Огляд ситуації в найбільш постраждалій від пандемії Італії та сусідній Угорщині від Олександра Малютіна, практиканта НАЦ УССД
Італія – найбагатші страждають найбільше
Коли на початку цього року новий коронавірус почав поширюватися по всьому світу, Італія швидко стала однією з найбільш постраждалих країн Європи. За рівнем смертності Італія деякий час посідала перше місце серед країн Європи, з початку квітня і аж донині країна тримається на другому місці слідом за Іспанією.
4 травня, коли число нових випадків COVID-19 стало зменшуватися, країна почала поступово послаблювати карантинні обмеження, які тримали 60 мільйонів італійців дома протягом майже двох місяців і спустошували економіку. Станом на 30 травня, економічна ситуація важка, і вона впливає не тільки на великий бізнес. Малі та середні підприємства, які керують економікою Італії, також значно постраждали від карантину. Такі сектори, як туризм і гостинність, спустошені, і цього року надії на відновлення практично немає. Валовий внутрішній продукт (ВВП) скоротився на 4,7 відсотка в першому кварталі 2020 року і, за прогнозами, скоротиться на 8 відсотків протягом усього року.
Незважаючи на велику кількість загиблих і затримки зі вживанням рішучих заходів на початку епідемії, коаліційний уряд на чолі з лівоцентристською Демократичною партією і популістським Рухом п’яти зірок зміг дати сильну, скоординовану відповідь протягом березня та квітня, під тверезим керівництвом безпартійного прем’єр-міністра Джузеппе Конте, який наразі має дуже високі рейтинги. Уряд вжив безпрецедентну кількість економічних заходів для пом’якшення ефекту від COVID-19, які включають значні гранти для самозайнятих та тих, хто втратив роботу під час цієї кризи.
Утім, 80 млрд. євро, мобілізовані для допомоги сім’ям і підприємствам в умовах пандемії, також сприяли зростанню державного боргу, який обтяжував Італію протягом десятиліть. Прибутковість державних облігацій зростає через побоювання, що може виникнути дефолт за боргами – це реальний ризик, особливо враховуючи, що інститути ЄС не захищають фінанси Італії і не надають вигідні кредитні лінії.
Водночас Ломбардія – найбагатший регіон Італії, в якому через те, що вони постійно, на їхню думку, вимушені тягнути на себе бідний Південь, процвітають сепаратистські настрої – опинилась у незвичній для себе ролі найбільш постраждалого регіону. Коронавірус вбив майже 16 000 чоловік у Ломбардії і заразив понад 87 000 чоловік – найвищий показник на душу населення в Італії. Для порівняння, у сусідніх П’ємонті і Венето, станом на 28 травня від цієї хвороби загинуло 3838 і 1898 осіб відповідно. Незважаючи на те, що кількість смертей і захворювань зменшується, Ломбардія, як і раніше, помітно випереджає інші 19 італійських регіонів у щоденних цифрах.
Точна причина такої катастрофи невідома, проте все більше звинувачень лунає щодо державної системи охорони здоров’я. Охорона здоров’я є регіональною компетенцією в Італії, що означає відсутність єдиної системи. У Ломбардії, яка протягом останніх 25 років керувалася або ультраправою Лігою, або правоцентристською Forza Italia, влада зосередила свою увагу на створенні приватних медичних установ, які надають прибуткові послуги, такі як складні хірургічні операції і спеціалізоване лікування.
Меншу увагу було приділено більш широкій системі громадської охорони здоров’я, яка була збитковою: службам невідкладної допомоги, загальній медичній допомозі тощо. Ослаблена роками скорочень і браком персоналу, з початком епідемії державна система була швидко перевантажена пацієнтами з COVID-19, які підпадали під «стандартне лікування», а не під спеціалізовані послуги, що пропонувались у багатьох регіональних клініках. Тобто, незважаючи на те, що Ломбардія розробила одну з найбільш розвинених систем охорони здоров’я в Італії, ця стратегія дозволила приватним фірмам вільно інвестувати в області догляду, які приносили більше грошей, що неминуче призвело до скорочення ліжок у державній системі і залишало регіон менш підготовленим для задоволення всіх видів потреб у галузі охорони здоров’я.
