Пропонуємо огляд актуальних подій у світі, що його підготував керівник дослідницьких програм аналітичного центру “Українські студії стратегічних досліджень”, кандидат політ. наук Юрій Олійник. Мюнхенська конференція та тенденції російсько-української війни, політична криза у Вірменії та напруга довкола Ірану, переворот у М’янмі – у місячному огляді.
Мюнхенська конференція
19 лютого у Мюнхені відбулась щорічна вже 56-а безпекова конференція. Хоч і в онлайн форматі, вона залишається наймасштабнішим дискусійним майданчиком у сфері безпеки Заходу. Головні теми цього року – політика безпеки та захисту, кібербезпека та нові технології, безпека людини, економічна і ресурсна безпека, міжнародна безпека.на
Дуже символічним було вручення премій імені Джона Маккейна, що надається вченим за дослідження аспектів трансатлантичної співпраці.
Та з іншого боку, цікавий склад учасників. Тут генсек ООН Антоніо Гутьєреш, голова ВООЗ Тедрос Адганом Гедреєзус, Біл Гейст (обидва в пандемійній панелі), Джон Керрі, Йєн Столенберг, Еммануель Макрон, Боріс Джонсон. Загалом політична еліта Заходу – хоча представництво США однобоке, всі з табору Демократичної партії. Можливо, це наслідки відходу від кризи початку січня.
Чи не найбільш гучною ознакою стала відсутність представників Росії, яких навіть не запрошували (представники московського МЗС навіть висловили здивування – як же вирішувати глобальні виклики без них?) Хоча символічно росіян представили – працівниками московського Карнегі-центру, що в рамках панелі молодих лідерів могли ставити питання.
Але якщо заглибитись у контекст, то побачимо більш багатогранну картину. Дійсно, представники НАТО звертають увагу на потребу більш активної співпраці для оборони (Президент США Джозеф Байден наголошував на важливості захисту кожного члена НАТО – вочевидь маючи на увазі не лише російський тиск, а й проблеми всередині блоку, що назрівають між Грецією та Туреччиною). Також Байден вітає наміри збільшити європейські витрати на оборону. Тут просто продовжується лінія Трампа, хоча і з м’якшою риторикою. Вашингтону набридло нести більшість витрат для оборони Європи.
У своїй досить дипломатичній промові Байден таки згадав буквально кілька загроз на ім’я. Це тероризм та ІДІЛ (хоча швидше ритуально згадані для годиться), і Китай, який слід змусити грати за правилами у світовій торгівлі, привести до спільних стандартів китайські корпорації в боротьбі з монополізмом і корупцією. Отже, перезавантаження з Пекіном не чекаймо, а в Huawei і йому подібних лише зростуть проблеми.
Згадав Байден і про Росію, яка поширює корупцію на Заході, загрожує європейцям. Згадав побіжно про захист суверенітету України. Але далі виправдання в дусі – ми не хочемо нової Холодної війни, ставлення до Росії і Китаю має бути диференційоване, і треба всім співпрацювати в протидії COVID-19. Також не було ні слова про будівництво Nord Stream 2 (хоча санкції проти окремих суден та фірм вводяться, але недостатньо – нема бажання сваритись із Беркутом у цьому питанні). Тому і чіткі висновки про майбутню політику щодо Мінського процесу робити рано.
Меркель теж – з одного боку чітко заявила про відсутність прогресу у Мінському процесі, потребу розробки єдиного курсу Великої Сімки щодо Росії. Заступилась за Алєксєя Навального… І нічого про будівництво газопроводу. Щодо Китаю – так само двозначна позиція – і потрібен єдиний курс Заходу щодо цього виклику, і без Китаю неможливо вирішувати глобальні проблеми.
Вірменська криза
У Вірменії стає гаряче. Після відсторонення заступника керівника Генштабу Тірана Хачатряна з ініціативи прем’єр-міністра Ніколи Пашиняна, Генштаб опублікував заяву з вимогою відставки керівника уряду. На думку Пашиняна – це спроба військового перевороту. Дійсно, армійське командування концентрує сили, над Єреваном помічені військові літаки. Тим часом Москва виступає як посередник між сторонами внутрішньовірменського конфлікту. Звісно, це лише маска – Кремль хоче помститись Пашиняну, який прийшов у 2019 до влади через прозахідну революцію.
