1. Аналіз 6-9 місяців
В останні три місяці війна переходить у нову фазу. Якщо березень-квітень – це спроба блискавичної війни, яка завершилась обмеженими успіхами московської армії, то протягом червня-липня окупанти зосередили наступальні зусилля на обмеженому відтинку фронту в Луганській області, на інших напрямках фронт стабілізувався. Після вичерпання наступального потенціалу сил рф з кінця серпня починається український контрнаступ, під час якого вдалось реалізувати дві успішні операції – Харківську та Херсонську. Остання значною мірою – одна з найбільших битв війни, що почалась ще в липні. Найбільш підготовлені сили противника довгий час перебували під вогняним і атакувальним тиском української армії, втрачаючи бойовий потенціал.
Результатом 9 місяців війни стали успішні наступальні кампанії України в Харківській та Херсонській областях, що дозволили повністю звільнити правобережжя Дніпра, ліквідувати Ізюмський наступальний анклав, повністю унеможливити наступальну кампанію, яку планували росія для повного відсікання Донбасу, де сконцентроване велике угруповання української армії, від решти території.
У зв’язку з успішними діями на фронті, звільненням Ізюма і Херсона суттєво укріпились позиції Києва, який більш жорстко вказує на неможливість переговорів та замороження конфлікту до визволення всіх територій.
Росія використала один із двох ультимативних засобів (крім ядерної зброї) – розпочала так звану “часткову” мобілізацію. Однак це призвело до суттєвого зростання напруженості всередині рф, обмеженого розгортання протестних рухів (особливо помітні маніфестації в Дагестані). Натомість підкріплення бойових частин мобілізованими не призвело до суттєвих результатів у вигляді замороження лінії фронту.
9 місяців війни засвідчили, що росія, володіючи перевагою в вогневих засобах, артилерії, авіації, не змогла використати цю перевагу. Навпаки Україна, маючи менше вогневих засобів та потужностей, продемонструвала, що в таких умовах можна динамічно проводити хороші наступальні кампанії. Це засвідчили звільнення Харківщини, ліквідація ізюмського анклаву і повне очищення Правобережжя до настання осінньої погоди, яка не дозволяє проводити великих кампаній.
Після серйозних поразок на фронті в росії ростуть тривожні настрої, навіть серед пропагандистів. Тобто громадській думці зрозуміло, що легкої прогулянки не буде, тому москва намагається сформувати думку, що воює не лише проти України, а проти цілого НАТО. З іншого боку, суспільні настрої в росії свідчать, що жодного замирення на цьому етапі бути не може – дві сторони намагаються максимально досягти поставлених результатів.
В України заявленими результатами є вихід на державні кордони 24 серпня 1991 року, зі звільненням окупованих 8 років територій Криму та Донбасу. У росії незаявленою метою так званої “спеціальної воєнної операції” залишається повна ліквідація української державності. Жодне з цих завдань за 9 місяців не досягнуте, дві сили достатньо виснажені активними літніми кампаніями. Й очікується, що найближчими місяцями буде затишшя на фронті перед тим, як росія залучить на фронт значну кількість мобілізованих і спробує провести активну зимову наступальну кампанію.
2. Тенденції, що проявляються сьогодні
Перехід до терористичної війни
Вичерпання російських запасів змусило кремль вдатись до іранської допомоги у вигляді поставок безпілотників-камікадзе, що призвело до суттєвих ударів по українській енергосистемі. Однак поставки безпілотників швидко вичерпуються, а під тиском США (які демонструють підтримку антивладних протестів в Ірані) Тегеран затримує поставку подальших партій. Також надто довго з погляду московських потреб ідуть переговори щодо поставок іранських балістичних ракет.
Росія, що виявилась нездатною перемогти на фронті, звернулась до атак на критичну цивільну інфраструктуру, об’єкти енергетики, фактично до війни проти мирного населення, що свідчить про намір росії на цьому етапі будь-яким чином домогтися тимчасового перемир’я на своїх умовах. москва не може вирішити своїх стратегічних завдань, їй потрібно шляхом часткової та подальшої прихованої мобілізації значно наростити чисельність живої сили, яку витратила в безглуздих атаках.
