Українська мова в пастці англоварваризації: причини, наслідки, суть

Ірина Фаріон, доктор філологічних наук, професор

Проблема чужомовної лексики в тканині своєї мови — це фокус етнопсихологічної, суспільно-політичної і власне мовної проблематики. Кульмінаційні історичні процеси неминуче виявляють себе через чужі мовні засоби, що показово сигналізують про ідеологічний напрям розвитку суспільства. Чимало дослідників працювали над проблемою запозичення англізмів, зокрема Я. Голдованський, Я. Жлуктенко, Б. Ажнюк, П. Селігей та ін.[1], проте, на нашу думку, сьогоднішня англіїзація — це варваризація лексичної системи української мови.

Об’єктомнашого аналізу є безпрецедентна хвиля англіїзації як глобального явища, що в нашому післятоталітарному, післягеноцидному й національно ослаблому суспільстві містить реальні загрози для лексичної структури мови і ментальності українців. Ще не подолавши понад трьохсотлітній натиск російської мови під гаслом інтернаціоналізації, українці потрапили в пастку глобальної англіїзації. Перше двадцятиліття третього тисячоліття — це вибух англізмів в українській мові, про що ми вже зазначали в нашій розвідці двадцятилітньої давнини[2].

Предметомнашого локального аналізу є позамовний і внутрішньомовний освітній контекст процесів англіїзації. До позамовного контексту належать державна політика щодо англіїзації навчально-наукового процесу, до внутрішньомовного — некерована лавина англізмів в освітньому дискурсі. За основне джерело використання англізмів беремо базову інтернет-сторінку Міністерства освіти, науки та інновацій (нововведень)[3].

Не існує поки що іншого способу суспільно-політичного розвитку, як два фундаментальні рухи: відцентровий і доцентровий. Ці рухи повсякчас перебувають межи собою в постійному протиборстві з більшою чи меншою напругою спалаху чи згасання. Їх запаковують у різні суспільно-політичні терміни на зразок інтернаціоналізм, глобалізм, космополітизм, універсалізм на противагу до націоналізму (етнонаціоналізму), зреалізованого через тожсамість, самобутність, унікальність. Один із мовознавців винайшов навіть м’яку форму протиставлення, завуалювавши націоналізм у «деколонізацію»: «Деколонізація й глобалізація — різновекторні явища, що в багатьох аспектах протистоять одне одному. Деколонізація пов’язана з утвердженням національної ідентичности»[4]. Насправді, все, що поміж цими протиборчими фокусами, — гібридизм або ж демолібералізм.

Початок третього тисячоліття впродовж його двох десятків у нашій мовно-політичній реальності — це одночасне протистояння навального старого інтернаціоналізму московського розливу й нового, американсько-англійського глобалізму з порівняно слабким сьогодні українським націоналізмом, що постійно підлягав системному й жорсткому знищенню щонайменше від базової політичної праці Миколи Міхновського «Самостійна Україна» (1900 р.) з її основним мовно-політичним посилом: «Усюди й завсіди уживай української мови. Хай ні дружина твоя, ні діти твої не поганять твоєї господи мовою чужинців-гнобителів»[5]. Тому логічно, що колишні прихильники московської інтернаціоналізації сьогодні стали прибічниками англомовної глобалізації, вбачаючи в її супротивниках давно відоме ще від початків ХIХ ст. «хуторянство» з «етнографічними та ідеалістичними мотивами», що «не мають виразної перспективи на успіх»[6]. Проте нам не йдеться про аксіоматичну потребу вивчати іноземні мови, зокрема ті, що набувають особливого поширення в певні історичні періоди, не йдеться про неминучість запозичень у кожній мові, а про їхню рівновагу й засадничу першорядність свого, питомого на противагу до позиченого, чужого. Натомість сьогоднішній стан напливу англізмів в українську мову — це «хворобливе явище» або ж «симптоми денаціоналізації певних прошарків нації»[7].

Події Майдану 2014 року, які свободівець Юрій Сиротюк назвав Революцією Гідности, мимоволі запустили процеси некерованої, а відтак системно запроваджуваної англіїзації як глобалізації, хоч завдання Майдану, принаймні його ядра, полягали в утвердженні самостійної національної Української Держави всупереч новій московській експансії та космополітичним тенденціям. Заявлений европейський вектор України перетворився в співжиття гібридного гасла «єдина країна — єдіная страна» і масованої англіїзації освіти та науки на чолі з післямайданним міністром С. Квітом. Замість інтернаціоналізатора-московізатора Д. Табачника суспільство отримало глобаліста-англіїзатора С. Квіта.

Саме С. Квіт спершу скасував обов’язковість української мови та історії України у вишах (наказ N1392 від 25 листопада 2014 р.), а потім видав Наказ «Про затвердження Порядку присвоєння вчених звань науковим і науково-педагогічним працівникам» (від 14.01.2016) з особливими перевагами для англійської мови[8]. Натомість окружний адміністративний суд міста Києва (рішення N826/11279/16 від 7 вересня 2016 року) постановив вилучити з цього «реформаторського» Порядку присвоєння вчених звань пункти, що стосуються: а) обов’язкового 10-річного стажу для здобувачів звань, б) наявності трьох обов’язкових публікацій у виданнях, включених до міжнародних глобалістських наукометричних баз Scopus або Web of Science, в) отримання сертифікату, що підтверджує рівень знання англійської мови на рівні В2.

