ПІДСУМКИ РОКУ ПОВНОМАСШТАБНОЇ ВІЙНИ

ПІДСУМКИ РОКУ ПОВНОМАСШТАБНОЇ ВІЙНИ

Події, інциденти

Висока ймовірність широкомасштабного вторгнення росії в Україну була очевидною від 2014 року. Проте українська влада за цей час не спромоглася вжити ані вичерпних, ані достатніх заходів для зміцнення обороноздатності країни.

Саме на неготовності оборони України до відбиття повномасштабного вторгнення, а також на наявності в Україні розгалуженої мережі власних агентів і будувало свої розрахунки російське військово-політичне керівництво у виборі плану вторгнення.

Керівництво рф, перебуваючи в полоні колоніальних стереотипів, недооцінювало всі три складові війни (за Клаузевіцем): керівництво держави, армію, народ.

У московській візії керівництво мало втекти або сховатися, ЗСУ розбігтись або перейти на бік загарбника, а народ мав, якщо не зустрічати «асвабадітелєй» квітами, то перелякано сидіти по крайніх хатах.

Переоцінка кремлем власних можливостей та недооцінка українських пояснює, чому російські сили вторгнення були меншими, ніж рекомендує воєнна наука, зважаючи на площу та чисельність населення на театрі воєнних дій.

російські сили вторгнення були відверто недостатніми для повномасштабної війни.

Попри суттєві невдачі у реалізації планів кремля, його стратегічні завдання залишаються незмінними – це знищення суб’єктності української держави як міжнародної (так званий нейтральний статус), фактична колоніальна залежність, подальша окупація суверенних українських територій; неприйняття української ідентичності, яку окреслено як “нацизм”;  підрив внутрішньої суб’єктності України, знищення промислового потенціалу, руйнування інфраструктури.

Результатом року війни стали успішні наступальні кампанії України в Харківській та Херсонській областях, що дозволили повністю звільнити правобережжя Дніпра, ліквідувати Ізюмський наступальний анклав, повністю унеможливити наступальну кампанію, яку планувала росія для повного відсікання Донбасу, де сконцентроване велике угруповання української армії, від решти території.

У зв’язку з успішними діями на фронті, звільненням Ізюма і Херсона суттєво укріпились позиції Києва, якийжорсткішевказує на неможливість переговорів та замороження конфлікту до визволення всіх територій.

росія використала один із двохультимативних засобів (крім ядерної зброї) – розпочала так звану “часткову” мобілізацію. Однак це призвело до суттєвого зростання напруженості всередині рф, обмеженого розгортання протестних рухів (особливо помітні маніфестації в Дагестані). Натомість підкріплення бойових частин мобілізованими не призвело до суттєвих результатів у вигляді замороження лінії фронту.

В України заявленими результатами є вихід на державні кордони 24 серпня 1991 року, зі звільненням окупованих упродовж 9 років територій Криму та Донбасу. У росії незаявленою метою так званої “спєциальнай ваєннай апєрациі” залишається повна ліквідація української державності. Жодне з цих завдань за рік не досягнуте, дві сили достатньо виснажені активними літніми і осінньо-зимовими кампаніями. росія намагається розгорнути зимовий наступ на Донбасі, залучивши на фронт значну кількість мобілізованих.

Електронне видання ПІДСУМКИ РОКУ ПОВНОМАСШТАБНОЇ ВІЙНИ

Тенденції, що проявляються сьогодні

Перехід до терористичної війни

Вичерпання російських запасів змусило кремль вдатись до іранської допомоги у вигляді поставок безпілотників-камікадзе, що призвело до суттєвих ударів по українській енергосистемі. Однак поставки безпілотників швидко вичерпуються, а під тиском США (які демонструють підтримку антивладних протестів в Ірані) Тегеран затримує поставку подальших партій. Також надто довго з погляду московських потреб тривають переговори щодо поставок іранських балістичних ракет.

росія вдається до масових атак на цивільну інфраструктуру, прагнучи переламати громадську думку всередині України і змусити піти на переговори, про що путін сигналізує на всіх міжнародних майданчиках. Уже не називає Зеленського “фашистом”, а висловлює бажання до переговорів. Очевидно, переговори потрібні росії не для укладення справедливого миру, а для використання оперативної паузи, щоб підтягнути живу силу, і з новими силами розпочати наступальну кампанію.

