Пропонуємо огляд актуальних подій у світі, що його підготував експерт аналітичного центру Українські студії стратегічних досліджень Юрій Олійник. Зовнішня політика нового президента, засідання Великої сімки, стрімкі зміни на Близькому Сході – у місячному огляді.
Україна – зовнішня політика нового Президента
На фоні посилення переговорів (зокрема, щодо обміну полоненими та заручниками) і чергового оголошення “перемир’я”, тривають активні обстріли. Про результативність Мінських переговорів у оновленому форматі (хоча за прямої участі досвідченого представника – експрезидента Кучми) говорити рано. З іншого боку, нормандський формат залишається незмінним, попри наміри Зеленського залучити Вашингтон.
Перший іноземний лідер, котрий відвідує Україну після обрання Володимира Зеленського президентом України – ізраїльський прем’єр-міністр Беньямні Нетаньягу. Останній як представник єврейської держави, зацікавлений у налагодженні зв’язків із президентом, котрий культурно та етнічно близький до єврейської діаспори. Особливо до олігарха-єврея Ігоря Коломойського. Вочевидь, прем’єр-міністр Ізраїлю приїхав, щоб прозондувати ситуацію, котра склалась в Україні після перемоги Зеленського.
Ізраїль, як союзник США, у російсько-українському питанні змушений буде підтримувати Україну. Адже у Ізраїлю, як партнера США, зараз натягнуті стосунки з Російською Федерацією. Бо у Сирії Ізраїль бомбардує саме позиції Асада, котрого активно підтримує Путін.
Але в історичному плані щодо питань Другої світової війни в України та Ізраїлю є непорозуміння. І тут Нетаньягу може спробувати тиснути на нову українську владу в плані скасування вшанування Степана Бандери та націоналістичного руху. прем’єр-міністр Ізраїлю приїхав, щоб укріпити в Україні свій вплив.
Також неоднозначні наміри висловлені і на польському напрямку. Зеленський готовий піти на чергове потепління у відносинах із Варшавою, намагаючись повернутись до політики взаємного примирення. Але її ефективність двостороння, і залежить у тому числі від готовності правлячого уряду Польщі йти на компроміси (поки що не надто проявленої).
З іншого боку, позитивно слід оцінити підписання тристороннього україно-польсько-американського меморандуму про співпрацю в газовій сфері, що передбачає розвиток інфраструктури для постачання американського скрапленого природного газу в Польщу та Україну.
Велика Сімка
У кінці серпня у Біарріці (Франція) відбувся черговий саміт G 7. Як і минулорічної зустрічі Великої Сімки, Трамп прохолодно спілкувався з європейськими партнерами. Зокрема, до низького рівня впали відносини з Францією – Макрон збирається збільшити оподаткування американських IT компаній, на що Трамп погрожує зростанням тарифів на продукти сільськогосподарського виробництва. Також провалу зазнали спроби реанімувати угоду про спільну кліматичну політику.
Також пролунала тема Росії – несподівана пропозиція Трампа допустити її до G 7. Однак аналогічні пропозиції лунали і минулоріч, будучи формою епатажної критики дипломатії союзників США. З іншого боку, Трамп критикує Обаму за надто м’яку політику та потурання анексії Криму. Взагалі питання стримування Росії не найголовніше для держав Заходу, що з’ясовують відносини між собою (новий британський уряд Джонсон – в основному на боці Вашингтона). Багато займають внутрішні проблеми – зокрема, в Італії чергова політична криза, у зв’язку з відставкою Джузеппе Конте після розпаду коаліції. Однак Києву слід активніше артикулювати власну позицію, аби інтереси України не ставали предметом торгу.
З іншого боку, Макрон досить жорстко відреагував на позицію Білого дому, провівши в кулуарах G 7 зустріч з іранським міністром закордонних справ Джавадом Заріфом, у контексті вирішення проблеми ядерної програми Тегерану. Європейці не налаштовані на американську модель різкої конфронтації з Іраном.
Досить ексцентричні заяви Трампа (на зразок розгортання дипломатичного скандалу з Данією з приводу можливої купівлі Гренландії) проходять у період вагомих змін в адміністрації Білого дому. Зокрема, президент США запропонував кандидатури Марка Еспера на посаду міністра о
борони, а Реткліфа – на директора Національної розвідки. Ці кандидатури мають стабілізувати положення адміністрації, не будучи контраверсійними (зокрема Еспер заручився пітримкою більшості як республіканців, так і демократів у Сенаті, а раніше був виконувачем обов’язків на цій же посаді).