Проте після рішення суду ми отримали майже ті самі приписи від наступного міністра-«реформатора» Л. Гриневич відповідно до наказу МОН від 6 лютого 2017 року N174: 1) не менше, як одна публікація в наукометричних базах Scopus або Web of Science для звання доцента і не менше, як дві публікації для звання професора; 2) той самий сертифікат рівня не нижче B2 з мов країн ЕС або не менше 10 англомовних праць у тій самій базі Scopus або Web of Science[9].

Наголосимо, що нещодавно створена і слабо апробована монополістична наукометрія баз Scopus (власник американсько-голландське видавництво Elsevier зі штаб-квартирою в Амстердамі та Філядельфії) або Web of Science (власник промовисто завуальований[10]) виросли з американських грантів задля контролю за науковими дослідженнями (на зразок системи керування наукою в СРСР) і тісно прив’язані до групи транснаціональних бізнес-корпорацій. Як свідчить низка нещодавніх публікацій, світову наукову спільноту турбують спроби панівних верств названих держав підпорядкувати своїм потребам наукові досягнення вчених різних країн, а монополістичну наукометрію бази Scopus «можна назвати екстрактивним інститутом глобальної політики, що гальмує розвиток науки». Саме відсутність свободи, зокрема академічної і мовної, і зосередження важелів впливу в англомовних бізнес-групах породжує основне гальмо в розвиткові національної науки[11].

Видавництво Elsevierмає горезвісну історію виступів проти свободи і відкритости наукових публікацій з єдиною метою: зберегти монополію на ринку видавничих послуг наукової літератури як свій надійний бізнес. Зокрема, «у США Elsevier підтримували низку законопроектів, що обмежували вільний доступ до наукових публікацій, включаючи Закон про дослідницькі роботи (Research Works Act), зробивши численні фінансові пожертвування членам Палати представників Конгресу США. Завдяки цим крокам вдалося ускладнити доступ громадськості до знань та уповільнити просування ініціативи Відкрита наука, що не принесло вигоди нікому, окрім Elsevier»[12]. Проте найцікавіше, що Еврокомісія, узявшись за очікуваний так званий Відкритий доступ до всіх наукових публікацій до 2020 року, уклала субконтракт саме з Elsevier, що й надалі узалежнюватиме науковців і в кар’єрному зрості, й у пропагуванні своїх наукових знань та здобутків. Тобто мегакорпорація абсолютно монополізувала й український ринок науки, показово заблокувавши публічний вихід так званих наукометричних українознавчих студій, і зокрема українською мовою. На тлі цього глобалістського тиску цілком знехтувано українське законодавство, себто ст. 46 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», де гарантовано науковцеві свободу поширення своєї наукової творчости, про що йдеться також у 34 і 54 статтях Конституції України.

Проте не всі науковці змирилися з таким глобалістським примусом до публікування в базі Scopus або Web of Science та застосуванням так званих наукометричних показників. Зокрема, на 19-й Міжнародній конференції з наукових та технологічних індикаторів ухвалено Лейденський маніфест (м. Лейден, Нідерланди, 3–5 вересня 2014 р.), де наголошено на хибності числових індикаторів в оцінці наукових знань, що аж ніяк не можуть бути застосовані до всіх контекстів, передусім гуманітарних наук, а також публікування статей англійською мовою як передумови якісного дослідження:

п. 1. «Фахівці, що проводять оцінку наукової діяльности, не повинні піддаватися спокусі перекласти прийняття рішень на числа. Індикатори — не заміна інформованому судженню»;

п. 2. «дослідження, що розширює границі наукового знання, відрізняється від дослідження, зосередженого на пошуку рішень суспільних проблем …жодна модель оцінки не може бути застосована до всіх контекстів»;

п. 3. «у багатьох країнах світу висока якість наукового дослідження прирівняна до публікації англійською мовою. ˂…˃ Такого роду упередженість створює особливі проблеми в суспільних та гуманітарних науках, де дослідження в більшій мірі регіонально та національно обумовлені»[13].

Як слушно зауважує О. Попович, не йдеться навіть про те, що без україномовної наукової літератури неможливий розвиток української наукової термінології, отже, і розвиток української мови, про що так багато говоримо, а робимо цілком супротивне[14]. Натомість наші місцеві «глобалізатори» готові й чоло розбити на догоду англомонополістові. Зокрема, викладачеві вишу за статтю англійською мовою в його персональному рейтингові в базі Scopus або Web of Sciece нарахують 250 балів, а своєю, рідною — 150. Публікацію у фахових виданнях України державною мовою оцінять лише у 80 балів.

