13 жовтня 2022 року за ініціативи НАЦ “Українські студії стратегічних досліджень” відбулась онлайн-дискусія в рамках програми “Глобальний обсерватор” на тему “Дивні пропозиції миру та настрої на Заході”.
На фоні українського контрнаступу все частіше на Заході лунають пропозиції “компромісного” миру. Часто їх озвучують навіть особи, що надавали допомогу Україні. Водночас діє московська агентура, яка намагається розхитати монолітну проукраїнську позицію.Наскільки загрози посилення пацифістських настроїв серед західних еліт? І що цьому має протиставити Київ?
На ці питання відповідали:
Юрій Сиротюк, директор НАЦ “УССД” Українські студії стратегічних досліджень , солдат-гранатометник 5 окремого штурмового полку;
Юрій Олійник, керівник дослідницьких програм НАЦ “УССД”, кандидат політичних наук;
Андрій Мохник, народний депутат України VII скликання, міністр екології та природних ресурсів України у 2014 році;
Олександр Чупак, керівник економічних програм НАЦ “УССД”;
Андрій Холявка, історик, політичний аналітик.
Юрій Сиротюк наголосив, що варто глибше вивчати причини політичних явищ. Спостерігаємо з’ясування питань внутрішньополітичної боротьби, зокрема між республіканцями і демократами. Але на жаль заяви на зразок Ілона Маска не є випадковими. І їх ще зовсім нещодавно артикулювала українська еліта (зокрема Віктор Пінчук говорив про обмеження військових спроможностей, оренду Криму).
Фактор російської імперії стабільно кілька століть проявлявся у світовій політиці, до нього вже звикли. І очевидно, що еліти євроатлантичних країн максимально обмежують кінцеву мету виходом на лінію 23 лютого (це більшість), дехто говорить про деокупацію Криму. І майже ніхто з західних еліт не мислить у категорії знищення московського імперіалізму.
Інша проблема, Україна досі не пояснила, чим ми є для світу, нашу історичну тяглість. Українські філософи та політики мать запропонувати нашу місію та візію розвитку Євразії. На жаль не надто чуємо таких думок.
А чому саме зараз такі заяви про мир лунають? Бо росія зазнала поразки на полі бою, і потребує передишки, за що і платить будь-кому. І, на жаль, має всі можливості для цього, бо десятиліттями корумпувала європейські еліти (процес так званої шрьодеризації Європи).
Треба також повернутись до ідеї про Союз з Великою Британією, Польщею, співпрацювати з Туреччинною. Також слід забезпечити мінімальний власний арсенал, щоб не бути повністю залежним від поставок союзників, починаючи від ракет Південмашу і власних безпілотників.
Юрій Олійник заторкнув питання страху перед ядерною війною, яку одні реально бояться, а інші спекулюють на загрозі. Також в Європі помітне небажання нести фінансові втрати, які особливо очікуються взимку. Однак не варто перебільшувати московський вплив – часто питання нашої війни виступає приводом для внутрішньополітичної конкуренції, зокрема в США щодо критики політики Байдена. Інциденти на зразок масових ракетних ударів змушують примиренців на Заході мовчати, але не більше ніж на кілька тижнів. Показовою є заява Макрона, що Франція не буде застосовувати проти Росії ядерну зброю, якщо та вдарить по Україні.
Також показове посилення української позиції ООН, де все більше держав, порівняно з березнем, підтримують Україну, зокрема в Азії та Африці. Очікуємо можливі наслідки зустрічі Великої Двадцяти в Індонезії 15-16 листопада, де будуть попередньо присутні путін та Зеленський.
Також є ризик шантажу з боку союзників, якщо ми не підемо на компроміс, бо Україна залежна від фінансової та збройної допомоги. Ми будемо боротись і самостійно, але краще до цього не допускати.
Андрій Мохник підкреслив, що московія завжди використовувала ядерну зброю як елемент шантажу. Яскравий приклад – Карибська криза, коли був зірваний блеф московії. З іншого боку Рейган адекватно відповів на гонку озброєнь, пришвидшивши розпад ссср.