Несподівано Білий дім запропонував провести моніторинг освоєння допомоги для України. З одного боку, Вашингтон хоче посилити ефективність і обмежити масштаби нецільового використання коштів. З іншого боку, йдеться не зовсім про політику Трампа щодо України, а колізії внутрішньополітичної боротьби, яка вже відбувається у США. Тому питання Росії і війни в Україні стало внутрішнім питанням. Ми також пам’ятаємо ті історії із втручанням у вибори, коли співпраця з Росією стала таким собі взаємним звинуваченням між республіканцями і демократами.
Знову ж таки ми бачимо, що Трамп звинувачує Обаму в тому, що він не досить зробив на той момент, аби запобігти анексії Криму, і водночас хоче показати, що у нього є свої плани, як можна «заспокоїти» Росію і зменшити її вплив у світі. Зокрема, це і парадоксальні заяви про повернення РФ до G-8. З іншого боку, я не думаю, що це зараз є реальною перспективою, це радше шантажна політика щодо європейських партнерів Америки. Ми бачимо, що Франція, Німеччина та інші країни формально засуджують дії Москви у Європі, але на економічному рівні ведуть спільні справи, торги і політику, чим фактично підтримують Росію. Оскільки зараз сама Європа перебуває у стані кризи, то вони починають «тепліти» до Росії, і саме це їх посварило із США.
Оці всі факти просто вказують на похолодання у відносинах Європи і Штатів, тому РФ стала своєрідним інструментом впливу.
Ситуація на Близькому Сході
Війська Асада за підтримки Росії та Ірану повели успішний наступ на позиції сунітської опозиції в провінції Ідліб, що опирається на Туреччину та (частково) США. Це пряме порушення досягнутих раніше домовленостей про розподіл зон впливу в країні. і варто очікувати реакції США та Ізраїлю. Однак найбільше цей наступ б’є по Туреччині та позиціях Реджепа Ердогана, що після невдалої спроби перевороту 2016 року залишається у складних відносинах з армією. Воєнно-політичний провал у Сирії може значно похитнути і так нестабільні позиції Ердогана, особливо на фоні перемоги опозиції на місцевих виборах у найбільших турецьких містах, у тому числі і мегаполісі Стамбулі (де проживає до 20 % населення країни).
З іншого боку, на фоні чергового похолодання турецько-російських відносин досить успішно пройшов візит президента України, під час якого погодили план створення зони вільної торгівлі між нашими державами.
На іншому боці регіону загострюються відносини Ірану зі США та його союзниками. Зокрема тривають “танкерні конфлікти” – після затримання Іраном британського нафтового танкера Лондон арештував іранський корабель.
А в Афганістані попри продовження переговорів США з талібами відбуваються регулярні напади і теракти. Серед найрезонансніших – вибух в офісі кандидата у віцепрезиденти Амрулла Салеха, що забрав 20 життів,
Китай
Уже кілька місяців тривають маніфестації в Гонконгу з вимогами демократизації і збереження фактичної системи “одна держава – два устрої”. 25 серпня вперше поліція застосувала вогнепальну зброю під час розгону демонстрантів. Гонконг, поряд із цим, зберігає особливий режим торговельних угод зі США, і не страждає від економічної війни Пекіну з Вашингтоном.
Подальше розгортання масштабів протесту може загрожувати позиціям Сі Цзінпіна у вищій номенклатурі КПК, і його планам переходу до довічного правління (на зміну на режим десятирічних ротацій лідерів, чинний із часів Ден Сяопіна). З іншого боку, наростає напруження в Синцзяні – регіоні компактного розселення мусульман-уйгурів, яких масово арештовують і утримують у таборах.
Росія
На території РФ тривають мітинги, приводом яких стали нерівні умови так званих “виборів” до місцевих рад, зокрема Москви. Проходить кристалізація протестного руху в столиці Росії, що може потенційно взаємопідтримати провінційні ініціативи, кількість яких зросла цього року (такі як архангельські рухи проти забруднення екології сміттєзвалищами, протести в Сиктивкарі і ін.). Додає напруги і зношеність інфраструктури та проблеми з досвідченим персоналом, що приводить до критичних катастроф, у тому числі з радіаційним забрудненням (вибух на військовому полігоні в Білому морі).
Кремль тримає ситуацію під контролем, однак в умовах дефіциту ресурсів потребує яскравих проявів успіху в зовнішньополітичній сфері (звідси і посилена активність у Сирії, намагання повернутись у дипломатичні структури західного світу). Особливо цінною для Кремля стане згода Києва на більші поступки щодо окупованих територій, чим і викликана посилена увага до нового президента (аж до готовності повернути захоплених моряків – за умови вагомих поступок на користь інтересів Росії).
Юрій Олійник, експерт УССД
Leave a Reply