Ще більше цієї наукометричної «сили» та інтеграції в світ маємо, коли за монографію державною мовою науковець у своєму рейтингові отримає всього лиш 40 балів, а за навчальний посібник чи підручник для студента — аж 30, тоді як за англомовне видання наплюсують 80 балів. Викладання курсу англійською мовою теж має преміальне заохочення в розмірі однієї мінімальної заробітної плати. Нагадаю, що відповідно до Постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 26 травня 1983 року доплачували російським філологам 15 % за «обрусєнія края» в сільській місцевості і селищах міського типу[15]. Це дало неабиякі результати — сьогоднішню війну в Україні, натомість суцільна гіпертрофована англіїзація неминуче призведе до вимивання з України цінної робочої сили й занепаду України як самостійної держави через нездатність вибудувати питомі пріоритети в системі освіти і науки.

Серед абсурдно глобалістських приписів щодо наукової статті є вимога подавати список використаної літератури в латинській транслітерації, назви джерел перекладати англійською мовою, долучати анотацію та реферат англійською мовою і, як вершина інтернаціонального малоросійства, — писати анотацію ще й російською мовою. Серед виняткового угодовства в університетських Вісниках виникли запросини друкувати статті англійською мовою безкоштовно, а своєю, державною — на платній основі… Відтак отримуємо гримучу суміш московського інтернаціоналізму та англомовного глобалізму в окремо взятому науковому мікротексті чи збірникові як символі власної наукової залежности, вторинности і неспроможности.

Чи є ще показовіша форма приниження свого? Натомість жодної підтримки чи переваг у науково-освітній царині для державної української мови, що, з огляду на це, перестає бути і матрицею, і основним інструментом творення наукового стилю української мови, а отже, операційною системою думання нації. Таким способом питомий науковий потенціял нації перервано в час її найбільших потреб і можливостей. Крім того, відповідно до указу С. Квіта, почалося масове скорочення годин викладання предмета українська мова професійного спрямування у вишах разом із закриттям відповідних катедр. І найосновніше: яка нам користь із тих публікацій, яких не бачить власний народ? Для кого ми, науковці, це все творимо і пишемо? Чи не для сили і зростання власної держави й задля ширення наших ідей посеред нас? Чи не задля виховання національно свідомих та інтелектуальних молодих людей, що вкладатимуть свій здобутий хист у свою державу, а не працюватимуть у наймах на чужинця? Чи потрібно інтегруватися у світ, не піднявши статусу власної науки всередині країни і не виховавши свідомих громадян? Виходить, що ціна інтегрування в науково-освітній глобальний дискурс — це втрата власного національного обличчя.

Понад то, саме за таких непевних і загрозливих обставин навальної англоварваризації в Україні ухвалюють протекціоністські базові й профільні закони: «Про забезпечення функціонування української мови як державної» (25.04.2019) і закон «Про освіту» (09.08.2019)[16]. У статті 21 («Державна мова у сфері освіти») мовного закону і статті 7 («Мова освіти») освітнього закону виписано тотожні формулювання: «держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування, насамперед англійської мови, в державних і комунальних закладах освіти» (ст. 21, п. 4; ст. 7, п. 3), а також «у закладах освіти відповідно до освітньої програми можуть викладатися одна або декілька дисциплін двома чи більше мовами — державною мовою, англійською мовою, іншими офіційними мовами Європейського Союзу» (ст. 21, п. 5; ст. 7, п.4). Ще далі в просуванні англійської мови йдеться у статті 22 мовного закону («Державна мова у сфері науки»), де наукові видання можна публікувати державною мовою, англійською мовою та/або мовами Европейського Союзу (п. 2), захищати дисертації державною мовою або англійською (п. 3, 4) — себто в науці український закон пропонує українсько-англійську двомовність, що не працюватиме на зміцнення українськомовного наукового дискурсу. Так можна і скотитися до радянського припису 1976 року писати дисертації винятково російською мовою, а за теперішньої тенденції — англійською.

Від 2016 року в Законі України «Про державну службу» (ст. 20, п. 2.1.) поряд із державною мовою для посад категорії А державних службовців обов’язковим є «володіння іноземною мовою, яка є однією з офіційних мов Ради Європи»[17].

Мабуть, не збагнути сучасним ліберальним законотворцям мовного імперативу від видатного науковця, що входив до трійці видатних фізиків світу на межі ХIХ і початку ХХ століття, Івана Пулюя: «Коли наше слово піднесеться до високостей науки, тоді матиме наш вбогий народ твердиню, котрої не преодоліє жодна сила. Народ без науки вищої між народами те, що людина-неука між людьми ученими»[18]. Зауважу, що в альтернативному мовному законі, ініційованому політичною партією ВО «Свобода», «Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні» (19.01.2017 р.) йдеться про мову науки винятково державною мовою, а «інформація про результати фундаментальних та прикладних наукових досліджень може бути перекладена та опублікована іноземною мовою» (ст. 28, п. 4)[19].