Битва за Донбас

Для того, щоб поразки не видавались такими гучними, росія намагається показати будь-який результат і проводить обмежені наступальні кампанії навколо міста Бахмута, Авдіївки та Пісків, на південному напрямку біля Вугледара. Фактично всі ці дії супроводжуються звичною російською тактикою створення вогневого валу, і видавлювання українців з добре підготовлених позицій, не шкодуючи власної живої сили. З одного боку, ця тактика дає дуже дрібні результати, які можуть показувати пропагандисти. Самі російські військові кажуть, що їхнє просування становить метри на день і сотні метрів за місяці. З іншого боку, це сточує московську армію, знищує живу силу. Щойно мобілізовані вояки просто знищуються у безглуздих боях за Бахмут і Авдіївку, наступаючи на фронті, замість того, щоб поповнити добрезлагоджені частини і забезпечити цілеспрямовані атаки.

 Почата в грудні-cічні наступальна фаза рф на 7 напрямках від Запоріжжя (на Оріхів) до Харківшини (під Кремінною) себе вичерпує попри величезні задіяні ресурси, має незначні результати (насамперед, опанування Соледара). На цьому фоні Захід нарешті ухвалює рішення шодо поставок танків, розглядається питання іншого озброєння, зокрема далекобійної артилерії (передусім від Великої Британії).

Інтенсивність

Міждержавна між Україною та росією (що використовує логістичні можливості Білорусі), з залученням сил глобального рівня.

Кількість потерпілих

За даними Генштабу України бойові втрати російських військ становлять близько 143 тисяч осіб, при цьому рф говорить про приблизно 6 000 осіб. Пошкоджено або захоплено за українськими даними близько 23 тисяч одиниць військової техніки рф. З них понад 8 тисяч підтверджено фото- та відеофіксацією, що втричі більше, ніж доведені українські втрати (близько 2500 одиниць техніки). Потоплено ракетний крейсер “Москва”– флагман Чорномоського флоту рф. Очевидне вичерпання ресурсів найновіших ракетних озброєнь. 

Втрати українських військ за даними ЗСУ – понад 13 тисяч осіб.

Гуманітарні наслідки

Втрати цивільних за обліковими даними ООН на лютий  – 7 199 загиблих (з них 438 дітей) та 11 756 поранених. Однак багато жертв необліковано (особливо на тимчасово окупованих територіях), і справжні цифри можуть перевищувати зазначені в кілька разів. Лише у Маріуполі за даними міської влади загинуло до 20 тисяч цивільних, точні цифри поки важко встановити. Багато загиблих під час обстрілів та бомбардувань Харкова, Чернігова, Херсона та інших міст, масові руйнування в прифронтових містах Донеччини – Бахмуті, Вугледарі, Соледарі.

Зафіксовані факти геноциду – жахливих злочинів агресора проти цивільних, вбивств та катувань у звільнених містах та селах, зокрема Бучі, Гостомелі, Макарові та Бородянці на Київщині, Ізюмі на Харківщині.Також окупанти масово забирають українських дітей, вивозячи їх до рф (ідентифіковано вже  16 226 викрадених неповнолітніх).

 За даними ООН, до 17 млн осіб пересікали кордон, переважно в напрямку прилеглих держав ЄС. Однак близько 9 млн вже повернулись до України. Також близько 4.8 млн людей стали внутрішньо переміщеними особами всередині країни за даними уряду (за іншими оцінками їх може бути вдвічі більше).

Надзвичайно складною залишається ситуація на окупованих територіях півдня, де тривають етнічні чистки та встановлений жорсткий окупаційний режим. 

Дедалі більше уваги світу надається “ядерному тероризму росії” – окупації однієї з найбільших в Європі Запорізької АЕС. 

Переговори між сторонами

Переговори поставлені на паузу, оскільки українська сторона відчуває позитивні зрушення і не бажає йти на капітуляційні вимоги, а кремль очікує результатів “битви за Донбас” та атак на цивільну інфраструктуру. Та все більше саме російська сторона демонструє бажання до переговорів, аби зафіксувати окремі здобутки, мінімізувати втрати та здобути час для накопичення сил. Незначний, але зберігаєтьсяризик збільшення тиску на Київ, за умови затягування конфлікту та його переходу у низькоінтенсивну фазу, з боку союзників, що прагнутимуть замороження проблеми.

Тенденції

 Наша війна була неминучою. У холодній фазі вона почалася 24 серпня 1991 року, 20 лютого 2014 року – конвенційно, а 24 лютого 2022 року повномасштабно. Ця війна була неминучою як геополітична аксіома через неможливість існування на одному геополітичному просторі демократичної України, що відновлює свою суб‘єктність та ідентичність, та імперської московії. московська імперія не здатна існувати і впливати на Європу без України. Приводом до війни формально стала відмова України виконувати Мінські домовленості, що фактично означало б капітуляцію України без бою. Реально путін дуже недооцінив настрої та спроможність України до опору. Наслідком стала перша велика конвенційна війна в Європі після 1945 року.

