Пропонуємо огляд актуальних подій у світі, що його підготували керівник дослідницьких програм аналітичного центру “Українські студії стратегічних досліджень”, кандидат політ. наук Юрій Олійник та експерт Аналітичного центру балканських досліджень, кандидат істор. наук Катерина Шимкевич.
Загроза російської агресії та реакція Заходу, події в Казахстані та на Близькому Сході, перевороти в Африці та посилення НАТО на Балканах – в місячному огляді
Загроза російської агресії та реакція Заходу
Грудень-січень – період масштабної ескалації у відносинах між Україною, США і їхніми союзниками з одного боку, і Москвою (та її сателітом Білоруссю) з іншого. Апогеєм стали Женевські переговори Лаврова та Блінкена, які проте не дали конкретних результатів (окрім побоювань майбутнього тиску з інтенсифікації Нормандсько-мінського формату). На порядок денний винесене повернення до ракетних угод взаємного обмеження, з яких вийшли США за Трампа в 2018 р., бо Росія випробовувала заборонені ракети.
Попри концентрацію російських військ, це відкрило вікно можливостей для поставок озброєння для України, а також двосторонніх переговорів з окремими державами. Не згадуючи про перебазування принаймні 8,5 тисяч солдатів зі США до Європи.
Найбільш результативні відносини з Великобританією. Після візиту Боріса Джонсона до України заговорили про ініціативу британсько-польсько-української безпекової співпраці. Також відзначимо посилення співпраці з Туреччиною. Під час візиту Ердогана до Києва 3 лютого ініційоване створення зони вільної торгівлі, а також можливість перенести переговори з Мінська до Стамбула. Зокрема передбачене скасування митних ставок із Туреччиною на понад 10 тисяч товарів (близько 95% номенклатури українського експорту) і запровадження тарифних квот або зниження мит на ще понад 1300 позицій.
Сумарний результат – за півроку місце української армії у світовому рейтингу за версією https://www.globalfirepower.com/ зросло з 27 до 22 місця. Також США заявили про виділення ще $ 200 млн українській армії в 2022 році. Разом із виділеним Конгресом США у грудні обсягом допомоги на 2022 рік у розмірі $ 300 млн це складатиме до 15 млрд грн, що приблизно становить 1/8 поточних витрат на сектор оборони з українського бюджету.
18 січня Британія розпочала постачати Україні протитанкову зброю в обхід повітряного простору Німеччини, що стало приводом для загостреної дискусії щодо надто проросійської політики Берліна.
Інші важливі дипломатичні віхи – спільна декларація Люблінського трикутника про спільні позиції та співпрацю, а також декларація Саміту східного партнерства ЄС, на якому ухвалено декларацію щодо створення Україною, Молдовою та Грузією формату “асоційованого тріо”.
Водночас росіяни продовжують особливо провокативну діяльність на морі, звинувачуючи інших в агресії. Зокрема 3 грудня нібито над відкритими водами Чорного моря рухався “поблизу району відповідальності російських органів обслуговування повітряного руху” літак-розвідник НАТО CL600 .
Водночас із тренуваннями біля кордонів України, почалась військова перевірка в східному воєнному окрузі (Далекий Схід), із можливим перекиданням армії – як до кордонів України, так і Казахстану.
Але одним із ключових пріоритетів Кремля залишається залякування українського суспільства, стимулювання внутрішніх суперечностей. Зокрема проводяться спроби атак по комунікаціях (14 січня на кілька годин зламали портали кількох органів державної влади України).
Загроза компромісу за рахунок України
Водночас Москва зберігає значний вплив у європейських структурах. Зокрема Президентом Парламентської асамблеї Ради Європи обрали проросійського представника від Нідерландів Тіні Кокса. Саме Тіні Кокс був автором доповідей про зняття санкцій із російської делегації, завдяки чому російська делегація повернулась до ПАРЄ у 2019 році.
Більше того, в Конгресі США 13 січня Сенат відхилив законопроєкт сенатора-республіканця Теда Круза про введення санкцій проти російського газопроводу «Північний потік – 2». Проти виступили демократи, оскільки, за висловом одного з їхніх сенаторів, це «ризикує порушити єдність Вашингтону та Європи через російську агресію проти України» та «вб’є клин» між США та їхніми союзниками, зокрема, з Німеччиною. Демократи мають власний, альтернативний законопроєкт антиросійських санкцій, і він накладає масштабні санкції на вищих російських урядових та воєнних чиновників, на банківські установи та також на «Північний потік – 2», але ці обмеження вступлять у дію лише ПІСЛЯ нападу на Україну. Так само майже не згадується питання банківської системи СВІФТ.