Чи не найпоказовішим навчальним закладом із «передовими» методами англіїзації, які можна лише порівняти з москвомовною інтернаціоналізацією, є Києво-Могилянська академія, яку донедавна очолював той самий С. Квіт. Як повідомили мене студенти з цього вишу, «…характерна ознака, без якої Могилянка була б зовсім не Могилянкою — це дві робочі мови (українська та англійська) на всіх рівнях навчальної та наукової діяльности. Здавалося б тут немає нічого поганого, навпаки, це розвиток, знання іноземної мови, вдосконалення володіння англійською мовою, можливість отримати гарну посаду та й інші дурні ліберальні повчання, які керівництво Академії намагається нав’язати студентам. Проте вони давно вже загралися. І то так, що це може призвести до заміщення та заміни українських слів англійськими на український манер. Ці студенти паплюжать українську мову, вживаючи “модні слова” на кшталт “кейси, івенти, дівайси” та інше, вважаючи себе крутими творцями гібридної моди і мови. Тобто для студента-могилянця стало вже нормою заміняти українські слова англійськими у повсякденному житті. У Могилянці, як у “патріотичному” виші, пропагують антиросійські гасла, пропонують повністю відмовитися від вживання російської, натомість активно вживають англійські замінники українських слів і це вважають за цілком нормальне. Подвійні стандарти, чи нам набридло бути московською колонією і ми вирішили перейти на новий рівень, ставши «модерною, модньою — англійською»?[20] Ці справедливі й обурливі слова показово ілюструє одне з оголошень в Києво-Могилянці ще від 17 лютого 2000 року: «До уваги студентів II курсу! Deadline подачі курсових робіт — 24 лютого. Початок захисту 29 лютого. Goodluck. Адміністрація»[21].

Такий стан із суцільною англіїзацією як модною тенденцією неабияк підсилений мовною політикою найвищих державних посадовців: 2016 рік президент України П. Порошенко, діти якого не володіють або дуже погано володіють державною мовою[22], проголосив Роком англійської мови[23]. Звісно, що в цьому немає нічого поганого, якби поряд були вжиті належні заходи для посилення статусу державної української мови: «Протягом Року за підтримки Адміністрації Президента, Міністерства освіти та науки України, Міністерства закордонних справ в Україні, Посольства США в Україні, Британської Ради та інших партнерів ініціатива Go Global реалізувала проєкти, завдяки яким вдалось здійснити глобальний поворот України у сторону великого світу». Як бачимо, лексичні одинці з цієї цитати на зразок неадаптованого Go Global та «глобальний поворот»промовисто сигналізують про вектор розвитку нашої національно ще не зміцнілої країни. Більшість цих проєктів здійснено саме в системі освіти, як от: літні мовні табори Go camp, дні Шекспіра водночас у 60 школах, перегляди англомовних фільмів, підвищення кваліфікації вчителів та ін.[24]Ці заходи мали б винятково позитивну оцінку, якби наше суспільство не перебувало в стані війни з Російською Федерацією, мова якої щоразу ширше покриває Україну, збільшуючи таким способом територію окупації. Саме дисбаланс між державною українською мовою та засиллям як не російської, то англійської викликає обґрунтовану тривогу про самостійність нашої української перспективи й місце України на світовій політичній шахівниці.

Прикметно, що наш знаменитий композитор Микола Лисенко в одному зі своїх листів зауважує, що поширення англійської мови випливає винятково зі ставлення носіїв до своєї мови, їхньої гідности та самодостатности — звідси сила й авторитет їхньої держави: «…англичане, хоть ты его зарежь, не будет иначе говорить, как по-английски, где бы то ни было. До чего этот уважаемый народ сумел высоко поставить себя среди других национальностей и заставить уважать свою рідну мову, что даже в консерватории для них был переводчик речи […] англичанам, верно, будут и лекции читать по-английски, бо они ни в зуб не знают никакого языка, так же как и весьма редкий немец за исключением своего»[25]. Великобританія за рівнем вивчення іноземних мов посідає останнє місце в Европі (0,9 іноземної мови на учня), компенсуючи це глобальним експортом своєї мови, що приносить їй щорічно 6 мільярдів чистого доходу[26].

Натомість за нашими шкільними програмами, починаючи з 5–9 класу української мови на тиждень 2 години, іноземної – 3, в 10–11 класах по 2 години і української, і англійської, а коли йдеться про профільні предмети, то української мови — 4 години, іноземної мови — 5 годин та ще й мови корінного народу і нацменшини – 5 годин[27]…

Запозичення лексики з однієї мови іншою — загальномовна універсалія, що зумовлена низкою основних чинників: а) потребою в поповненні чи створенні лексико-семантичної групи, що відсутня або неповна в мові-вбирачеві в певний історичний період (наприклад, у сфері техніки: ноутбук, пейджер, файл, айфон); б) термінологічною обмеженістю запозиченого слова, наприклад ноу-гау «у міжнародних торгово-економічних відносинах обмін науково-технічною документацією, новітньою технологією, фахівцями»; в) потребою в семантичному обмеженні питомого слова, наприклад грант «дар, офіційне подання, дарчий акт, безвиплатна позика, стипендія»[28].

