ІНФОРМАЦІЙНІ ОПЕРАЦІЇ НА МІЖНАРОДНІЙ АРЕНІ З ДИСКРЕДИТАЦІЇ УКРАЇНИ ТА ПРОТИДІЯ ЇМ

Доповідь, виголошена Юрієм Олійником на II Міжнародній науково-практичній конференції “Стратегічні комунікації у сфері забезпечення національної безпеки та оборони: проблеми, досвід, перспективи”,

Вступ

Інформаційні операції з дискредитації України на міжнародній арені активно використовуються після 2014 року. В переважній більшості випадків участь Росії маскується, часто потребує глибинного дослідження через високий рівень довіри до організацій, що поширюють інформацію. На цьому фоні необхідним стає напрацювання швидкого та ефективного алгоритму дій для протидії антиукраїнським інформаційним операціям та запобіганню їм.

Основна частина

Важливим сегментом антиукраїнської інформаційної війни стала хвиля звинувачень у поставках зброї  країнам, що перебувають під міжнародним ембарго чи критикуються за вагомі порушення прав людини. З цією проблемою Україна стикалась ще на початку 2000-х років (так званий скандал «Кольчуга» 2002 року, викликаний звинуваченнями у поставках зброї до Іраку для режиму Саддама Хусейна). Це робилось на фоні операції США в Іраку, в якій брали участь українські підрозділи.

У 2017 році відбувся масштабний інцидент, викликаний звинуваченнями міжнародної правозахисної організації Amnesty international у нібито незаконних поставках зброї до Південного Судану – нової незалежної країни з 2011 р, де триває громадянська війна. Зокрема, у організації повідомили про те, що у 2014 році «Укрінмаш» підписав контракт з ОАЕ на поставку тисяч кулеметів, мінометів, РПГ і мільйонів боєприпасів до Південного Судану. Також Україна продала туди 77 танків Т-72 ще в 2012 році. У 2015 р. було реалізовано 5 гвинтокрилів Мі-28.

Українські чиновники визнали цей факт, проте наголосили – уряд Південного Судану визнаний всім світом, і Київ має законне право торгувати з ним. Українці зробили значний внесок у створення бронетанкових та військово-повітряних сил новопосталої республіки. Південний Судан не перебуває під санкціями ООН, які б забороняли торгівлю зброєю з ним. Обмеження ЄС, по-перше, не зобов’язують Україну, що не є членом ЄС, а по друге, реально не виконуються самими європейськими країнами, зокрема Францією та Великобританією

Amnesty International регулярно проявляє упередженість щодо України,  публікується критика щодо дій українських військовослужбовців, що протистоять агресії Російської Федерації. При цьому окупаційні сили самої Росі критикуються набагато рідше. ще у вересні 2014 року їхній співробітник, росіянка за громадянством, Анна Нейстат, що раніше працювала в російських ЗМІ, звинувачувала українські добровольчі підрозділи («Айдар» і «Азов») у різних безчинствах – щоправда, без конкретних доказів.

Окрім того, організація різко критикувала українське законодавство про боротьбу з символікою тоталітаризму (практика, що загальноприйнята у Європі). Директор Amnesty International в Україні Оксана Покальчук заявила: «Заборона символіки, пов’язаної з комуністичною партією і радянським минулим є порушенням права на свободу вираження». Ці заяви радісно тиражували проросійські журналісти.

Суданський скандал підозрілим чином співпав з необґрунтованою статтею в New York Times у серпні 2017 року, де Україну безпідставно звинувачували в поставках озброєння і техніки для ядерної програми Північної Кореї. https://www.nytimes.com/2017/08/14/world/asia/north-korea-missiles-ukraine-factory.html. В українській компанії «Південмаш» заявили, що стаття New York Times має провокаційний характер і додали, що факти, викладені в публікації, не відповідають дійсності . Зокрема, «Південмаш» не є основним виробником ракет для РФ і взагалі не постачає до РФ ані ракети, ані їхні деталі та складальні одиниці, у тому числі, ракетні двигуни, а також не має жодного стосунку до ракетних програм КНДР. Згодом експерт Майкл Ельман, на основі слів якого була написана стаття, наголосив, що не вірить в те що українська влада знала чи сприяла тому, що двигуни походять з України. Але спростування не було опубліковане.