росія пропонує взаємний обмін людських втрат або здачу територій. І перше, і друге є неприйнятним. Для росії люди завжди проблема і дешевий витратний матеріал, на відміну від України. Водночас, не можна здавати і жодного міліметра територій, бо це збільшує ймовірність етноциду.

Щоб уникнути цієї пастки, слід вживати асиметричні методи з метою і максимальноможливого збереження людських життів, і швидкого та ефективного повернення окупованих територій. Війна існує в двох вимірах. У фізичному, де вона триває на землі, в повітрі і на морі, і світоглядному. Перша спрямована на солдат, друга – переважно на цивільне населення.

➡️ ЗАВДАННЯ СТОРІН

➡️ росія прагнула:

1) знищити державну суб’єктність і незалежність України одним із відомих їй шляхів: або через зміну влади в Києві і поступову інкорпорацію, як у Білорусі; або завдяки перетворенню України на failed state, як у Лівії чи на першому етапі в Сирії;

2) зробити Українську державу максимально мілітарно слабкою, навіть після повернення в орбіту росії, знищити або максимально ослабити наші Збройні сили («демілітаризація»);

3) припинити й повернути назад процеси утвердження української ідентичності, перетворити українців на русскіх, включити в систему «русскава міра» («денацифікація» України, зачистка українських патріотичних сил, середовища ветеранів російсько-української війни);

4) захистити так звані «ДНР» і «ЛНР», які були предметом мінської капітуляції (ця мета була озвучена як основна «легітимна» мета війни);

5) здобути сухопутний коридор до окупованих Криму та Придністров’я, відрізати Україну від Азовського і Чорного морів, включити нові області, визначені ще під час «русской весни», у склад «російської федерації»;

6) повернути собі статус наддержави, посилити роль у світі (путін заявив про неможливість домовитися з НАТО на рівних умовах і звинуватив Північноатлантичний Альянс у розширенні на схід, починаючи з 1997 року, а також застеріг треті сторони від втручання).

➡️ Щодо цілей Києва, то безпосередньо перед великою війною з росією Україна намагалася:

1) уникнути повномасштабної війни, зберегти status quo, уникнути виконання всіх умов мінської капітуляції;

2) змінити ставлення Заходу до України з нейтрально-байдужого на прибічника України (апеляція до Будапештського меморандуму та пошуки статусу союзника США поза НАТО; купівля та отримання зброї у США, Великобританії, Канади та держав Європи; запровадження реальних санкцій проти росії та припинення співпраці з нею, насамперед у військовій, енергетичній та інших галузях, зокрема недопущення функціонування «Північного потоку-2»);

а після початку повномасштабної війни, щоб зупинити російський наступ, Україна

3) готова була пожертвувати підконтрольною частиною Донбасу чи обговорювати статус Криму (позиція на квітневих переговорах у Стамбулі).

⬇️

Наступні цілі для України з’явилися в процесі самої війни:

4) повернути території станом на 24 лютого 2022 року;

5) повернути всі окуповані росією території включно з Донбасом і Кримом, отримати репарації від росії;

6) зруйнувати російську імперію, щоб забезпечити тривалий мир для України;

7) посісти належне місце в системі міжнародної безпеки й економіки (членство в Євросоюзі та НАТО чи інших союзах, типу Балто-Чорноморського за участі Великої Британії).

➡️ Також треба визначити нові цілі війни для України, які залишаться важливими в майбутньому:

1) створити свою потужну систему безпеки (розвиток Збройних сил, як у частині традиційних родів військ, так і сил спеціальних операцій, територіальної оборони та тотальної мілітаризації суспільства, створення на нових засадах ВПК тощо);

2) знищити п’яту колону росії та знешкодити її інструменти – усунути з ужитку російську мову, заборонити московський патріархат, позбутися російських наративів в історії тощо;

3) формувати українську ідентичність як основу Української національної держави;

4) готуватися до життя у світі без росії – до нових глобальних викликів, які чекатимуть на Україну після перемоги над рф.