При неминучих процесах запозичень визначальним для самозбереження і самобутности кожної мовної системи є закон рівноваги чужих і питомих слів, що полягає в таких основних принципах:

а) фонетичній, словотвірній і граматичній адаптації («припасуванні», «принатуренні»[29]) запозичених слів, унаслідок чого їхнє непитоме походження встановлюється тільки з допомогою етимологічного аналізу;

б) заміною запозичених слів синонімами, створеними на власному ґрунті;

в) своєрідністю запозичених слів, що усуває синонімність;

г) етнокультурною потребою запозичувати саме поняття разом зі словом[30].

У разі порушення закону рівноваги чужих і питомих слів виникає явище варваризації (очуження) як антикультурного процесу, що виходить за межі реальної потреби позичати і називати та перетворює мову-вбирача в суржик чи в макаронічну мову. Водночас варваризація — цей некультурний стан існування мови — є політичним явищем показового самоприниження і неспроможности використовувати можливості своєї мови. Як зауважує Ю. Шевельов, «до численного позичання чужих слів може приводити також політичний тиск»[31], що ми сповна спостерігаємо за теперішнього глобально-національного протистояння.

Основна причина сучасних масованих, навальних запозичень як варваризації полягає в суспільно-психологічному чинникові. Носій на підсвідомому рівні визначає перевагу чужої мови над своєю, злегка й безперешкодно піддається чужому впливові як моді, тенденції чи престижу. Для нього чуже слово є способом підвищення самооцінки й самоутвердження, себто він розумово залежний від зовнішнього світу, позаяк безсилий і не здатний наповнитися своїм. У такому випадкові рідна мова, як і сама людина, втрачає здатність до саморозвитку — і гадане «збагачення парадоксальним чином обертається на збіднення»[32]. Характерно, що «самі англомовні науковці воліють не вдаватися до запозичень, а карбують нові терміни переважно на питомому ґрунті. Їм чомусь зовсім не заважає, що терміни формально збігаються із загальновживаними словами»[33].

Прикметно, що провідниками цієї чужої лексики разом із чужою реальністю є передусім політики та журналісти, про що і свідчить основна сторінка Міністерства освіти, науки та інновацій. Зокрема, фокусом англоварваризації є програма «Комунікаційна стратегія МОН 2019–2021рр.»[34], розроблена громадським об’єднанням «Комунікація для змін», яка часом видається просто поганим перекладом з англійської мови, зробленим на замовлення влади і цієї ГО. Це, як у бувальщині: «Який поганий переклад! Чи знаєте, хто переклав цього романа?». «Ніхто. Це оригінал».

Виявляється, що так звана реформа, яка після 2014 року, як стихійне лихо, накрила нашу освіту і стала вторгненням чужомовної системи, має омріяну практичну, космополітичну і гедоністичну мотивацію: «Реформа відбувається тому, що Україна хоче стати країною щасливих і конкуренто спроможних людей у глобальному світі». Себто не йдеться про освіту як основу самостійної, самодостатньої національної держави, що змагає до відродження, оновлення та створення питомих освітніх моделей, національних традицій та утвердження свого національного Я і пропагування його в світі, — а всього лиш задля щастя і конкурентоспроможности безликих людей в глобальному вимірі. Це «щастя» і відразу неконкурентоспроможність (загроженість) нашої мови ми показово відчуваємо через масований наплив англізмів в українську мову. Класифікуємо їх на кілька груп, що відображають загальні тенденції англійської варваризації на тлі українського пораженства та угодовства значної частини суспільства: а) неадаптовані, б) адаптовані, в) етранжизми (варваризми):

а) неадаптовані (неперекладні і латиничні) лексеми (часом у змішаному варіанті, так звані «кентаври»):

зміст шкільної освіти та e-learning — цими напрямами займатиметься радниця…; EdCamps; премія GlobalTeachersPrize; необхідно пройти online-реєстрацію, проєкт альтернативної освіти Galteens; pr-технології;

б) адаптовані: запозичення з давніми та апробованими українськими відповідниками, що є їхнім безпосереднім перекладом відповідно до лексикографічних джерел:

напрацювати анти-булінг (англ. bully «задирака», «забіяка», «хвалько», «хуліган», «сутенер»; «залякувати, цькувати, задиратися», с. 103), булінг «прояв агресії з подальшим залякуванням особистости і появою можливости її повного підпорядкування собі і своїм інтересам. Така поведінка дає можливість людині самоствердитися за рахунок когось, заслужити собі загальний авторитет. Насправді задирака приховує свою неспроможність і слабкість» — цькування, проти цькування;

білл-борди для просування теми (англ. billboard «дошка для оголошень», «рекламний щит», с. 78), білборд«термін використовується для опису виду зовнішньої реклами, яка встановлюється вздовж трас, вулиць» — рекламний щит;

НУШ має власний брендинг (англ. brand), бренд «торгівельна марка компанії, товару або продукту; сукупність графічної, текстової і іншої інформації, пов’язаної з компанією, продуктом або послугою, включаючи логотипи, гасла і тому подібне» — марка;

запустити щомісячний дайджест (англ. digest «збірник», «короткий виклад», с. 211), дайджест«інформаційний продукт (видання, стаття, підбірка), який містить короткі анотації та основні положення статей, у яких стисло передано зміст найцікавіших публікацій за певний період» — огляд;