росія вдається до масових атак на цивільну інфраструктуру, прагнучи переламати громадську думку всередині України і змусити піти на переговори, про що путін сигналізує на всіх міжнародних майданчиках. Уже не називає Зеленського “фашистом”, а висловлює бажання до переговорів. Очевидно, переговори потрібні росії не для укладення справедливого миру, а для використання оперативної паузи, щоб підтягнути живу силу, і з новими силами розпочати наступальну кампанію.
Агресивні атаки на об’єкти інфраструктури ще більше схилили світову громадськість до думки про терористичний характер російського ведення війни. Про це свідчать заяви Парламентської асамблеї Ради Європи про визнання російського режиму терористичним, і Парламентської асамблеї НАТО про оцінку росії як держави-терориста. Також 23 листопада 2022 року Європарламент визнав російську федерацію державою-спонсором тероризму та державою, яка в користовує засоби тероризму. Звісно, ці рішення мають лише рекомендаційний характер, але суттєво утруднюють положення останніх союзників москви, та формують підстави для подальших більш конкретних заходів окремих держав.
Відповідно всі спроби змусити Україну піти на мирні переговори через своїх агнетів впливу на Заході на сьогодні безрезультативні, тому що західні суспільства бачать справжні дії росії.
БИТВА ЗА ДОНБАС
Для того, щоб поразки не видавались такими гучними, росія намагається показати будь-який результат і проводить обмежені наступальні кампанії навколо міста Бахмута, Авдіївки та Пісків, на південному напрямку біля Енергодару. Фактично всі ці дії супроводжуються звичною російською тактикою створення вогневого валу, і видавлювання українців з добре підготовлених позицій, не шкодуючи власної живої сили. З одного боку, ця тактика дає дуже дрібні результати, які можуть показувати пропагандисти. Самі російські військові кажуть, що їхнє просування становить метри на день і сотні метрів за місяці. З іншого боку, це сточує московську армію, знищує живу силу. Щойно мобілізовані вояки просто знищуються у безглуздих боях за Бахмут і Авдіївку, наступаючи на фронті, замість того, щоб поповнити добре злагоджені частини і забезпечити більш цілеспрямовані атаки.
Економіка
Успіхи сил оборони України на фронтах і допомога з-за кордону сьогодні є основними чинниками стабілізації економічної ситуації в Україні. На кінець 2022 р. наше господарство відносно пристосувалося до екстремальних умов, викликаних втратою територій, виїздом семи мільйонів громадян за кордон, постійними обстрілами енергетичної інфраструктури тощо. Хоча, з іншого боку, можна сказати, що економіка досягла так званого «дна», від якого почала обережно відштовхуватися. Втім, ситуація є максимально хиткою і може різко змінитися в бік погіршення.
Обстріли енергетичної інфраструктури нині є катастрофічним чинником, що суттєво перериває економічну активність. Цілі галузі економіки (наприклад, роздрібна торгівля) з жовтня 2022 р. щоденно на кілька годин припиняють функціонування, що призводить до великих втрат бізнесу. В середині листопада голова ДПЕК говорив, що 40-50% енергетичної інфраструктури було знищено або пошкоджено. Якщо це число надалі зростатиме, неможливо спрогнозувати наслідки для економіки, адже в такому разі бізнесу буде вигідніше припиняти діяльність, щоб уникнути збитків. Відповідно, це призведе до підвищення і так високого рівня безробіття: уряд прогнозує його на рівні 30% до кінця 2022 р.
Найкраще нові реалії відображає ухвалений Верховною Радою державний бюджет на 2023 р. Він передбачає, що близько 50% витрат будуть профінансовані за рахунок надходжень з-за кордону (кредитів чи фінансової допомоги) – надзвичайно небезпечна дійсність, що ставить Україну в залежність від доброї волі наших партнерів. Якщо вони раптом вирішать не допомагати нам, уряд просто не зможе як слід фінансувати війну, не кажучи вже про різного роду соціальні видатки.
Цікаво, що керівництво держави не намагається переводити національну економіку на воєнні рейки. Звісно, рівень життя українців суттєво знизився внаслідок загального скорочення економіки: падіння ВВП на 30-40% за рік – це катастрофа, після якої відновлюються десятиліттями. Проте уряд жодним чином не накладає на громадян обов’язків допомагати фронту: не вводить воєнних податків, не запроваджує трудових повинностей на користь фронту (згадаймо як працювали мешканці країн-учасниць Другої світової війни), а покладається на їхню добровільну допомогу. З одного боку, можна зрозуміти уряд, який не хоче громадського невдоволення. Однак у разі погіршення ситуації на фронті або припинення фінансової допомоги з-за кордону такі заходи будуть необхідними і неминучими.