? Економіка

Про економіку росії складно говорити не тільки тому, що уряд окупанта не дає повної макроекономічної інформації, а й через складність прогнозування в умовах повномасштабної війни. Сотні тисяч росіян виключені зі складу робочої сили в рамках мобілізації, країна перебуває під тиском серйозних санкцій, суттєво зменшилися нафтогазові надходження, значно скоротилася зовнішня торгівля. Проте ми не можемо говорити, що економіка стане чинником, який змусить росію відмовитися від воєнних дій уже в 2023 р. За рахунок переорієнтації ринків збуту і постачання московія зможе фінансувати війну ще багато років. Звісно, протягом року ми очікуємо продовження економічного занепаду окупантаза всіма показниками, але це не стане основним поштовхом до російської поразки. Втім, економічний чинник без сумніву є надважливим у цілісній системі тиску на росію.

Економічні санкції суттєво підривають воєнний потенціал росії. Як ми прогнозували протягом перших місяців після вторгнення, навіть найжорсткіші обмежувальні заходи проти росії не могли дати помітного миттєвого ефекту. Однак сьогодні ми вже можемо побачити, що московія серйозно страждає.

? Наведімо приклади.

1. У 2022 р. росія втратила 3-4% ВВП – нібито небагато, якщо порівнювати з 30-40% падіння ВВП України. Але в абсолютних значеннях це еквівалент близько $108 млрд. Для порівняння, український ВВП за 2021 р. дорівнював $200 млрд. Тобто в абсолютних показниках росія втратила набагато більше, ніж ми.

2. Протягом першого півріччя 2022 р. росія нарощувала доходи від нафти і газу завдяки зростанню цін. Однак згодом ціни впали, а країни Заходу почали поступово відмовлятися від російських енергоносіїв. Якщо ще влітку минулого року енергетичний експорт приносив росіянам один трильйон рублів на місяць, то в січні 2023 р. доходи впали до 425 млрд рублів.

3. На тлі падіння нафтогазових доходів зростають витрати на війну. За минулий рік вони збільшилися на 23% ($66 млрд). Уже зараз москва повинна віддавати більшість енергетичної виручки на воєнні потреби, внаслідок чого страждають бюджетні галузі та дотаційні регіони.

4. Для покриття дефіциту державного бюджету росія змушена використовувати резерви. У січні московський уряд продав 3,6 тонн золота і 2,3 млрд китайських юанів з Фонду національного добробуту.

Насправді ми можемо припустити, що ситуація ще гірша, оскільки російський уряд має звичку прикрашати офіційну статистику. Але, зважаючи на вищенаведені приклади, дія економічних санкцій є достатньою для того, щоб підривати російський потенціал, в тому числі до ведення війни.

Нині головними завданнями наших союзників у контексті економічного тиску на росію повинні бути як розширення санкцій, так і перерізання шляхів до їхнього уникнення. Адже ефективність будь-яких санкцій дорівнює контролю за їхнім виконанням.

Подібна невизначеність стосується й України, але значно вищою мірою. За підсумками минулого року падіння економіки не досягло прогнозованих спочатку 40-50%, а зупинилося в межах 30-35%. Це також є катастрофічним показником, але національне господарство продовжує функціонувати. Нині Кабмін обережно говорить про 3% зростання ВВП у 2023 р., але ситуація в Україні надзвичайно крихка і залежить від безлічі зовнішніх чинників, що перебувають за межами контролю української влади.

Зрозуміло, що економічне майбутнє України на сто відсотків залежить від ситуації на фронті. Перемоги українського війська не тільки дозволяють відновлювати економічне життя на деокупованих територіях (чого тільки варте повернення Херсона), але також вселяють упевненість громадянам у всіх інших куточках країни. Наскільки б руйнівними не були регулярні ракетні удари і переривання електропостачання, бізнес пристосовується до існування в екстремальних умовах, якщо загроза приходу загарбників у певне місце залишається низькою.

Таким чином, за умови успішного протистояння сил оборони України російським окупантам, очікуємо у 2023 р. початку процесу відновлення української економіки. Ймовірно, наше національне господарство вже досягло найнижчої точки занепаду, від якої можна починати обережно відштовхуватися. Звісно, рівно на половину наше майбутнє залежить від зовнішньої допомоги, адже згідно з бюджетом на 2023 р. близько 50% витрат будуть профінансовані за рахунок надходжень з-за кордону (кредитів чи фінансової допомоги). Ситуація надзвичайно небезпечна, тому що ставить нас у жорстку залежність від доброї волі партнерів. Якщо вони раптом вирішать не допомагати нам, уряд просто не зможе як слід фінансувати війну, не кажучи вже про різноманітні соціальні видатки.

