15 лютого Державна дума Російської Федерації ухвалила рішення направити звернення до президента Володимира Путіна з проханням визнати “незалежними” так звані “донецьку і луганську народні республіки”, окуповані російськими військами.
У зв’язку з цим московська пропагандивна машина нав’язує не лише власному населенню, але й опосередковано українському, ідеї про неминучість анексії цих територій, що має змусити українські війська “перестати стріляти”, інакше це стане приводом до повномасштабного вторгнення.
А оскільки маріонеткові “днр” і “лнр” претендують на всю територію Донецької та Луганської областей, то визнання “днр” та “лнр” загрожує подальшою ескалацією воєнного конфлікту як мінімум на всю територію цих областей.
Зрештою, це частково лягає в тактику так званої поетапної («ступеневої» за визначенням Степана Бандери) агресії та анексії українських територій.
Однак, на наше переконання, на цьому етапі ключова мета – змусити українську владу під тиском міжнародного співтовариства, нібито в обмін на невизнання “ЛДНР”, змусити Україну імплементувати та виконати так званні Мінські угоди, пропонуючи цей шлях як уникнення великої війни та збереження суверенітету над Донбасом.
Які ж насправді стратегічна мета та замисел Росії?
- По-перше, коли Кремль демонструє, що йде по сценарію визнання Південної Осетії та Абхазії, як це відбулось після російсько-грузинської війни 2008 року, то слід проаналізувати, а як справи зараз з цими визнаними ним «республіками». 14 років ці території залишаються економічно депресивними та ізольованими. Попри масову паспортизацію, вони не включені безпосередньо до складу РФ та підвисли у невизначеному становищі.
Їхнє визнання нівелює перспективи переговорів про врегулювання ситуації з Грузією, що суттєво обмежує московські можливості впливу на останню. Більше того, згідно з грузинським законом «Про окуповані території», Росія несе повну відповідальність за завдання матеріальних та моральних збитків громадянам, які перебувають в окупованих областях. Грузія не визнає більшість юридичних операцій на окупованих територіях, в тому числі з землею. А перехід до прямої анексії загрожує посиленням рівня санкцій. (Порівняння законодавства ряду держав щодо окупованих територій дивіться в 5-ому обіжнику УССД https://ussd.org.ua/wp-content/uploads/2019/08/Verstka-Obizhnyk-5-final.pdf).
Натоміть щодо Донбасу очевидно домінує модель апробована РФ у Молдові, де вони визнають єдність країни і нібито переговорний процес Кишинева з Тирасполем, але російський контингент продовжує залишатися і контролювати Придністров’я, і це є фактором серйозного політичного впливу на Молдову.
- Ключове завдання Путіна – примусити Україну під приводом воєнного шантажу виконати Мінські угоди в обмін нібито на збереження суверенітету над ОРДіЛО. Також домогтися позірного суверенітету, реально унеможливленого повною окупацією цих територій. Єдине, що тепер цю окупацію буде профінансовано коштом України. Як приміром, зараз суверенітет України обмежується виплатою пенсій жителям окупованих територій. Показово, що за останні роки принаймні 600 тисяч осіб одержали російське громадянство, і цю кількість можна оперативно наростити в кілька разів. Це при сукупному населенню в 3 млн. на окупованих територіях двох областей.
- У воєнному, політичному, соціально-економічному плані окуповані території Донецької та Луганської областей вже глибоко інтегровані в державну систему РФ. Проведення виборів у Держдуму РФ, домінування російських ЗМІ, економічна орієнтація на експорт вугілля в обмін на більшість споживчих товарів, врешті пряме дотування з російського бюджету. А насамперед – присутність російських військ і їхня участь в боях з українськими силами триває роками.
- Наші висновки підтверджуються оперативною заявою Путіна 15 лютого 2022 року, який прямо не повідомив про своє рішення, але чітко показує, що хоче від Києва і Заходу: “Я виходитиму з того, що ми повинні все зробити для вирішення проблем Донбасу, …, перш за все, виходячи з не до кінця реалізованих можливостей щодо виконання Мінських угод. І ми дуже розраховуємо на те, що наші партнери і за океаном, і в Європі, насамперед ФРН і Франція, вплинуть на київську владу”.
- Ключова мета – внести зміни в Конституцію, які унеможливлять збереження Україною суб’єктності та суверенітету. Єдине що зміниться, те що зараз Москва незаконно захопила та утримує окуповані території та оплачує це з власного бюджету, а потім робитиме це саме за кошт України. Амністія бойовикам, введення ставлеників окупанта до Верховної Радине повернуть справжнього суверенітету, не заберуть російські паспорти. Натомість спровокують суттєву кризу української державності, аж до революційних збурень, якими користуватиметься Москва для окупації наступних частин нашої території.
- Тому найімовірніше Москва врешті відкладе “визнання” ОРДіЛО. Але навіть у випадку повного коллапсу Мінського та Нормандського процесу символічне визнання нічого не змінить у воєнно-стратегічному плані. Лише Москва не зможе прикриватись риторикою “іхтамнєт”, що покращить навіть дипломатичні позиції Києва. Імплементація Мінська ж буде однозначною поразкою України, що матиме катастрофічні наслідки.
- Україна у зв’язку з останнім рішенням Держдуми та постійним грубим порушенням норм міжнародного права має дезавуювати так званні Мінські Угоди та запропонувати вести переговори виходячи з норм міжнародного права та положень Будапештського Меморандуму.
Юрій Сиротюк, директор Недержавного аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень», народний депутат України VII скликання
Юрій Олійник, керівник дослідницьких програм НАЦ “Українські студії стратегічних досліджень”, кандидат політичних наук
Leave a Reply