З іншого боку, на фоні посиленої воєнно-політичної підтримки бачимо небажання ділитись високими технологіями. Переговори з Росією, що інтенсифікувались у грудні, збіглися з дивною історією щодо ракетних технологій. За даними Bloomberg, український підприємець Максим Поляков погодився продати свою частку в американській ракетній компанії Firefly Aerospace під тиском уряду США – там посилаються на міркування національної безпеки. Можливий мотив – конфлікт із Росією посилив занепокоєння щодо того, що може статися з цінними технологіями всередині країни.
Видання наводить і колишні позиції Полякова. Він стверджував, що мріяв перетворити Firefly на масштабну аерокосмічну компанію, яка могла б принести користь як США, так і Україні. Наприкінці Bloomberg підсумовує: “Хоча Україна є союзником США, її триваючий конфлікт з Росією посилив занепокоєння щодо того, що може статися з цінними технологіями всередині країни. Росія нарощує сили на кордоні з Україною, посилюючи побоювання, що вона вторгнеться в країну“. Хоча може замість переживати через вторгнення Росії, можливо краще запобігти цьому через підтримку української оборони, в тому числі у сфері ракетних технологій?
Інші негативні сигнали лунають від Стівена Пайфера, який обіймав посаду посла США в Україні в адміністрації Клінтона. Він заявляв, що адміністрація Байдена може задіяти деякі елементи російського проєкту документа (фактично ультиматуму НАТО, якщо Москва серйозно налаштована на переговори). Тобто відкривається вікно Овертона – пропоновані Росією “безпекові документи гарантій” стають частиною переговорного процесу. Хоча поки що більшість вимог Москви відкинуто, до них можуть повернутись під виглядом компромісу та боротьби за мир.
Повзуча анексія Білорусі
До Білорусі почали прибувати підрозділи Збройних Сил Російської Федерації для участі у військових навчаннях Союзна Рішучість-2022, що відбудуться з 10 по 20 лютого. Водночас саме на 27 лютого призначений так званий референдум щодо змін до Конституції, які виключають зокрема згадку про Білорусь як без’ядерну державу. На фоні все більш антиукраїнських заяв Лукашенка це свідчить про майже тотальний контроль з боку Кремля, який потрібно лише офіційно закріпити.
Казахська революція
Спалах у Центральній Азії був неминуче прогнозованим ще кілька років тому. Втомленість від диктаторів об’єднує багатьох – прозахідних лібералів, постійно дискримінованих салафітів (яким забороняють дотримуватись релігійних правил шаріату), націоналістів. Наклалась й економічна криза. Врешті на фоні боротьби всередині еліт (між кланами Назарбаєва та Токаєва) вдалось тимчасово загасити пожежу, водночас посиливши залежність від Москви. Та слід чекати нових спалахів у цій країні.
Але найбільше вплинув приклад Афганістану, де відносно слабким талібам вдалось подолати США. І попри загравання останніх із Москвою (при реальній орієнтації на Пакистан та Туреччину) приклад боротьби дуже яскравий, і може в майбутньому запалати Таджикистан і Узбекистан, район Фергани. У листопаді-грудні напруга між таджицькою владою та автономію Гірського Бадахшану переросла в багатотисячні мітинги діаспори, зокрема в Москві.
Москва намагатиметься обійтись малою кров’ю, найманцями те спецназом. Тільки ж це сприятиме радикалізації протесту – як це було в 1990-ті в Ічкерії, посиленню ісламізму. Хоча Кремль поки що і добився лояльної на перший погляд поведінки Астани, однак змушений зважати на інтереси сусіднього Китаю.
Водночас Казахстан – член Тюркської Ради на чолі з Туреччиною, і невтручання Анкари ставить питання, чи зможе остання посилити вплив у країні, аби конкурувати з Кремлем.
Водночас слід згадати про позицію прем’єр-міністра Вірменії Пашиняна, який став формальним ініціатором казахської операції ОДКБ. Вочевидь, з метою заручитись підтримкою Москви у конфлікті з Азербайджаном, попри позірно прозахідний курс і перемогу на виборах минулого року, де він протистояв проросійським і реваншистським політикам. На цьому фоні 23 січня Президент Вірменії Саркісян подав у відставку. Він був представником колишньої, ворожої Пашиняну еліти. Можливо, на нього натиснули з Москви після проросійських рішень Пашиняна.
