Про історію, складові, переваги та недоліки канадської системи управління ланцюгом поставок у сільському господарстві та уроки для України розмірковує Олександр Чупак, випускник бізнес-адміністрування Селкірк коледжу (Канада), аудитор Grant Thornton.
Економіка Канади має кілька рис, що відрізняють її від інших. По-перше, землі Канади надзвичайно багаті природними ресурсами, країна є одним із найбільших експортерів сировини у світі. По-друге, економіка Канади спирається на розвинуті дрібний (родинний) та середній бізнес, що дозволяє підтримувати високий рівень життя в невеликих містах. Валютна одиниця країни (канадський долар) входить до числа валют, курс яких тісно прив’язаний до коливання світових цін на природні ресурси.
Великі території дозволили мешканцям Канади розбудувати потужний сільськогосподарський сектор. Найбільш розвинений він у центральних провінціях: Альберті, Саскачевані та Манітобі, де на початку минулого століття оселилася значна частка української еміграції. У середині 20-го століття сільське господарство почало стрімко розвиватися, дозволяючи нарощувати обсяги виробництва в галузі.
Через подальший розвиток, зокрема впровадження нових технологій, у 60-х роках канадські фермери почали потерпати від кризи перевиробництва, наслідками якої стали низькі ціни та надлишки нереалізованої продукції. Для порятунку галузі держава мусила компенсувати фермерам частину втраченого доходу, що призводило до збільшення дефіциту бюджету. Бажаючи уникнути таких потрясінь у майбутньому, уряд розробив і впровадив систему управління ланцюгом поставок (supply chain management), що функціонує донині.
Система управління ланцюгом поставок у Канаді має три складники: контроль за обсягом виробництва (квоти), механізм ціноутворення (мінімальна ціна) й обмеження імпорту.
Квотування проводиться Національною маркетинговою агенцією, що визначає потрібні обсяги виробництва кожного товару і встановлює квоти для всіх провінцій. Для того, щоб мати змогу продавати товар, фермери повинні придбати квоту, тобто ліцензію на виробництво певної кількості цього товару. Квоти підтримують обсяги товару на ринку стабільними і запобігають стрибкам ціни.
Станом на 2015 рік квоти були надані 16 000 канадських фермерів. Спочатку вони надавалися безкоштовно, але згодом стали дуже цінними. Нині загальна вартість усіх квот оцінюється у 32 мільярди канадських доларів (майже 24 мільярди доларів США). У 2018 році, під час переговорів щодо нової торговельної угоди між країнами Північної Америки, Дональд Трамп закликав Канаду відмовитися від цієї системи, оскільки вона заперечує принципи вільної торгівлі. Однак насправді багато американських фермерів хотіли б мати таку ж на ринку США: це дозволило б утримувати ціни від постійних падінь і стабілізувало б галузь у цілому.
У рамках системи управління ланцюгом поставок виробникам гарантується мінімальна ціна на їхню продукцію. Через маркетингові комісії, що збираються в кожній провінції, фермери визначають мінімальну ціну з переробниками.
Критики вказують, що такий спосіб визначення цін призводить до їх завищення, а вільне ціноутворення дозволило б тримати їх на справедливому рівні через саморегуляцію ринку. Висновки проведених досліджень не є однозначними: одні свідчать, що ціни в Канаді порівняно нижчі, ніж в інших країнах, наприклад, у Великій Британії, Австралії та Новій Зеландії, де сільське господарство було дерегульоване. Інші ж говорять, що ціни штучно завищуються. Наприклад, Університет Манітоби досяг висновку, що система коштує щороку додаткові 554 долари для родини з великим достатком, і 339 долари для бідної. Ті, хто вважають систему неефективною, порівнюють суми річного доходу фермерських домогосподарств (109 900 доларів США) із середнім доходом домогосподарства по країні (51 400 доларів США), вказуючи на несправедливість перерозподілу коштів унаслідок встановлення мінімальних цін.
Останнім складником системи управління ланцюгом поставок є контроль імпорту, тобто введення тарифів на продукцію з-за кордону. Це робить іноземні товари дорогими для канадців, залишаючи національних виробників єдиним прийнятним варіантом для місцевих споживачів.
Високі імпортні тарифи Канади на сільськогосподарські товари також викликали осуд Дональда Трампа. Він зацікавлений у доступі до канадського ринку, що дозволив би американським фермерам продавати надлишки своєї продукції. Наприклад, у молочній галузі Канада нині дозволяє ввезення 10% сукупного обсягу на безтарифній основі. Імпорт понад ці 10% обкладається високим тарифом.