Нині уряд обережно говорить про 3% зростання ВВП у 2023 р. Незначним має бути і падіння курсу гривні відносно долара США: до 45,8 грн/дол, що мало відрізняється від чинного ринкового курсу. Втім, повторимо ще раз: економічна ситуація в Україні надзвичайно крихка і залежить від безлічі зовнішніх чинників, що перебувають за межами контролю української влади.
Технічні здатності
Бачимо вирівнювання певне з протиповітряною обороною – більшість ракет і безпілотників іранського виробництва збиваються, і ця спроможність буде посилюватись. Бачимо посилення України на морі після знищення крейсера “москва”. Атака дронами кораблів у найбільш захищеній Севастопольській бухті, як і остання атака на новоросійськ (захищений порт на території самої рф) свідчать, що росія стала дуже вразливою, втратила перевагу в Чорному морі та є замкненою в бухтах.
Зовнішньополітичний фактор
16-17 листопада відбувся саміт Великої Двадцятки в Індонезії, на якій виступив і Володимир Зеленський з чіткими умовами миру: з відновленням повним нашого державного кордону та дієвими гарантіями безпеки.
Зрозуміло, що путін побоявся приїхати, прислав лаврова. Останній попри риторику звинувачення України (яка, сяка така, не бажає переговорів) змушений навіть толерувати плановану Декларацію саміту з засудженням війни в Україні (вочевидь, трактуючи її по-своєму). Та загалом присутність москви провальна. Не справдились деякі прогнози щодо чергових переговорів на зразок Стамбульського формату. Тим більше на фоні насичених ударів 16 листопада по Україні, що завершились інцидентом з падінням частин ракет на територію Польщі.
На жаль, це порушення безпеки держави-члена НАТО не призвело до адекватної швидкої відповіді. Інцидент з падіння ракети на території Польщі не призвів до швидкої ескалації. На жаль, ще до завершення розслідування США звинуватили Україну. Хоча очевидно, що винною є росія, бо Україна намагалась збити ракету, яка летіла на об’єкти цивільної інфраструктури. З іншого боку, після цього було кілька масштабних фінансових виділень з боку США та ЄС для України, а також пришвидшення розміщення систем ППО Patriot на східних рубежах Польщі.
Та найбільш важлива і знакова подія – чотиригодинна зустріч Байдена та Сі Цзіньпіна – лідерів двох економічно і, напевне, військово (по КНР є сумніви) наймогутніших держав світу. Примітно, що останнім часом у китайській офіційній риториці багато говорять про спільну відповідальність із Вашингтоном, біполярний світ, і де-факто забули путінські мрії щодо багатополярності. Тому й зустрічаються Байден із Сі, і жоден з них не схилявся до двосторонніх зустрічей з путіним. Звісно, Пекін закликає до переговорів і врахування безпекових інтересів усіх сторін, будучи покровителем москви. Але до певної межі.
кремль через свою агентуру на Заході продовжує зусилля зі змушення України до миру на умовах, що дозволять путіну “зберегти лице”. Однак у зв’язку з військовими успіхами Києва та російськими ударами по енергетиці ефект від московських зусиль невеликий. Однак частина західних еліт продовжує шукати шляхів замороження конфлікту, для чого в інформаційний простір вкидаються тези про недопущення ядерної війни та неможливість України швидко виграти війну.
Також США продовжує обмежувати можливості для поставок наступальної техніки (передусім авіації західного виробництва і танків), що свідчить про небажання допускати швидку поразку московської армії. Вочевидь, у Вашингтоні бояться ризиків при швидкому колапсі режиму путіна та загроз для ядерного арсеналу росії. Водночас серед американських think tanks дедалі помітнішим стає дискурс деколонізації росії. Це загострює стратегічне завдання Заходу у цій війні – позбавлення росії ядерного арсеналу з паралельним недопущенням його розповзання, що не лише ліквідує загрозу з боку росії, а й суттєво послабить позиції Китаю, який буде позбавлений потенційного військового союзника.