 

➡️ Вплив на глобальні процеси

Невдачі росії суттєво опустили геополітичний статус росії з гравця геополітичної трійки до ролі зухвалого порушника спокою на регіональному рівні. 26 квітня у Німеччині на авіабазі «Рамштайн» заснована коаліція для координації військової допомоги для України, до якої приєдналися держави НАТО та інші союзники США у Європі – Швеція та Фінляндія, що найближчими місяцями приєднаються до Альянсу. Представники Далекого Сходу – Австралія, Нова Зеландія, Південна Корея та Японія. Представники Близького Сходу – Ізраїль, Катар та Йорданія. 

Відбувається колапс ОДКБ. По суті, бачимо провал спроб залучити останніх “союзників” рф до війни – путін змушений обмежитись “інформацією колег по ОДКБ” про військові дії. Прозвучали і прямі звинувачення з боку Вірменії у тому, що росія та інші члени не підтримували її у конфлікті з Азербайджаном. Для Таджикистану наростає загроза конфлікту з опозицією, що базується на афганській території.

16-17 листопада відбувся саміт Великої Двадцятки в Індонезії, на якій виступив і Володимир Зеленський з чіткими умовами миру: з відновленням повним нашого державного кордону та дієвими гарантіями безпеки. Не справдились деякі прогнози щодо чергових переговорів на зразок Стамбульського формату. Тим більше на фоні насичених ударів 16 листопада по Україні, що завершились інцидентом з падінням частин ракет на територію Польщі.

кремль через свою агентуру на Заході продовжує зусилля зі змушення України до миру на умовах, що дозволять путіну “зберегти лице”. Однак у зв’язку з військовими успіхами Києва та російськими ударами по енергетиці ефект від московських зусиль невеликий. Однак частина західних еліт продовжує шукати шляхів замороження конфлікту, для чого в інформаційний простір вкидаються тези про недопущення ядерної війни та неможливість для України швидко виграти війну.

Підсумки останнього періоду були підведені на Мюнхенській безпековій конференції 17-19 лютого. Передусім слід згадати також документ, підготовлений організаторами до початку–Munich Security Report 2023. На відміну від попереднього року, де ключовим терміном було collective helplessness (спільна відсутність взаємодопомоги), цьогоріч ключовий термін – авторитарний ревізіонізм, що кидає виклик глобальній безпеці. Прямою мовою автори питають – чи можуть росія та Китай претендувати на глобальне лідерство? У тексті багато уваги присвячено російській агресії та небезпеці китайської політики довкола Тайваню. Окремий розділ присвячено підтримці України, критикується позиція нейтралів, зокрема Індії. Але окремий, фінальний розділ – називається “Ядерний порядок”, бо ця тема на фоні погроз рф і амбіцій Ірану та КНДР стала гіперактуальною.

Водночас символічно, що президент США Байден вирішив замість цієї конференції відвідати Україну і Польщу, якраз напередодні річниці повномасштабної агресії. Що теж доволі символічно – реальна політика та глобальні трансфігурації змушують демократичну адміністрацію дружити з традиційними партнерами республіканців. Бо саме вони найбільше стоять на захисті, в тому числі американських інтересів. Але й інші колись миролюбні до москви країни змушені реагувати на виклики. І ось німці та французи на конференції не лише таврують росію, а й закликають інші держави долучатись до допомоги Києву, Шольц закликає давати танки. Навіть французький президент Макрон говорить про потребу діалогу з росією колись у майбутньому, бо зараз він не на часі. Найближчі до реальності виступи британців. Голова Міноборони Бен Воллес закликав ядерні держави – члени НАТО (йдеться про США, Британію та Францію) говорити з москвою одним голосом та постійно демонструвати рівень воєнної готовності. Водночас сумнівно виглядає реакція Воллеса на українські повідомлення про недостатність боєприпасів – Київ закликають їх використовувати економно. Водночас маємо зрозуміти, що запаси холодної війни вичерпуються, а розгортання виробництва навіть для розвинутих держав потребує часу.

Важливим фактором залишається “зернова угода”, що впливає на продовольчу ситуацію в багатьох державах Азії та Африки.Треба розуміти, що росія продовжуватиме тиснути на продовольчу проблему, намагаючись добитися переговорів. Західні держави вже показали готовність іти на поступки для розблокування транспортних шляхів. Зокрема, йшлося про допуск російських інспекторів (насправді, шпигунів) в українські порти. Відновлення експорту продовольства потрібне Україні для отримання доходу, але не можна дозволяти іншим країнам домовлятися з москвою без нашої участі.