Майбутньому системи управління ланцюгом поставок у сільському господарстві Канади наразі мало що загрожує. Серед трьох великих парламентських партій, дві – ліберали (що нині мають більшість і свій уряд) та нові демократи (по суті лейбористи, основою партії є профспілки) – повністю підтримують систему та вважають її однозначно корисною для національної економіки. Консерватори, другі за представництвом у парламенті, не мають однозначної думки: праві та прихильники вільного ринку вважають систему застарілою й наполягають на її перегляді або скасуванні, але помірковане крило вважає за доцільне її збереження. Оскільки нині лідером партії є поміркований Ендрю Шир, від консерваторів не варто очікувати радикальних дій навіть у випадку їхньої перемоги на виборах у жовтні цього року.
Яскравим опонентом системи є створена минулого року Народна партія Канади (People’s Party of Canada). Її засновником та лідером є Максим Берн’є – колишній член Консервативної партії, очільник Міністерства малого бізнесу, туризму та сільського господарства в останньому уряді Стівена Гарпера (2011-2015 роки). У 2017 році він з різницею в 1,9% поступився Ендрю Ширу у фінальному раунді виборів лідера Консервативної партії. А вже у серпні 2018 року заявив про вихід із партії, звинувативши партійне керівництво у відході від світоглядових засад політичної сили, зокрема у надмірній лібералізації (саме тоді сталася історія зі знесенням пам’ятника першому прем’єр-міністру Канади Джону МакДональду близькосхідними мігрантами, дії яких підтримали ліберали і не засудили консерватори).
Наразі Народна партія є чи не єдиною правою силою в Канаді, що має шанси отримати представництво в парламенті за підсумками жовтневих виборів. Критика системи управління ланцюгом поставок є одним із центральних пунктів передвиборчої платформи партії. Окрім описаних вище несправедливого розподілу коштів та штучно завищених цін, у програмі окреслюється негативний вплив системи на інші галузі економіки. Зокрема, цей вплив прямо відчувають переробники сільськогосподарської сировини та реалізатори кінцевої продукції. У програмі партії групу власників квот називають картелем, діяльність якого покриває держава. Наголошується, що лобіювання інтересів вузького кола фермерів спричиняє стагнацію розвитку галузі та не дозволяє створювати нові робочі місця.
Концепцію системи управління ланцюгом поставок можна зарахувати до тих, що відповідають ідеології економічного націоналізму. Однак варто мати на увазі небезпеку проникнення корупції, що унеможливлює впровадження цієї системи в нині олігархічній та захопленій великими агрохолдингами сільськогосподарській галузі України. Але вона може бути розглянута за умови забезпечення ролі держави як незалежного арбітра, що не підтримуватиме інтересів олігархів. Справедливий розподіл квот потужно сприяв би розвитку малого та середнього фермерства, занепад яких призводить до вимирання села. У випадку України, введення тарифів на продовольчий імпорт і визначення справедливої мінімальної ціни можуть знизити внутрішні ціни, адже вони є нижчими за світові, на які орієнтуються українські виробники.
Першочергово Україні потрібно звернути увагу на механізми захисту національних виробників, запропоновані системою. Досвід Канади показує, що протекціонізм у сільському господарстві не є пережитком минулого, але активно використовується однією з найрозвинутіших економік світу. Українська економіка, як мала і вразлива до коливань світової кон’юнктури, може отримати значні довгострокові вигоди від застосування подібної практики і в інших галузях, що потерпають від напливу товарів з-за кордону. З іншого боку, Україні не варто за прикладом Канади збільшувати експорт сировини, адже наші запаси є значно меншими, а опорні галузі промисловості розвинені недостатньо, щоб компенсувати коливання світових цін сировини (від чого ми й так серйозно потерпаємо). Однозначно потрібно запозичувати досвід стимулювання дрібного та середнього підприємництва, що в Канаді користується податковими пільгами і легкістю адміністрування вимог фіскального апарату держави.
Канадська система організації цілої галузі економіки є цікавою та незвичайною, оскільки ґрунтується на комплексному підході. Незважаючи на низку позитивних та негативних аспектів, її головними здобутками є досягнення довгострокової стабільності сільського господарства та захист галузі від дешевого імпорту. Недоліки, серед яких завищені ціни і зниження конкуренції, дають підстави критикам вимагати її реформування або скасування. Однак очевидно, що за чинного політичного ландшафту система управління ланцюгом поставок залишатиметься частиною економіки Канади.
Leave a Reply