формування проєкту(драфту) моделі майбутнього освіти України (англ. draft «креслення», «план», «ескіз», «чернетка», «законопроєкт», с. 231–231) — проєкт, чернетка, план;

презентую найкращі кейси з впровадження інклюзивної освіти (англ. case«випадок», «обставина», с. 118), кейс«конкретний випадок, справа, ситуація, яку цікаво вивчити чи обговорити» — випадок;

працюють коучі (англ. coach «репетитор», «тренер», «інструктор», с. 142), коуч «тренер» — наставник;

комунікаційний мікс (англ. mix «змішування», «суміш», «безлад», с. 475), мікс «змішувати суміш із музичних композицій» — комунікаційна суміш (безлад);

запропонувати цікавий, корисний контент (англ. сontent «зміст», «вмістиме», «сутність, суть», «ємність», с. 164), контент «будь-яка інформація, розміщена на певному ресурсі» — вміст, наповнення; контент-аналіз — аналіз вмісту (наповнення);

розробка меседжів і прес-кітів; (англ. message «повідомлення», «послання», с. 466), меседж «думка чи ідея, виражена вербальним або невербальним способом, якщо вкладений у неї зміст забезпечує взаємозалежність між учасниками комунікативної взаємодії як аспекту соціяльних відносин на основі притаманних їй усталених історичних, духовно-ментальних, соціокультурних форм» — посил, повідомлення;

моніторингзасобів масової комунікації (англ. monitoring «налаштовувати», «перевіряти якість передачі», с. 477), моніторинг «комплекс наукових, технічних, технологічних, організаційних та інших засобів, які забезпечують систематичний контроль (стеження) за станом та тенденціями розвитку природних, техногенних та суспільних процесів» — відстеження, спостереження (зі звуженим значенням);

ребрендингофіційних документів (англ. rebranding, brand «головня», «розпечене залізо», «тавро», «фабрична марка», «сорт, якість», с. 95), ребрендинг «активна маркетингова стратегія, що передбачає комплекс заходів щодо зміни бренду або його складових: назви, логотипу, слогану, візуального оформлення, із супутньою зміною позиціювання» — оновлення;

роуд-шоу в дитячих садках і школах (анг. road-show «представлення трупи гастролерів», с. 639), роуд-шоу «виїзна презентація керівництва з метою залучення інвесторів» — виїзна презентація;

наповнення сайту (англ. website, web«павутина», «мережа» + site «місце розташування»; «місце, майданчик в інтернеті», с. 834, 689), сайт «сукупність веб-сторінок, доступних у мережі (Інтернеті), доступні за певною адресою» — сторінка;

спікером презентації стала (англ. speaker «оратор», «речник», «диктор», «гучномовець», «рупор», АРС[35], с. 706) — речник;

кожен хоче бути топовим, (англ. top «вершина», «верхівка», перше місце» та ін., с. 774), топ «верхні позиції рейтингу» — перші, найкращі;

платформа з трафіком (англ. traffic «рух», «транспорт», «торгівля», с. 779), трафік «об’єм інформації, що передається мережею за визначений проміжок часу» — потік, рух;

тренінги з психології С. Ройз (англ. train «навчатися», «тренуватися», с. 780) — вишколи, навчання;

форсайтяк інструмент створення моделі (англ. foresight «передбачення», с. 300), форсайт «систематична спроба зазирнути в довгострокове майбутнє суспільства для ідентифікації нових високих технологій, що наділені найбільшим економічним та соціальним потенціялом» — передбачення;

в) етранжизми (варваризми): це запозичення, чужість яких мовець явно відчуває; вони потребують пошуку питомих новотворів, які перебувають на стадії успішного апробування (зокрема в термінній сфері, де запозичення можуть звужувати своє лексичне значення):

мають акаунти (англ. account «рахунок» та ін., с. 19–20), акаунт «обліковий запис людини у якійсь системі реєстрації та інформація, пов’язана з таким записом» — обліковник, обліковка, обліковий запис;

важливі інсайти (англ. insight «проникливість», «здатність проникати в суть», «інтуїція», с. 389), інсайт «розуміння чогось неочевидного, інформація яка дає таке розуміння» — втаємничений (-і);

хаос інтерфейсів (англ. interface «поверхня розділу, перегородка»), інтерфейс «сукупність засобів, методів і правил взаємодії (управління, контролю) між елементами системи» — оболонка, взаємодійник;

були разом із прес-кіт (англ. presskit, mediakit «комплект для преси», kit «спорядження», «сумка з інструментом, комплект», с. 414), прес-кіт«комплект із текстових, звукових або візуальних документів з детальною інформацією про проєкт, організацію чи подію» — інфонабір, інфокомплект;

карта стейкхолдерів (англ. stakeholder, stake — одне зі значень «доля, частка в прибутку», с. 716; holder «орендар», «власник», с. 358), фонетично адаптована правильна форма стекголдер: стейкхолдер «власник частки, фізичні і юридичні особи, які мають легітимний інтерес у діяльності організації, тобто певною мірою залежать від неї або можуть впливати на її діяльність» — групи впливу, дотичні особи, користачі;