Зараз схожий скандал відбувається і щодо М’янми, у якій з початку 2021 року триває переслідування опозиції після військового перевороту. Ще у лютому Київ звинувачували у продажі БТР-3У українського виробництва. Насправді вони були продані ще в 2004 року.

У вересні 2021 року активісти правозахисної організації Justice for Myanmar опублікували заяву про те, що «Укроборонпром» та «Укрспецекспорт» все ще постачають комплектуючі для танків, літаків та іншої зброї у М’янму навіть після спроби військового перевороту. Зокрема йшлося про «Мотор Січ».

В «Укроборонпромі» заявили, що контракти реалізуються відповідно до законодавства, але зброї смертельного ураження туди не продають.

Росія, очевидно, використовує міжнародні майданчики та авторитетні ЗМІ для зливу інформації, що очорнює Україну. Викривлення інформації, використання окремих деталей супроводжується апеляцією до емоційних факторів (звинувачення у підтримці диктаторів).

З останніх років можна згадати також поставки ракетного озброєння до Азербайджану восени 2020 року, у чому Україну звинувачували вірменські ЗМІ. Знову ж таки йшлося про підтримку армії Азербайджану, що боролась за відновлення територіального суверенітету, оскільки територіальна належність Нагірного Карабаху Азербайджанській Республіці визнана на рівні ООН та абсолютної більшості держав світу. З іншого боку, ці поставки не були допомогою у війні проти сепаратистів, а лише поставками в межах раніше укладених угод.

В останньому випадку для інформаційної операції використовувались непродумані та маніпулятивні висловлювання окремих депутатів, що тиражувались російськими та вірменськими ЗМІ та мережевими групами. Зокрема депутат з коаліції Людмила Марченко заявляла про підтримку Азербайджану, хоча офіційно Київ закликав до миру. Також депутат від фракції «Опозиційної платформи за життя» Ілля Кива звинувачував «Укрспецекспорт» в поставках зброї для Азербайджану транзитом через Стамбул.

Механізми протидії

1. Відстеження англомовного простору з швидкою реакцією. У сучасному світі швидкість донесення інформації важить надзвичайно багато. Запізніле спростування неефективне, оскільки в переважної більшості споживачів медіа контенту залишиться у пам’яті загальний спогад про ситуацію з негативними конотаціями щодо звинувачених.
2. 2. Подача в суд за недостовірну інформацію. Кожен випадок участі іноземних ЗМІ чи міжнародних організацій повинен супроводжуватись публічним спростуванням та обґрунтованим зверненням у суди відповідно юрисдикції з високим авторитетом.
3. Викриття заангажованої політики медіа та недержавних організацій, підняття теми на публічних майданчиках. Від найвищого рівня (заяви перших осіб держави) до дискусій та обговорень на рівні експертів.
4. В інформаційних операціях метою є закріплення за опонентом програшної ролі особи, що заперечує і виправдовується. Не можна концентруватись на виправданнях, потрібна атака у відповідь – насамперед критика за необ’єктивність журналістів чи громадських діячів.
5. У випадку відсутності прямих доказів такої заангажованості можна йти назустріч, самим ініціюючи розслідування, з посиленим висвітленням знайдених результатів, аби останні не були маніпулятивно подані шляхом замовчування окремих важливих деталей.
6. Адвокаційна робота дипломатичних представництв з залученням діаспорних організацій, нещодавно сформованих інститутів просування української культури (на зразок Українського Інституту) для донесення української позиції до широкого кола політиків та експертів і налагодження мережі швидкого спростування рейкової та тенденційно поданої інформації.
7. Робота всередині країни – визначення осіб та груп, що задіяні в інформаційних операціях, що спрямовані на шкоду проти національних інтересів, і обмеження можливостей шкідливої діяльності.

керівник дослідницьких програм аналітичного центру “Українські студії стратегічних досліджень”, кандидат політ. наук Юрій Олійник.