Західних поставок об’єктивно достатньо для стримування росії, але недостатньо для повноцінного контрнаступу на кількох напрямках. 

Тут кілька причин.

По-перше, кількість новітньої техніки обмежена в самих США і критично недостатня в країнах Європи. Для розширення військово-промислового комплексу потрібен час. По-друге, для США важливим є блокування можливих дій Китаю, що потребує перекидання озброєнь на Далекий Схід. По-третє, Захід боїться різких кроків у війні через наявність у росії ядерної зброї. Очевидно, що позбавлення рф ядерного статусу, без якого рф перетворюється на регіональну державу рівня Туреччини чи Ірану, стає ключовим завданням “колективного Заходу”. Важливим є питання загрози ядерного тероризму з боку росії. 

Водночас серед американськихthink tanks дедалі помітнішим стає дискурс деколонізації росії. Це загострює стратегічне завдання Заходу у цій війні – позбавлення росії ядерного арсеналу з паралельним недопущенням його розповзання, що не лише ліквідує загрозу з боку росії, а й суттєво послабить позиції Китаю, який втратить потенційного військового союзника.

Також з ходом війни  помітнішими стають відмінні позиції окремих союзників Заходу, зокрема Туреччини, що поєднує роль проукраїнського посередника з посиленням свого впливу в зоні російських інтересів на Південному Кавказі та в Центральній Азії.

➡️ Прогноз

 Баланс сил на фронті 

Україна фактично виконала свої завдання до зимової кампанії, ліквідовані загрози на Харківщині та Правобережжі дуже позитивно впливають на фронтову ситуацію. Але Україна повинна до часу, поки не підтягнулись мобілізовані та рф не створила кількісної переваги на фронті, спробувати все-таки розбити російське угруповання на півдні та вийти до Азовського моря.

Динамічний захист полягав у тому, що на складних напрямках, де росія намагалась знищити українське військо, воно вдавалось навіть до тактичних відступів, щоб зберегти армію. А наступали ми не напряму, а використовуючи тактику малих груп, які перерізали комунікації, наводили паніку в російській армії, змушували тікати, кидаючи військову техніку. Зараз треба уникнути загрози на Донбасі, щоб ми не влізли у війну зразка Першої світової, коли величезна кількість артилерії буде перемелювати величезну кількість живих сил. Для росії не принципові життя їхніх солдатів, їм навіть вигідно, щоб більшість учасників війни не повернулись, бо це буде посилювати протестні настрої серед національних меншин. А Україна повинна шукати інших методів, бо така війна коштуватиме багатьох життів солдатів.

Спроби Києва та москви активізуватись на полі бою очікуються навесні-влітку 2023 року. Це найбільш реальна можливість для обох сторін вийти на найкращі позиції, оскільки в подальшому як і для росії не вистачатиме ресурсів, попри реанімацію військово-промислового комплексу, так і для Заходу (що допомагає Києву), запаси якого закінчуються, а нове виробництво потребує часу. Водночас після можливого перемир’я є ймовірність, що московський режим переживе кризу, що значить повторення гарячої фази за кілька років. Для усунення цих ризиків слід активніше працювати з деколонізаційними рухами всередині рф.

Людський потенціал: кадри

Вагомим фактором залишається навчання наших солдатів, сержантів та офіцерів в країнах НАТО, зокрема Великій Британії. Це створює перевагу над масою мобілізованого москвою натовпу, де відсутня достатня кількість достатньо навченого командного складу нижчого та середнього рівня

Вірогідність наступу з інших напрямків, зокрема Білорусі

Усвідомлюємо, що кількісна та якісна оцінка зосереджених вздовж наших кордонів сил ворога не може дати однозначної відповіді. Зокрема минулого року багато експертів вважали ці сили недостатніми для вторгнення. Однак вони переоцінили раціональну складову московських рішень, які ставили на інформаційний удар, паніку та ефект несподіванки. Однак така ситуація може повторитись, коли російське керівництво навіть недостатню кількість військ кидатиме в операції на різних напрямках, аби не дати Україні сформувати ударні кулаки на ключових напрямках з визволення окупованих територій. Повторення минулорічного сценарію маловірогідне з огляду на кращу підготовку захисту кордонів та втрату переваги сил агресора (насамперед у важкій техніці). Швидше відбуватимуться бойові дії безпосередньо в прикордонних районах. Однак москва намагатиметься спровокувати нову хвилю паніки, та стимулювати готовність до переговорів на своїх умовах.