Близький Схід
Туреччина і Катар домовилися з Талібаном про обслуговування і фактичний контроль чотирьох найбільших аеропортів країни, що свідчить про успіх політики останніх місяців і можливість використання нової афганської влади як своїх партнерів.
Водночас турецькі ЗМІ занепокоєні новою угодою про закупівлю ОАЕ новітнього озброєння у Франції на $18 млрд. Подібні угоди цього року Франція вже уклала з Грецією, Єгиптом та Хорватією. Однією з умов продажу “Рафалів” Париж міг вимагати від Абу-Дабі обмеження партнерства з Анкарою, що виступає конкурентом Франції в регіоні. Це відбувається на фоні спроб ракетних ударів по Абу-Дабі та Дубаю з боку проіранських хуситів, тоді як Париж разом із Берліном намагається покращувати відносини з Тегераном.
Але на фоні наростання напруги і коло Росії, і на Близькому Сході США не лише відновлюють постійні взаємозв’язки з Туреччиною (членом НАТО), а й пропонують зробити Катар основним союзником США поза НАТО. Це вочевидь свідчить про втому від Саудівської Аравії, що була головним союзником Вашингтона за часів Трампа. Окрім того, в заслугах Катару – посередництво з Талібаном, а також особливі контакти з Іраном. У Катарі розміщена база Аль-Удейд із 10 000 військ США. А ще економічна функція – Катар стає лідером ринку зрідженого газу, зокрема для союзників США – Японії, Південної Кореї та Індії.
Китайська глобальна політика
Комуністичний Китай намагається користуватись напругою між Росію та Заходом для укріплення залежності Москви від себе, не беручи вагомих зобов’язань. Приклад цього – спільна заява Росії та Китаю про міжнародні відносини, опублікована 4 лютого після зустрічі в Пекіні Путіна та Сі Цзіньпіна. Росія також намагається шантажувати Захід зближенням із Китам (чого боїться частина європейців, приклад чого – скандальна заява німецького адмірала).
Обидві країни декларують намір спільно протистояти “зовнішнім силам” у питаннях внутрішньої безпеки, а також безпеки та стабільності в сусідніх регіонах, зокрема боротися з поширенням кольорових революцій. Більше того, Китай у документі заявляє про підтримку вимог до НАТО, а Росія – про підтримку позиції Пекіна щодо Тайваню. Однак Китай не підтримує ні анексію Криму, ні не засуджує нібито агресивну політику України, що свідчить про неврівноваженість взаємних заяв, і що саме Росія більше зацікавлена в такому вираженні публічної підтримки.
Важливе й засудження діяльності нового альянсу AUKUS та воєнної активності союзників США в Азійсько-тихоокеанському регіоні.
Тим часом погіршуються відносини КНР з державами Центральної Європи. Зокрема на початку січня активізувався торгівельний конфлікт Литви з Китаєм, під час якого Тайвань надав Вільнюсу підтримку.
Хвиля переворотів в Африці
Для регіону Сахеля і загалом Африки 2022 рік почався напружено. Після двох переворотів за два роки у Малі (серпень 2020 та травень 2021), жовтневого перевороту в Судані – тепер за один місяць переворот 24 січня у Буркіна-Фасо і спроба перевороту в Гвінеї-Бісау 31 січня, де військові обстрілювали резиденцію президента.
У Буркіна-Фасо військові заколотники взяли під арешт президента Рока Каборе, голову уряду Лассіну Зербо, членів кабінету. Військові проголосили створення перехідного органу влади на чолі з командувачем збройних сил Полом-Анрі Сандаого Даміба.
За регіон, що раніше був тотальною сферою впливу Франції, починається боротьба і з Росією, і з іншими гравцями. У Малі посилилась конфронтація з Парижем – з грудня в країні присутні найманці-вагнерівці, днями вигнали французького посла нібито через окремі висловлювання Макрона. У Буркіна-Фасо теж помічені окремі російські прапори під час демонстрацій, хоча хунта поки що не робить помітних зовнішньополітичних змін. Але Москва намагається використати народне обурення французьким впливом (коли в економіці домінує Париж, стоять французькі контингенти, але порядку немає, лише конфлікти наростають). Можливий слід і в Гвінеї-Бісау (там ще давні контакти – з кінця 1970-х країна була в зоні совєцького впливу, бо Москва допомагала борцям з португальськими колонізаторами). “Тішить” трохи, що в гру переворотів та їхньої ”підтримки” можна грати в кілька рук – згадаймо Гвінею, де у вересні воєнні відсторонили російського друга Альфа Конде.