Зараз маємо справу з третьою спробою, лунають гасла про знищення всього світу, якщо не буде русского міра. На сьогодні це великий блеф. Але на нього піддаються західні еліти. Згадаймо, 24 лютого їх більшість вважала, що Україна впаде, і на цьому будували свої дії (від вивезення посольств і дуже лагідного ставлення до того що відбувалось на наших кордонах). Але стійкість українців до війни, що ставить питання про наше існування як нації, змусила Захід реагувати на поточні події.
Однак думки своєї там не змінили. Ілон Маск чи Папа Римський лише екстраполюють очікування падіння Києва “за три дні”. Лише з урахуванням того, що Україна протистоїть рф сім місяців безпосередньо, і здобуває перемоги.
Це ставить перед західними елітами питання – що далі? І багато хто продовжує гнути лінію, що за півроку-рік таки ми програємо. До того ж вагомий ризик – ми воюємо за чужий кошт, фінансування союзників. І якщо це припиниться, то зміниться характер війни, слід буде використовувати напрацювання наших попередників. Тому ми повинні викривати будь-які диверсії, сумніви, які можуть в майбутньому загрожувати українській перемозі. Гарний приклад – швидка реакція інтерет-мережі на заяви Ілона Маска. Треба давати посили на майбутнє.
Зокрема дуже правильне рішення – нещодавно Верховна Рада визнала окупацію північних територій Японії. Хоча на жаль не скористались свободівськими напрацюваннями щодо суверенітету поневолених народів. Західний світ має зрозуміти, що контрольований розрад рф – шлях до миру в світі у майбутньому, від денуклеаризації до дерашизації. Це вже не стратегія, а місія України.
Олександр Чупак підкреслив, що вплив Ілона Маска як бізнесмена обмежується аудиторією в Твітері, хоча і 600-мільйонною. Але це лише вияв більш глибинних течій, оскільки він близький до республіканців, що зараз перебувають в опозиції. Питання ставлення до росії та України комплексне. США особливі тим, шо політичний поділ викликаний насамперед не економічними проблемами чи поточними планами, а ідеологічними візіями майбутнього. Деколи в українців складається враження, що в США лише про нас говорять, але насправді Україна далеко не на першому місці. Більш важливі внутрішні проблеми, наближення виборів. Однак політики намагаються використати карту України на виборах, і це добре для нас. Бо більшість американців підтримують українців.Однак думка, що демократи однозначно за нас, а республіканці (і особливо трампісти) за росію – це міф, спродукований внутрішньою партійною пропагандою. Треба звертати увагу не нас слова, а на дії. Байден був за Обами віце-президентом, і нічого серйозно не зроблено було в 2014, крім косметичних санкцій. А Трамп почав поставки зброї, боротьбу з Північним потоком. Його проблема, що він говорив про реальні інтереси США. Які демократи тримали в голові. Ну і згадаймо про риторику Байдена щодо “незначного вторгнення” на початку року. Врешті згадаймо факт, що три поспіль адміністрації (Обами, Трампа і Байдена) підтримували мінський процес і де-факто окупацію Криму та Донбасу для збереження так званої стабільності.
Зараз стабільність зникла, але поза сумнівом, що США готують новий мирний план. Можливо його неформально буде запропоновано росії до листопадового саміту Великої Двадцятки. Натомість Зеленський під час цього самі у має озвучити наше бачення, не просто стратегію, а місію України у світі.
Андрій Холявка підсумував, що нас підтримує світ, але все так не буде. Тому мамо мати плани Б і В. Насамперед це союз з силами, що геополітично зацікавлені стримувати росію – передусім державами Центрально-Східної Європи та Великою Британією. Сподіваємось, буде мінімальний вплив і розголос від того, що ми аналізуємо. Маємо реально дивитись на співвідношення сил у світі, бачити в чому наш інтерес. І готуватись до ймовірного погіршення політичного клімату в світі.
Leave a Reply