Активні дії на півночі та північному сході, з боку Волині (в напрямку Рівненської АЕС) ймовірні, слід бути до них готовими. Але це не є катастрофічною загрозою. Просто варіант, до якого правильно готується військово-політичне керівництво. Відповідно населення повинне враховувати загрози, але не піддаватись панічним атакам. З іншого боку, відкриються нові можливостівпливу на Білорусь, включно з визволенням окремих районів за участі добровольчих підрозділів опозиційних білорусів.

Перехід війни в тривалу фазу значною мірою впливає на економіку країн. Багато залежить від того, як швидко зможуть суперники перевести економіки на воєнні рейки і втримати ситуацію всередині країни. Критичним питанням стала залежність українського бюджету від дотацій союзників – від забезпечення армії до соціальних виплат. Це вимагає мінімального набору власних прибутків, що водночас забезпечуватиме робочі місця для тилового населення.

Одним із таких джерел залишається експорт продовольства, для якого, крім ризикованого морського шляху, слід розвивати альтернативні магістралі. 

До сьогодні найефективнішими заходами проти російської економіки були фінансові санкції та експортні обмеження. Серйозного удару було завдано банківській системі через заморожування валютних резервів, що зберігаються в країнах Заходу і в Японії. Нині Україна повинна докладати максимум зусиль для просування теми передачі нам заморожених фондів (близько $350 млрд).Зі свого боку, санкції проти комерційних банків, часткове відключення системи SWIFT значно обмежили здатність росії вести розрахунки із зовнішнім світом. 

 

? Ситуація в росії

кремль поступово втрачає контроль над силовими структурами, вагнер, батальйони окремих республік та областей. Очікуємо чергову хвилю мобілізації навесні. Середня ймовірність розмороження конфліктів в Абхазії та Осетії, кризи в Таджикистані на кордоні з Афганістаном, що відтягуватиме увагу кремля. 

  Можливий один із прогнозів, хоча середньої ймовірності – усунення путіна та Пригожина. Розгортатиметься боротьба проти Кадирова старими елітами, що непокояться за власне життя. Увипадку успіху вони ймовірно підуть на мир, виведення військ, але це збереже росію на наступні десятиліття, коли все може повторитись.

Та більш імовірний варіант — поступове послаблення економіки на фоні втрати ринків енергоносіїв та вичерпання військової сили змушуватиме владу зменшувати соціальні витрати та обмежувати доступ до ресурсів регіональних еліт (за винятком Чечні). Продовження мобілізації нарощуватиме негатив до режиму, однак досить повільно. Пришвидшення цих процесів можливе за умови розширення військових дій (зокрема повітряної небезпеки) вглиб росії.

Треба зважати, що росія діє на випередження, знищуючи у війні людський потенціал майбутніх національних держав, а також заграючи з національними меншинами шляхом створення національних військових формацій. Останнє, до речі, може стати одним із факторів, який у відповідний момент спрацює проти кремля, бо, як відомо з історії, такі формації ставали осердям створення незалежних держав.

Найбільш критичні проблеми для москви ймовірні на Кавказі. Передусім у Дагестані, де десятиліттями окупанти все більше нарощують поліцейський контроль, проводять репресії проти неугодних релігійних угруповань у рамках ісламу. І зараз із республіки забирають на фронт левову частку молоді, що сприяє протестам, які особливо спалахнули у вересні. 

Другий за значенням потенційно бунтівний регіон – Ідель-Урал, зокрема народи татарів і башкирів. У Башкортостані зростає підтримка відцентрових процесів (які символізує політв’язень Айрат Дільмухамедов). У Татарстані москва намагається згорнути рівень автономії, що викликає також незадоволення еліт.

ВИСНОВКИ

• Оскільки обом силам не вистачає ресурсів і засобів, то важливим елементом війни в довгу є збереження дипломатичної і військово-політичної підтримки:

для України – США, НАТО, Великобританії, Польщі та країн Балтії;

для росії – формування умовно антиамериканської коаліції, бо росія вже не може виготовляти достатньо необхідної техніки (зокрема, це стосується безпілотників, високоточної ракетної зброї).

КРИТИЧНОЮ для України є повна залежність від постачання зброї і боєприпасів союзниками. Необхідно забезпечити мінімальний рівень власного виробництва, ремонту, на першому етапі артилерійських боєприпасів, патронів, розширювати виробництво високоточної зброї, ракет (зокрема типу «Нептун», «Грім»). І переводити далі країну на воєнні рейки. 

