Бунти і політична криза в Південній Африці – геополітичні наслідки
Поки всі обговорюють домовленості великих друзів України – Меркель і Байдена , дозволю собі проаналізувати окремі аспекти подій в Африці. Що можуть мати вагоме значення для геополітичних розкладів у світі.
У Південноафриканській Республіці вже кілька тижнів тривають масові протести рівня, небаченого з 1994 року, коли впав апартеїд. Вони почались з арешту колишнього президента Джейкоба Зуми, якого звинувачують в масштабній корупції, хоча півтора роки ув’язнення він одержав за неповагу до суду. Викликає повагу, що Зума не став втікати закордон, а відкрито приїхав до тюрми.
Після цього почались протести його прихильників (в основному люмпенізованого електорату), переважно в провінції Квазулу-Натал і довколишніх районах (де компактно проживає етнос зулу, яких представляє Зума). Загинуло 337 людей, сотні затримано. Протестувальники перекривають дороги та блокують маршрути до Йоганезбургу – економічного серця країни. Тривають грабежі та вуличні сутички. Матеріальні збитки оцінюються урядом у близько 3,4 мільярда доларів. Влада змушена сконцентрувати для придушення виступів 25 тисяч військ.
Президент Сіріл Рамафоса заявив, що хвиля вуличного насильства була спланована заздалегідь опозиційними силами та ворогами країни. Однак за протестами стоять суттєві економічні проблеми, що поглиблюються останні 10 років. Стагнація та зростання нерівності провокують піддатливість до популістських рішень. Зокрема вимог перерозподілу земельного фонду з експропріацією білих фермерів, що провокуватиме конфлікт на расовому ґрунті та повторення “успіху” Зімбабве. Діючий президент Сіріл Рамафоса хоча спекулював темою на виборах, але відклав її. Цю нішу займають “Борці за економічну свободу” Джуліуса Малеми, що сповідують ідеологію ленінізму. Та ще більш небезпечним буде наростання протиріч між етнічними групами банту – зулу, коса (що зберігають панівний вплив у владі), тсвана. А передусім спалахнуть напружені відносини між корінними жителями і заробітчанами з інших африканських держав, насамперед Нігерії.
Та нестабільність в ПАР може вдарити по російському впливу. Вже два десятиліття обговорюється ідея альянсу БРІКС (Бразилії, Індії, Китаю, РФ та ПАР). Ідея мертвонароджена зараз – у Бразилії президент Жаїр Болсонару веде проамериканську політику (хоча в поганих відносинах з демократичною адміністрацією Байдена), а між Індією та Китаєм наростає напруга в Гімалаях. Тим часом Преторія залишається важливим фортпостом московського впливу, на рівні з військовою присутністю в ЦАР чи Лівії. У південній Африці присутня м‘яка сила – але стабільно провладний Африканський національний конгрес дружить з Москвою, що підтримувала його ще в часи апартеїду. Та й зараз на виборах 2019 року лише допомога російських політтехнологів допомогла набрати 50 % голосів.
Таким чином, саме в ПАР звична для Росії стратегія хаотизації принесе не дивіденди, а втрату значного дієздатного союзника, що здатен впливати на південь та центр континенту (зокрема через механізми військово-економічного альянсу SADC – Спільноти розвитку Південної Африки). Однак для збереження стабільності потрібні досить радикальні реформи для відновлення економіки та врівноваження напруги у суспільстві. Чого правлячий вже 27 років АНК, вочевидь, нездатен зробити.
Але затримка буде й далі розхитувати південноафриканське суспільство. А крах цієї держави до рівня failed state спровокує хаотизацію в сусідніх Анголі та Зімбабве (що теж великі російські друзі), а у Мозамбіку ускладнить ситуацію з активністю ісламістів. Тобто захитатись може весь регіон.

Юрій Олійник,

Керівник дослідницьких програм Недержавного аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень», кандидат політичних наук

На зображенні може бути: 2 людини та на відкритому повітрі

Leave a Reply

Your email address will not be published.