Західні Балкани – підтримка НАТО та України
Початок року позначився розколом позицій країн регіону щодо ситуації в Україні. Північна Македонія заявила, що готова направити до України військових у складі контингентів НАТО. Косово та Албанія готові допомагати будь-якій місії в Україні під керівництвом Північноатлантичного альянсу.
Позиція Боснії і Герцеговини залишається незрозумілою, оскільки члени Президії (колективного органу управління державою, створеного за Дейтонськими угодами) намагаються вже багато місяців розібратися із внутрішньополітичною кризою. Вона є найтривалішою та найгострішою за декілька останніх років. Тому ситуація в Україні залишається поза увагою боснійських медіа та політиків. Видається вирогідним, що член Президії від боснійських сербів Мілорад Додік підтримає дії Кремля, із якими має постійні політичні та економічні контакти.
Галасу у медіа наробили заяви двох балканських президентів – Зорана Мілановича та Румена Радєва.
Особливо медіа, зокрема в Україні, приділили увагу заяві хорватського президента Зорана Мілановича. За його словами, Україна є найбільш корумпованою у Європі країною, нашій державі не місце в НАТО, а у разі нападу Росії усі хорватські військові будуть виведені з України. Революцію Гідності та Євромайдан Міланович назвав державним переворотом.
Прем’єр-міністр Андрей Пленкович майже одразу виступив із критикою позиції президента, заявивши, що жодних хорватських військових на території України не має. Вони перебували у складі контингенту НАТО, що розміщувався у Польщі, утім, їх звідти вже вивели.
Також Пленкович підкреслив, що виступає за територіальну цілісність України, а висловлювання про події Революції Гідності – кліше російської пропаганди.
Відреагували на скандальні слова Мілановича і в українському МЗС, викликавши хорватського посла Даніцу Джамич. Міністр закордонних справ Дмитро Кулеба заявив, що висловлювання про Революцію Гідності ображають пам’ять українців про трагічні події 2013-2014 рр.
Міланович відомий неоднозначними вчинками та популістичними заявами. Президент Хорватії має досить обмеженні повноваження у зовнішній та внутрішній політиці. Усі дії регламентується парламентом, а на документах, що стосуються національної безпеки, питання війни та миру, збройних сил, мають стояти підписи президента та прем’єр-міністра.
Болгарія наприкінці січня двічі змінювала свою позицію щодо розміщування контингентів НАТО на своїй території. Спочатку прем’єр-міністр Кирил Петков заявив, що його країна самостійно вирішуватиме питання національної безпеки. Через декілька днів ЗМІ опублікували заяву з абсолютно протилежним змістом. Болгарський прем’єр сказав, що уряд – Рада міністрів – прийняв рішення про запровадження стратегії повної деескалації напруженості між НАТО і Російською Федерацією. Це означає, що військ НАТО на території Болгарії не буде, і офіційно держава не хоче втручатися у війну в Україні.
11 лютого з’явилося повідомлення про те, що Північноатлантичний альянс планує розмістити багатонаціональні військові контингенти у Словаччині, Румунії та Болгарії. Остання погодилася надати місце для розгортання бойових груп у Чорноморському регіоні. Затвердження відповідного рішення має відбутися наступної середи, 16 лютого.
Невідомою залишається позиція Словенії, оскільки офіційних заяв від прем’єр-міністра Янеза Янші та президента Борута Пахора не було. Щодо Чорногорії, то тільки 31 січня у Раді оборони і безпеки Чорногорії повідомили, що там розглядали можливість додаткового залучення чорногорських солдатів на східному фланзі альянсу, але все ще аналізує ситуацію з безпекою на кордоні з Росією. Офіційних заяв від Міло Джукановича та тодішнього прем’єра Здравка Кривокапича, уряд якого відправили у відставку 5 лютого, не надходило.
Юрій Олійник, керівник дослідницьких програм НАЦ “Українські студії стратегічних досліджень”, кандидат політичних наук
Катерина Шимкевич, експерт Аналітичного центру балканських досліджень, кандидат історичних наук
Leave a Reply