• Оскільки за період війни її цілі суттєво змінилися і для України, і для росії, то війна перейшла в нову затяжну фазу, яка може тривати достатньо довго і в якій чергуватимуться активні короткі наступальні кампанії сторін на окремих ділянках фронту з дедалі більшими періодами затяжної позиційної війни на знищення.

Необхідно зберегти і накопичити сили для весняного контрнаступу. Лише воєнна поразка і військова капітуляція росії, знищення імперського агресивного режиму стане запорукою тривалого миру. Просто вихід на державні кордони 24 серпня 1991 року означатиме закінчення першої російсько-української війни у 21 столітті і неминучу підготовку до другої. Головною стратегічною помилкою буде не добити ворога.

Дуже важливо перекидати війну на територію ворога. Наприклад, санкції – це війна на території ворога, хоча вони й не посилюють Україну, однак послаблюють росію і ведуться, по суті, на її території. Україна має домагатися посилення санкцій і розширення їх на нові галузі.

Посилити обстріли і диверсії на території ворога, наслідком чого має бути паніка серед цивільного населення і психологічний злам у підтримці воєнної агресії росії.

• росія намагатиметься поширити думку, що Україна не здатна перемогти у війні, в Україні та на Заході, всередині України роздмухуватиме громадське протистояння через погіршення економічно-соціальної ситуації.

В умовах затяжної війниі наростання втоми населення особливого значення набуває потреба ефективної протидії російській пропаганді в Україні.

Основними напрямами інформаційно-психологічних операцій росії, спрямованих на послаблення українського суспільства, є і наступними місяцями будуть:

– Поширення думок і наративів в Україні та у світі про те, що Україна не здатна перемогти

– Провокування серед населення розчарування і недовіри до української влади на фоні погіршення соціально-економічної ситуації

– Провокування політичних конфліктів і через них –дискредитація українського політичного класу

– Використання й активізація протидії дерусифікаторським процесам, що розгортаються в Україні, для провокування громадянського протистояння. Варто очікувати активізації російських агентурних мереж для здійснення подібних інформаційних вкидів

• Розпалювання релігійної ворожнечі через свою агентуру в московському патріархаті, протидія мобілізації та поширення антидержавних настроїв

– Просування в інформаційному просторі теми «хороших русскіх», які працюють на збереження російської імперії («друґая расія», путін, а не русскій народ винний в воєнній агресії та геноциді проти українців). Важливо показувати, хто є правдивим винуватцем цієї війни – не путін, а московити (русскій народ), не орки, а московити, не нацисти, а московські большевики, бо вони є продовжувачами політики лєніна-сталіна, а не гітлера.

• Деколонізація росії. Київ повинен стимулювати національно-визвольні рухи поневолених народів. Слід включити у війну фактор внутрішньої неоднорідності росії і переконати наших союзників, що створення на території колишньої «російської федерації» трьох-чотирьох десятків держав можливе, а їхня підтримка лише прискорить розпад російської імперії.

Також слід використовувати загострення соціоекономічних диспропорцій  між регіонами в росії, національних суперечностей, підтримувати національне самовизначення неросійських народів. Наприклад, санкції – це війна на території ворога, хоча вони й не посилюють Україну, однак послаблюють росію і ведуться, по суті, на її території. Україна має домагатися посилення санкцій і розширення їх на нові галузі.

Одним із надзвичайно важливих завдань  є зменшення довіри російських обивателів до російських офіційних інформаційних каналів, тобто зменшення їхньої довіри до офіційної кремлівської пропаганди. Дієвими чинниками у цьому інформаційному напрямку стали українські атаки на російські військові об’єкти в Криму та на інших територіях. Інформаційний ефект таких атак є не меншим за військовий.

 Водночас слід сприяти послабленню росії в інших регіонах, зокрема найпростіше це зробити в сусідній Молдові, де Київ може надати допомогу Молдові з відновленняконституційного порядку, і заволодіти масштабними запасами боєприпасів в селищі Колбасна.

Електронне видання ПІДСУМКИ РОКУ ПОВНОМАСШТАБНОЇ ВІЙНИ

Аналітичний матеріал підготували:

 Юрій Сиротюк, директор Недержавного аналітичного центру

«Українські студії стратегічних досліджень», солдат-гранатометник 5 окремого штурмового полку

Юрій Олійник, кандидат політичних наук, керівник дослідницьких програм Недержавного аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень»

Олександр Чупак, керівник економічних програм Недержавного аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень», випускник Селкірк коледжу (Канада)

Андрій Мохник, народний депутат України VII скликання, міністр екології та природних ресурсів України у 2014 році