Також з ходом війни помітнішими стають відмінні позиції окремих союзників Заходу, зокрема Туреччини, що поєднує роль проукраїнського посередника з посиленням свого впливу в зоні російських інтересів на Південному Кавказі та в Центральній Азії.
Втрата росією підтримки союзників
Помітна зміна позиції Індії, що обмежує торговельні операції з москвою. Індійські та китайські корпорації утримуються від укладення договорів на переробку російської нафти на власних нафтопереробних заводах.
Також очевидно розвалюються спроможності ОДКБ. Казахстан та інші держави Центральної Азії прямо говорять про бажаний вихід із цього блоку, Вірменія відчуває відсутність допомоги у конфлікті з Азербайджаном.
3. Прогноз на майбутнє.
Економіка:
Прогноз економічної ситуації нині максимально ускладнюється через наявність безлічі факторів, які або повністю, або частково не контролюються українським урядом. До них належать такі:
· ситуація на фронті. Успіхи сил оборони України прямо впливають на стан економіки;
· фінансова допомога з-за кордону. Від доброї волі наших союзників залежить повноцінне функціонування всього державного сектору;
· обстріли енергетичної інфраструктури та інші терористичні акти росії. За відсутності електропостачання бізнес буквально припиняє роботу;
· очікування українців. Громадянам важливо бачити перспективу на майбутнє, щоб повертатися до звичної економічної активності. Тільки так можна розраховувати на початок відновлення економіки.
Якщо перераховані чинники матимуть позитивний вплив, можна буде говорити про створення фундаменту для подальшого відновлення національного господарства. Крім того, уряд повинен уже зараз надати нашим партнерам програму відбудови України; за найкращого сценарію, її фінансування буде здійснюватися за рахунок заморожених російських резервів.
Баланс сил на фронті
Підсумками 9 місяців є фактично повернення лінії фронту до битви за Донбас, окрім Запорізького напрямку, де Україна встановила фактичний вогневий контроль над постачанням з Криму. Зараз очікуємо, що суперники будуть накопичувати живу силу та свої воєнні спроможності. Україна посилюється і артилерійськими сучасними системами, і відповідними набоями, на фронт поступають нові резерви. З іншого боку, і росія підтягує резерви мобілізованих.
До Нового року рф зможе поновити свій особовий склад, хоча це вже не та регулярна армія, яка заходила в Україну, не з тим воєнним потенціалом. Значно вибита техніка, росія змушена знімати з консервації танки 1960-х років. Але росія, не шкодуючи ні техніки, ні людських сил, буде намагатись взимку 2022-23 років хоча б якимось чином вирівняти катастрофічну ситуацію на фронті та досягти хоча б локальних успіхів на Донбасі.
Україна фактично виконала свої завдання до зимової кампанії, ліквідовані загрози на Харківщині та Правобережжі дуже позитивно впливають на фронтову ситуацію. Але Україна повинна до часу, поки не підтягнулись мобілізовані та рф не створила кількісну перевагу на фронті, спробувати все-таки розбити російське угруповання на півдні та вийти до Азовського моря.
Ми вигравали тоді, коли вели динамічний захист і динамічну атаку. Динамічний захист полягав у тому, що на складних напрямках, де росія намагалась знищити українське військо, воно вдавалось навіть до тактичних відступів, щоб зберегти армію. А наступали ми не напряму, а використовуючи тактику малих груп, які перерізали комунікації, наводили паніку в російській армії, змушували тікати, кидаючи війську техніку. Зараз треба уникнути загрози на Донбасі, щоб ми не влізли у війну зразка Першої світової, коли величезна кількість артилерії буде перемелювати величезну кількість живих сил. Для росії не принципові життя їхніх солдатів, їм навіть вигідно, щоб більшість учасників війни не повернулись, бо це буде посилювати протестні настрої серед національних меншин. А Україна повинна шукати інших методів, бо така війна коштуватиме багатьох життів солдатів.
Юрій Сиротюк, директор НАЦ «Українські студії стратегічних досліджень», народний депутат України VII скликання, солдат-гранатометник 5 окремого штурмового полку
Юрій Олійник, керівник дослідницьких програм НАЦ «Українські студії стратегічних досліджень», кандидат політичних наук
Олександр Чупак, керівник економічних програм НАЦ «Українські студії стратегічних досліджень»
Leave a Reply