Можна провести аналогії з подіями 1998 року – коли в результаті політичної кризи, попри формальну перемогу на виборах, змушений був піти у відставку перший президент Вірменії Левон Тер-Петросян. Його наступники Роберт Кочарян та Серж Саргасян були представниками так званого “карабаського клану”, що піднявся в результаті переможної війни з Азербайджаном, і утримував владу до Пашиняна. Тепер вже поразка у війні робить можливими нові зміни у владі. До речі, діючий президент Армен Саркісян теж представник карабасців – хоча його посада загалом церемоніальна, значна частина влади зосереджена в руках прем’єр-міністра. Президент намагається зберігати позірний нейтралітет, хоча й частково грає на стороні путчистів (зокрема досі не затвердив указ Пашиняна про звільнення голови Генштабку Аніка Гаспаряна).
Чи зуміє Пашинян утримати владу? Досить малоймовірно, з огляду на реваншистські настрої суспільства і протидію Москви. Але й нова влада не зможе відновити конфлікт з Азербайджаном – бо ж немає достатніх сил. Вочевидь, вину на втрату обороноздатності і далі скидатимуть на Пашиняна, який стане цапом-відбувайлом. Однак є й інший варіант – коли Пашинян зуміє переконати часину еліти його підтримати, та вдасться до (неофіційної) допомоги опонентів Москви – турків. За фінансуванням і політичним сприянням. Бо Європі, як бачимо, кавказькі події не надто цікаві (хіба Макрон щось голосно позаявляє, аби потішити вірменську діаспору).
Російсько-українська війна
Головним фактором стали рішення РНБО щодо санкцій проти російських каналів в Україні, контрольованих через Віктора Медведчука та Тараса Козака. Рішення посилити тиск на російську агентуру зумовило посилення обстрілів окупантів в районі Горлівки та Дебальцевого. Хоча Росія зараз більш зайнята внутрішніми проблемами, але буде намагатись посилено тиснути на Україну, погрожуючи великою війною.
Загальну неготовність Москви до компромісу продемонстрували негативні результати візиту верховного представника ЄС із закордонних справ і політики безпеки Жозепа Борреля до Москви. Однак Росія зберігає надію на потепління відносин зі США. Попри невирішене питання будівництва Північного потоку-2 і нові санкції, Вашингтон заявляє про необхідність продовження угод про обмеження ракетних озброєнь.
Натомість 2 лютого відбулась важлива зустріч Владіміра Путіна та Алєксандра Лукашенка. Після цього на VI Всебілоруських народних зборах 11-12 лютого Лукашенко анонсував зміни до Конституції Білорусі, однак обіцяв, що посилення рівня інтеграції Союзної держави не буде. Однак є ризики посилення економічного контролю Кремля над Мінськом.
На цьому фоні сумнівною виглядає практика закупівлі Україною електроенергії з Білоруської АЕС біля литовського кордону, що працює з листопада 2020 року.
Близький Схід
На фоні затишшя в Лівії (де намагаються сформувати розширений перехідний уряд у рамках перемир’я) знову загострилася ситуація у Перській затоці. На фоні чергового раунду переговорів щодо продовження “ядерної угоди” з Іраном 26 лютого пролунав вибух на вантажному ізраїльському кораблі Helios Ray в Оманській протоці (прем’єр-міністр Беньямін Нетаньягу відразу звинуватив Тегеран). Водночас у ніч з 25 на 26 лютого США нанесли авіаудари по базах проіранських сил в Сирії.
Європейська політика
На виборах у невизнаній республіці Косово перемогла партія “Cамовизначення”, представники якої оголосили про намір відмовитись від виконання Вашингтонської угоди від вересня 2020 року, що передбачала спробу нормалізації відносин із Белградом (зокрема Приштина призупиняла спроби вступити в міжнародні організації). Тепер же на фоні гасел про бажану інтеграцію з Албанією варто чекати зростання рівня напруги
Проблемно і в Іспанії. 14 лютого на виборах у Каталонії соціалісти з PSC отримують 33 місця, а сепаратистські “Республіканська лівиця” ERC та “Разом за незалежність” – 33 і 32 місця відповідно, отримавши більшість голосів. Це загрожує новими спробами сепарації регіону, що повторюватиме ситуацію 2017 р. (зі спробою референдуму про незалежність Каталонії).
Переворот у М’янмі
1 лютого у М’янмі відбувся військовий переворот із відстороненням демократично обраних лідерів Аун Сан Су Чжі та Він М‘їна, що прийшли до влади після демократичних виборів з 2015 року. На фоні зростання вуличних протестів проти путчу і засудження з боку Заходу, військова влада очікувано більше орієнтується на Китай. Водночас М’янма продовжує страждати від крихкості різноетічних штатів, а також релігійної напруги на заході, де переслідуються мусульмани-рохінджа, до чого причетна і попередня влада.
Юрій Олійник, кандидат політ. наук,керівник дослідницьких програм НАЦ УССД
Leave a Reply