роботодавці-трендсеттери (англ. trendsetter, trend «напрям», «тенденція» + toset «встановлювати, розпочинати», с. 784), трендсетер «інноватор, який раніше за інших сприймає нові ідеї чи віяння і своїм прикладом втілює новацію в життя та масове використання» — новатор;

Як засвідчили ці приклади з офіційної сторінки МОН, українська мова, по-перше, сповна обходиться без цих запозичень, переважна більшість із яких має український відповідник як перекладну одиницю і не є терміном; по-друге, запроваджені англізми не відображають української етнокультурної потреби, а лише затемнюють предмет, явище чи поняття чужим, незрозумілим для більшости словом і створюють видимість чогось нового; по-третє, пропоновані англізми вжито з метою псевдонаукової поважности, що так блискуче висловив Т. Шевченко: «Найшли / Несли, несли з чужого поля / І в Україну принесли / Великих слів велику силу, Та й більш нічого».

Висновки

Ніхто у світі не цінує тих, хто сам себе поцінувати не вміє. Будь-яка наука й освіта твориться передусім для самих себе, для сили своєї нації та держави, а тоді, коли вигідно, продається на експорт із цією ж егоїстичною метою: для свого народу і своєю мовою. Це закони природи, яким в Україні оголошено війну. Світ уже пережив тотальну латинізацію в добу Середньовіччя, проте повсюдним знанням латини в освітніх і творчих середовищах українці своєї держави не побудували, а хіба загальмували питомий національний розвиток. І що швидше світ виборсувався з глобальної латини і ставав національним, то більше шансів отримував кожен народ для своєї природної, а не кон’юнктурної реалізації. Англійці ж були серед перших як у делатинізації, так і в побудові націєцентричної держави[36].

Англоварваризація — це мовно-суспільне і мовно-психологічне патологічне явище, що виникає на переламі історичних подій і сигналізує про відсутність ментального спротиву народу-мови до безпрецедентного потоку запозичень, що стають фактичною заміною своєї мови і творять з неї антикультурний потік підлеглої комунікації; це примітивне заперечення закону рівноваги чужих і питомих слів у фонетичній, словотвірній і граматичній адаптації та етнокультурна неспроможність називати власні поняття питомими словами.

Наскрізна ознака англоварваризації — публічне (часом мимовільне) приниження свого й піднесення чужого через системне незнання можливостей власної мови і пораженську звичку взоруватися на чуже.

Як засвідчив наш ілюстративний матеріял, кожен англізм має український відповідник або ж його можна створити за моделями української мови, і то, бажано, без залучення поняттєвої бази з мови-джерела, адже «що краще ми знаємо рідну мову, тим рідше виникає потреба хапатися за чужомовні слівця»[37]. Серед соціолінгвальних чинників винятково злободенною є потреба створити мовну комісію з питань чужомовних запозичень, яка б, за прикладом таких структур в інших державах, зокрема Польщі, Еспанії, Німеччини, Франції та ін., паспортизувала право кожного англізма в нашій мові[38].

Україно! Яка в тебе мрія шалена!
Ти не кліпай очима на мрію чужу,
Притулися горбами й устами до мене,
Перетни в моїм серці криваву межу!
Ти здави моє серце своїми руками
І угледиш, що в ньому немає води.
Не сиди в пелюшках над чужими віками,
Але гордо крізь смерть до безсмертя іди!

Василь Симоненко

[1] Голдованський Я. Лексичні англізми як етимологічна група в системі мови-реципієнта // Мовознавство. 1981, № 2; Жлуктенко Ю. О. Українсько-англійські міжмовні відносини. Київ, 1964; Ажнюк Б. Мовні зміни на тлі деколонізації та глобалізації // Мовознавство. 2001. № 3. С. 48–54.

[2] Фаріон І. Англомовний наступ в українській дійсності // Сучасність. 2000. № 3. С. 150–156.

[3]Міністерство освіти і науки. URL: https://mon.gov.ua/ua (дата звернення 4 березня 2020 р.)

[4]Ажнюк Б. М. Мовні зміни на тлі деколонізації та глобалізації. Мовознавство. 2001. № 3. С. 48.

[5] Міхновський М. Самостійна Україна. Київ: Діокор, 2002. С. 9.

[6]Ажнюк Б. М. Там само. С. 54.

[7]Шевельов Ю. Нарис сучасної української літературної мови та інші лінгвістичні студії. Київ: Темпора, 2012.С. 70.

[8]Про затвердження Порядку присвоєння вчених звань науковим і науково-педагогічним працівникам. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0183-16/paran69 (дата звернення: 11 січня 2020).

[9]Суд зобов’язав МОН змінити вимоги для отримання вчених звань професора та доцента. URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2188487-sud-zobovazav-mon-zminiti-vimogi-dla-otrimanna-vcenih-zvan-profesora-ta-docenta.html (дата звернення: 11 січня 2020).

