих командуванню Західного воєнного округу, можна помітити двосторонню концентрацію – як навколо столиці Москви, так і з виступом у південно-західному напрямі (з опорою на Тамбов, Брянськ, а особливо Курськ – бази в сусідніх Зєлєногорску і військова база ім. Маршала Жукова). Це яскраве свідчення саме антиукраїнської спрямованості воєнної машини.
Значну увагу приділено взаємовідносинам воєнних структур Російської Федерації та Республіки Білорусь. Попри риторику поглиблення діяльності “Союзної держави”, в чому зацікавлений насамперед Кремль.
Аналітики CAN вважають, що з огляду на політичну нестабільність в Білорусі значна ймовірність в оптиці кількох років ворожого ставлення до Москви всіх безпосередніх сусідів, коло яких поповнить Мінськ. Потенційною причиною виходу Білорусі з військового союзу може стати насамперед не перемога прозахідної опозиції, а поступове охолодження відносин між Москвою та режимом Лукашенка.
Між Смоленськом та Лугою досі існує 400-кілометрова діра, і незрозуміло, чи зможе Кремль оперативно перекрити новими частинами. Наразі лінія оборони винесена по суті до Західного Бугу з залученням частин Збройних Сил Білорусі. Тому втрата контролю над західним сусідом досить критична для воєнної машини РФ.
Тому найближча точка біфуркації – це навчання Захід-2021, коли Росія, занепокоєна зростанням прозахідної протестної активності, може спробувати повністю окупувати територію Республіки Білорусь.
Вкінці автори дослідження звертають увагу на головну тренувальну подію 2021 року – серпневі білорусько-російські стратегічно-оперативні навчання. Це дасть Москві ідеальний шанс неймовірно посилити свою присутність у Білорусі, де тривають антиурядові процеси.
кандидат політичних наук, керівник дослідницьких програм НАЦ «Українські студії стратегічних досліджень» Юрій Олійник
Leave a Reply