Чому у ТКГ увійшли такі «динозаври» української політики, яка їхня роль у Мінському форматі та яку позицію повинна декларувати українська сторона? Для ІА «Вголос» прокоментував міжнародний експерт НАЦ УССД Юрій Олійник.
Повну версію дивіться за адресою https://vgolos.com.ua/news/vidrodzhennya-dynozavriv-abo-chomu-kravchuk-ocholyv-tkg_1287601.html
Як ви гадаєте, чому призначили саме Леоніда Кравчука та Вітольда Фокіна?
Юрій Олійник:
В першу чергу хочеться зауважити, що зараз іде доволі дивна тенденція: Зеленський обіцяв, що до влади прийдуть повністю нові обличчя, а прийшли, фактично, «нові-старі». Тому тут важко казати, але у майбутньому буде все важче, бо далі вже нема куди – старшого від Фокіна та Кравчука годі знайти. Але питання тут полягає в тому, чи ці люди є реально адекватними, чи хтось за ними буде стояти. Серед осіб, які найбільше контактують із Кравчуком є Віктор Медведчук, а це завжди загроза. Звичайно, Леонід Макарович – це наш перший президент, але ми не повинні забувати, що було у 2006-му році. Він тоді був головою СДПУ(о), тому тут також є свої ризики.
Я вважаю, що влада шукала більш-менш надійних та авторитетних людей, але з іншого боку вони демонструють нам, що вони щось роблять і щось намагаються змінювати. Тобто, це радше імітація бурхливої діяльності. Зеленський, думаю, вже розуміє, що оці всі «ТКГ», які тривають роками, не приносять ніякого результату. Порошенко у свій час застосовував Кучму, тому Зеленський вирішив тут витримати паритет і використати не менш авторитетного політика.
Чи потрібні Україні Мінські угоди та Нормандський формат взагалі?
Юрій Олійник:
Це триває роками і роками не приносить жодного ефекту, бо з «тієї сторони» немає бажання реально щось зробити
Я думаю, що це вже може зрозуміти не лише експерт чи політик, а відповідь на це питання може дати і звичайна людина. Це триває роками і роками не приносить жодного ефекту, бо з «тієї сторони», як каже Зеленський, немає бажання реально щось зробити. В них є одне бажання – це наша капітуляція. Себто, за їхнім баченням, це мають бути не переговори України та Росії, а України з Донбасом, де РФ – посередник.
На жаль, ми бачимо, що останнім часом Леонід Кравчук почав робити досить підозрілі заяви. Він говорить про можливий прорив у переговорах через перемовини із «людьми Донбасу», у яких може бути форма місцевого самоврядування особливого правління. Виникає питання, чи він насправді не розуміє, що на окупованих територіях все контролює Росія і всі переговори треба вести із нею. Це просто російський дискурс про громадянську війну.
Яка роль ТКГ у цих переговорах?
Юрій Олійник:
У першу чергу – це імітація того, що ми ведемо переговори. Для нас це означає, що ми беремо участь у Мінському процесі, а для Росії це імітація, що вона посередник, через що вона хоче домогтись зняття із неї санкцій. Типу, що вони також прагнуть миру і щось для цього роблять. Але ми повинні розуміти, що насправді у цих переговорах нічого такого немає. Наразі у світі триває багато воєн, де паралельно із ними тривають подібні перемовини про мирний процес. Себто, це є певним процесом конфлікту низької інтенсивності.
Якою має бути позиція української сторони на перемовинах?
Юрій Олійник:
Я думаю, що наші дипломати мають ставити питання про перезавантаження цього Мінського процесу, спираючись на його неефективність і на те, що «та сторона» не виконує своїх обов’язків. Нам також треба чітко ставити питання не лише про залучення до процесу США та Великобританії, а й прямо казати, що ми ведемо переговори з Росією, а не «людьми Донбасу». Так, у нас є переселенці, у нас є люди, які живуть на окупованих територіях, але ніяких обговорень законів із представниками Донбасу не може бути, бо вони не є суб’єктами, суб’єктом є Російська Федерація.
Leave a Reply