Все ж, необхідно зазначити, що Італія потихеньку оговтується від кризи та поступово починає запускати економіку. Вже з початку червня будуть відкриватися кордони між регіонами для внутрішнього туризму. Не виключається також і відкриття державних кордонів, адже туризм залишається одним із головних джерелом прибутків для країни. Щодо Ломбардії, цей регіон, єдиний у державі, поки що залишиться закритим. Настільки значне потрясіння вірогідно сильно вплине на віддержавні настрої значної кількості населення регіону.
Угорська загроза авторитаризму – побоювання і реальність
30 березня парламент Угорщини затвердив закон про надзвичайні ситуації для боротьби з коронавірусом, який надав повноваження уряду Віктора Орбана указами ухвалювати закони та встановив жорсткі обмеження щодо розповсюдження фальшивих новин. Під завісою кризи COVID-19 парламент вніс зміни до кримінального кодексу, відповідно до яких підступні або «спотворені факти» щодо коронавірусу караються ув’язненням до п’яти років. Нещодавно уряд також заборонив законно змінювати стать, хоча це було голосуванням парламенту, а не законопроєктом, який пройшов завдяки використанню Орбаном надзвичайних повноважень.
У квітні Європейський парламент схвалив заяву, в якій заявив, що заходи Угорщини є “несумісними з європейськими цінностями”, і віцепрезидент Європейської комісії Вера Юрова описала закони як “дуже тривожні”. Американська правозахисна організація Freedom House цього року визначила Угорщину “гібридним режимом”, поставивши країну десь між демократією та автократією.
Утім, побоювання виявились дещо марними. У часи цієї великої паніки щодо існування угорської демократії угорські противники Орбана поширювали, насправді, недостовірні заяви щодо законодавства, стверджуючи, що сам парламент був призупинений, а вибори скасовані. Станом на 27 травня, угорський уряд планує припинити законодавство щодо надзвичайних повноважень, яке деякі критики назвали створенням першої диктатури ЄС. Міністр юстиції Угорщини Джудіт Варга заявила у вівторок, що негайно подасть до парламенту законодавство, яке припинить так званий “стан небезпеки” 20 червня.
Також не було й великих суперечок з Брюсселем та Вашингтоном, які не вимагали припинення надзвичайної ситуації. Під час кризи опоненти Орбана часто повторювали заяву Європейської комісії, в якій висловлювали «стурбованість» законодавством про надзвичайні ситуації та рішучістю його контролювати. Водночас, те, про що вони часто не згадували – це те, що заява була подана разом із попереднім рішенням правових експертів ЄС про те, що конкретних порушень основних демократичних прав не було, і тому Брюссель не мав підстав діяти проти Угорщини.
Щодо відповіді на пандемію, в Угорщині загинуло трохи менше 500 людей, а всього зафіксовано трохи більше 3700 випадків, що, хоча і є серйозною кількістю, проте, порівняно з багатьма іншими країнами ЄС, цілком прийнятною. Державна система охорони здоров’я, хоч і значно відставала від багатіших країн, але витримала.
Підсумовуючи, варто визнати, що все ж побоювання щодо «першого в історії ЄС авторитаризму» не справдились (принаймні, поки що). Угорщина продемонструвала свій шлях боротьби з пандемією. Історія суспільних криз не раз доводила, що надзвичайні повноваження для лідера держави є досить непоганим засобом для ефективної кризової політики. Угорщина, як і більшість інших країн ЄС, потихеньку виходить із карантину; проте на відміну від лідерів Євросоюзу, які значно постраждали від епідемії, Угорщина виходить із кризи не ослабленою, а зміцнілою.
Leave a Reply