[10] Web_of_Science. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/ (дата звернення: 6 березня 2020).

[11] Кортунов О. В. Інформаційне суспільство: аналіз політичних аспектів зарубіжних концепцій. К.: Університет економіки та права «КРОК», 2012; Аджемоглу Д., Джеймс Робінсон. Чому нації занепадають: походження влади, багатства та бідності. К.: Наш формат, 2016. С. 9.

[12] Теннан Дж. Elsevier руйнує відкриту науку в Европі. URL: http://www.golos.com.ua/article/304880?_utl_t=fb (дата звернення 8 січня 2020).

[13]Лейденский манифест для наукометрии. URL: http://sociologos.net/node/484 (дата звернення 1 березня 2020 р.)

[14]Попович О. С. Наукометричне невігластво (щодо манії бюрократій запровадити цифрове оцінювання науки). URL: https://un-sci.com/ru/2020/02/06/naukometrichne-neviglastvo-shhodo-mani%D1%97-byurokratij-zaprovaditi-czifrove-oczinyuvannya-nauki/?fbclid=IwAR3VO-xy7krP4mnobERRFQjtQUEHNDbvzrN4RgVRolYOVUd069skve88NRw(дата звернення 1 березня 2020 р.)

[15]Лизанчук В. Геноцид. Етноцид. Лінгвоцид української нації: хроніка. Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2008. С. 184.

[16]Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної».URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2704-19 (дата звернення 8 січня 2020); Закон України «Про освіту». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2145-19 (дата звернення 8 січня 2020).

[17]Закон України «Про державну службу». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/889-19 (дата звернення 3 березня 2020 р.)

[18]Фаріон І. Мовний портрет Івана Пулюя (за листами мислителя). Львів: Видавництво Львівська політехніка, 2017. С. 84.

[19]Закон України «Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні». URL: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/JH4DH00A.html] (дата звернення 8 січня 2020).

[20]Фаріон І. Студенти Могилянки проти англоманії і чужинства. URL: https://blogs.pravda.com.ua/authors/farion/59b74e05baac5/, 12.09.2017 (дата звернення 8 січня 2020)

[21]Ажнюк Б. М. Там само. С. 50.

[22]Син патріота не знає української мови? URL: https://vgolos.com.ua/news/syn-patriota-ne-znaye-ukrayinskoyi-movy-merezhu-oburylo-video-z-molodshym-synom-poroshenka_1040253.html (дата звернення 4 березня 2020 р.)

[23]Указ Президента України №641/2015 «Про оголошення 2016 року Роком англійської мови в Україні». URL: https://www.president.gov.ua/documents/6412015-19560 (дата звернення 3 березня 2020 р.)

[24]Что было сделано в истечении Года английского язика: итоги 2016. URL: https://nv.ua/ukraine/goglobal/chto-bylo-sdelano-v-techenie-goda-anglijskogo-jazyka-itogi-2016-330314.html (дата звернення 3 березня 2020 р.)

[25]Лисенко М. В. Листи / Авт.-упоряд. Р. М. Скорульська. Київ, 2004. С. 23.

[26]Радевич-Винницький Я., Іванишин В. Мова і нація. Дрогобич, 2012. С. 97.

[27]Типові освітні програми для 2–11 класів. URL: ˂ https://mon.gov.ua/ua/osvita/zagalna-serednya-osvita/navchalni-programi/tipovi-osvitni-programi-dlya-2-11-klasiv˃ (дата звернення 11 січня 2020).

[28]Муромцева О. Г. Розвиток лексики української літературної мови в 2-й пол. ХIХ – на поч. ХХ ст. Харків, 1985. С. 60.

[29]Шевельов Ю. Нарис сучасної української літературної мови та інші лінгвістичні студії. Київ: Темпора, 2012. С. 65.

[30]Історія української мови. Лексика і фразеологія. Київ: Наукова думка, 1983. С. 705; Даниленко В. П. Язык и культура. Варваризация язика. URL: https://studfile.net/preview/3816789/page:6/ (дата звернення 19 січня 2020 р.)

[31]Шевельов Ю. Там само. С. 62.

[32]Селігей П. Світло і тіні наукового стилю. Київ: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2016. С. 145.

[33]Селігей П. Там само. С. 137.

[34]Комунікаційна стратегія МОН 2019–2021 рр. (у межах проекту «Фінська підтримка реформи української школи»). URL: https://mon.gov.ua/storage/app/media/media/MOES%20Com%20strategy%202019-2022.pdf (дата звернення 10 січня 2020 р.)

[35] АРС — Англо-русский словарь. 53 000 слов. Москва, 1981. 887 с. (далі за текстом поклик на сторінку в Словникові).

[36] Відкритий лист міністрові освіти т. Л. Гриневич. Про денаціоналізацію освіти та науки. URL: https://blogs.pravda.com.ua/authors/farion/5a9478ac25e51/ (дата звернення 10 січня 2020 р.)

[37]Селігей П. Там само. С. 131.

[38]Фаріон І. Англомовний наступ в українській дійсності. Сучасність. Березень. 2000. С. 156.